§7. Базові свободи не просто формальні

Із попередніх розділів можна зробити такі висновки: по-перше, процедура початкової позиції ставить сторони в симетричні умови і накладає на них обмеження, які ві­дображають аспект вмотивованості, і, по-друге, сторони є раціонально-автономними представниками, чиї мірку­вання відображають раціональний аспект.

дянин чесно представлений у процедурі, під час якої від­бувається вибір принципів, що регулюють базову струк­туру суспільства. Сторони повинні зробити вибір поміж альтернативних принципів, керуючись при цьому винят­ково міркуваннями блага осіб, яких вони репрезентують. Із вищеозначених причин, сторони віддають перевагу принципам, які захищають і забезпечують широкий спектр визначених (хоча й непізнаних) концепцій блага і найкращим чином забезпечують політичні та соціальні умови, необхідні для адекватного розвитку та повної і сві­домої реалізації двох моральних особливостей. За припу­щення, що базові свободи і їхня система пріоритетів за­безпечують ці вимоги (за помірно сприятливих обставин), два принципи справедливості, серед яких перший має пріоритет перед другим, є саме тими принципами, на які погоджуються сторони. Цим досягається т. зв. «первинна мета», справедливості як чесності. Проте, слід зауважити, цим міркуванням не вистачає пояснення з таких питань, як матеріальні засоби, необхідні для розвитку блага лю­дей. Тож, чи будуть принципи базових свобод та система їхніх пріоритетів сприйнятливими для суспільства, зале­жить від того, чи будуть означені принципи доповнені іншими, які забезпечують кожному членові суспільства справедливу частку вказаних засобів.

Близьким до цього є таке питання: яким чином спра­ведливість як чесність може виявитися, так би мовити, простою формальністю?³¹ Багато хто вважає (особливо радикальні демократи й соціалісти), що хоча й видається, що громадяни є ефективно рівноправними, за умови, ко­ли базова структура суспільства забезпечує базові свободи і рівність можливостей, обов’язково виникатимуть надто великі соціальні та економічні нерівності.

8 s-∣6 освіченість, бідність, брак матеріальних засобів, як пра­вило, не дають людям змоги реалізувати свої права і ско­ристатися перевагами та можливостями, що відкриті пе­ред ними. Проте ці та інші обставини радше слід було б вважати не обмеженнями свободи особи, а чинниками, що визначають вартість свободи, тобто придатність сво­бод до використання їх людьми. З точки зору справедли­вості як чесності ця придатність визначається у вигляді індексу найголовніших благ, що регулюються другим принципом справедливості. Він визначається не рівнем добробуту особи (і не її суспільними функціями), але ци­ми первинними благами, вимоги щодо яких можна роз­глядати як вимоги щодо певних специфічних потреб, не­обхідних для функціонування політичної концепції спра­ведливості. Частина первинних благ, як, наприклад, прибуток і багатство, розглядаються як універсальні ма­теріальні засоби для розвитку життєвих цілей громадян в рамках рівних свобод і чесної рівності можливостей.

З точки зору справедливості як чесності рівні базові свободи однакові для кожного громадянина, і тому пи­тання, якою має бути компенсація за обмеження свободи, не виникає. З іншого боку, вартість або придатність сво­бод до застосування для різних людей неоднакова. Як до­зволяє принцип відмінностей, деякі громадяни мають, наприклад, більші доходи й багатство і, отже, більше за­собів для досягнення своїх цілей. Проте, якщо цей прин­цип витримується, ця менша вартість свободи компенсу­ється іншим чином: універсальні засоби, доступні грома­дянам, яким менше щастить у житті, для досягнення їхніх цілей будуть навіть меншими, якщо соціальні та еконо­мічні нерівності, визначені за допомогою індексу благ, відрізнятимуться від того, що є насправді.

Ця відмінність між свободою і її вартістю є, звичайно, просто визначенням і не викликає жодних істотних пи­тань³³. Ідея полягає в об’єднанні рівних базових свобод з принципом, що регулює певні первинні блага, які роз­глядаються як універсальні засоби для досягнення наших

цілей. Це визначення — перший крок до об’єднання сво­боди і рівності в одне взаємопов’язане поняття. Відповід­ність цієї комбінації залежить від того, чи є результат пра­цездатною концепцією справедливості, яка відбиває на необхідному рівні наші переконання. Але для того, щоб ця концепція не суперечила нашим розглянутим раніше переконанням, ми повинні зробити наступний важливий крок і розглянути політичні свободи спеціальним чином. Це може бути зроблено шляхом запровадження до пер­шого принципу справедливості гарантій того, що політич­ні свободи, і лише ці свободи будуть забезпечені тим, що я означив раніше «високою ціністю»³⁴.

Поясню: вказані гарантії означають, що вартість полі­тичних свобод для всіх громадян, незалежно від їхнього соціального та економічного становища, повинна бути приблизно однаковою або щонайменше достатньо одна­ковою у тому розумінні, щоб кожна людина мала чесну можливість обійняти державну посаду та впливати на процес вироблення політичних рішень. Це поняття чесної можливості перегукується з поняттям чесної рівності можливостей у другому принципі справедливості³⁵. Коли сторони у початковій позиції приймають пріоритет сво­боди, вони розуміють, що рівність політичних свобод по­винна сприйматися саме у такому специфічному розумін­ні. Коли ми вирішуємо питання про відповідність об’єд­нання свободи і рівності в одне поняття, то повинні враховувати різне значення політичних свобод у першому й другому принципах справедливості.

Детальна розробка структур, необхідних для забезпе­чення високої цінності політичних свобод, виходить за межі філософської доктрини, так само як і розробка за­конів та правил, необхідних для забезпечення конкуренції у ринковій економіці. Проте слід визнати, що проблема забезпечення високої цінності політичних свобод має та­ку ж (якщо не більшу) вагу, як і забезпечення реальної конкурентності ринкової економіки. Якщо ж справедли­вий рівень цих свобод не буде хоча б приблизно забезпе­ченим, малоймовірно, щоб базові суспільні інституції могли бути створені або збережені. Як це зробити най­кращим чином — питання комплексне і складне; досі не­обхідний історичний досвід та теоретичні розробки з цього приводу відсутні, таким чином, доводиться просу­ватись уперед методом спроб та помилок. Проте одним із принципів для забезпечення високої цінності свободи є утримування політичних партій незалежними від вели­ких концентрацій приватної економічної та соціальної влади в демократичних суспільствах, заснованих на при­ватній власності, а також від урядового контролю й бю­рократичної влади в ліберальних соціалістичних режимах. У будь-якому випадку суспільство має нести істотну част­ку витрат на організацію і реалізацію політичного процесу та регулювати проведення виборів, гарантії забезпечення високої цінності політичних свобод є одним із способів заперечення за допомогою поняття справедливості як чесності твердження, що базові свободи є чистою фор­мальністю.

Забезпечення високої цінності політичних свобод має кілька цікавих рис, на яких варто спинитися детальніше. По-перше, в цих умовах забезпечується справедливий і приблизно однаковий доступ до використання суспільних інститутів, створених для досягнення певних політичних цілей, а саме — суспільних інститутів, передбачених кон­ституційними правилами й процедурами, що служать для управління політичним процесом і контролю за доступом до посад, які уособлюють політичну владу. Як буде пока­зано далі у §9, ці правила й процедури утворюють чіткий процес, створений для забезпечення простого та ефектив­ного законодавства.

Якщо ми вже спинились на існуванні такої точки пе­ретину, природним буде розглянути також питання, чому ці більш широкі гарантії не внесено до першого принципу справедливості. Доти, доки існує проблема, що має озна­чати поняття більш широких гарантій високої цінності, відповідь на поставлене запитання, на мій погляд, має бути такою: ця гарантія або ірраціональна, або зайва, або така, що посилює соціальну нерівність. Давайте для по­чатку припустимо, що вона означає забезпечення рівного розподілу всіх первинних благ, а не лише базових свобод. На мій погляд, такий підхід буде відхилено як ірраціо­нальний, оскільки він не дасть суспільству змоги задо­вольнити певні важливі вимоги соціальної організації, не сприятиме підвищенню ефективності економіки тощо.