1.2. HOMO EX MACHINA. ВІД ЗАЧАРУВАНЬ УТОПІЙ ДО РОЗЧАРУВАНЬ ДИСТОПІЙ

Досліджуючи взаємозв’язки та взаємовпливи у «зачаро­ваному квадраті» Людина - Соціум - Культура - Технології, важко уникнути пасток різноманітних позитивно або нега­тивно забарвлених агравацій - утопічного або дистопічного по­глядів на соціальні наслідки застосування техніки та технологій.

Невиправдані очікування утопій змінюються похмурими фобіями дистопій, а вони, у свою чергу, знову трансформуються в утопічні очікування. Доречно пригадати у цьому контексті сакра­ментальну сентенцію стосовно людських проекцій «прогресивних технологій», яка міститься у записниках Ільфа та Петрова: «У фан­тастичних романах головне - це було радіо. При ньому очіку­валося щастя людства. Ось і радіо є, а щастя немає...» [цит. за: 24].

Звичайно, літературні класики мали на увазі романи утопічного ґатунку. Проте в песимістично заряджених фантастичних романах (дистопіях) від «радіо» очікували одних лише нещасть, які теж за­звичай не наставали або наставали лише частково. Тобто можна було, полегшено зітхнувши, констатувати «Ось і радіо є, а нещастя немає.» А якщо прогнози щодо і щастя, і нещастя справджувалися, то не завдяки винахідникам різного «радіо» й філософствуючим промоутерам технологічного прогресу, а за задумом людей, які ке­руються міркуваннями не етики й моралі, а виключно доцільності, Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina тобто персональними, корпоративними, національними та іншими інтересами.

Різноманітні форми футурології характерні для праць Ф. Фу- куями [25; 26], Е. Тоффлера [27; 28; 29], С. Лема [30], де є чимало апагогічних міркувань про правильний метод пізнання майбутнього шляхом обґрунтування хибності неправильних методів. Тобто йдеться про доведення певної тези шляхом зведення до абсурду ар­гументів на користь протилежного - антитези.

Тож футурологи на суто спекулятивних засадах конструюють об’єктивні передумови суспільних процесів, щоби надалі застосо­вувати правильні методи і критерії для пришвидшення або упо­вільнення процесів, які ведуть до бажаного або небажаного май­бутнього. У таких побудовах найважливішими є уявлення про майбутнє бажане й дійсне. Звідси - численні контури майбут­нього, які зазвичай прямо протилежні (суперечать один одному), залежно від суб’єктивних уподобань футурологів.

Але, на які б «гвинтики», що доповнюють «розумні машини», не перетворювали реальних людей автори філософських трактатів і фантастичних та напівфантастичних оповідей (наративів), усе одно їхні погляди є антропоцентричними і навряд чи можуть бути іншими. Бо машини - не самостійна реальність, оскільки так чи інакше вони обслуговують людські потреби якщо не «нижчих», то «вищих» люд­ських істот (фараонів, імператорів, капіталістів тощо), які намага­ються через різноманітні машинно-технологічні опосередкування самоствердитися, підняти продуктивність праці тощо. Саме тому, «який би ступінь відчуження свободи не змальовували філософи, causes finales є людськими, антропоцентричними» [31].

Одначе усі ці міркування справедливі лише до того моменту, коли починається сингулярність - перехід від буття людського до буття позалюдського, трансгуманістичного, що є справжні­сінькою розумовою катастрофою для любителів «правильного ан­тропного мислення».

Тимчасом саме такою - трансгуманістичною - є внутрішня логіка технологічних революцій четвертої й п’ятої хвиль, пов’язана з Великим переходом - виходом природної людини за межі своєї природності.

Водночас не дивно, що світоглядно-методологічні й техніко-тех- нологічні феномени трансгуманізму й постгуманізму як елітарні соціальні рухи епохи Постмодерну викликають певний суспільний спротив у середовищі елітарних і неелітарних верств (неолуддизм).

Ці порівняно новітні феномени разом із тим поки що не от­римали належного й неупередженого відображення у дзеркалі фі­лософської рефлексії. Одні мислителі вітають їх з надмірними ро­жевими очікуваннями, тоді як інші вбачають у цих технологіях запоруку людського самознищення.

Сучасна наука і пов'язані з нею технології в епоху Модерну та Просвітництва є похідними від світоглядних позицій теїзму, атеїзму й антропотеїзму. А також від позитивізму, сцієнтизму й технократизму з їх квазірелігійним гуманістичним і трансгума- ністичним культом Розуму (наукової раціональності) та реле­вантною цьому культу картиною світу.

Ще тривожнішою є ситуація, коли в епоху Постмодерну з його орієнтацією на постправду (Post-truthpolitics), тобто з радикальною недовірою до будь-якого Розуму та його тотальною дискреди­тацією, технології в своєму розвитку починають обганяти мораль­ність, науку й релігію, які дедалі більше релятивізуються.

На цьому тлі технології, які називають емерджентними (Emerging technologies), конвергентними, спекулятивними тощо, дедалі більше турбують не уми, а емоції гуманітаріїв та діячів масової культури, які з нагоди утвердження цих технологій залюбки змальовують ма- лопривабливі картинки жахливого майбутнього (дистопії).

Характерною прикметою емерджентних (конвергентних) тех­нологій є те, що вони справді відкривають перспективи істотного зміцнення людського біологічного тіла та розширення його мож­ливостей за рахунок різноманітних простетиків (протезів), кон­струювання систем штучного інтелекту тощо. На жаль, усе це від­бувається на тлі істотного зниження рівня моральнісно-етичної й філософської та гуманітарної культури. На ці «ножиці», до речі, свого часу звертали увагу Альберт Швейцер, Чарльз Сноу та інші мислителі [32; 33].

Основою дистопій (антиутопій) є проекти «недосконалого світу». Класичні художні описи дистопічних соціумів (Dystopian societies) знаходимо в романах Джорджа Орвелла «1984» та Олдоса Гакслі «Чудовий новий світ» («Brave New World»).

Типовою дистопією є «Собаче серце» М. Булгакова. Серед про­дукції Голівуду варто виокремити «Матрицю» й «Термінатора», де акцентується на «повстанні машин» як джерелі поневолення, втрати людиною свободи.

Якщо термін «утопія» як назву однойменного літературного твору вперше застосував Томас Мор (1516 р.), то термін «дис­топія» з'явився лише через 350 років. Своїм першовживанням він завдячує парламентському виступові Джорна Стюарта Мілля в 1868 р. Скажімо, в XVIII ст. єдиним твором, написаним у стилі дистопії можна вважати «Мандри Гулівера» Джонатана Свіфта.

Негативами, які змальовуються в дистопіях, зазвичай є такі пе­редбачувані наслідки технологічного прогресу, як популізм, тота­літаризм, дегуманізація, екологічні нещастя тощо. Іноді до цього списку додають планову державницьку економіку, капіталістичне хижацтво та інші антиродзинки, залежно від ідеологічних упо­добань автора дистопії.

Популярними є, зокрема, комп'ютерно-цифрові фобії (Digital Dystopias), пов'язані з похмурими перспективами «оцифрування» людей, з чим автори дистопій та різноманітні конспірологи пов'я­зують «число диявола» тощо. Подібних дистопій на рівні попу­лярних кінофільмів, перформансів та літературних творів назби­ралося вже так багато, що на тему Digital Dystopias навіть проводяться відповідні фестивалі.

Автори, які спеціалізуються у жанрі дистопійної фантастики кіберпанк (англ. cyberpunk, від cybernetics - кібернетика і punk - непотріб, «фігня») відобразили негативістську реакцію на роз­виток високих технологій. У їхній песимістичній інтерпретації уже в недалекому майбутньому високі технології призведуть до ще глибшого соціального розшарування, посилення убогості, безправ'я і вуличної анархії у міських «хрущобах». І це є чи не одним з найбільш візуалізованих у масовому кінематографі об­разів, починаючи від класичного «Метрополісу», песимістичного «Джона Мнемоніка» і закінчуючи більш сучасними різнома­нітними варіаціями дистопій на кшталт «Привид у броні».

Із суто методологічної, політичної чи релігійної точки зору не­важко піддавати нищівній критиці емерджентні технології трансгу- манізму та інші кібернетичні ілюзії (термін філософа-постмодер- ніста Жана Бодріяра), дорікаючи прибічникам подібних переконань

віровідступництвом, технократизмом, некоректним перенесенням уявлень про управління технічними системами на людину й соціо- системи і безпосередньо на святая святих - людську природу.

Типовим прикладом циклічного утопічно-дистопійного мис­лення стосовно інформційних технологій є ставлення до Інтернету речей (IoT), яке спочатку було надмірно захопленим, а потім пе­ретворилося на надмірно критичне, хоча до справжнього масш­табного впровадження цих технологій поки що не дійшло. Спочатку автори популярних творів рекламували IoT у контексті звільнення людини від рутинної нетворчої праці (включно з домашньою). Згодом вектор помінявся - ці технології почали змальовуватися як засіб нового поневолення людини «розумними речами», які, до того ж, спроможні співпрацювати між собою та з таємничими спецслужбами і хакерами. Та ж сама доля hype-cycle утопічно-дис­топійного мислення у різні відтинки часу спіткала The Genomics Revolution, The Mobile Revolution, The Big Data Revolution тощо.

За іронією долі, сучасна людина схильна не лише культивувати технології, але й перетворювати їх на культові об'єкти поклоніння, що надихає авторів популярних романів вигадувати релігійні культи, побудовані на визнанні божественності Машин.

В описі одного такого штучного, але цілковито правдоподібного культу, який є складником настільної гри у стилі технофентезі «Warhammer 40,000» (події буцімто розгортаються в 41-му тися­чолітті) сказано: «Культ Механікус є державною релігією Адептус Механікус, що визнає свою власну догму на противагу Імперському Культу. Згідно з Культом Механікус, знання є вищим проявом бо­жественності й усі істоти і технології, які втілюють знання, таким чином освячуються. Цінністю певної людини є тільки сума знань, якими вона володіє, а її тіло - це просто органічна машина, здатна зберігати інтелект. Керуючись цією мотивацією, послідовники Культу Механікус заохочують пошуки знань і нових технологій та інформації, щоб покращувати себе. Машина Бог, також відома як Deus Механікус, є в Культові Механікус кінцевим об'єктом по­клоніння. Ця Машина Бог дала початок усім технологіям і, ви­бравши хоча б одну з них, ви долучаєтесь до цього Культу. Завдяки Механікус машини представляють собою більш високий рівень життя, ніж той, що грубо сформований шляхом біологічної ево­люції. Наперед визначені досконалість форми і функцій, втілені Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina в Машині, настільки великі, що вони могли виникнути лише з бо­жественного джерела. Офіційно Культ Механікус стверджує, що Імператор є фізичним проявом Бога-Машини (Омніссії) і частиною трійці, яка також включає Машину Бога і Рушійну Силу, божество, що дає все життя і підтримує його подальше існування» [34].

Щось подібне стверджує Юваль Ной Харарі в книзі «Homo Deus: коротка історія завтрашнього дня»: уже в найближчому майбутньому людство позбудеться лідируючої ролі у світі, техно­логічні компанії стануть новими правителями, а на передній план вийдуть дві нові релігії - техногуманізм і датаїзм (поклоніння даним). Під датаїзмом автор розуміє «універсальну віру у всемо­гутність алгоритмів» [35].