<<
>>

Розгляд предмета майнової справедливості охоплює три теми.

Перша — це первинне придбання майна, при­власнення нічийних речей. Тобто ми досліджуємо, як ні­чийні речі потрапляють у чиєсь володіння, вивчаємо про­цес або процеси, завдяки яким нічийні речі знаходять господаря, самі речі, втягнуті в ці процеси, обсяг при­власнюваного майна в окремому процесі й так далі.

У рамках даної теми ми говоритимемо про складну істину, яку тут не будемо формулювати, як про принцип спра­ведливості у придбанні. Друга тема — це перехід майна від однієї особи до іншої. Через які процеси одна особа пе­редає майно іншій? Як особа дістає майно від того, хто ним володіє? Під цю тему підпадають основні уявлення про добровільний обмін, дарунок та (з іншого боку) шах­райство, а також опис специфічних умовностей, закріп­лених у даному суспільстві. Складну істину про цей пред­мет (куди входить і діяльність чиновників, спрямована на реалізацію цих умовностей) ми назвемо принципом спра­ведливості в передачі майна. (Маємо на увазі, що він включає й принципи, які регулюють процеси, коли та чи та особа забажає позбавитися майна, переводячи його в стан нічийного).

Коли б світ був цілком справедливий, то нижченаве- дене індуктивне визначення вичерпно охопило б предмет майнової справедливості.

1. Особа, яка здобуває майно згідно із принципом май­нової справедливості у придбанні, має право на це майно.

2. Особа, яка здобуває майно згідно із принципом

справедливості в передачі від когось іще, наділеного пра­вом на це майно, має право на це майно.

3. Ніхто не має права на майно, крім осіб, які здобули його внаслідок повторюваного застосування правил, ви­кладених у пунктах 1 і 2.

Загальний принцип розподільної справедливості прос­то стверджує, що розподіл справедливий, якщо кожний має право на майно, яке він набуває в процесі розподілу.

Розподіл буде справедливим, якщо він виникає з ін­шого справедливого розподілу через законні засоби.

За­конні засоби переходу від одного розподілу до іншого ви­значаються через принцип справедливості в передачі май­на. Перші законні «ходи» визначаються через принцип справедливості у придбанні1. Усе, що виникає зі справед­ливої ситуації і здійснюється справедливими методами, є справедливим. Засоби змін, встановлені принципом справедливості в передачі майна, зберігають справедли­вість. Подібно до того, як точні правила виводу зберігають істину, і будь-який висновок, здобутий через повторюва­не застосування цих правил лише з істинних засновків, є сам істинним, так і засоби переходу від однієї ситуації до іншої, які відповідають принципові справедливості в передачі майна, зберігають справедливість, і будь-яка си­туація, що реально виникає зі справедливої ситуації в результаті повторюваних переходів, згідно із цим прин­ципом, є також справедливою. Паралель між перетворен­нями, які зберігають справедливість, та перетвореннями, які зберігають істину, показує, де вона неспроможна, а де чинна. Те, що висновок виведений засобами, які зберіга­ють істину, із істинних засновків, є достатнім, аби довес­ти його істинність. Те, що із справедливої ситуації могла виникнути інша через застосування засобів, які зберіга­ють справедливість, не є достатнім для доведення її спра­ведливості. Той факт, що жертви злодія могли добровіль­но запропонувати йому дарунки, не надає злодієві права на його нечесний здобуток.

Справедливість у володінні майном історично зумов­лена; вона залежить від того, що відбулося насправді. Ми повернемося до цього пізніше.

Не всі реальні ситуації виникають відповідно до двох вказаних принципів майнової справедливості: принципу справедливості у придбанні і принципу справедливості у передачі. Декотрі люди крадуть майно в інших або здобу­вають його обманом, поневолюють інших, привласнюю­чи їхній продукт і не даючи їм жити на власний розсуд, або силоміць вилучають іх зі змагань у товарообміні. Жо­ден із цих способів неприйнятний у переході від однієї ситуації до іншої.

Крім того, дехто здобуває майно засо­бами, які не відповідають принципові справедливості у придбанні. Наявність несправедливості в минулому (по­передні порушення перших двох принципів) порушує третю чільну тему майнової справедливості: виправлення несправедливості. Якщо колишня несправедливість сформувала теперішні володіння різними способами, одні з яких можна ідентифікувати, а інші — ні, то що при­наймні треба тепер зробити, аби виправити несправедли­вість? Які зобов’язання мають виконавці несправедливих дій щодо тих, чиє становище стало гірше, аніж воно було б, якби несправедливість не було вчинено або якби вчас­но виплатили компенсацію? Як міняється справа і чи вза­галі міняється, коли ті, хто одержав зиск, і ті, хто потер­пів, не були безпосередніми учасниками акту несправед­ливості, а є, скажімо, їхніми нащадками? Чи можна заподіяти несправедливість тому, чиї статки також здобу­то внаслідок невідшкодованої несправедливості? Який термін давності у справі очищення історії від заподіяної несправедливості? Що дозволено робити жертвам неспра­ведливості для того, щоб виправити заподіяну їм шкоду, включно із тими багатьма несправедливостями, які чи­нять особи, що перебувають на державній службі? Я не чув, щоб хтось ґрунтовно проаналізував теоретичні аспек­ти цих питань. Припустімо, в ідеалі, що якесь теоретичне дослідження встановить принцип виправлення неспра­ведливості. Цей принцип буде оперто на історичні відо­мості про попередні ситуації та заподіяні в них неспра­ведливості (як визначено двома першими принципами справедливості, а також правами проти заподіяння шко­ди) та на відомості про дійсний перебіг подій, спричине­ний цими несправедливостями, аж до сьогодення, і він дасть опис (або описи) стану володіння майном у суспіль­стві. Принцип виправлення несправедливості, вочевидь, візьме до уваги оцінку умовної інформації про те, що мог­ло б статися (або ймовірний перебіг розподілу на підставі очікуваної величини), якби не було вчинено несправед­ливість. Якщо реальний стан майнових статків не відпо-

відає жодному з описів, які випливають із даного прин­ципу, тоді треба зреалізувати один з таких описів2.

Загальні засади теорії майнової справедливості поляга­ють у тому, що статок належить тій чи тій особі справед­ливо, якщо вона володіє ним на правовій основі згідно з принципами справедливості у придбанні та в передачі або згідно з принципом виправлення несправедливості (як визначено першими принципами). Якщо статок кожної особи належить їй справедливо, тоді справедлива й за­гальна система (розподіл) статків.

Для того, щоб ці загальні засади перетворити в спеці­альну теорію, треба уточнити деталі кожного з трьох принципів майнової справедливості: принципу придбан­ня майна, принципу передачі майна і принципу виправ­лення порушень перших двох принципів. Я не беруся тут за це завдання. (Локів принцип справедливості у при­дбанні обговорюється нижче).

<< | >>
Источник: Кіш Янош (упор.). Сучасна політична філософія. Антологія. К.: Основи,1998. — 575 с.. 1998

Еще по теме Розгляд предмета майнової справедливості охоплює три теми.: