§8. Пиком задовільна система базових свобод

Повернемося тепер до другої прогалини в аналізі ба­зових свобод і спробуємо її заповнити. Нагадаю: ця про- тадина потягає в тому. шо. оскільки ми маємо ряд свобод, як повинні далі бути вігзначені н пристосовані одна до одної, нам потрібні критерії, згідно з якими це робити­меться.

Я хочу* внести ясність у питання щодо критерію. Є спо­куса вважати, шо правильний критерій дасть нам змогу визначиш й узгодити базові свободи найкращим або оп­тимальним чином. А це, в свою чергу, передбачає наяв­ність чогось такого, що система базових свобод має мак- симізувати. А як інакше можна визначити найкращу сис­тему? Проте фактично, як було показано у попередніх розділах, покликаних заповнити першу прогалину, систе­ма базових свобод не впорядкована таким чином, аби максимізувати будь-що, особливо розвиток та реалізацію моральних особливостей⁴¹.

Перший із цих «випадків» пов’язаний зі спроможністю мати почуття справедливості і охоплює застосування принципів справедливості до базової структури суспіль­ства та його соціальної політики. Політичні свободи та свобода мислення також будуть обговорюватися пізніше, у розділі, присвяченому цьому випадку. Другий основний випадок стосується спроможності дотримуватись концеп­ції блага і пов’язаний із застосуванням принципів помис- лового розуму у регулюванні нашої поведінки впродовж усього життя. Тут особливого значення набувають свобо­да совісті й свобода об’єднань. Найголовніша відмінність двох основних випадків полягає у масштабах і базових особливостях суб’єкта, до яких застосовуються принципи справедливості і помислового розуму. Поняття основного випадку дає нам змогу пізніше визначити поняття важ­ливості свободи, котре, у свою чергу, допомагає визначи­ти, яким чином можна заповнити другу прогалину⁴2.

Отже, можна сформулювати критерій, який на більш пізніх етапах дає змогу визначити і узгодити базові сво­боди таким чином, аби забезпечити адекватний розвиток та повну і усвідомлену реалізацію обох моральних особ­ливостей у тих соціальних умовах, в яких розглядаються два основних випадки. Таку систему свобод я називатиму «цілком задовільною системою». Цей критерій узгоджу­ється з критерієм, що покликаний узгодити систему сво­бод з раціональними інтересами представників рівно­правних громадян, тобто другим критерієм, про який мо­ва йшла вище. Як видно із засад, на яких сторони у початковій позиції сприймають два принципи справедли­вості, ці інтереси на певному етапі найкращим чином об­слуговуються цілком задовільною системою свобод. Та-

ким чином, друга прогалина може бути заповнена у той самий спосіб, що й перша.

Розглянемо тепер дві причини, чому ідея максимуму не застосовується для визначення і узгодження системи базових свобод.

Інша причина, чому ідея максимуму не застосовується, полягає в тому, що особистість не вичерпується лише двома моральними властивостями. Для неї характерна ви­значена концепція блага. Нагадаю, що ця концепція міс­тить визначення певних кінцевих цілей, інтересів, пере­конань і лояльності до осіб та об’єднань, а також бачення світу, в світлі якого ми сприймаємо зазначені цілі й пе­реконання. Якби громадяни не мали визначених концеп­цій блага, які вони прагнуть реалізувати, соціальні інсти­тути упорядкованого суспільства не мали б ніякого змісту. Звичайно, підстави для розвитку й реалізації моральних засад істотною мірою спонукають сторони у початковій позиції до прийняття базових свобод та їхнього пріори­тету. Проте великий вплив цих підстав з точки зору сторін не означає, що реалізація моральних особливостей з боку громадян у суспільстві найвища або єдина форма блага. Радше роль та реалізація цих засад (у відповідних випад­ках) є умовою блага. Громадяни діють справедливо і ра­ціонально, як того вимагають умови. Зокрема їхні чесні, справедливі (і повністю автономні) дії роблять їх, як ска­зав би Кант, достойними щастя. Це робить усі звершення людей прекрасними, а їхні втіхи цілком добрими⁴³. Проте було б божевіллям максимізувати справедливі й раціо­нальні дії шляхом збільшення підстав, які їх вимагають.

234 СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

ПРИМІТКИ

мулюванні цього принципу на с.

⁷ Див.: «Kantian Constructivism in Moral Theory», Lect. I, c. 533— 534; Lect. HI, c. 567-568.

⁸3 цього приводу ∂uβ.: Theory. — C. 581.

⁹ Вирази «суспільне благо» та «перфекціоністська цінність» ви­користовуються на позначення добра відповідно в телеологічних моральних доктринах утилітаризму та перфекціонізму. Таким чи­ном, ці поняття визначаються незалежно від поняття «право», на­приклад, в концепції утилітаризму (і в багатьох економіках добробу­ту), і служать для вираження задоволення бажань, інтересів та праг­нень осіб. (Див. також: Theory. — С. 24—26).

¹⁰ Ці відмінності добре відомі і відіграють важливу роль у кон­ституційному законодавстві. Див., наприклад: Lawrence Tribe, Ame­rican Constitutional Law (Mineola, N. Y.: The Foundation Press, 1978), розд. 12, §2, — де мова йде про свободу слова, гарантовану першою поправкою. У «Theory» я не підкреслив цього моменту, який є од­ним із ключових у моєму розумінні базових свобод. Я щиро вдячний Джошуа Рабіновичу за допомогу у з’ясуванні цього питання.

¹¹ Широковідому дискусію про відмінності між правилами по­рядку і обмеженнями свободи слова див. у кн.: Alexander Meiklejohn, Free Speech and Its Relation to Self Government (New York: Harper and Row, 1948), розд. 1, §6.

¹² Вислів «Громадське застосування нашого розуму» запозичено з Кантового есе «What is Enlightenment» («Що таке просвіта») (1784 р.), де його запроваджено у §5. (Див. академічне видання: Ges- samelte Schrifte, vol. 8 (1912), сс. 36—37). Кант протиставляє «гро­мадське застосування розуму», яке є вільним, «приватному застосу­ванню», яке може бути і невільним. Я не зовсім згодний з цією точкою зору Канта.

¹³ Як уточнення цього параграфа, див.

¹⁴ Див.: есе Констана «De la Liberte des Anciens comparee a celle des modemes» (1819).

¹⁵ Сучасне трактування цього погляду зустрінемо в роботі: Isaiah Berlin, Two Concepts of Liberty (1958), — передрукованій у зб.: Four Esseys on Liberty (Oxford: Oxford University Press, 1969). Див. c. 165— 166.

¹⁶ У цьому та наступному розділі я користуватимуся тверджен­нями, викладеними у моїй праці «Kantian Constructivism in Moral Theory», π. 4, аби забезпечити необхідне філософське підґрунтя для своїх аргументів.

¹⁷ Цікавий огляд цих аргументів наведено в роботі Алена (Allen, A History of Political Thought in the Sixteenth, c. 73 — 103, 231—246, 302—331, 428—430) та в його ж роботі: English Policial Thought, 1603— 1660 (London: Methuen, 1938), cc. 199—249. Погляди JIoκa (Lock, Letter on Toleration (1689)) та Монтеск’є (Montesquieu, The Spirit of Laws (1748)) мають довгу передісторію.

¹⁸ Це положення, що є центральним у філософії лібералізму, сформульоване Берліним у «Two Concept of Liberty», cc. 167—171. На мою думку, його мають на увазі автори багатьох робіт, цитованих тут, але я не маю змоги детальніше аналізувати це питання. Пізніші формулювання цього положення див.: Ronald Dvorkin, Liberalism // Public and Private Mortality edited by Stuart Hampshire (Cambridge: Cambrtidge University Press, 1978).

¹⁹ Щодо початкової позиції, див. Theory (покажчик); про те, як початкова позиція моделює концепцію особи, див. також «Kantian Constructivism in Moral Theory».

²⁰ На мою думку, слід розрізняти два аспекти початкової позиції, що відповідають мисловому та раціональному, оскільки це найкра­щий спосіб реалізувати ідею про те, що ця позиція моделює цілісну концепцію особи. Я сподіваюсь, це дозволить попередити певні по­милки при інтерпретації початкової позиції, наприклад, спроби вва­жати її морально нейтральною або такою, що моделює лише по­няття раціональності, і в такий спосіб довести, що справедливість як чесність добирає принципи справедливості винятково на підставі концепції раціонального вибору, як його розуміють в економіці та теорії рішень.

²¹ Більш повний аналіз найголовніших благ розглянуто в моїй роботі «Social Unity and Primary Goods».

²² у цьому і двох наступних абзацах показано з різних боків ос­новні міркування щодо свободи совісті. Див.: також: Theory, §33.

²³ Див.: і. S. Mill, On Liberty, розд. З, ч. 5, де він пише: «Певною мірою є припустимим, аби наше розуміння було нашим власним; проте це не означає готовності дозволити, щоб наші бажання та імпульси залежали від нас також; щоб наші імпульси будь-якої сили стали нічим іншим, як небезпекою і пасткою». Питанням вільного розвитку індивідуальності присвячено всі розділи з 2-го по 9-й.

²⁴ Міркування, що стосуються стійкості концепції справедли­вості як чесності, взято з §76 «Theory».

²⁵ Див.: Там само, c. 498f.

²⁶ Кажучи, що принципи справедливості приписують базові сво­боди прямо та безпосередньо, я маю на увазі ряд міркувань із цього приводу, наведених в «Theory» на c. 160πp. 261—263, 288—289 та 326—327, і пов’язаних з поняттям «впровадження».

²⁷ Самоповага обговорюється в «Theory», §67. Стосовно її ролі в аргументації на користь двох принципів справедливості див. на с. 178—183. Щодо однакових політичних свобод як основи самопо­ваги див. с. 234, 544—546.

³⁸ Висока цінність політичних свобод обговорюється там само, на с. 224—228, 233—234, 277—279 та 356. Під час обговорення од­накових політичних свобод як основи самоповаги на с. 544—546 про високу цінність цих свобод не згадується. Хоча варто було б це зробити. Див. також далі, §7 та 12.

Це поняття обговорюється в §79 «Theory». Щоправда, там я не пов’язував його з базовими свободами та їхнім пріоритетним ха­рактером, як це зроблено у даній лекції.

³⁰ Ця цитата наведена у «Theory» на с. 523—524 п. Я запозичив її зі збірки: The Limits of State Action, edited by J. W. Burrow (Cam­bridge: Cambridge University Press, 1969), cc. 16—17.

Л Я вдячний Норману Деніелсу за те, що він допоміг сформу­лювати питання, яке ми прагнемо вирішити у цьому розділі. Див. його роботу «Equal Liberty and Unequal Worth of Liberty» в Daniels, c. 253—281. Я вдячний також Джошуа Рабіновичу за численні цінні коментарі та обговорення даного питання.

72 Решта цього абзацу і наступний — це доопрацьований варіант тексту, вміщеного в абзаці, що починається на с. 204 «Theory».

³³ На жаль, абзац у «Theory’», що починається на с. 204, можна зрозуміти у протилежному значенні.

³⁴ Хоча ідея високої цінності однакових політичних свобод — важливий аспект двох принципів справедливості, в «Theory» вона розвинута і пояснена недостатньо. Тому на її вагомість можна не звернути уваги. Відповідні зауваження див. вище у прим. 28.

³⁵ Питання справедливої рівності можливостей розглядається на с. 72—74 та у §14 «Theory».

³⁶ Див.: «Fairness to Goodness», Philosophical Review 84 (October 1975): 551-553.

³⁷ Див.: «Social Unity and Primary Goods», §4—5.

³⁸ Див.: Hart. - C. 542—543; Daniels. - C. 239-240.

³⁹ Див.: Hart. - C. 543-547; Daniels. - C. 240-244.

⁴⁰ Аналізуючи правило пріоритетності, я зазначав, що «менш екстенсивна свобода повинна підсилювати цілісну систему свободи, яку поділяють усі». {Див.: Theory. — С. 250). У даному випадку «сис­тема свободи» означає «систему однакових базових свобод», як вста­новлено першим принципом справедливості на тій же сторінці.

⁴¹ Я думаю, очевидно, що діяти з кращих міркувань або вихо­дячи з балансу міркувань, які визначаються моральною концепцією, не означає максимального збільшення чого б там не було. Чи буде якийсь із показників максимально збільшуватись, залежить від при­роди моральної концепції. Таким чином, ані плюралістичний інтуї­тивізм В. Д. Роса (W. D. Ross, The Right and the Good (Oxford: Cla­rendon Press, 1930)), ані лібералізм Ісаї Берліна (Isaiah Berlin, Four

Essays on Liberty) не передбачають максимального збільшення чого б там не було. Нічого з цього приводу у більшості випадків нам не дасть і аналіз економічної функції корисності (utility function). За­значена функція є просто математичним виразом переважних прав власників нерухомості або учасників економічного процесу за умо­ви, що ці права задовольняють певним чином. Із чисто формального погляду, ніщо не заважає учасникам економічного процесу, які є плюралістичними інтуїтивістами, мати функцію корисності. (Зви­чайно, широко відомо, що агенти з переважними правами лекси­кографічного плану не мають функції корисності).

⁴² Я щиро вдячний С’юзен Вольф за прояснення поняття ос­новного випадку.

⁴³ Центральною темою Кантової доктрини є те, що моральна філософія не повинна навчати, як бути щасливим, а як бути дос­тойним щастя. Ця тема простежується у всіх його основних роботах, починаючи з «First Critique»; див.: A806, В834.