ЖІНКИ Й СПРАВЕДЛИВІСТЬ У ТЕОРІЇ ТА НА ПРАКТИЦІ

Я щойно доводила, що Волзерова вимога, аби справед­ливість пов’язувалася із «поділюваними розуміннями» чи «соціальними значеннями», має схильність заходити в конфлікт із його критерієм справедливості — критерієм «окремішніх сфер».

Однак для феміністського читача Роулзової теорії, як її викладає сам Роулз, проблема зосереджується в отому його двозначному «він — його». Як я вже показала вище, Роулз, коротко довівши неспроможність формально-пра­вової дискримінації на засадах статі (як і на інших заса­дах, що їх він розглядає як «морально недоречні»), пов­ністю пропускає нагоду піддати випробуванню справед­ливість родової системи, яка, маючи своє коріння в статевих ролях родини, а гіллям сягаючи у практично ко­жен куточок нашого життя, є однією з фундаментальних структур нашого суспільства. Однак, якщо ми будемо чи­тати Роулза, приймаючи всерйоз як поняття, що ті, хто перебуває за запоною незнання, є безстатевими особами, так і вимогу, щоб родина й родова система (як основні суспільні інституції) були піддані доскіпливому аналізові, з цього випливає конструктивна феміністська критика цих сучасних інституцій.

Я поясню кожен із цих моментів почергово. Але спо­чатку чом би не кинути світла як на критичну перспек­тиву, так і на початкові проблеми феміністського прочи­тання Роулза — з допомогою карикатури, що її мені до­велося побачити кілька років тому. Троє підстаркуватих, убраних у мантії суддів-чоловіків зображені, як вони при-

голомшено дивляться на свої вагітні животи. І один з них, не дуже роздумуючи, так і каже колегам: «А чи не краще б нам переглянути оте наше рішення?» Ця ілюстрація вказує на декілька речей. По-перше, вона графічно пока­зує важливість, коли говорити про справедливість, кон­цепції, подібної до Роулзової початкової позиції, яка зму­шує нас ставити себе на місце інших — надто ж у такі позиції, в яких ми ніяк не могли б опинитися. По-друге, нею припускається, що ті, хто так думає, можуть легко дійти висновку: потрібне щось більше за формально-пра­вову рівність статей, якщо має бути установлена справж­ня справедливість. Як ми самі переконалися в недавні ро­ки, цілком можливо інституціоналізувати формально- правову рівність статей і водночас упроваджувати закони стосовно вагітності, аборту, материнської відпустки й так далі, що фактично дискримінують жінок — не жінок як таких, а як «вагітних осіб». 1976 року Верховний Суд США вирішив, наприклад, що «вилучення вагітності із плану пільг для непрацездатних... коли йдеться про за­гальне охоплення, зовсім не є заснованою на родовому принципі дискримінацією»⁸!. Однією із вдалих рис тієї карикатури є припущення, що, на думку людини, про такі речі може справити вплив усвідомлення того, що й вона може стати «вагітною особою». Зрештою, однак, ця ж са­ма ілюстрація окреслює і межі можливого — у термінах нашого вдумування в ту початкову позицію, поки ми жи­вемо в родово-структурованому суспільстві. Хоча ті під­старкуваті судді-чоловіки й спроможні, у певному розу­мінні, уявити самих себе вагітними, набагато сумнівнішим є те, чи, вибудовуючи засади справедливості, вони могли б уявити себе жінками.

Припустімо спочатку, що стать є умовною в цьому ро­зумінні, хоча далі я піддам це припущення сумнівам. Припустімо, що можливо, як недвозначно вважає це Ро­улз, гіпотезувати моральне мислення представницьких людських істот, що не відають про свою статеву прина­лежність та про інші сховані за запоною незнання речі. Безперечним видається те, що, тоді як Роулз не вдається до цього, ми повинні, формулюючи принципи справедли­вості, послідовно брати до уваги відповідні становища обох статей. Зокрема ті, хто перебуває у початковій по­зиції, повинні особливо брати до уваги перспективу жі­нок, оскільки їхнє знання про «загальні факти людського суспільства»⁸² повинне містити й те знання, що жінки бу­ли й продовжують лишатися менш привілейованою в ба­гатьох відношеннях статтю. Розглядаючи ж основні інсти­туції суспільства, вони, найвірогідніше, не зігнорують практично родину, а приділять їй особливу увагу, оскіль­ки нерівний розподіл відповідальностей та привілеїв між двома статями у родині та соціалізація нею дітей у статеві ролі роблять її у теперішній формі вирішальною інститу­цією для збереження статевої нерівності.

Тут неможливо обговорити всі аспекти, в яких ті прин­ципи справедливості, що до них доходить Роулз, несуміс­ні з родово-структурованим суспільством. Тож доведеться обмежитися загальним поясненням цього моменту й про­ілюструвати його трьома прикладами. Критичний імпульс феміністського прочитання Роулза струмує здебільшого з його другого принципу, який вимагає, щоб нерівності оберталися «найбільшою вигодою для найменш привіле­йованих» та щоб були «пов’язані з відкритими для всіх посадами й становищами»⁸³. Це означає, що коли будь- які ролі чи становища, аналогічні з нашими теперішніми статевими ролями, включаючи й ролі чоловіка та дружи­ни, матері й батька, витримають критерії першої вимоги, то друга вимога заборонить всяке пов’язування цих ролей і статі.

Перше: після основних політичних свобод однією з найістотніших вольностей є «важлива свобода вільного вибору заняття»⁸⁴. Неважко добачити, що ця свобода ви­ходить компромісною через припущення й узвичаєне сподівання, центральне для нашої родової системи, що жінки несуть набагато більшу, ніж чоловіки, відповідаль­ність за домашню роботу й догляд дітей, байдуже, пра­цюють вони чи не працюють за платню поза межами до­мівки. Фактично і це приписування таких обов’язків жін­кам (що призводить до їхньої асиметричної залежності від чоловіків), і також пов’язаний із цим обов’язок чоло­віків утримувати своїх дружин — компрометують свободу вибору заняття обох статей. Роулз, хоч не має заперечень проти деяких аспектів цього розподілу праці, стверджує, що у добре впорядкованому суспільстві «нікому немає не­обхідності перебувати в рабській залежності від інших а чи бути змушеним вибирати одноманітні й рутинні занят­тя, що умертвляють людську думку й чутливість», — ні, робота може бути «значною для всіх»⁸\ Набагато більше можливості задовольнити ці умови існує в суспільстві, яке не переймається розписуванням родинних обов’язків у такий спосіб, що перетворює жінок на маргінальний сек­тор армії оплачуваної праці, уможливлюючи їхню еконо­мічну залежність від чоловіків.

Друге: скасування роду видається істотним задля здійс­нення Роулзових критеріїв політичної справедливості. Адже він доводить, що не тільки були б прийняті рівні формально-політичні свободи тими, хто перебуває у по­чатковій позиції, але й будь-які нерівності у вартості цих свобод (наприклад, вплив на них таких чинників, як бід­ність та незнання) мали б бути виправдані принципом відмінності.

І останнє. Роулз доводить, що розумні моральні особи в тій початковій позиції дуже багато ваги надали б за­кріпленню за собою самоповаги чи самопошанування. Вони «бажали б за будь-яку ціну уникнути таких суспіль­них умов, що підривали б їхню самоповагу», яка є «чи не найважливішою» з усіх первинних благ⁸⁸. В інтересах цієї первинної цінності, хай-но ті, що перебували в початко­вій позиції, не усвідомлювали, чи вони чоловіки, чи жін­ки, вони б напевне подбали про те, щоб установити таку радикальну соціально-економічну рівність між статями, яка б не дозволяла жодній із сторін ні запобігати перед іншою, ні по-рабському постачати їй утіхи. Наприклад, вони б мали щонайвищі мотиви для того, щоб знайти якийсь засіб так регулювати порнографію, аби не занадто скомпрометувати (цим регулюванням) свободу слова. Взагалі вони навряд чи стали б терпіти ті основні соці­альні інституції, що асиметрично чи силували б, чи дава­ли б сильні спонуки представникам однієї котроїсь статі робитися сексуальними об’єктами для другої.

Отже, в Роулзовій теорії справедливості є прихована потенційна критика родово-структурованих соціальних інституцій, яку можна вияскравити, серйозно поставив­шись до факту, що ті, хто формулює принципи справед­ливості, не усвідомлюють своєї статевої приналежності. Однак на початку мого короткого обговорення цієї фемі­ністської критики я зробила таке припущення, яке, обі­цяла я, далі мало бути піддане сумнівам: що статева при­належність тієї чи тієї особи, як на те іноді вказує Роулз, є випадковою і морально безвідносною особливістю, — такою, що людські істоти можуть гіпотезувати невідання цього факту про них самих, уявляючи себе безстатевими, вільними й рівними, розумними, моральними особами.

Хоча Роулз чітко усвідомлює, який вплив на індивідів справляють їхні відмінні місця в суспільній системі, він вважає за можливе гіпотезувати у тій початковій позиції вільних і розумних моральних осіб, які, звільнені від ви­падковостей минущих особливостей та суспільних обста­вин, приймуть точку зору «представницької людської істоти». Він не плекає ніяких ілюзій стосовно труднощів цього завдання, що вимагає «дуже великого відступу в перспективі» від того способу, в який ми уявляємо чес­ність у повсякденному житті. Але він вірить, що з допо­могою тієї запони незнання ми можемо «засвоїти такий погляд, який всі могли б прийняти на спільній основі», так щоб «ми разом з іншими поділяли якусь спільну точку зору, а не виводили наших суджень із якогось особистого викривленого погляду»⁸^. Наслідком цієї раціональної безсторонності чи то об’єктивності, доводить Роулз, було б те, що всі були б переконані одними й тими ж аргумен­тами й одноголосно дійшли б згоди щодо основополож­них принципів справедливості^⁰. При цьому він має на увазі не те, що особи, які перебувають у початковій по­зиції, дійшли б згоди стосовно усіх моральних чи суспіль­них питань, а що була б досягнута повна згода відносно всіх основних засад або ж «істотних уявлень»^¹. Однак це доведення одностайності засновується на тому вирішаль­ному припущенні, що всі сторони мають подібні мотива­ції та психологію (він припускає взаємно незацікавлену раціональність і відсутність заздрості) та що вони спізна- ли-пройшли подібні моделі морального розвитку (га­дається, що вони спроможні на почуття справедливості). Сам Роулз розглядає ці припущення як різновид «слабких обумовлень», на яких можна безпечно засновувати за­гальну теорію^².

Однак послідовність Роулзової гіпотетичної початкової позиції з її одностайністю представницьких людських істот підпадає під сумнів, адже ті різновиди людських істот, які ми маємо в реальному суспільстві, різняться не тільки стосовно інтересів, поверхових думок, упереджень і точок зору, що їх ми можемо скинути з рахунку, коли треба сформулювати принципи справедливості, — різ­няться і в основах своїх психологічних структур, в кон­цепціях самих себе по відношенню до інших, а також у досвіді морального розвитку. Багато дослідників-фемініс- тів доводили останніми роками, що в родово-структуро- ваному суспільстві різні життєві досвіди жінок та чолові­ків фактично впливають на їхні відповідні психологічні структури, способи мислення й моделі морального роз­витку, і то в досить відчутний спосіб^³. При цьому особ- лива увага приділялася впливові на психологічний та моральний розвиток обох статей того факту, основопо­ложного для нашого заснованого на принципі роду су­спільства, що дітей обох статей напочатку виховують жін­ки. Доводилося, що досвід індивідуації — відокремлення себе від годувальниці, з якою маля первісно є психоло­гічно злитим, — це вельми відмінний для дівчат і для хлопців досвід, що дає представникам кожної статі від­мінне сприйняття самих себе та своїх стосунків з іншими. А ще ж доводили, що цей досвід пробуття первісними годувальницями (і доросління з огляду на його очікуван­ня) також зле впливає на психологічно-моральну пер­спективу жінок — так само, як і досвід доросління в су­спільстві, де одна стать є багато в чому підпорядкованою другій. Доскіпливий аналіз теоретиків фемінізму того різ­номанітного досвіду, з яким ми здибуємося в процесі на­шого розвитку, від наших реально житих життів до нашо­го всмоктування їхніх ідеологічних підпор, дорогоцінним змістом сповнив твердження Сімони де Бовуар: «Жінка не народжується, а радше стає жінкою»94

На що вже недвозначно вказали, попри їхню тимчасо­ву невивершеність, ці студії, так це на те, що в родово- структурованому суспільстві існує така річ, як чітка точка зору жінок, та що цю точку зору неспроможні адекватно взяти до уваги філософи-чоловіки, які виступають теоре­тичним відповідником тих підстаркуватих суддів-чолові- ків із карикатури. Особливо цей формуючий вплив жіно­чого виховання на малих дітей підказує, здається, що ста­тева відмінність у заснованому на родовому принципі суспільстві швидше вплине на моральну психологію осо­би, а отже, й на її мислення про справедливість, аніж, наприклад, расові відмінності в суспільстві, де раса має суспільну значущість, або класові відмінності у класовому суспільстві. Це поняття про точку зору жінок, хоч і не позбавлене своїх власних проблем, підказує нам, що пов­нокровну людську моральну теорію можна розробити тільки тоді, коли буде забезпечена повноправна участь обох статей у тому діалозі, яким є морально-політична філософія. Це не відбудеться доти, доки жінки не займуть свого місця поруч чоловіків у цій справі, приблизно рів­ним числом і в позиціях порівнянної впливовості. Але в суспільстві, структурованому вздовж ліній роду, така можливість надто малоймовірна.

До того ж воно в самому собі недостатнє, аби в ньому відбувся довершений розвиток повнокровної людської теорії справедливості. Адже, якщо принципи справедли­вості мають бути одностайно прийняті представницькими людськими істотами, що не відають про свої конкретні особливості й становище в суспільстві, це мають бути такі особи, чий психологічний і моральний розвиток ідентич­ний у всіх істотних особливостях. Це означає, що суспіль­ні чинники, які впливають на виявлені відмінності між статями (від жіночого виховання до всіх виявів жіночої підпорядкованості й залежності), доведеться замінити безродовими інституціями та звичаями. Тільки тоді, коли чоловіки рівною мірою братимуть участь у тому, що досі було здебільшого жіночою цариною: давання ради що­денному матеріалові та психологічним потребам їхніх близьких, і коли жінки рівною мірою братимуть участь у тому, що досі було переважно чоловічими сферами: у ве­ликомасштабному виробництві, урядуванні, в інтелекту­ально-творчому житті, — тільки тоді представники обох статей сформують людську особистість, довершенішу за ту, що була можливою досі. Оскільки ж Роулз та більшість інших філософів удаються до припущення, нібито люд­ська психологія, розумність, моральний розвиток і таке інше є повноцінно представленими чоловічою полови­ною людського роду, саме це припущення розкривається як частина веденої чоловіками ідеології нашого заснова­ного на принципі роду суспільства.

Тут не випадає вказувати докладніше, який вплив мог­ло б мати врахування жіночої точки зору на формування теорії справедливості. Я тільки припустила б, що, у ви­падку Роулзової теорії, таке врахування могло б певні припущення й висновки піддати сумніву, а інші — під­кріпити. Наприклад, Роулзове обговорення раціональних планів життя і початкових благ могло б стати більш зо­середженим на стосунках, а не так винятково на тих складних різновидах діяльності, що їх якнайвище поціно­вує його «арістотелівський принцип», якщо тільки воно (обговорення) має охопити й традиційно більш жіночі складові життя95. А з другого боку, ті аспекти Роулзової теорії (як-от принцип відмінності), які нібито вимагають більшої, ніж то є властивою нормою лібералізму, здатнос­ті, щоб їх ідентифікувати з іншими, могли б бути зміцнені посиланням на концепції стосунків між собою та інши­ми — концепції, що в заснованому на принципах роду суспільстві видаються більш переважно жіночими.

Ще тільки починаючи працювати над цією статтею, я мислила здебільшого про те, що справедливість має ска­зати про рід, менше думаючи про вплив роду на справед­ливість. Дивилася на дві тут появлені теорії справедли­вості з цієї перспективи, аж поки переконалася в тому, що, хоча Волзерова набагато більше уваги приділяє місцю жінок в суспільстві, насправді саме Роулзова теорія могла б послідовніше поступатися феміністським засадам спра­ведливості, якби брати до уваги точку зору жінок. Але, зважаючи на спирання цієї останньої теорії на погодже­ність представницькими людськими істотами стосовно основоположних моральних засад, що мають управляти їхніми життями, я доходжу висновку, що, хоча ми й мо­жемо скористатися нею тим часом для критики існуючих нерівностей, ми не зможемо вивершити таку теорію спра­ведливості, доки життєвий досвід обох статей не збли­зиться настільки, наскільки це дозволяють їхні біологічні відмінності. Така теорія, та й суспільство, що візьметься втілювати її в життя, перебуватиме під фундаментальним впливом участі як жінок, так і чоловіків у всіх сферах людського життя. Річ тут не тільки в тім, що рід несуміс­ний із справедливим суспільством; зникнення роду ймо­вірно приведе, своєю чергою, до важливих змін у теорії й практиці справедливості.

ПРИМІТКИ

* Попередня версія цієї статті була зачитана на 80-річних зборах Аме­риканської асоціації політичної науки ЗО серпня — 2 вересня 1984 р. у Вашингтоні, округ Колумбія. Я дякую за помічні відгуки на неї таким людям: Robert Amdurr, Peter Euben, Robert G∞din, Anne Harper, Robert Keohane, Carole Pateman, John Rawls, Nancy Rosenblum, Robert Simon, Quentin Skinner, Michael Walzer, Iris Young та видавцям Philosophy & Pub­lic Affairs. Дякую також Lisa Carisella та Elaine Herrmann за передрук рукопису.

¹ Стосовно історії правового впровадження статевих ролей та нещо­давніх змін у цій сфері див:. Leo Kanowitz, Sex Roles in Law and Society

(Albuquerque: University of New Mexico Press, 1973 and 1974 Supplement), особл. ч-ни 2, 4, 5; а ще Kenneth M. Davidson, Ruth Bader Ginsburg та Herma Hill Kay, Sex-Based Discrimination (St. Paul: West Publishing Co., 1974, and 1978 Supplement by Wendy Williams), особл. p. 2.

² Див:. Judith Hicks Stiehm, «The Unit of Political Analysis: Our Aristo­telian Hangover,» in Sandra Harding and Merrill B. Hintikka, eds, Discovering Reality: Feminist Perspectives on Epistemology, Metaphysics, Methodology, and Philosophy of Science (Dordrecht: Reidel.- 1983. — C.31—43.).

²Див: Carole Pateman and Theresa Brennan, «"Mere Auxiliaries to the Commonwealth"; Women and the Origins of Liberalism,» Political Studies 27, no. 2 (June 1979), c. 183—200; also Susan Moller Okin, «Women and the Making of the Sentimental Family,» Philosophy & Public Affairs II, no. 1 (Winter 1982), c. 65-88.

4 Див:. Nannerl O. Keohane, «Female Citizenship: The Monstrous Regi­ment of Women,» оприлюднено на щорічній зустрічі Конференції ви­вчення політичної думки, 6—8 квітня 1979 р., присвяченій Bodin John Knox and Rousseau; Carole Pateman, «"The Disorder of Women"; Women, Love, and The Sense of Justice,» Ethics, 81 no. 1, (жовтень 1980 ρ.), c.20—34, стосовно Русо та Фройда; Susan Moller Okin, «Thinking like a Women,» неопубліковано, pyκ., 1984, стосовно Платона й Гегеля; Terence Ball, «Utilitarianism, Feminism and the Franchise: James Mill and his Critics,» History of Political Thought, 1 № 1 (весна 1980 p.), c. 91 — 115; стосовно Bentham.

5 Jean-Jacgues Rousseau, Emile, in Oeuvres Competes 4 (Paris: PUiade, 1969), c. 734-735, 750.

6 John Rawls, A Theory of Justice (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1971), надалі згадувана як Theory, Michael L. Walzer, Spheres of Justice (New York: Basic Books, 1983), надалі згадувані як Spheres.

7 Theory, c. 105-106, 208-209, 288-289.

8 Див:. Okin, «Women and the Making of the Sentimental Family,» c. 78— 82.

9 Theory, c.251, 256.

10 Там само, c. 459.

11 «Fairness to Goodness,» Philosophical Review, 84 (1975), c. 537. Він говорить: «Те, що ми маємо одну концепцію добра радше, ніж котрусь іншу, не є доречним із морального погляду. Набуваючи цю концепцію, ми перебуваємо під впливом того самого типу випадковостей, що спо­нукають нас виключати знання про нашу стать і про наш клас».

12 Theory, с. 137; див. також с. 12.

13 Там само, с. 137.

14 Там само, с. 128, 146.

15 Там само, с. 128; див. також с. 292.

16 Там само, с. 289.

17 Там само, с. 7.

16 8-16

18 Там само, с. 8.

19 Тут цікаво зазначити, що в наступній своїй праці, присвяченії питанню, чому структура суспільства є первісним предметом справед ливості, Роулз не згадує родини як частини базової структури. «The Basi< Structure as Subject», American Philosophical Quarterly, 14, № 2 (квітені 1977 p.), c. 159.

20 Theory, c. 61.

21 Там само, c. 303.

22 Theory, c. 490. Див.: Deborah Kearns, «ATheory of Justice — and Love; Rawls on the Family», Politics (Australian Political Studies Association Jour­nal), 18, № 2 (листопад 1983 p.), c. 39—40; цікаве розмірковування про важливість Роулзової невдачі підняти питання справедливості родини для його теорії морального розвитку.

23 Як зазначає Jane English у статті, яка більше зосереджується на проблемах Роулзового принципу заощаджень, ніж на справедливості в рамках родини perse (самої по собі): «Роблячи сторони первісної ситуа­ції радше головами родин, аніж індивідами, Роулз тим самим робить родину непроникною для домагань справедливості». «Justice between Ge­nerations», Philosophical Studies, 31 (1977), c. 95.

24 Theory, c. 99.

25 Там само, c. 149.

26 Там само, с.270-274, 304-309.

27 Там само, с. 380—381 (курсив С. М. O.).

28 Там само, с. 467.

29 Там само.

30 Там само, с. 468.

31 Там само, с. 462—463 (курсив С. М. O.).

32 «The Basic Structure as Subject», c. 160.

33 Spheres, c. 6.

34 Там само, с.14—17.

35 Там само, с. 20.

36 Там само, с. 26.

37 Там само, с. 10.

38 Там само, с. 291—303.

39 Там само, с. 10.

40 Там само, с. 12.

41 Там само.

42 Там само, с. XIV.

43 Там само, с. XV.

44 Там само, с. 312—313.

45 →zvwz⅜ Г* О

⁴⁷ Там само, с. 5; див. також с. 79.

⁴⁸ Там само, с. 5.

⁴⁹ Там само, с. 79 (курсив C. М. O.).

⁵⁰ Там само, с. 320.

⁵¹ Там само, с. XIV, 26 (курсив C. М. O.).

⁵² Там само, с. XIV-XV.

⁵³ Там само, с. 26.

⁵⁴ Там само, с. 27.

⁵⁵ Там само.

⁵⁶ Там само, с. 27, 313.

⁵⁷ Там само, с. 315.

⁵⁸ Там само, с. 27.

^s9 В одному своєму уривку, де його «нестатева» мова збуджує недо­віру, Волзер говорить, що «в різні історичні періоди» такі панівні блага, як «фізична сила, родинна репутація, релігійний чи політичний пост, земельне багатство, капітал, технічне знання», були кожне «монополі­зовані тією чи тією групою чоловіків та жінок» {Spheres, с. 11). Фактично ж чоловіки монополізували ці блага, відтрутивши від них жінок (і досі монополізують декотрі з них, найважливіші), щонайменше настільки, наскільки будь-котра група чоловіків та жінок монополізувала їх, до усу­нення будь-котрої іншої групи.

⁶⁰ Spheres, с. 27.

⁶¹ Ця фраза належить Mary O’Brien у The Politics of Reproduction (Lon­don: Routlege and Kegan Paul, 1981).

⁶²Spheres, c. 12.

⁶³Див.: Bernard Williams, «The Idea of Equality», у Philosophy, Politics and Society (друга серія), вид-ці Peter LasIett and W. G. Runciman (Oxford: Basil Blackwell, 1962), c. 119—120, де коротко обговорюється соціальна обумовленість і виправдання ієрархічних суспільств і де піддано критиці таку позицію, яку займає Волзер. Нещодавно Волзера з цього питання критикував Norman Daniels у рецензії на Spheres of Justice (The Philoso­phical Review XCIV, № 1, січень 1985, c. 145-46).

⁶⁴ Див. відгук Дональда Дворкіна на Spheres of Justice, видрукуваний в New York Review of Books 14 квітня 1983 p., c. 4—5, а також відповідь Волзера в New York Review of Books 21 липня 1983 p.

⁶⁵ Стосовно недавніх аналізів подібних позицій див.: Kristin Luker, Abortion and the Politics of Motherhood (Berkeley: University of California Press, 1984), особливо p. 8. Феміністи схильні приписувати такі позиції, принаймні почасти, впливові патріархальної ідеології; зрозуміло, що ре­лігія — важливий фактор. Такої антифеміністської позиції стає дедалі тяжче дотримуватися послідовно, коли вже запроваджено феміністські реформи. Адже тоді перед її прихильницями постає проблема, як їм до­битися успіху в тому, щоб повернути політичну переміну назад, адже

⁶⁶ Стосовно чесного й прозорого звіту про цей розкол див.: Iris Ma­rion Young, «Humanism, Gynocentrism and Feminist Politics», у Hypatia: A Journal of Feminist Philosiphy, № 3, а також спеціальний випуск Women’s Studies International Forum 8, № 3 (1985), c. 173—183. Перед гіноцентрич- ним фемінізмом постає проблема, подібна до тієї, що стоїть перед ан- тифемінізмом: як праця, турботи й перспективи жінок можуть бути на­лежним чином оцінені, поки жінки не почнуть добиватися влади й не здобудуть її в цьому царстві чоловічого панування?

⁶⁷ Див. прим. 59.

⁶⁸ Spheres, с. 252. Див. також: William Safire, «On Language» та «Від­повідь видавця», New York Times Magazine, неділя, 5 серпня 1984 p., с. 8— 10. У 1986 році New York Times нарешті погодилася із вживанням форми звертання «міс» за певних обставин.

⁶⁹ Spheres, с. 240-241.

⁷⁰ Там само, с. 240.

⁷¹ Там само, с. 229.

⁷² Там само, с. 242.

⁷³ Там само, с. 52.

⁷⁴ Там само, с. 179—180.

⁷⁵ Там само, с. 233, прим.

⁷⁶ Там само, с. 238.

⁷⁷ Там само, с. 174.

⁷⁸ Там само, с. 175.

⁷⁹ Там само, с. 233, прим. Важливість розподілу справи виховання дітей для справедливості між статями випливає не з небажаності цієї роботи, адже за сприятливих обставин вона може бути незмірно приємною і збадьорливою. Справедливий розподіл обов’язків у справі виховання дітей є таким істотно важливим саме через природу цього діла, що забирає незмірну кількість часу, через її потреби, що завжди поруч. Хоча Волзер стверджує, нібито дозвілля не так-то легко обер­тається в інші суспільні блага (с. 184), я дозволю собі категорично з ним не погодитися. Той різновид вільного часу, що його особа не має, поки переважно вона чи тільки вона є відповідальною за малих дітей, можна перетворювати на багато речей, включаючи освіту, просування по служ­бі й здобуття визнання, боротьбу за політичний пост і багатство, а також на просте дозвілля. Із другого ж боку, ті, хто не бере на себе істотної частини батьківських клопотів, зазнають, можна б сказати, несправед­ливості в тому розумінні, що втрачають на особливій соціальній вина­городі, яку дають батьківські турботи, недоодержуючи тих інтимних пе­реживань, що їх дає любов до дитини.

⁸⁰Волзер надто швидко відкидає таке часткове розв’язання пробле­ми, як денний догляд малих дітей. Навіть «масовому суспільству» не доводиться забезпечувати «масовий» денний догляд. Воно спроможне забезпечити маломасштабний, сповнений любові денний догляд для всіх, якщо воно досить дбайливе й готове субсидіювати повні затрати батькам, що неспроможні це оплатити. Добрий денний догляд, поза тим, що стає позитивним переживанням для дитини, допомагає також роз­в’язати ще дві проблеми: без цього розв’язання через розподіл обов’язків зовсім нічого не дасть одиноким батькам, яких стає дедалі більше, особ­ливо жінок; а добрий субсидійований денний догляд може допомогти зменшити ту перешкоду, яку нерівність родинної ситуації ставить перед рівністю можливостей.

⁸¹ General ElectriCNS. Gilbert, 429, U. S. 125 (1976).

⁸² Theory, с. 137.

⁸³ Там само, с. 302.

⁸⁴ Там само, с. 274.

⁸⁵ Там само, с. 529.

⁸⁶ Там само, с. 222; див. також с. 202—205, 221—228.

⁸⁷ Там само, с. 228.

⁸⁸ Там само, с.440, 396; див. також с. 178—179.

⁸⁹ Там само, с. 516-517.

⁹⁰ Там само, с. 139—141.

⁹¹ Там само, с. 516—517.

⁹² Там само, с. 149.

⁹³Головніші роботи, де розроблялась ця теза: Jean Baker Miller, To­ward a New Psychology of Women (Boston, Beacon Press, 1976); Dorothy Dinnerstein, The Mermaid and the Minotaur (New York: Harper and Row, 1977); Nancy Chodorow, The Reproduction of Mothering (Berkeley: University of California Press, 1978); Carol Gilligan, In a Different Voice (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1982); Nancy Hartsock, Money, Sexand Power (New York: Longmans, 1983). Дві з найважливіших окремих авторських статей належать: Jane Flax, «The Conflict between Nurturance and Auto­nomy in Mother-Daughter Relationships and within Feminism», Feminist Stu­dies, 4, № 2, літо 1980 p., і Sara Ruddick, «Maternal Thinking», Feminist Studies, 6, № 2, літо 1980 p. Добре резюме та обговорення «жіночої» точки зору подає Alison Jaggar у Feminist Politics and Human Nature (To­towa, NJ: Rowman and Allanheld, 1983), p. 11.

⁹⁴Simone de Beauvoir, The second Sex (1949; репринт, вид., London: New English Library, 1969), c. 9.

⁹⁵Brian Barry піддав подібній, хоч і загальнішій, критиці цей арісто- телівський принцип у The Liberal Theory of Justice (Oxford: Oxford Uni­versity Press, 1973), c. 27—30.