ЯК СВОБОДА РУЙНУЄ МОДЕЛІ

Виникає запитання, як ті, хто дотримується альтерна­тивних концепцій розподільної справедливості, знаходять підстави заперечувати концепцію справедливої майнової правомочності. Для ясності уявімо, що здійснено розпо­діл, схвалений однією з концепцій, які не визнають важ­ливості встановлення правомочності.

Тепер припустімо, що Вілт Чемберлайн користується ве*- ликим попитом у баскетбольних команд, бо його участь у матчах принаджує чималу кількість глядачів. (Також припустімо, що контракти укладаються лише на рік, а гравці самі собою розпоряджаються). Він підписує з ко­мандою контракт такого змісту: в кожній домашній грі двадцять п’ять центів від ціни кожного вхідного квитка дістається йому. (Ми ігноруємо питання, чи нехтує він інтереси власників, — нехай, мовляв, самі викручуються). Сезон розпочинається, і глядачі плавом пливуть на гру його команди; купуючи квиток, вони щоразу опускають окремо двадцять п’ять центів від його ціни до спеціальної скриньки з написаним на ній ім’ям Чемберлайна. Вони в захваті від можливості бачити його, гру; вона для них варта будь-якої вхідної ціни. Припустімо, що в якийсь сезон його домашні ігри відвідає мільйон осіб, і Вілт Чем­берлайн накрутить $ 250 000, набагато більшу суму, аніж середній прибуток гравця, і більшу, ніж заробляє будь-хто ще. Чи має він право на цей прибуток? Чи цей новий розподіл D₂ несправедливий? Якщо так, то чому? Не ви­никає сумнівів щодо того, чи кожний із загалу людей мав право контролювати належні йому ресурси за умов D₁; адже це був розподіл, до якого ви прихильні і який (в інтересах аргументації) ми взяли за прийнятний. Всі ці люди самі вирішили віддати по двадцять п’ять центів із власних грошей Чемберлайну.

Аби усунути зайві заперечення, уявімо собі обміни, що виникають у соціалістичному суспільстві після відпрацю­вання основного робочого часу. Після гри в баскетбол, що є його повсякденною працею, або якоїсь іншої по­всякденної роботи Вілт Чемберлайн вирішує в позанор- мований час заробити додаткові гроші. (Квоту його ос­новної роботи виконано; він відпрацьовує час понад це). Або уявіть собі професійного жонглера, улюбленця пуб­ліки, який виступає поза основним часом, відведеним для вистав.

Чому хтось понаднормово працює в суспільстві, де ні­бито потреби всіх задоволені? Мабуть, тому, що він ціка­виться речами, не пов’язаними із задоволенням основних потреб.

Суть прикладів із Вілтом Чемберлайном та підприєм­ництвом у соціалістичному суспільстві в тому, що жоден принцип кінцевого стану або змодельований принцип розподільної справедливості не може застосовуватися тривалий час без постійної взаємодії з життям людей.

Можливо, надто категорично твердити, що кожний змодельований принцип або принцип кінцевого стану не­минуче розладнається внаслідок добровільних дій індиві­дуальних учасників, які здійснюють передачу частки своїх паїв, отриманих за цим принципом. Бо, певно, деякі дуже слабкі моделі не так вже й спотворюються⁶. Будь-яка роз­подільна модель з егалітарним компонентом з часом руй­нується добровільними діями окремих осіб, як і кожна змодельована умова достатнього змісту, яка пропонується на роль центральної ланки розподільної справедливості. Крім того, оскільки вірогідно, що деякі слабкі умови або моделі в такий спосіб не дестабілізуються, було б доцільно подати розгорнутий опис обговорюваних цікавих та зміс­товних моделей і довести теорему щодо їхньої нестабіль­ності. Чим слабкіше моделювання, чим вірогідніше, що система майнової правомочності сама його задовольняє, тим правдоподібніше припущення, що будь-яке моделю­вання нестійке або ж задовольняється даною системою правомочності.