НЕЙТРАЛЬНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНА РОЛЬ СПРАВЕДЛИВОСТІ
Оскільки у вихідній позиції ніхто не знає власних моральних ідеалів чи власної концепції блага, Роулз робить висновок, що в ній незастосовні будь-які перфекціоніст- ські стандарти.
Принципи справедливості, прийняті у вихідній позиції, виступають нейтральними до різних концепцій блага. Щоб підтвердити позицію Роулза, потрібні переконливі доводи, по-перше, для вилучення моральної чи релігійної віри з інформації, доступної за завісою незнання, по-друге, для обґрунтування припущення, що за цих обставин буде обрано саме нейтральні або максимально нейтральні принципи. «Теорія справедливості», схоже, не містить явних аргументів для вилучення моральної чи релігійної віри з вихідної позиції. Єдиний наведений аргумент обґрунтовується потребою забезпечити одностайність, потребою мати у вихідній позиції одну точку зору, що могла б бути «точкою зору навздогад вибраної людини» і усувала б суперечки та гарантувала одностайність. Отже, треба, щоб була доступною лише не- суперечлива інформація. Інакше виникнуть різні точки зору залежно від різних інформаційних баз, і неможливо буде гарантувати згоду. Очевидна відповідь на цей аргумент: нам потрібні доводи, аби прийняти угоду, досягнуту за цією пеленою незнання, і заява, що не можна досягти ніякої угоди за пеленою незнання, сконструйованою в інший спосіб, не є таким доводом, за винятком випадку, коли було б показано — тоді як насправді цього не зроблено, — що нас пов’язують результати тієї чи іншої пелени незнання.Аргумент, який свідчить, що ніяким моральним ідеалам блага не буде надано переваги як принципу справедливості у вихідній позиції,— це аргумент, що його Роулз використовує, аби відкинути те, що він називає «перфек- ціоністськими» (від англ, perfection — досконалість, довершеність.— Прим, перекл.) принципами:
Оскільки люди у вихідній позиції не виявляють цікавості до інтересів один одного, вони мають (або можуть мати) моральні або релігійні інтереси чи інші культурні цінності, які не можуть поставити під загрозу.
Більш за те, робиться припущення, що вони схиляються до різних концепцій блага і вважають, що мають право висувати претензії один до одного задля сприяння своїм власним (сепаратним) цілям. Сторони не мають спільної концепції блага, посиланням на яку можна було б оцінити здійснення їхніх повноважень або навіть задоволення їхніх потреб. Вони не мають узгодженого критерію досконалості, який можна було б використовувати для вибору тієї чи іншої інституції — закону, порядку чи системи. Визнати будь-який подібний стандарт фактично означало б прийняти принцип, що міг би привести до зменшення релігійної чи іншої свободи, якщо не до втрати свободи взагалі у висуванні багатьох із власних духовних цілей. Якщо стандарт досконалості зрозумілий, сторони не можуть бути впевнені, що не буде визнано необхідним принести їхні цілі в жертву вищій соціальній цілі максимізування досконалості. Отже, здається, що єдине, в чому люди можуть порозумітись, розуміння, якого можуть дійти у вихідній позиції, — це усвідомлення того, що кожний мусить мати найбільшу свободу, сумісну з такою ж свободою для інших. Вони не можуть ризикувати своєю свободою, санкціонуючи стандарт цінності, який визначав би, що саме слід максимізувати через телеологічний принцип справедливості (с. 327-328).Роулз, однак, висловлює твердження, сильніше за наведене. Він твердить, що сторони до вихідної позиції не лише уникатимуть вибору будь-яких конкретних перфек- ціоністських принципів як складової своєї доктрини справедливості, але й не приймуть навіть доктрини справедливості, що містила б узгоджений процес визначення, який саме перфекціоністський принцип слід внести в доктрину справедливості. З урахуванням згоди між ними в тому, що проводити в життя слід лише добре обґрунтований ідеал блага, а не будь-який ідеал, у який хтось вірить, та з урахуванням схильності людини до помилок, не дивно, що вихідна позиція не підштовхує людину до будь-якого конкретного ідеалу. Але вона може забезпечити угоду створити організаційні рамки, які найкраще сприяли б реалізації ідеалів, найкраще обґрунтованих, зважаючи на наявну в кожний конкретний момент інформацію21.
Незнання чиїхось конкретних моральних поглядів не виключає цієї можливості, оскільки сторони в початковій позиції знають, що вони мають моральні ідеали. Інакше кажучи, вони визнають «природний обов’язок» виборювати найкраще обґрунтовані моральні ідеали. У цій аргументації припускається, що моральні ідеали базуються на раціональних міркуваннях, і Роулз всіляко це підкреслює: «Висловлюючи цю аргументацію, — каже він з приводу процитованого вище фрагмента, — я не заперечую, що критеріям довершеності бракує раціонального обґрунтування у повсякденному житті» (с.328). Погодження в методі вибору між перфекціоністськими принципами не може бути досягнуте на тій підставі, що методи оцінювання різних ідеалів самі викликають суперечки при оцінюванні цих методів. Вони не є ані більш спірними, ані більш оціночними, ніж деякі психологічні факти, відомі сторонам, як, скажімо, принцип Арістотеля чи міркування стосовно почуття власної гідності, на яких базується пріоритет свободи (порівн. розд. 65, 67 та 82). Принаймні Роулз не наводить ніяких аргументів, що вони є такими.У своїх дьюївських лекціях Роулз розглядає вилучення з вихідної позиції тих положень про ідеали блага, які є предметом віри, як складову частину вилучення всієї спірної інформації, та методи розмірковувань. Моральні й релігійні розходження він розглядає як специфічні для демократичного суспільства, і коректність концепції Роулза обмежена таким суспільством22. Підтвердження вилучення спірних істин з вихідної позиції полягає в соціальній ролі справедливості, яка, в свою чергу, полягає в тому, щоб «дозволити всім членам суспільства створити взаємно прийнятні для всіх спільні інституції та базові твердження, що спиралися б на явне визначення, які аргументи визнаються суспільством за достатні»23. Вважається, що вищим інтересом конкретної спільноти або чийогось конкретного життя є їхнє приведення до відповідності цим принципам24.
Украй важливо, щоб роулзівський метод аргументації, який вимагає одностайності за пеленою незнання, не спирався на твердження, що інакше виведені принципи були б несправедливі, оскільки одностайність — це умова справедливості, або на якісь інші моральні аргументи.
Скоріше слід виходити з того, що принципи, які не породжуються методом Роулза, не зможуть виконати соціальну роль доктрини справедливості.Істотно, що концепція справедливості виконує свою соціальну роль, коли громадяни, які однаково свідомі й поділяють схожі думки, виявляють, що завдяки укріпленню створеного ними каркасу обговорень вони звичайно істотно зближують свої позиції. Така концепція справедливості розробляється, щоб задовольнити практичні вимоги суспільного життя та дати громадський базис, у світлі якого громадяни можуть обґрунтувати один одному свої спільні інституції. Така концепція має лише бути достатньо точною, щоб досягти такого результату25.
Навіть якщо прийняти цей погляд щодо соціальної ролі доктрини справедливості і надати цій ролі пріоритету, якого надає їй Роулз, його висновки не спираються на його аргументацію принаймні з трьох міркувань. По-перше, навіть якщо концепції блага у різних людей різні, з цього не випливає, що у конкретній культурі (а теорія Роулза претендує на достовірність лише стосовно нашої культури) у цих відмінних концепціях блага немає спільних елементів. Такі спільні елементи не слід усувати введенням пелени незнання, оскільки їхня присутність не загрожує соціальній ролі доктрини справедливості. Подруге, можливо, зокрема, що наявним є значний ступінь згоди з приводу способів міркувань, за допомогою яких оцінюють ідеали блага. По-третє, і це найістотніше, — Роулз ігнорує можливість того, що соціальна роль доктрини справедливості може бути досягнута консенсусом з приводу «другого кращого», якщо ідеальний устрій є недосяжним. Роулз припускає (без аргументації), що цю соціальну роль може виконати лише досконала доктрина справедливості, тобто така, яка встановлює досконале правління для даного конкретного суспільства. Але нема причин, що могли б завадити тому, аби доктрина справедливості, фактично відбита в устрої держави, була б досягнута як результат розуміння людьми тієї обставини, що їхні ідеали блага, які різняться між собою і ведуть до різних доктрин справедливості, не можуть бути втілені завдяки відсутності в суспільстві достатньої згоди стосовно їхньої цінності.
Тоді кожний погодиться, як з «другим кращим», з доктриною справедливості, з якою погодилися б (як з «другим кращим») всі або майже всі члени суспільства, якщо вони визнають пріоритет потреби в спільній концепції справедливості і якщо вони переконають один одного відмовитись від власних концепцій блага.Така доктрина справедливості, яка, ймовірно, відмінна від роулзівських принципів справедливості, виконуватиме соціальну роль, котру він відводить такій доктрині, але буде прийнята в процесі розмірковувань, відмінному від запропонованого ним. Перше, відмінні ідеали блага, визнані вартими того, щоб включити їх до аргументації, що оформлювала б доктрину справедливості, сформують початкові пункти такої аргументації. Друге, як результат першого, прибічники різних концепцій блага дотримуватимуться різних шляхів аргументації з приводу такої доктрини. Буде одностайність у висновках, але (за різних початкових пунктів) не в шляху до них. Третє, спільною особливістю більшості цих шляхів буде ґрунтування на раціональній реконструкції процесу вироблення спільної точки зору, завдяки якому спільна і найбільш пріоритетна вимога досягнення угоди змусить сторони піти на компроміс і прийняти не зовсім досконалу доктрину як оптимально досяжне «друге краще».
У припущенні, що вимога досягнення угоди є найбільш пріоритетною, немає підстав думати, що досягти компромісу не вдасться. Саме таке припущення робить — і не може обійтись без нього — Роулз. Компроміс, що його досягають, коректний за власними стандартами Роулза, — в тому, що кожна сторона під час узгодження думок пристосовується до принципів своєї моралі. За моральними стандартами деяких із учасників, узгодження заяви деяких інших учасників можуть бути аморальними. Але це не підриває коректність результатів узгодження, якщо всі визнають припущену Роулзом пріоритетність досягнення спільної угоди щодо доктрини справедливості. З цього випливає, що найкращі угоди щодо устрою, яких може досягти людина, діючи згідно зі своїми моральними ідеалами, є морально коректними, і, коли їх досягнуто шляхом узгодження і кожний розглядає їх саме як результат узгодження, вони є морально зобов’язуючими для всіх.
Якщо вони стосуються теорії справедливості, вони є морально коректною (якщо це «друге краще») теорією справедливості.З причин, які я не можу повністю викласти тут, але які досить очевидні, така процедура узгодження в деяких суспільствах може призвести до підтвердження вкрай аморальних принципів як доктрини справедливості конкретного суспільства. Це слід вважати доведенням до абсурду припущень роулзівської теорії справедливості, особливо припущення про виникнення з розмірковувань одностайності щодо пріоритетності завдання вироблення доктрини справедливості. Я не захищаю окреслену вище процедуру узгодження. Моя мета — лише показати, що, хоч це й перфекціоністська процедура, вона не виключається явними аргументами Роулза проти перфекціонізму, і звернути увагу на те, що припущення, котрі він використовує для критики перфекціонізму, ведуть до результатів, які різко не узгоджуються з інтуїтивними уявленнями.
6.