Розгляд предмета майнової справедливості охоплює три теми.
Перша — це первинне придбання майна, привласнення нічийних речей. Тобто ми досліджуємо, як нічийні речі потрапляють у чиєсь володіння, вивчаємо процес або процеси, завдяки яким нічийні речі знаходять господаря, самі речі, втягнуті в ці процеси, обсяг привласнюваного майна в окремому процесі й так далі.
У рамках даної теми ми говоритимемо про складну істину, яку тут не будемо формулювати, як про принцип справедливості у придбанні. Друга тема — це перехід майна від однієї особи до іншої. Через які процеси одна особа передає майно іншій? Як особа дістає майно від того, хто ним володіє? Під цю тему підпадають основні уявлення про добровільний обмін, дарунок та (з іншого боку) шахрайство, а також опис специфічних умовностей, закріплених у даному суспільстві. Складну істину про цей предмет (куди входить і діяльність чиновників, спрямована на реалізацію цих умовностей) ми назвемо принципом справедливості в передачі майна. (Маємо на увазі, що він включає й принципи, які регулюють процеси, коли та чи та особа забажає позбавитися майна, переводячи його в стан нічийного).Коли б світ був цілком справедливий, то нижченаве- дене індуктивне визначення вичерпно охопило б предмет майнової справедливості.
1. Особа, яка здобуває майно згідно із принципом майнової справедливості у придбанні, має право на це майно.
2. Особа, яка здобуває майно згідно із принципом
справедливості в передачі від когось іще, наділеного правом на це майно, має право на це майно.
3. Ніхто не має права на майно, крім осіб, які здобули його внаслідок повторюваного застосування правил, викладених у пунктах 1 і 2.
Загальний принцип розподільної справедливості просто стверджує, що розподіл справедливий, якщо кожний має право на майно, яке він набуває в процесі розподілу.
Розподіл буде справедливим, якщо він виникає з іншого справедливого розподілу через законні засоби.
Законні засоби переходу від одного розподілу до іншого визначаються через принцип справедливості в передачі майна. Перші законні «ходи» визначаються через принцип справедливості у придбанні1. Усе, що виникає зі справедливої ситуації і здійснюється справедливими методами, є справедливим. Засоби змін, встановлені принципом справедливості в передачі майна, зберігають справедливість. Подібно до того, як точні правила виводу зберігають істину, і будь-який висновок, здобутий через повторюване застосування цих правил лише з істинних засновків, є сам істинним, так і засоби переходу від однієї ситуації до іншої, які відповідають принципові справедливості в передачі майна, зберігають справедливість, і будь-яка ситуація, що реально виникає зі справедливої ситуації в результаті повторюваних переходів, згідно із цим принципом, є також справедливою. Паралель між перетвореннями, які зберігають справедливість, та перетвореннями, які зберігають істину, показує, де вона неспроможна, а де чинна. Те, що висновок виведений засобами, які зберігають істину, із істинних засновків, є достатнім, аби довести його істинність. Те, що із справедливої ситуації могла виникнути інша через застосування засобів, які зберігають справедливість, не є достатнім для доведення її справедливості. Той факт, що жертви злодія могли добровільно запропонувати йому дарунки, не надає злодієві права на його нечесний здобуток.Справедливість у володінні майном історично зумовлена; вона залежить від того, що відбулося насправді. Ми повернемося до цього пізніше.
Не всі реальні ситуації виникають відповідно до двох вказаних принципів майнової справедливості: принципу справедливості у придбанні і принципу справедливості у передачі. Декотрі люди крадуть майно в інших або здобувають його обманом, поневолюють інших, привласнюючи їхній продукт і не даючи їм жити на власний розсуд, або силоміць вилучають іх зі змагань у товарообміні. Жоден із цих способів неприйнятний у переході від однієї ситуації до іншої.
Крім того, дехто здобуває майно засобами, які не відповідають принципові справедливості у придбанні. Наявність несправедливості в минулому (попередні порушення перших двох принципів) порушує третю чільну тему майнової справедливості: виправлення несправедливості. Якщо колишня несправедливість сформувала теперішні володіння різними способами, одні з яких можна ідентифікувати, а інші — ні, то що принаймні треба тепер зробити, аби виправити несправедливість? Які зобов’язання мають виконавці несправедливих дій щодо тих, чиє становище стало гірше, аніж воно було б, якби несправедливість не було вчинено або якби вчасно виплатили компенсацію? Як міняється справа і чи взагалі міняється, коли ті, хто одержав зиск, і ті, хто потерпів, не були безпосередніми учасниками акту несправедливості, а є, скажімо, їхніми нащадками? Чи можна заподіяти несправедливість тому, чиї статки також здобуто внаслідок невідшкодованої несправедливості? Який термін давності у справі очищення історії від заподіяної несправедливості? Що дозволено робити жертвам несправедливості для того, щоб виправити заподіяну їм шкоду, включно із тими багатьма несправедливостями, які чинять особи, що перебувають на державній службі? Я не чув, щоб хтось ґрунтовно проаналізував теоретичні аспекти цих питань. Припустімо, в ідеалі, що якесь теоретичне дослідження встановить принцип виправлення несправедливості. Цей принцип буде оперто на історичні відомості про попередні ситуації та заподіяні в них несправедливості (як визначено двома першими принципами справедливості, а також правами проти заподіяння шкоди) та на відомості про дійсний перебіг подій, спричинений цими несправедливостями, аж до сьогодення, і він дасть опис (або описи) стану володіння майном у суспільстві. Принцип виправлення несправедливості, вочевидь, візьме до уваги оцінку умовної інформації про те, що могло б статися (або ймовірний перебіг розподілу на підставі очікуваної величини), якби не було вчинено несправедливість. Якщо реальний стан майнових статків не відпо-відає жодному з описів, які випливають із даного принципу, тоді треба зреалізувати один з таких описів2.
Загальні засади теорії майнової справедливості полягають у тому, що статок належить тій чи тій особі справедливо, якщо вона володіє ним на правовій основі згідно з принципами справедливості у придбанні та в передачі або згідно з принципом виправлення несправедливості (як визначено першими принципами). Якщо статок кожної особи належить їй справедливо, тоді справедлива й загальна система (розподіл) статків.
Для того, щоб ці загальні засади перетворити в спеціальну теорію, треба уточнити деталі кожного з трьох принципів майнової справедливості: принципу придбання майна, принципу передачі майна і принципу виправлення порушень перших двох принципів. Я не беруся тут за це завдання. (Локів принцип справедливості у придбанні обговорюється нижче).