ІСТОРИЧНІ ПРИНЦИПИ ТА КІНЦЕВО-РЕЗУЛЬТАТИВНІ ПРИНЦИПИ

Загальні засади даної теорії правомочності висвітлю­ють природу та вади інших концепцій розподільної спра­ведливості. Теорія справедливого правонадання у розпо­ділі є історичною', справедливість розподілу залежить від того, як він відбувався.

живлення якоюсь додатковою інформацією. Наслідком принципів справедливості такого роду є те, що будь-які два структурно тотожні розподіли виявляються однаково справедливими. (Два розподіли структурно тотожні, якщо вони репрезентують ту саму форму, хоч, імовірно, стосу­ються різних осіб, які займають у структурі індивідуальні «лунки». Я маю десять, а ви п’ять, чи ви маєте п’ять, а я десять,— структурно тотожні розподіли). Економіка доб­робуту — це теорія поточних разово-дискретних принци­пів справедливості. Предмет розуміється як оперування з матрицями, які надають лише поточну інформацію про розподіл. Усе це, разом із декотрими іншими звичайними умовами (наприклад, вибір розподілу є інваріантним, у разі перейменування шпальт схеми), гарантує, що еконо­міка добробуту становитиме теорію поточної разово-дис­кретної орієнтації з усіма її невідповідностями.

Більшість осіб не сприймає поточні разово-дискретні принципи як основоположні у справі розподілу часток. Вони вважають за потрібне в оцінці справедливості си­туації розглядати не тільки результат розподілу, але і як цей розподіл відбувся. Якщо ті чи ті особи сидять у в’яз­ниці за вбивство або воєнні злочини, ми не кажемо, що для оцінки справедливості розподілу в суспільстві ми по­винні зважати лише на те, чим володіє ця особа, чи та особа, чи інша особа... в даний поточний момент. Ми вважаємо за необхідне з’ясувати, чи не вчинив хтось чо­гось такого, за що він вартий покарання або зменшення частки свого майнового паю. Більшість погодиться з тим, що треба зібрати й додаткову інформацію, яка стосується можливих покараннь і штрафів. Зважте також на ситуацію з майном, що його людина прагне мати. Один з тради­ційних соціалістичних підходів полягає в тому, що робіт­ники мають право на продукт та всі плоди своєї праці; вони це заробили; розподіл несправедливий, якщо він не дає робітникам того, на що вони мають право. Така пра­вомочність має своє коріння в історії. Жоден соціаліст, який поділяє цей погляд, не погодиться, коли йому ска­жуть, що оскільки структура дійсного розподілу А тотож­на структурі розподілу Д, до якого він прагне, то А не менш справедливий, ніж Д; він відрізняється лише тим, що «паразитичні» власники капіталу отримують за умов А те, на що робітники дістають право за умов Д, а за умов А робітники отримують те, на що власники капіталу дістають право за умов Д, цебто дуже мало. Цей соціаліст слушно, на мою думку, посилається на поняття платні, виробництва, правомочності, заслуг тощо, і він заперечує поточні разово-дискретні принципи, орієнтовані лише на структуру наслідкової сукупності майна. (Сукупність май­на, яка є наслідком чого? Чи не можна припустити, що спосіб продукування та виникнення майна впливає на те, хто чим повинен володіти?) Його помилка полягає в його погляді на характер залежності правомочностей від особ­ливостей продуктивних процесів.

Ми тлумачимо обговорювану позицію надто вузько, коли враховуємо лише поточні разово-дискретні принци­пи. Нічого не змінюється, якщо структурні принципи врегульовують наслідки застосування поточних разово- дискретних схем і, приміром, дають тепер комусь більше, щоб урівноважити меншу частку, яку він мав раніше. Утилітарист, чи егалітарист, чи якась суміш обох із пли­ном часу успадковує труднощі своїх більш недалекогляд­них однодумців. Йому не допоможе той факт, що певна інформація, яку інші вважають релевантною для оцінки розподілу, невідновно відбита у минулих матрицях. На­далі ми звертатимемось до таких неісторичних принципів розподільної справедливості, включно із поточними ра­зово-дискретними принципами, як до принципів кінце­во-результативних або принципів кінцевого стану (end-state principles).

На противагу кінцево-результативним принципам справедливості, історичні принципи справедливості ствер­джують, що минулі обставини або дії людей можуть ство­рювати щодо майна різноманітні правові підстави або заслуги. Несправедливість може бути вчинено під час пе­реходу від одного розподілу до другого, структурно з ним ідентичного, тому що другий, хоча схематично той самий, може порушувати правові підстави або заслуги людей; він може не відбивати реального перебігу подій.