4.3. НОВИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СВІТ ТА КОНФУЦІАНСЬКА ЕТИКА

В ідеологічному й геостратегічному вимірах східноазійська модель інформаційного суспільства на тлі більш концептуалізо- ваних американської та європейської моделей виглядає скром­нішою.

У цьому контексті ті моделі інформаційного суспільства, що вва­жаються класичними та загальноприйнятними, побудовані на базі західних технократичних і меркантильних цінностей та зводять ін­формаційне суспільство до сукупності технічних критеріїв (на кшталт кількості телефонів на душу населення чи доступу до швидкісного інтернету), але якщо відштовхуватися від цих універсальних міжна­родних критеріїв, то у США та більшості країн Західної Європи ін­формаційне суспільство мало би бути побудоване уже на кінець 1990-х років. Але якщо це й відбулося, то доводиться констатувати, що цей знаменний здобуток нічого не додав звичайному суспільству.

Важко не погодитись із зазначеною думкою про те, що сучасне домінантне розуміння інформаційного суспільства егоїстично ко­доване на базисі неоліберальних, а якщо суто утилітарно - то аме­риканських цінностей. Цю концепцію західного як «загально- прийнятного» намагалися обґрунтувати відомі політологи, серед яких, зокрема, Ф. Фукуяма з його одіозним «Кінцем історії», де підводилися підсумки переможної для Заходу холодної війни як протистояння не лише двох політичних систем, а й двох світів, тобто протилежно скерованих ціннісних систем.

Безумовно, символічним і демонстративним є той факт, що найвідчутніших ударів по західній моделі інформаційного су­спільства нанесли власне ті, хто і в полеміці, й у практичних діях вдавався до аргументації в дусі цієї моделі. Йдеться, звичайно, про численних прибічників радикальної версії ідеології вільних по­токів інформації, що оформились у декілька потужних та взаємо­пов’язаних течій.

З цих протистоянь і постала нова модель інформаційного су­спільства, яку називають східноазійською, з огляду на те, що вона заснована на корпоративних та сімейних цінностях, де однією з домінант є традиційна конфуціанська етика, а вищою турботою держави вважаються не права і свободи людини, а суспільний лад і порядок. Головною прикметою східноазійської моделі інформацій­но-комунікативного суспільства є комунітарність, або корпоратив­ність, яку обумовлює не лише політична традиція, а і спротив насиль­ницькій глобалізації. Експансія транснаціональних компаній змушує держави організовуватися за їхніми зразками - так виникають «кор­поративні держави», або «держави-корпорації». Мета у таких держав подвійна: 1) організований спротив експансії великих держав і при- належних до них за походженням та місцем сплати податків ТНК; 2) просування на зовнішні ринки ТНК власного національного похо­дження. На таку корпорацію-державу перетворився, зокрема, Китай.

В. Скалацький з цього приводу зазначає: «В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієн­тацій, зв'язок між культурними традиціями (освітою, виробничою дисципліною, відданістю корпорації, довірою, сімейною гар­монією) і соціальними трансформаціями» [199].

Конкуренція моделей інформаційного суспільства насправді є глибшою та набагато значимішою, ніж це видається на перший погляд. Передусім - в економічному сенсі. Тоді як неоліберальна парадигма західної моделі наполягає на всебічному доступі транс­національних ІТ-ТНК на внутрішні ринки інших країн (аргумен­туючи це ідеалами вільних потоків інформації та конкуренції), східноазійська модель обстоює практично класичний державний суверенітет на всіх його рівнях з інформаційним включно.

Однак, з огляду на те, що азійські ринки нині є найбільш ди­намічними та масштабними і, відповідно, становлять найбільший інтерес для західних інвесторів, філософська проблема вибору моделі соціального розвитку перетворюється на цілком зрозумілу модель економічної конкуренції. Особливо цікавою на цьому тлі є політико-економічна поведінка країн (у тому числі й США), що відступають від ідеалу вірності західній моделі вільної конкуренції та вільних потоків інформації, щойно починається реальне захо­плення їхніх ринків азійськими компаніями^[9].

В основу азійської (східноазійської) моделі інформаційного суспільства покладено вже згадані азійські цінності, які проти­ставляються начебто універсальним (демократичним) цінностям.

Ідею азійських цінностей як антитезу цінностям Заходу вперше виразно сформулювали Махатхир бін Мохамад та Лі Куан Ю (екс-керівники Малайзії та Сінгапуру), позиція яких зводилась до таких трьох ключових положень:

• по-перше, азійські цінності існують реально;

• по-друге, вони значно більш універсальні, ніж західні цінності;

• по-третє, обстоювання азійських цінностей є одним із ос­новних завдань на шляху протидії культурному імперіалізму, який просуває Захід через нав’язування власної системи цінностей [214].

Концепція азійських цінностей була доволі агресивно сприй­нята тими вченими, які працюють у класичній ліберальній пара­дигмі. Однак багато хто з них (наприклад С. Гантінгтон) фактично визнали їх існування та побудували власні дослідження із ураху­ванням цього факту.

Своє бачення східноазійських цінностей досить послідовно виклав екс-посол Сінгапуру в США (у 1993 р.) [215], зосередивши увагу на таких тезах.

1. Азійці Сходу не вірять у крайнощі індивідуалізму, що практи­кується на Заході. Ми згодні з тим, що кожна людина дуже важлива. Тим не менш, він або вона не є ізольованою істотою, а членом моно- нуклеарної сім’ї, клану, району, громади, нації та держави тощо.

2. Азійці Сходу вірять у міцність сім’ї.

3. Азійці Сходу шанують освіту. На відміну від Заходу, це має значення не лише для еліти, а й для всіх верств суспільства. Азійська мати піде на будь-які жертви, аби допомогти своїм дітям досягти успіху в школі.

4. Азійці Сходу вірять у чесноти економії та ощадливості.

5. Азійці Сходу вважають, що важка робота як чеснота - головна причина того, що цей регіон може бути конкурентоспро­можним у Європі.

6. Азійці Сходу практикують національну співпрацю. Проф­спілки та роботодавці ставляться одне до одного як партнери, а не як класові вороги. Разом влада, бізнес та співробітники спів­працюють на благо нації.

7. Існує азійська версія суспільного договору між народом та державою. Уряд підтримує закон і порядок, задовольняє основні потреби громадян у робочих місцях, у житлі, освіті та охороні здоров’я. Уряд також зобов’язаний ставитися до своїх людей Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina справедливо й гуманно. У свою чергу, громадяни зобов’язуються бути законослухняними, поважати тих, хто при владі, працювати, зберігати й мотивувати своїх дітей вчитися і бути самостійними.

8. У деяких азійських країнах уряди прагнуть зробити так, щоб кожен громадянин був економічним суб’єктом (stakeholder) у своїй країні.

9. Азійці Сходу хочуть, щоб їхні уряди підтримували здорове моральне середовище, в якому зможуть виховувати своїх дітей. Немає жодних причин для того, щоб азійці сприйняли думку за­хідного світу відносно того, що порнографія, непристойності, не­пристойна поведінка і лайка, а також нападки на релігію дійсно перебувають під захистом концепції свободи слова.

10. Уряди Східної Азії хочуть вільної преси, але на відміну від урядовців Заходу вони не вірять, що така свобода є абсолютним правом.

Актуальність ідеї азійських цінностей зазначав у лютому 2012 р. під час наукового семінару «Універсальні цінності у світовій та зов­нішній політиці XXI сторіччя» заступник Голови місії посольства Японії в Росії І. Кейдзо: «Сформовані в англосаксонському світі цінності наразі не є безальтернативними з точки зору досягнення взаєморозуміння між державами» [216]. Водночас, коли йдеться про обґрунтування азійських цінностей, слід мати на увазі, що, на думку деяких дослідників (наприклад П. Магнарелла [217]), у Східній Азії є різні позиції, з яких загальні цінності піддаються критиці.

Одна з таких позицій - комуністична, яка розглядає універ­сальні права під кутом зору класової боротьби, а тому концепцію таких прав вважає нав’язаною буржуазним керівництвом на шкоду робітничому класу. Інша позиція - комунітарна - базується на тому, що індивідуальні права і свободи людини пропагують пред­ставники надмірного лібералізму, і виступає за людські цінності, засновані на цінностях спільноти. Такі прагматики взагалі відки­дають наявність вроджених прав людини, натомість вважаючи, що суспільство засноване на засадах тимчасового консенсусу. Ще одна позиція культурно-релятивістська стверджує, що оскільки цінності змінюються залежно від культурного контексту, а сучасна кон­цепція універсальних прав розроблена у межах західної культури, то, відповідно, запропоновані нею права соціальних спільнот не є універсальними.

Складно не помітити впливу на концепт азійських цінностей конфуціанства, традиційно зорієнтованого на інтереси вищих прошарків суспільства («благородних людей») та імператорської влади. Це не є випадковим з урахуванням того, що базові постулати конфуціанства є якісною першоосновою азійських цінностей, до яких передусім відносяться відданість правителю, турбота про інших, освіченість, моральна поведінка, правдивість, обов'язок.

Про зв'язок конфуціанства та азійських цінностей зазначав Лі Куан Ю, зауваживши необхідність збереження п'яти винятково важливих у конфуціанстві видів відносин: «Перше - любов між батьком та сином; друге - обов'язок між правителем та підданим; третє - повага між чоловіком та жінкою; четверте - вищість старших над молодшими; п'яте - довіра між друзями» [цит. за: 218].

На тлі міркувань про азійські цінності складно не згадати про активне опонування цьому підходу західних філософів. Причому часто подібне опонування базується тільки на емоційно-почут­тєвій негативній оцінці азійських цінностей як універсальних і позбавлене незалежної методологічної основи.

Аналогічна ситуація іноді спостерігається в Україні. Наприклад, деякі вітчизняні дослідники, ґрунтуючись швидше на своїх стерео­типних уподобаннях, аніж на даних наукового аналізу, намагаються подати образ Китаю у винятково негативних тонах - як країни «су­цільної бідності, екологічної деградації, бюрократичних злов­живань» та «джерела незчисленних міграційних потоків і дешевих та неякісних товарів» [219], протиставляючи йому «високоду- ховний» Захід, який у таких роботах зображується як ріг достатку та джерело виключно всього найкращого, що є в сучасному світі.

Водночас навіть у східній моделі можна побачити суттєву варіа­тивність реалізацій, у тому числі - на рівні пріоритетів розвитку. Цікаве дослідження подібної варіативності здійснив В. Скалацький, який у межах східної моделі додатково виділяє японську, індійську, китайську та младоазійську (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд, Малайзія, В'єтнам). Так, японська модель інформаційного суспільства спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої лежать три принципи: вдячність, відповідальність та гар­монія. Наведені принципи означають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу вищого і нижнього рівнів управління. Ця модель використовує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг в усі сфери життєдіяльності країни. Індійська модель визначає головним пріоритетом на шляху до інформаційного суспільства розвиток внутрішніх людських ре­сурсів. Відповідно, особливість побудови інформаційного суспільства в Індії - це обережність та послідовність, а також опора на націо­нальні культурні традиції. Младоазійська модель є трансформованим варіантом японської - підтримання стабільного макроекономічного і політичного середовища та співробітництво держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій при­ватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення ма­теріальної і соціальної інфраструктури (тобто порушується фунда­ментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема «держава - ринок» виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичне та економічне співробітництво держави і приватного сектору [199].

Однак що є узагальнено-спільним для всієї східної моделі? Пе­редусім - це жорсткий контроль з боку держави над процесами інформатизації та їх супровід на всіх етапах. Якщо в західних країнах плани розвитку інформаційного суспільства зазвичай ви­кладені у вигляді стратегічних напрямів, коли держава задає лише загальний вектор розвитку і навіть виділяє відповідні кошти, спо­діваючись, однак, що більшу їх частину надасть бізнес (причому там, де це буде вигідно самому бізнесу), то в азійській версії йдеться про набагато жорсткіші плани дій, де чітко зрозумілі на­прями інвестування та очікувані результати.

Таке будівництво інформаційного суспільства відбувається на тлі вже згаданих азійських цінностей, а фактично - можливості апелювати до суспільного блага, до певних обмежень особистих бажань на користь загальних здобутків. Важливим нюансом азійського інформаційного суспільства є ступінь його впливу на політичну складову.

Якщо ідеалом Каліфорнійської ідеології фактично є пряма де­мократія («цифрова Агора»), то в азійській моделі, де повага до чи­новника та володаря є надзвичайно великою, подібні завдання часто не ставляться навіть декларативно, хоча водночас електронне урядування тут може розвиватись навіть більш прискореними темпами, ніж у демократичних суспільствах.

Найбільш же принциповою відмінністю східної моделі від аме­риканської чи європейської є її більша орієнтованість на питання безпеки з виразним акцентом на безпеку державну. На більш кон­цептуальному рівні такий тренд виявляється у намаганні держав, що обрали східну модель, забезпечити собі так званий цифровий суве­ренітет. І хоча до останнього часу концепція цифрового суверенітету все ще перебуває у стадії опрацювань дослідниками, однак на прак­тичному (і часто - стихійному) рівні вона активно впроваджується. Коли йдеться про цифровий суверенітет, частіше за все мають на увазі двокомпонентну систему: технологічну та контентну неза­лежність і самодостатність. Технологічну незалежність розуміють як можливість самостійно створювати всю необхідну кібернетичну інфраструктуру, причому за можливості - силами національних ви­робників. Контентну ж незалежність розуміють як, по-перше, мож­ливість задовольнити більшість інформаційних запитів громадян силами вітчизняних виробників, а, по-друге, - як більш жорсткий контроль за всіма інформаційними потоками в державі.

Дослідник Танг Лан з цього приводу зазначає, що «Китай розуміє інформаційну безпеку комплексно. В розумінні китайців щодо цієї сфери є два аспекти. Перший - це безпека мережевих систем, на що спрямовані зусилля із убезпечення надійності операцій у мережах. Цей аспект найбільше відповідає тому, що у західних країнах розу­міють як кібербезпеку. Другий аспект - це безпека інформації (даних та тексту), на що спрямовані зусилля встановлення контролю над потоками інформації» [220]. Маємо зазначити, що подібний підхід подвійного розуміння інформаційної безпеки характерний не лише для КНР, а й для значно ширшого кола країн, серед яких є й Україна.

Перша компонента (технологічна) є більш-менш зрозумілою та зорієнтована на створення власних повноцінних телекомуніка­ційних мереж, їх елементів. Тоді як друга (контентна) зазвичай складається із певних базових елементів, до яких відноситься власна (національна) операційна система, антивірусне програмне

Частина I. Великий перехід від Machina ex Homo - до Homo ex Machina забезпечення, пошукові системи, а також уся сукупність інфор­маційних потоків, що циркулюють у кіберпросторі та до яких можуть мати доступ громадяни країни.

Маємо відзначити, що більшість із тих країн, які ми можемо умовно віднести до країн східних моделей розбудови інформа­ційного суспільства (Китай, Росія, країни Центральної Азії та, ча­стково, Близького Сходу) йдуть саме таким шляхом. Особливо помітно це на прикладі розробки та впровадження національних пошукових систем. І зусилля держав у цьому напрямі вже мають певний ефект, що впливає і на глобальний контекст розвитку кі- берпростору. Маємо зазначити, що «національні» далеко не завжди означає «державні», хоча і не виключає цього.

Наприклад, станом на 2011 р. [221] абсолютним лідером серед по­шукових систем був Google - 82,76 %, на другому місці Yahoo - 6,57 %, на третьому - китайський Baidu - 4,77 %, американські Bingз 3,76 % та Ask (0,55 %) - на четвертому та п'ятому місцях відповідно.

Однак уже в січні 2013 р. [222] ситуація змінилася. Пошукова система Google уже займала 65,2 % ринку, китайський Baidu - 8,2 %, Yahoo - 4,9 %, російський Яндекс - 2,7 %, а американський Bing - лише 2,5 %.

Подібні зміни показників хоч і обумовлені певними кон'юнк­турними змінами на ринку, однак є і наслідком цілеспрямованих стратегій окремих держав з метою як більш адекватного представ­лення себе у глобальному кіберпросторі, так і забезпечення власних цифрових суверенітетів. Загалом же, хоча кількість держав, які ар­тикулюють бажання створити власні пошукові системи, принципово не змінюється, однак ці зусилля є доволі цілісними та продуманими.

Наприклад, Китай уже не перший рік докладає зусиль для ефек­тивної роботи власних пошукових систем. У лютому 2011 р. КНР запустила пошукову систему Panguso ^[10]. Система була створена спільними зусиллями офіційної інформагенції уряду КНР Сіньхуй (Xinhua) та державної телекомунікаційної компанії Чайна Мобайл (China Mobile). Запуск цієї системи став логічним наслідком три­валого конфлікту між урядом КНР та корпорацією Google, який сто­сувався проблеми цензури результатів пошукових запитів. При цьому продовжує працювати й інша пошукова система, що претен­дувала на статус національної, - Baidu (її частка в китайському сег­менті мережі Інтернет становить до 70 %, значно випереджаючи Google). Причому ця система, за повідомленнями медіа, була мак­симально лояльною до цензурних вимог уряду КНР. Уже зараз, за по­відомленнями ЗМІ, Panguso цензурує результати пошукових запитів (щодо Далай Лами, китайських правозахисників тощо) [223].

У серпні 2010 р. керівництво Ірану анонсувало початок реалі­зації проекту першої державної пошукової системи в мережі Ін­тернет під назвою Ya Haq. Незважаючи на упевнені заяви, що його розробка та впровадження мали завершитись ще у червні 2012 р. [224], станом на 2017 р. згадок про цю систему майже немає. Одночасно з власною пошуковою системою Іран анонсував ство­рення і власного інтернету (інтранету), який у перспективі має повністю замінити в країні класичний інтернет [225]. І тут успіхи були більш вагомі - цей проект частково був реалізований щодо доступу громадян до урядових сайтів [226].

Неодноразово до ідеї створення власної пошукової системи звертались і в Російській Федерації. Навесні 2014 р. «Ростелеком», якому уряд доручив зайнятись цієї проблемою, запустив пошукову систему «Супутник». За даними ЗМІ [227], у проект було вкладено щонайменше 20 млн дол. для того, щоб він міг створити реальну конкуренцію іншим гравцям на ринку. Однак, з огляду на кошти, які вкладають інші учасники ринку, ця сума була мізерною. Як на­слідок - у червні 2017 р. «Ростелеком» визнав, що проект прова­лився і закрив його (при цьому плануючи переорієнтувати напра- цювання існуючих розробок на інші цілі) [228].

Цікавий досвід створення національних пошукових систем на­працьовано в Казахстані. Там ще у 2009 р. створено відповідну на­ціональну пошукову систему Kaz.kz. Для створення знадобилося близько 3-4 років. Пошук здійснюється двома мовами (росій­ською та казахською), обмеження пошуку - казахський сегмент мережі Інтернет. Варто зазначити, що анонсування процесу ство­рення національної пошукової системи супроводжувалось неод­нозначною реакцією громадськості.

Так само значна кількість держав, що віддають перевагу східній моделі, намагаються створити власні операційні системи або суттєво адаптувати наявні продукти з відкритим кодом.

Таким шляхом пішов і Китай, який вирішив створити національну операційну систему на базі Ubunty - продукту на базі системи Linux^u.

Про плани створення національної операційної системи за­явила й Індія. Зокрема, керівник індійської організації розробок та оборонних досліджень DRDO В. Кумар відзначив, що у створені операційної системи братимуть участь лише індійські фахівці, а головним замовником виступить Міністерство оборони Індії. Однак планується, що ця операційна система буде затребувана й іншими відомчими установами і, можливо, матиме комерційний характер [229].

Декілька разів створення власної операційної системи починали і в Росії. Зокрема, ще у 2010 р. IT-холдинг «Сіріус» (структурний під­розділ «Ростехнологій») створив прототип цієї системи, і в тестовому режимі вона вже працювала у кількох областях РФ - Самарській, Великоновгородській, Тульській та Казанській. Як і у випадку з ки­тайською операційною системою, базою для розробки мала стати си­стема Linux [230]. Однак особливого поширення вона так і не набула. Водночас у 2012 р. «Лабораторія Касперського», яка спеціалізу­ється на антивірусному програмному забезпеченні, заявила, що при­ступила до розробки захищеної операційної системи, призначеної для критично важливих інформаційних систем (Industrial Control Systems, ICS) [231]. На відміну від «Сіріуса» ця ОС дійсно була створена - у лютому 2017 р. з'явилася система KasperskyOS 11-11, адаптована для автоматизованих систем управління, мережевого об­ладнання та пристроїв Інтернету речей [232].Про плани створення власної операційної системи свого часу заявляла і Білорусь [233].

Наразі створення таких систем усе ще перебуває на етапі оцінки можливостей і, відповідно, повністю закінчених проектів досі немає. Основна причина тут - подібні проекти потребують не лише значної кількості фахівців, а і вкладених коштів. Однак можна очікувати, що, з огляду на зростання кількості кібератак у світі та відомості про широку моніторингову діяльність спец­служб, ці розробки таки будуть завершені.

Менш однозначною є ситуація із антивірусними системами, однак навіть тут складно не побачити, що майже кожна країна

¹¹ У березні 2013 р. уряд Китаю розпочав створення власної операційної системи Ubunty Kylin.

намагається створити власні програмні продукти та орієнтуватись на національних виробників (коли така можливість є). Причому ця проблема посилюється на тлі загострення геополітичних від­носин на нинішньому етапі. Україна ще в 2015 р. заборонила поши­рення та використання цілої низки антивірусних продуктів росій­ського виробництва. В 2017 р. адміністрація Д. Трампа виключила «Лабораторію Касперського» зі списку глобальних постачальників послуг для державних служб США, які охоплюють сектори інформа­ційних технологій та цифрового фотографічного обладнання [234].

Загальною основою такого національно орієнтованого підходу є бажання державних структур бути переконаними у тому, в яких умовах і ким конкретно розробляються відповідні програмні про­дукти. Це нівелює необхідність глибоко перевіряти всі ключові еле­менти цих систем задля пошуку недокументованих можливостей.

Цікаво й те, що саме в цьому питанні східна модель демонструє багато спільного з європейською, оскільки обидві декларують особ­ливе ставлення до програмного забезпечення з відкритим кодом, пов’язуючи з ним перспективи подальшого розвитку. Однак ви­хідні причини подібного вочевидь різні: якщо європейська модель апелює до ПЗ з відкритим кодом як до базису побудови більш справедливого, більш відкритого та динамічного суспільства, то східна звертає увагу на багатоманітність рішень, які напряму не залежать від провідних ІТ-гравців, а отже, можуть бути більш гнучко адаптовані до потреб конкретних країн з їх національними особливостями (наприклад, у сфері інформаційної політики).

Загалом можна сказати, що жодна з моделей не є ефективною чи неефективною. Вони дійсно різні й закладають в основу свого роз­витку принципово різні філософські та світоглядні підходи.

Таким чином, попередньо можна сформулювати висновок, що всі три моделі, незважаючи на різний ідеологічний базис у своїй основі, є однаково успішними. Відповідно, проблема вибору однієї з цих моделей пов’язана не з тим, яка з них найуспішніша, а з їхнім поглибленим аналізом та визначенням країни на предмет того, яка з цих моделей найбільшою мірою відповідає національним інтересам, національним цінностям, політичній та культурній практиці певної країни. Не в останню чергу до критичних, - на які слід шукати переконливі відповіді, - належать питання цивіліза- ційного, геополітичного і геостратегічного вибору.