1.1. MACHINA EX HOMO. КОНФЛІКТУЮЧІ ТЕХНОФОБНІ ТА ТЕХНОФІЛЬНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Технофобія (від давньогр. (τεχνη (techne) та φoβος) - страх або побоювання перед вживанням більш-менш складних техноло­гічних пристроїв, принципово нових технологій тощо.

Технофілія (від давньогр. τεχνη (techne) та φιλος) зводиться до протилежного: переконаності в тому, що технології є акту­альними або потенційними засобами покращення й перетворення людського життя та людської природи на засадах омріяного ідеалу (Царства Божого; комунізму; суспільства масового споживання різноманітних благ тощо) [8].

Технофоби часто є тими ж технофілами, тільки надто гарно по­інформованими. Й навпаки: технофілія часто походить з надто по­зитивістського та некритичного сприйняття технологій. До того ж, маніпулюючи певними дозами позитивної або негативної інфор­мації щодо практичних наслідків новітніх технологій, використо­вуючи психологічні методики типу «вікон Овертона», можна пе­ретворити технофілів на технофобів і навпаки.

Свого часу в США була здійснена спроба проведення кампанії із виховання у населення терпимого ставлення до зброї масового ураження, і, зокрема, до ядерної. З цією метою Стратегічним авіа- командуванням (SAC) були виготовлені ролики, які прославляли стратегічні бомбардувальники з атомними бомбами на борту як «хранителів» миру, демонстрували надійність складування та транспортування цієї небезпечної зброї. Саме ці спроби піддали сумніву або висміяли Сідні Люмет у трилері «Облудна безпека» (1964 р.) та Стенлі Кубрик у сатиричному творі «Доктор Стренджлав, або як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» (1964 р.) [9].

Дійсно, на користь технофобії потужно працює весь антимілі- тарний рух, пацифізм. Адже більшість новітніх технологій, ще до того як потрапити в цивільний сектор економіки, освіту, ме­дицину тощо, були відпрацьовані військовими, а отже, були частиною перегонів озброєнь, стримування потенційного або ак­туального ворога через «взаємно гарантоване знищення».

Відтінків технофобій існує стільки ж, скільки й різновидів техніки та технологій. Це може бути, приміром, поетичне вболі­вання, що «живих коней перемогла стальна кіннота» (Сергій Єсенін, «Сорокоуст»), тривожна неприйнятність масового друку­вання Святого Письма, що породжуватиме боязнь комп’ютерів як єретичних пристроїв (комп’ютерофобію), електронної книги, що загрожує «знищенням» книзі друкованій, побоювання роботів, що «віднімають робочі місця», і багато інших подібних страхів.

Ларрі Розен на прикладі ентузіастичного або надмірно кри­тичного ставлення до комп’ютерних технологій виокремив три психологічні типи технофобів:

• некомфортні юзери;

• когнітивні комп’ютерофоби;

• стурбовані комп’ютерофоби [10].

У релігійних, філософських та ідеологічних суперечках вда­ються до аргументів «за» і «проти» щодо векторів взаємовідносин, взаємодій і взаємовпливів у трикутнику технологій, соціуму й людської природи. Йдеться зазвичай про вже згадані крайнощі технофобії й технофілії.

Карл Мітчем вказує на фундаментальну відмінність між двома основними доменами філософії технологій - інженерним і гума­нітарним, розрізняючи при цьому такі різновиди технологій:

• побутові корисні матеріальні об’єкти (починаючи від ку­хонного посуду і закінчуючи комп’ютерами);

• знання (включаючи рецепти, правила, теорії, інтуїтивні ноу-хау);

• діяльність (проектування, будівництво і використання);

• вольові зусилля (знання того, як використовувати технології, і розуміння наслідків цього використання).

Виокремлюючи ці аспекти технологій, Карл Мітчем вста­новлює таким чином критерії всебічного аналізу етичних проблем у різноманітних застосуваннях науки і техніки [11].

Загалом мислителі XX ст. (особливо у період перед, під час та після завершення Другої світової війни), оцінюючи впливи техніки та технологій на людину і соціум, схильні до явних край­нощів і агравацій. У будь-якому разі не є випадковістю той факт, що антропофілософія й технофілософія виникли практично од­ночасно і як істотне продовження та доповнення індустріальних революцій.

Пусковими механізмами Першої індустріальної революції (від 1760-х до 1840-х років) стали винахід парового двигуна й будів­ництво залізниць, що дало потужний поштовх механічному ви­робництву.

Друга індустріальна революція (70-ті роки XIX ст. - 1914 р.) ознаменувалася підкоренням енергії вуглеводнів (двигун внутріш­нього згорання), електричної енергії та заснованих на ній різно­манітних засобів комунікацій, починаючи з телеграфу й телефону і закінчуючи радіо, а згодом і телебаченням.

Третя індустріальна революція, яку інакше ще характеризують як цифрову або інформаційну (Digital Revolution), - 80-ті роки XX ст. - XXI ст. - породила інформаційне суспільство та адек­ватний йому образ Homo informaticus.

Четверта індустріальна революція, що нині розгортається на базі поглиблення революції інформаційної, породжує парадоксальний образ Homo posthumanus (Homo transhumanus) - постлюдської людини.

Перебіг технологічних революцій, як і більшості соціально- інноваційних процесів, відбувається у три стадії:

• початкові впровадження;

• дедалі глибше проникнення;

• каскадний процес переможного підпорядкування усіх сфер життєдіяльності новітнім технологіям [12].

На третій, вирішальній, стадії технології не тільки стандартизу­ються і стають загальнодоступними, але й отримують необхідну інфраструктуру - як матеріальну, так і правову, етичну, соціокуль- турну, оскільки від них дедалі більшою мірою безпосередньо або опосередковано узалежнюється життя рішучої людської більшості. Вони стають органічними складовими певних культур і цивілізацій, без яких носії цих культур і цивілізацій не мислять свого існування.

Стадія ініціації для комп’ютерів сучасного типу та різноманітних кібернетичних пристроїв, як відомо, припала на період Другої сві­тової війни та наступної холодної війни, коли виникла потреба в по­тужних обчисленнях, пов’язаних з виготовленням атомних бомб тощо. На цій стадії комп’ютери були надбанням університетів, спе­ціалізованих дослідницьких лабораторій та військових.

Зрештою, страхом перед ракетно-ядерним ударом супротивника була обумовлена потреба у дублюванні інформації, яка зберігається в комп’ютерах, що й стало першопричиною фінансування пентаго- нівського проекту ARPA, який увінчався появою в 1969 р. інтернету.

Стадія проникнення комп’ютерів, а згодом й інтернету розпо­чалася тільки наприкінці 70-х - на початку 80-х років минулого століття. У 1990 р. завдяки геніальному винаходу Тімом Бер- нерсом-Лі гіпертекстового протоколу з’явилася Всесвітнє паву­тиння (world wide web - WWW). Відтак інтернет втратив свою еліт- ність і став надбанням широких мас.

У 2000-х роках можна було остаточно констатувати перемогу нових технологій. Тоді світ розпався на мережевий та позамере- жевий - онлайновий та офлайновий. E-mail витіснили з повсяк­денного вжитку паперові листи в конвертах. Онлайнові комерція і банкінг склали серйозну конкуренцію офлайновим.

У 1973 р. Мартін Купер здійснив перший телефонний виклик з мобільного коміркового апарату розміром із цеглину. Нині кон­вергенція мобільних апаратів і Всесвітнього павутиння принесла справді революційні наслідки у вигляді соціальних мереж найріз­номанітнішого призначення - комунікативного, освітнього, ме­дичного, економічного, політичного тощо.

Проте чим глибшим є проникнення нових технологій у всі сфери й «пори» життя, тим більший спротив вони викликають у технофобів як прибічників інерційного розвитку. Тим паче, що далеко не всі наслідки технологічних інновацій є позитивними.

Наприклад, під впливом Мережі серйозно деградувала журна­лістика, оскільки в провідні (мейнстрімні) медіа часто-густо прони­кають неперевірені матеріали дилетантів (блогерів), які на потребу публіці вміло створюють і розганяють просторами інтернету фейкові новини.

У 2016 р. слово «post-truth» Oxford Dictionaries відібрав як Word of the Year (слово року), оскільки порівняно з попереднім, 2015, роком його вживання зросло вдвічі [13; 14].

Безпрецедентною у вимірах постправди є, зокрема, інформа­ційна війна, яку американський президент Дональд Трамп веде з фейковими медіа та конкретними журналістами, як їхніми про­дуцентами, на своїй сторінці в мережі Twitter. Цьому вибуху пост- правдивої інформації у США, як відомо, передувало вельми про­блематичне, з точки зору дотримання стандартів демократії, маніпулювання думками виборців з використанням мережевих технологій у американській президентській виборчій кампанії 2016 р., у чому противники новообраного президента Дональда Трампа вбачали результат проникнення російських хакерів у комп'ютерні мережі провідних партій США. Оскільки йшлося передусім про Демократичну партію, кандидатом від якої під час президентської виборчої кампанії 2016 р. була Гілларі Клінтон, «на гора» викинули чимало компрометуючих матеріалів.

Диригують витоками чутливої інформації (leaks) зазвичай різ­номанітні спецслужби як національного, так і іноземного поход­ження, яким часто-густо, керуючись «благими намірами», активно сприяють різноманітні борці за інформаційні права громадян типу Джуліана Ассанджа або Едварда Сноудена, схильні до сенсацій­ності журналісти та ін.

Головна небезпека у цьому разі полягає в тому, що масова ін­формація перестає існувати в цілісному вигляді, а фрагментується, і ці фрагменти не співвідносяться безпосередньо один з одним. Деякі з них не є вартими довіри (фейкові новини, «альтернативні факти»). Деяким, навпаки, слід вірити. Але у всьому цьому вирі немає осердя, довкола якого можна було би вибудувати узгоджені стандарти доброчесного інформування. Відсутні й неупереджені арбітри, спроможні протестувати на достовірність кожен інфор­маційний фрагмент.

Тому виникає когнітивне перевантаження, яке послаблює здат­ність перевіряти й диференціювати інформацію та вбиває саме праг­нення до пошуку достовірної (тобто достойної віри) інформації.

Водночас важко виправдати ймовірними негативами та втратами зволікання із впровадженнями новітніх інформаційних технологій у медицину та освіту, які в усіх країнах світу перебу­вають у перманентному кризовому стані. Якщо ж подібні впро­вадження і гальмуються, то тільки через інерційність мислення, у вимірах якого «лікує лікарняне ліжко».

Скажімо, на 7,4 млрд світової популяції (серпень 2016 р.) при­падає близько 200 млн лікарняних ліжок, які мали би «виліко­вувати» людей, що є, звичайно, великою ілюзією. Водночас уже станом на серпень 2016 р. люди користувалися близько 1 млрд мобільних пристроїв типу смартфон або айфон, і кожен другий з цих пристроїв (близько 500 млн) були цілком придатними для розміщення в них мобільних медичних ресурсів (Mobile applica­tions - Apps). Очікується, що в 2018 р. таких смартфонів і «таб- летів» у масштабах планети налічуватиметься вже 3,4 млрд і всі вони будуть придатними для завантаження медичних аплікацій для потреб як професіоналів у сфері медицини, так і споживачів медичних продуктів та пацієнтів [16].

Апофеозом усіх аграрних, а згодом й індустріальних революцій була поява нових цивілізацій, які рано чи пізно мали «переви­ховати» (підняти до свого рівня) «дикунів» та «варварів». Таке світоглядне розшарування людства найбільш прогресивними но­сіями розвинених цивілізацій завжди означало знецінення «неци- вілізованого» людського життя та торжество різноманітних тота­літарних проектів «перевлаштування» людини. Так відбувалося завжди, починаючи з утвердження проекту рабовласництва і закін­чуючи утопічними ідеологічними політичними проектами ХХ ст. творців хитромудрих маркетингових схем, покликаних створити «одновимірну» людину-консумента та суспільство масового спо­живання глобального масштабу.

Ultima ratio критиків новітніх технологій з числа натура- лістів-креаціоністів є наголос на тому, що людина є творінням Божим, а ultima ratio натуралістів-еволюціоністів - той факт, що людина виникла еволюційним (коеволюційним) шляхом завдяки природним механізмам саморегулювання, самоорганізації та са­моуправління, на які поширюються ті ж самі природні закони, що й на інші природні об'єкти. Йдеться передусім про закони зростання ентропії та природного добору, конкретними виявами якого є процеси людського старіння й смерті. Тобто техніко-тех- нологічні втручання виглядають з цих позицій небезпечними ар­тефактами.

Словом, тут зустрічаються дві рівноцінні максими: «Бог знає, як краще!» і «Природа знає, як краще!». А далі йде рекомендація від Ф.М. Достоєвського: «Змирися, горда людино!» [17]. Недарма людська гординя віднесена у християнстві до семи смертних гріхів.

Увесь розвиток людства доводить, що більшість технологічних інновацій воістину революційного значення завжди наражалися на подібну нищівну критику, продиктовану міркуваннями релі­гійного або побутового етосу, етики й моральності.

Щось подібне відбувалося уже в часи аграрних революцій, які характеризувалися переходом від кочівництва до осілого способу життя з одомашнюванням тварин та окультуренням злаків, овочів та фруктів.

Передусім нищівної моральнісно-етичної біблійної критики зазнав міфічний фермер Каїн, символічний вбивця брата-ко- чівника Авеля, який нібито як пастух мав зв'язок виключно з «чис­тими» силами й енергіями природи, на відміну від Каїна - коваля, чаклуна і землероба. Вочевидь тут ідеться про релігійно моти­вовану технофобію, табу на заняття землеробством, характерне для багатьох народів Давнього Сходу й Мезоамерики [18].

Технофобія була властива і багатьом послідовникам східних фі­лософсько-релігійних систем (даосизму; чань (дзен)). Даоси, на­приклад, проголосивши принцип «розумного недіяння» (ву вей; у-вей; протилежна категорія - вей), підозрювали будь-які складні технології у відсутності їх злагодженості зі всесвітнім шляхом усіх речей - Дао. Виняток становили лише ті нехитрі технічні пристрої, що слугували прямим продовженням (розширенням) людського тіла і володіння якими можна довести до стану автоматизму.

Подібним принципом розумної достатності керувалися, на­певно, японські володарі, які свого часу добровільно відмовилися від використання в своїх арміях вогнепальної зброї. Таке озброєння потрапило на японські острови у 1543 р., проте починаючи з 1607 р. японці, керуючись філософсько-релігійними і політико-куль- турними міркуваннями, від цієї прогресивної зброї відмовилися і знову почали використовувати мечі та стріли. Вогнепальна зброя «повернулася» до Японії лише в середині XIX ст. під впливом бри­танців [19].

Сама Біблія застерігає не уподібнюватися предкам - Єві й Адамові, які за намовлянням змія-спокусника скуштували забо­роненого плоду, що мав уподібнити їх до Бога. Вдаючись до кон- спірології, можна припустити, що в сцені вигнання з Раю йдеться про винахід нашими предками еліксиру безсмертя, що під­ривав основи тодішніх культів, які трималися на факті людської смертності.

Такої ж критики зазнав у давньогрецькій міфології й Прометей, який вкрав у богів вогонь і передав цю цінну технологію людям. Вочевидь це означає, що використання такої корисної, але боже­ственної за своїм походженням технології тривалий час було та- буйованим, з огляду на суто релігійні міркування.

Інший міфічний приклад стосується Ікара, сина Дедала, який не послухався обачного батька і збудував літальний апарат з ви­користанням невдалого підручного матеріалу - воску. Відповідно, коли Ікар наблизився до Сонця, віск розплавився, й це коштувало винахіднику життя.

Напевно, зважаючи на ті ж релігійно-культові міркування, ко­рінні мешканці американського континенту - індіанці, на відміну від європейців, арабів чи мешканців Азії, не винайшли колеса. А корінні африканці з тієї частини континенту, що нижче Сахари, не тільки до колеса не додумалися, але й переважно навіть не мали писемності, музичних інструментів, складніших за ударні, обме­жувалися й часто і досі обмежуються вельми примітивними агро­технологіями.

Звичайно, найперше пояснення подібної технологічної відста­лості, що спадає на думку прибічникам різноманітних версій ра­сизму, полягає у природжено низькому IQ корінних народів Африки й Америки. Прибічники політкоректності радше не вдаватимуться

Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina до подібних порівнянь і як виправдальний аргумент на користь «при­мітивних» народів наведуть технофобні особливості їхніх культур.

Зрештою, цю тематику перетворення символьних культових образів і предметів у технологічні винаходи гарно проаналізував Карл Густав Юнг у своїй концепції архетипів.

Принагідно варто нагадати, що перші писемні згадки свідчать про винахід колеса в Месопотамії (шумерська цивілізація, яку варто віднести до технофільно-донорської) за 3,5 тис. років до н. е.

Вочевидь за ознаками схильності чи несхильності культур до засвоєння технологічних винаходів ці культури варто поділити на чотири типи:

• технофіли-донори (інноватори);

• технофіли-адаптери;

• технофіли-транслятори;

• технофоби.

Предмет національних гордощів китайців - чотири великі від­криття (компаса, друкарського верстата, паперу й пороху) - дає підстави віднести цю культуру до того ж технофільно-донорського типу.

Арабські народи й Візантія свого часу зіграли історичну роль технофілів-трансляторів, передавальної ланки між винахідливим Сходом і технофобним Заходом епохи Середньовіччя, коли під забороною опинилися усі дослідники-алхіміки, які намагалися віднайти в лабораторіях таємниці «філософського каменя» та інших потужних модифікаторів недосконалого людського тіла.

Вочевидь у тих випадках, коли між певною культурою та техно­логіями виникав взаємокорисний симбіоз, можна говорити про ци­вілізацію. В інших випадках, коли цей перехід з певних соціотех- нічних причин не відбувався, певні племена й народи, володіючи культурами, не досягали одначе стадії цивілізованості. Гіперболі­зуючи цей момент, Освальд Шпенглер протиставив, як відомо, культуру цивілізації, вважаючи, що цивілізованість і високі техно­логічні досягнення є ознакою не прогресу культур, а культурного виродження, закостеніння суспільства, до ознак якого він відніс:

• послаблення традицій та релігії;

• урбанізацію;

• засилля техніки й технологій;

• занепад мистецтва;

• формування масової культури й «масовізація» всього життя, що означає його розвиток на основі кількісного принципу, який зна­ходить свій вияв у глобалізації форм і методів людського існування: господарства, політики, техніки тощо [20].

Під цивілізацією слід розуміти рівень як культурної, так і тех- ніко-технологічної розвиненості суспільства, досягнутої ним на певному відтинку історичного процесу, що характеризується високими здобутками духовної та матеріальної культури, ступенем освоєння природного середовища, зрілістю соціально-політичних інститутів, структур, зв'язків та відносин.

Цивілізованим французькі просвітники вважали суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості, тобто ранньобур- жуазне суспільство (суспільство раннього капіталізму). У цьому сенсі цивілізація протиставлялась двом більш раннім стадіям у розвитку культури: варварству й дикунству.

Варвар (давньогр. βaρβαροι - іноземці; ті, що бурмочуть) - так зневажливо називали людину, представника певного народу або племені, який дійсно або уявно перебував на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку. Хоча слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» мають аналоги в інших світоглядних системах, де центральне місце посідають «зіткнення цивілізацій» (Самуель Гантінгтон).

Китайці, зокрема, уявляли світ «Серединною країною» (Чжун- го; Піднебесною імперією, де перебуває китайська цивілізація), тоді як довкола мешкають дикі племена іноземців: іді («карлики й собаки») або сії («четвірка варварів»). Класифікувалися вони за чотирма сторонами світу:

• на Заході - сіжун («західні душогуби»);

• на Півночі - бейді («північні собаки»);

• на Сході - дуньї («східні карлики»);

• на Півдні - наньмань («південні гадюки») [21].

Яскравим прикладом технофілії й навіть технократії та техно- манії є філософсько-релігійна система марксизму, яка, хоча й ґрун­тувалася не на цивілізаційному, а на формаційному підході, ста­новлення й розвиток людини поставила в безпосередню залежність від соціально-економічних формацій, а їхню зміну пояснювала до­корінними змінами у структурі продуктивних сил і виробничих відносин. Згідно з такою логікою, принципово нові технології Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina докорінно змінюють характер продуктивних сил, сприяючи зрос­танню продуктивності праці. Відтак повинні змінитися й ви­робничі відносини (передусім власності на засоби виробництва), оскільки старі виробничі відносини перетворюються на гальмо на шляху технологічного прогресу. Згодом цей «базис» мав по­міняти «ідеологічну надбудову».

Таке суто технократичне розуміння історії проголошувалось історичним матеріалізмом. У вельми концентрованій формі його викладено В.І. Леніним у відомій фразі «Комунізм - це радянська влада плюс електрифікація всієї країни» (виступ на Московській губернській конференції ВКП(б) 1920 р.). Згодом М.С. Хрущов переписав цю фразу, додавши до електрифікації ще й хімізацію (доповідь на Пленумі ЦК КПРС 09.12.1963 р.). У часи пізнього СРСР згадана технократична теза формулювалася як органічне й ефективне сполучення досягнень науково-технічної революції з пе­ревагами соціалістичного суспільства.

За принципом «якщо й бити ворога, то його ж власною зброєю» американський ідеолог Волтер Ростоу в роботі «Стадії еконо­мічного зростання: некомуністичний маніфест» (1960 р.) запро­понував ще радикальнішу, порівняно з марксистсько-ленінською, технократичну візію суспільного розвитку [22]. Увесь попередній розвиток людства американський ідеолог звів до процесу індустріа­лізації, який, досягнувши стадії зрілості, дозволяє забезпечити високе масове споживання (High Mass Consumption).

Отже, попри всі адміністративно-командні зусилля радянських вождів, радянський соціум, позбавлений важелів конкуренції, ви­явився несприйнятливим для технологічних інновацій, техно- фобним, і жодною «кампанійщиною» цьому горю неможливо було зарадити.

На цьому тлі з тодішнім радянським різко контрастує амери­канське технофільне суспільство. Якщо на початку 60-х років XX ст. у США у банківській справі, авіакомпаніями тощо вико­ристовувалося декілька універсальних комп’ютерів (ЕОМ), то уже наприкінці 60-х років пересічна американська компанія виділяла на придбання комп’ютерів до 10 % своїх капіталовкладень. Через 30 років - наприкінці 90-х - ця цифра зросла вчетверо - до 45 %. Водночас витрати на програмне забезпечення зросли більш ніж у 100 разів: від 1 млрд дол. у 1970 р. до 138 млрд дол. у 2000 р. [23].

Зазвичай на початковій стадії ідеології нового соціуму, засно­ваного на технологіях, принципово відмінних від уже існуючих, про­робляються на рівні філософської і нефілософської, наукової і нена­укової фантастики, яка змальовує привабливі образи майбутнього.

Аналогічно тематика конвергентного соціуму віддавна вийшла за межі фантастичних оповідей і лабораторних досліджень, пере­творившись на артефакти масової свідомості.

Водночас конвергентні технології все ще безпосередньо відно­сяться до футурології, де широко представлені роботи з аналізу методів, критеріїв, систем прогнозування майбутнього, коли зача­рування утопій примхливо чергуються з розчаруваннями дистопій.