МОДЕЛЮВАННЯ
Правомочні принципи майнової справедливості, які ми щойно окреслили, — це історичні принципи справедливості. Щоб краще зрозуміти їхню природу, ми відокремимо їх від другого підкласу історичних принципів.
Візьмімо за приклад принцип розподілу відповідно до моральних заслуг. Цей принцип приписує, щоб розподілювані частки змінювалися прямо пропорційно до моральних заслуг; жодна особа не повинна мати більшої частки, ніж той, чиї моральні заслуги вищі. (Якби моральні заслуги можна було не просто впорядкувати, а й виміряти в інтервалі чи за шкалою відношень, то слід було б сформулювати точніші принципи). Або розгляньмо принцип, який виникає внаслідок заміни в попередньому принципі «моральних заслуг» на «корисність для суспільства». Або, замість «розподіляй відповідно до моральних заслуг» чи «розподіляй залежно від корисності для суспільства», ми проаналізували б «розподіляй залежно від статистично виваженої суми моральних заслуг, корисності для суспільства та потреб», де вагомість різних вимірів однакова. Погодьмося називати принцип розподілу змодельованим, якщо він встановлює, що розподіл повинен змінюватися згідно з якимось природним виміром, виваженою сумою природних вимірів або їхнім лексикографічним впорядкуванням. Також казатимемо, що розподіл змодельовано, якщо він узгоджується з якимось уже змодельованим принципом. (Я говорю тут про природні виміри, звичайно, не встановлюючи для них загального критерію, тому що для кожної майнової системи можна сконструювати штучні виміри, які змінюватимуться залежно від її розподілу). Принцип розподілу за моральними заслугами — це змодельований історичний принцип, який встановлює відповідно змодельований розподіл. «Розподіляй відповідно до 1.Q»* — це змодельований принцип, який покладається на інформацію, відсутню в розподільних матрицях. Одначе він і не історичний, бо не бере до уваги жодних дій у минулому, які створюють різні правові підстави для оцінки розподілу; він потребує лише розподільних матриць, де шпальти мають різні позначки, згідно з I.Q. Втім, розподіл у суспільстві може складатися з простих змодельованих розподілів без того, щоб самому бути змодельованим також. Різні його сектори можуть застосовувати різні моделі, або якесь сполучення моделей може діяти різноступенево в масштабах суспільства. Упорядкований у такий спосіб розподіл,— цебто складений з малої кількості змодельованих розподілів,— ми також назива-Коефіцієнт розумового розвитку. тимемо «змодельованим». Крім того, ми поширюємо застосування «моделі» на загальні схеми, утворені шляхом комбінування принципів кінцевого стану.
Майже кожний запропонований принцип розподільної справедливості змодельований: кожному залежно від його моральних заслуг, або потреб, або граничного продукту, або наполегливості й старанності, чи виваженої суми попередньо спланованого результату тощо. Втім, принцип правомочності, що його ми окреслили,— не змодельований3. Не існує якогось одного природного виміру, або виваженої суми, чи комбінації малого числа природних вимірів, які породжують розподіл, здійснений за принципом правомочності. Майнову систему, що утворюється, коли одні особи отримують свій граничний продукт, інші — здобувають його в азартних іграх, ще інші — одержують частку сімейного прибутку, ще інші — дари від фундацій, ще інші — зиск від позик, ще інші — подарунки від шанувальників, ще інші — проценти від обороту інвестованих коштів, ще інші — результат напруги власних зусиль, ще інші — знаходять речі тощо, — таку систему змоделювати неможливо. Характерні ознаки моделі для неї не властиві; значна частина таких систем пояснюється через моделі-змінні. Коли більшість людей воліє передавати певну частину своїх прав іншим лише в обмін на щось, тоді значна частка того, чим володіють люди, змінюватиметься залежно від зацікавленості інших у їхньому майні. Детальніше про це можна дізнатися з теорії граничної продуктивності. Але дарунки родичам, добродійні пожертви, спадок дітям тощо пояснити в такий спосіб не можна. Нехтуючи характерні ознаки моделі, припустимо на мить, що реально здійснений за принципом правомочності розподіл випадковий стосовно будь- якої моделі.
Хоч наслідкова система не буде змодельова- на, вона не залишиться незрозумілою, оскільки її можна розглядати як результат дії певного малого числа принципів. Ці принципи визначають, як може розпочатися первинний розподіл (принцип придбання майна) і як одні розподіли можуть трансформуватися в інші (принцип передачі майна). Процес, у перебігу якого зароджується майнова система, буде зрозумілий, хоча сама система, зумовлена цим процесом, змодельованою не буде.Праці Ф. А. Гаєка менше, ніж це звичайно робиться, приділяють увагу моделюванню розподільної справедливості. Гаек доводить, що ми не в змозі достатньо знати про становище кожної особи, щоб дати кожному за його моральними заслугами (але чи вимагатиме справедливість, аби ми це робили, навіть за наявності такого знання?); далі він стверджує, що «ми заперечуємо проти всіх спроб накинути суспільству свідомо обрану модель розподілу, незалежно від того, як вона побудована — на засадах рівності чи нерівності». Одначе Гаєк доходить висновку, що у вільному суспільстві розподіл більше відбуватиметься залежно від вартості, аніж від моральних заслуг; цебто згідно з оціненою вартістю діяльності особи та її послуг іншим. Хоч Гаєк і заперечує концепцію змо- дельованої розподільної справедливості, проте сам пропонує модель, яка, на його думку, виправдана: розподіл відповідно до оцінених вигод, наданих іншим, — водночас висловлюючи невдоволення, що вільне суспільство послідовно цю модель не здійснює. Формулюючи точніше цю модель, характерну для вільного капіталістичного суспільства, матимемо: «Кожному відповідно до кількості благ, наданих іншим, у яких є ресурси, щоб бути корисними тим, хто корисний їм».
Усе це видаватиметься довільним, якщо не буде визначено певну прийнятну початкову сукупність майна або не постульовано, що дія системи з часом вимиває всякі вагомі наслідки, що постають із цієї первинної сукупності. Для ілюстрації останнього варіанту можна навести такий приклад: якщо майже кожен купить автомобіль фірми Генрі Форда, то припущення, що кожен витратив свої гроші на купівлю внаслідок особистого довільного рішення не поставить під сумнів прибутки самого Генрі Форда.
Принаймні в тому, як він їх дістав, немає нічого випадкового чи довільного. Як правильно зауважує Гаєк, розподіл за критерієм корисності для інших — це головна змодельована основа у вільному капіталістичному суспільстві, але це лише основа, і вона не створює загальну, всеохопну модель правової системи (зокрема в ділянці успадкування, дарунків за довільними причинами, добродійності тощо) або стандарт, до якого суспільство має неодмінно пристосовуватись. Чи довго люди терпітимуть систему розподілів, які, на їхнє переконання, не моделюються? Немає сумніву, що люди недовго погоджувати-мугься з несправедливим, як вони вважають, розподілом. Люди хочуть, аби їхнє суспільство було й виглядало справедливим. Але чи має справедливість бути закладена радше в наслідковій моделі, ніж у фундаментальних первинних принципах? У нас немає підстав для висновку, що члени суспільства, яке втілює концепцію справедливої майнової правомочності, знайдуть її неприйнятною. Проте слід погодитися, що, якби спонуки людей до передачі частки власного майна іншим людям були повсякчас ірраціональні й довільні, це б нас непокоїло. (Уявіть собі людей, які повсякчас вирішують, яке майно вони передадуть і кому, вдаючись до випадкових засобів). Ми почуваємося зручніше, захищаючи систему правомочності, якщо за її умов більшість актів передачі здійснюються обґрунтовано. Це не обов’язково означає, що всі заслуговують на отримане ними майно. Це означає тільки, що є сенс або підстава для передачі кимось майна радше цій особі, а не тій; що здебільшого ми спроможні зрозуміти, що думає передавач про власну вигоду, якій справі, на його гадку, він служить, яких цілей допомагає досягти й таке інше. Оскільки в капіталістичному суспільстві люди часто передають майно іншим в залежності від того, наскільки ці інші видаються їм корисними, то структура, вибудувана індивідуальними взаємодіями і передачами, є в значній мірі обґрунтованою і зрозумілою4. (Дарунки коханим, спадщина дітям, благодіяння бідним — теж не випадкові компоненти структури).
Наголошуючи на вирішальному значенні розподілу за критерієм корисності для інших, Гаєк розкриває суть багатьох передавань і в такий спосіб показує, що система правонаступництва — це не просто безцільне обертання трибів. Система правомочності виправдана, коли складена з індивідуальних взаємодій для індивідуальних цілей. І тут не треба ніякої надме- ти, ніякої накинутої згори моделі розподілу.Вважати, що завдання теорії справедливості полягає у заповненні пробілу в бланку «кожному відповідно до його », означає бути налаштованим до пошуку моделі; окреме ж формулювання «від кожного відповідно до його_____ » тлумачить виробництво і
розподіл як два виокремлені й незалежні процеси. Під кутом зору теорії правомочності вони не є двома відокремленими одна від одної ланками. Хоч би що робив,
купуючи чи здобуваючи використовувані ресурси за укладеними контрактами (а почасти й передаючи своє майно внаслідок дії об’єднувальних факторів), він має на це право. Ситуація не в тому, що щось виробляється і треба вирішувати, кому воно дістанеться. Речі з’являються у світ уже ніби прикріплені до людей, які наділені на них правом. З точки зору історичної концепції справедливості стосовно майнової правомочності, ті, хто тільки-но розпочинають здійснювати принцип «кожному відповідно до його_______________ », ставляться до об’єктів так, ніби вони
з’явилися нізвідки, з нічого. Завершена теорія справедливості мала б охопити і цей крайній випадок; можливо, тут стануть у пригоді і загальноприйняті концепції розподільної справедливості.
Приписи узвичаєної форми настільки вкорінені, що, можливо, нам би слід подати концепцію правомочності як альтернативну. Залишаючи поза увагою придбання та відшкодування, ми могли б сказати:
«Від кожного відповідно до обраної ним діяльності, кожному відповідно до зробленого для себе (ймовірно, за обумовленою допомогою інших) і того, що інші воліють для нього зробити і віддати йому з набутого ними раніше (згідно з даним приписом) і чого вони ще не витратили й не передали».
Як помітить проникливий читач, цей вислів у ролі гасла має значні вади. Тому як підсумок і значно спрощуючи (але не як максиму із самостійним значенням), маємо:
«Від кожного за його власним вибором, кожному — за вибором щодо нього інших».