2.1. НЕЗАВЕРШЕНИЙ ЛЮДСЬКИЙ ПРОЕКТ «ЛЮДИНА» ТА НАРОДЖЕННЯ ТРАНСГУМАНІСТИЧНОГО РУХУ

Людям, вихованим на християнській та/або марксистській фі­лософії, метою техніки та технологій уявляється підкорення лю­диною навколишньої природи. Хоча існує протилежна точка зору: метою технологій завжди було передусім підкорення та перетво­рення самої природи людини, одним з виразників якої був росій­ський філософ-косміст Миколай Федоров [81; 82].

Ідеться про трансгуманізм або постгуманізм як результат люд­ського самотрансцендування - цілковито нову форму людського іс­нування, за умов якої межі між людиною і природою, людиною і ма­шинами стануть дедалі більш розмитими. Це та ідеальна ситуація, коли обмеження людської біології виявляються значним чином подоланими за рахунок їх заміни «біологічними машинами». Проте у кінцевому ра­хунку велике питання, чи не йдеться насправді про трансформацію людського виду у принципово новий вид постлюдських істот.

Концепту самоподолання (самозаперечення) людиною самої себе заради вищих щаблів глобальної еволюції у філософії та теології протистоїть концепт людського самозбереження, який у концентро­ваному вигляді виражає ідея антропоцентризму. Інтерпретаціями цієї ідеї є уже згадані антропні (антропологічні) принципи.

Отже, у випадку з технологіями й технікою йдеться про кон­куренцію людських, гуманістичних, антропних обмежень та тех- ніко-технологічного прогресу з метою самозбереження й концепту

Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina трансгуманізму, що передбачає подолання людиною завдяки пе­редовим технологіям недосконалої «першої природи» і забезпе­чення собі перспектив безсмертя та вічної молодості.

У XX ст. концепт трансгуманізму досить виразно сформулював у роботі «Філософія спільної справи» російський філософ та релі­гійний мислитель Миколай Федоров, хоча явно сам термін «транс- гуманізм» він не використовував [81].

Миколай Федоров не тільки пророкував перспективи набуття людиною технологічного безсмертя (іммортальності), але й з ло­гічною необхідністю розвивав ідею воскресіння померлих, оскільки, на його думку, недоброчесним було би позбавити попередні поко­ління можливостей використання нових технологій, опанованих нащадками.

Костянтин Ціолковський як учень Миколая Федорова, розви­ваючи ідеї вчителя, почав не лише креслити й створювати моделі ракетопланів як засобів відселення людей на інші планети, але й пророкував отримання майбутніми людьми на суто технологічних засадах якісно нового «променистого тіла» (концепт «лучистого человечества»). Ідею тілесних трансформацій людини в її різних модифікаціях підтримали інші українські та російські «космісти» (Володимир Вернадський, Микола Холодний, Олександр Чижев- ський та ін.).

Оцінюючи гуманістичний та трансгуманістичний рухи як пород­ження новітніх інформаційних технологій з філософсько-методо­логічної точки зору, не варто їх ані ідеалізувати, ані демонізувати. Особливо, враховуючи той факт, що суперечності науки, технологій та релігії ніколи не були надто антиномічними, непримиренними, а твердження про те, що наука перебуває «поза цінностями й оцінками» (А. Пуанкаре), потрібно сприймати «примружившись».

У довгому ряду дослідників, які обіцяли обманути природу й подарувати людству безсмертя, - грек Гален (II ст. н. е.), китаєць Ко Хуан (IV ст. н. е.), араб Авіценна (XI ст.), англієць Роджер Бекон (XIII ст.), українець Олександр Богомолець (XX ст.) та ін.

Водночас трансгуманізм, як уже зазначалося, є типовим продуктом Постмодерну із властивими йому радикальними запереченнями бінарних опозицій (деконструкціями Ж. Дерріди, ризомою Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі) включно з опозицією ке­рівника (управителя) та керованого об'єкта, виразними акцентами на самоуправлінні та самоорганізації в дусі класичних і некла- сичних концепцій анархізму тощо.

У новітній інтерпретації поняття «трансгуманізм» або «постгу- манізм» (позначається символами-логотипами «Н+» або «>H») містять заклики не до покращання людської органічної природи, а до повного виходу поза її межі, повного подолання недосконалої старої людини на користь нової.

Методологічно трансгуманізм ґрунтується на популярній в епоху Просвітництва метафорі «людина як машина», вперше ви­разно сформульованій у однойменній праці Жульєном Офре де Ламетрі («LHomme machine», 1748 р.), хоча автор все ще пере­бував у полоні «годинникової парадигми», стверджуючи в більш-менш категоричній формі, що істотної відмінності між людським тілом і годинником не існує [83].

Зазвичай, у випадку з конкретними технологіями як об'єкт ра­дикальної чи часткової машинізації сприймалася не людина за­галом, а лише людське тіло. Більше того, іноді трансгуманістів ці­кавить не тіло в цілому, а лише мозок людини, центральна нервова система. У будь-якому разі машинна метафора виправдовує різ­номанітні втручання в тілесну природу людини з метою її вдоско­налення, виправлення недоліків тощо.

Радикальне визначення трансгуманізму пов'язане з буквальним тлумаченням латинського префікса «trans-» як виходу людини поза власні межі, трансцендуванням, трансцензусом (лат. census означає «межа»). Тому постгуманізм виступив синонімом до терміна «транс­гуманізм» у розумінні постбіологічності нової людської природи, яку людина має собі створити завдяки прогресу власних технологій.

Ключовий термін «трансгуманізм» (transhumanism) вперше було впроваджено у 1957 р. біологом Джуліаном Гакслі (Julian Huxley), який був одним із розробників синтетичної теорії еволюції, співзасновником і першим генеральним секретарем ЮНЕСКО. Авторська дефініція трансгуманізму подається Дж. Гакслі у праці «Нові пляшки для нового вина» досить обережно, і за своєю сут­ністю зводиться до ототожнення цього феномена з футуристичною євгенікою: «Людина, залишаючись людиною, вийде за свої власні межі, реалізовуючи нові можливості, пов'язані з її природою» [84].

Філософсько-релігійним підґрунтям трансгуманізму є гнос­тицизм як картина світу, що передбачає набуття людиною нового віртуально-променистого (світлоносного) тіла, більш відповідного людській духовності, ніж нинішнє грубе матеріальне тіло з його здатністю хворіти, старіти й умирати, що є приниженням люд­ської гідності.

Таке філософсько-релігійне обґрунтування трансгуманізму містить в явній формі відсилання або до образу платонівської «печери тіла», у якій у стані ув'язнення мусить перебувати впродовж земного існування людська душа, або до іудео-христи- янської картини творення людини Богом за своїм образом і по­добою. Адже перші люди, як відомо з біблійного тексту, втратили богоподібну природу внаслідок первісного гріхопадіння, набувши натомість в результаті кари божої недосконалої тваринної природи.

Звідси дуальне ставлення іудеїв та християн до власного тим­часового тіла, яке або глорифікується як храм душі, або ж, на­впаки, демонізується, виснажується та приборкується постами, оскільки вважається несправжнім, неправдивим сурогатом, даним людині Господом у вельми тимчасове користування замість справжнього втраченого тіла райського блаженства.

За християнським вченням, люди мають шанс зцілитися, по­вернутися до богоподібності за умови, якщо вони повірять в спа­сенну місію Ісуса Христа, який, як відомо, сполучав, згідно з до­мінуючим вченням біфізитства, дві природи - божественну й людську (відповідно до монофізитського вчення Христос мав тільки одну природу - божественну). Спокутувавши первородний гріх на Хресті й воскресши, Христос продемонстрував своїм послі- довникам-апостолам в акті Преображення нове променисте тіло, що вочевидь є прототипом нового досконалого тіла, якого набуде кожен християнин-праведник у новому небесному існуванні.

Кожна з утопій (і технологічних утопій зокрема) так або інакше пропонує довільну інтерпретацію біблійного міфу, що передбачає антропотеїзм (людинобожжя), тобто піднесений до найвищого ступеня антропоцентризм з органічно притаманним йому наміром «влаштуватися без Бога» (Ф.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з обраної пробле­матики свідчить, що філософсько-методологічний аналіз феномена трансгуманізму проводиться здебільшого упереджено і відірвано від реальної соціальної, техніко-технологічної й бізнесово-марке­тингової практики. Зокрема, в публікаціях вітчизняних філософів (Н. Ніколаєнко, С. Пилипенка, А. Шоркіна та ін.) філософські пи­тання, пов'язані із впровадженням NBIC-технологій, зводяться пе­реважно до питань релігієзнавства, аксіології та етики (біоетики), у вимірах яких трансгуманізм і постгуманізм репрезентуються як релігійно-гностична утопія трансферу особистості окремих «обранців» у транснатуральне тіло, рівнозначне божественному.

На той час це було досить сміливим вчинком, оскільки євгеніка, скомпрометована гітлерівськими експериментами над виведенням нової породи людей і расовою гігієною, вважалася мало не символом нацизму і людиноненависництва.

На відміну від багатьох інших живих істот, людина дійсно є не­завершеним проектом, бо вона завжди перебуває у стані станов­лення й розвитку і є, на думку основоположника філософської ан­тропології Макса Шеллера, Вічним Фаустом, «твариною, яка прагне нового світу» (bestia cupidissima rerurn novarum). А техніка й техно­логії є потужним інструментом цього людського самотрансценду- вання (самоподолання). Хоча водночас вони обмежують свободу людської волі, ставлять граничні параметри її існуванню, детермі­нують її поведінку на кожному конкретному історичному відтинку.

У передньому слові до знаменитого трактату «Так мовив Зара­тустра» Фрідріх Ніцше уподібнив людину у всіх трьох її часових станах - минулому, сучасному і майбутньому - до канатохідця, який рухається тісно натягнутою між двома баштами линвою над проваллям. Башта, що позаду, символізує тваринне минуле (не- долюдину), башта попереду - майбутню Надлюдину (нім. Uber­mensch; англ. Overman).

Звертаючись до натовпу, ніцшеанський Заратустра мовить: «Я скажу вам, хто така надлюдина. Людина -це те, що треба здолати. Що ви зробили, аби її здолати? Всі істоти досі створювали щось вище від себе, а ви хочете стати відпливом цієї великої повені й ладні скоріше вернутись до звіра, аніж здолати людину? Що для людини мавпа? Посміховище або нестерпний сором. І тим самим має бути людина для надлюдини - посміховищем або нестерпним соромом» [85].

Власне, точки кріплення «линви» можна вважати точками син- гулярності або гуманістичних революцій (дарвінівської, постдар- вінівської тощо). Звідси виникають уявлення про три різні стани людських умов і власне природи людини - гуманний, трансгу- манний та постгуманний.

Естетичною відповіддю на ніцшеанський заклик до самоподо- лання людини став сформульований Ф.Т. Марінетті «Маніфест футуризму» (повна назва «Обґрунтування і маніфест футу­ризму») - основоположний документ футуристичних авангардист­ських течій в європейському мистецтві початку XX ст., який було вперше опубліковано у вигляді платного оголошення на першій шпальті французької газети «Фігаро» 20 лютого 1909 р.

Відповідно до учення Ф. Ніцше, «Маніфест» проголосив культ руйнування минулого заради майбутнього, возвеличив прагнення до швидкості, незвичних форм [86]. «Міфологія, містика - все це вже позаду! На наших очах народжується новий кентавр - людина на мотоциклі, - а перші ангели злітають в небо на крилах літаків!» - стверджував автор маніфесту, відкидаючи страхи і па­сивність, усе логічне, будь-які синтаксичні зв'язки і правила, оскільки все це заважало розвивати нових кентаврів, під якими вочевидь розумілися людино-машинні симбіонти [86].

І філософські роздуми Ф. Ніцше про людське самоподолання, і вихід на рівень надлюдини, і маніфести футуристів, безумовно, були своєрідними реакціями на перші хвилі технологічних рево­люцій.

Подібні реакції у вигляді різноманітних квазірелігійних ідео­логічних проектів обумовив і пришвидшений розвиток інформа­ційних, а згодом і конвергентних технологій. Саме вони і є пред­метом розгляду в наступному підрозділі.