§4. Початкова позиція
Перед тим як перейти до розгляду цього питання, я хочу дуже коротко спинитися на тому, що говорилося мною будь-коли про роль того, що я називаю «початковою позицією», та способу її відображення концепції особи 19.
Основна ідея полягає в тому, що «початкова позиція» об’єднує концепцію особи та відповідну їй концепцію соціальної кооперації з певними специфічними принципами справедливості. (Ці принципи визначають те, що було розглянуто вище під назвою «чесні засади соціальної кооперації»). Зв’язок між цими двома філософськими концепціями та специфічними принципами справедливості встановлюється початковою позицією таким чином: сторони у цій позиції розглядаються як раціонально автономні представники громадян у суспільстві. У цій ролі сторони роблять максимум можливого для тих, кого вони репрезентують, щоб пристосувати до обмежень, які накладаються початковою позицією. Наприклад, сторони симетрично розташовуються одна відносно іншої у своїх поглядах і є у цьому розумінні рівними. Т. зв. «завіса незнання» означає, що сторонам невідомі соціальна позиція, концепція блага (її особливі цілі й спрямування), реалізовані здібності й психологічні якості та багато інших особливостей людей, представниками яких вони є. Як я вже зазначав, сторони повинні визнавати певні принципи справедливості з невеликого кола альтернатив, заданих традицією моральної та політичної філософії. Визнання стороною тих чи інших принципів встановлює зв’язок між цими принципами і концепцією особи у початковій позиції. Таким чином визначається зміст чесних засад кооперації для потрактованих у такий спосіб осіб.Слід чітко розрізняти два боки початкової позиції. Вони пов’язані з двома особливостями моральної особи, або так званими «спроможністю бути розсудливим» і «спроможністю бути раціональним». Хоча початкова позиція в цілому відображає обидві моральні особливості і, отже, цілісну концепцію особи, сторони, як раціонально автономні виразники осіб, у суспільстві представляють лише раціональне: сторони підтримують ті принципи, які, на їхню думку, найбільше відповідають інтересам тих, кого вони репрезентують, залежно від прийнятої цими особами концепції блага і їхньої здатності сформувати, переглядати та раціонально дотримуватися такої концепції, наскільки сторонам вдається це пізнати.
Розсудливість або спроможність осіб йти за почуттям справедливості (у даному випадку їхня спроможність шанувати чесні засади соціальної кооперації) представлена у вигляді різного роду обмежень, яким підпорядковуються сторони у початковій позиції, а також умовами, що супроводжують їхню згоду. Якщо принципи справедливості, прийняті сторонами, підтримуються і використовуються рівноправними громадянами в суспільстві, то громадяни діють повністю автономно. Різниця між повною автономією і раціональною автономією полягає в тому, що при раціональній автономії громадяни діють винятково на підставі своєї спроможності бути раціональними, а також на підставі визначеної на даний період часу концепції блага. Повна автономія передбачає не лише здатність бути раціональним, але й здатність розвивати свою концепцію блага у спосіб, що узгоджується з пошануванням чесних засад соціальної кооперації; тобто — принцип справедливості. В упорядкованому суспільстві, де громадяни знають, що вони можуть розраховувати на дотримання іншими принципів справедливості, можна припустити, що люди, як правило, прагнуть діяти справедливо, аби виглядати в очах інших упродовж всього життя особами, що беруть активну участь у соціальній кооперації. Повністю автономні особи відкрито визнають і діють згідно з чесними засадами соціальної кооперації. їх спонукають до цього причини, визначені поділюваними принципами справедливості. Сторони є лише раціонально автономними, оскільки «розмислові» обмеження, яким вони підпорядковуються, накладаються ззовні. Раціональна автономія сторін є просто штучною категорією, що наповнює змістом конструкцію, призначену для моделювання повної концепції особи, і враховує як «розмислову», так і «раціональну» сторони. Повністю автономними в упорядкованому суспільстві є лише рівноправні громадяни, оскільки вони вільно визнають обмеження «глузду», і, таким чином, їхнє політичне життя відображає ту концепцію особи, яка приймає за основу їхню здатність до соціальної кооперації. Саме повна автономія активних громадян відображає політичний ідеал, який має бути реалізований у громадському світі20.Таким чином, ми можемо сказати, що сторони у початковій позиції є, як раціональні представники, раціонально автономні у двох аспектах. По-перше, у своїх міркуваннях вони не потребують звернення або керівництва з боку жодних попередньо або заздалегідь визначених принципів права і справедливості. По-друге, при вирішенні питання, на яких принципах справедливості з доступних до вибору альтернатив базуватиметься їхня доктрина, сторони керуються винятково міркуваннями блага людей, представниками яких вони є, у міру свого розуміння цього блага, визначеного на підставі обмеженої інформації, доступної сторонам. Отже, погодження щодо двох принципів справедливості у початковій позиції повинне базуватися на раціонально-автономних міркуваннях у цьому аспекті. Таким чином, фактично ми використовуємо раціонально-автономні міркування сторін для вибору серед наявних альтернатив чесних засад кооперації між особами, представниками яких вони є.
Для адекватного пояснення попереднього підсумку слід було б сказати більше. Проте тут я повинен звернутися до тих міркувань, що рухають сторонами у початковій позиції. Звичайно, їхньою головною метою є виконання своїх зобов’язань і досягнення максимальних результатів відповідно до концепції блага осіб, яких вони репрезентують. Проблема полягає в тому, що за наявності обмежень завіси незнання сторони можуть виявитися неспроможними визначити, що саме є благом для цих осіб, і відповідно зробити раціональний вибір на їхню користь. Для розв’язання цієї проблеми введемо поняття найголовніших благ і сформулюємо перелік різноманітних речей, що підпадають під це визначення. Головна ідея полягає в тому, що найголовнішими вважаються блага, відібрані за принципом, наскільки вони є необхідними як соціальні умови або загальні засоби, що дають змогу людям дотримуватися своїх концепцій блага та розвивати й реалізувати їхні дві моральні особливості.
Розглянемо тепер соціальні вимоги і нормальні умови людського життя в демократичному суспільстві. Те, що первинні блага є необхідними умовами для реалізації моральних особливостей і загальними засобами для реалізації необхідного широкого спектра кінцевих цілей, заздалегідь визначає основні факти, що стосуються бажань і здібностей людей, їхніх основних фаз і вимог виховання, стосунків соціальної взаємозалежності тощо. В даному випадку необхідний узагальнений аналіз раціональних життєвих планів, котрі, як показує досвід, звичайно мають певну структуру, а їхнє формування, перегляд і реалізація залежать від найголовніших благ. Питання про те, які блага слід вважати найголовнішими, вирішується не шляхом дослідження, які загальні засоби є необхідними для досягнення кінцевих цілей, що їх в результаті вичерпного емпіричного або історичного огляду можна зазвичай визнати спільно. Таких цілей може бути надто мало або взагалі не бути; а ті, що є, можуть виявитися непридатними для застосування у рамках концепції справедливості. Характеристика найголовніших благ не ґрунтується на таких історичних чи соціальних фактах. Хоча визначення найголовніших благ передбачає знання загальних обставин та вимог соціального життя, вони використовуються лише у світлі концепції особи, визначеної наперед.У «Теорії» наведено 5 видів найголовніших благ (із зазначенням мотивів, чому ці блага вважаються найголовнішими):
а) Базові свободи (свобода совісті, свобода думки тощо): ці свободи є базою для інституційних умов, необхідних для розвитку та повної і свідомої реалізації двох моральних особливостей (надто у т. зв. «двох основних випадках* (див. §8.)). Ці свободи є також абсолютно необхідними дія захисту широкого спектра детермінованих концепцій блага (в рамках загальної концепції справедливості).
б) Свобода пересування і вибору заняття на тлі широкого вибору можливостей: ці можливості повинні передбачати заняття з різними кінцевими цілями і давати нам змогу коригувати або змінювати їх за нашим бажанням.
в) Влада, повноваження й відповідальність, шо набу- ваються залежно від посади і місця роботи. Ці категорії визначають ступінь самостійності та соціальні можливості людей.
H Прибуток і багатство у широкому розумінні цих слів с універсальними засобами (шо мають об.мінювальну вартість): прибуток і багатство необхідні для того, щоб прямо чи опосередковано досягти широкого спектра цілей, якими б вони не були.
д) Соціальні основи самоповаги: ці основи є тими, як правило, суттєвими аспектами базових інституцій, що дають змогу іромадянам яскраво відчувати власну значимість як особистості, здатність розвивати й реалізувати свої моральні особливості та досягати власних цілей з повагою до себе-1.
Зауважмо, шо два принципи справедливості оцінюють базову структуру суспільства відповідно до того, як його інституції захищають і визначають одні найголовніші блага. наприклад, базові свободи, та як регулюють створення й розподіл інших найголовніших благ, скажімо, прибутку й багатства. Отже, слід пояснити, чому саме сторони використовують той чи інший список найголовніших благ і чому для них раціональним є прийняття двох принципів справедливості.
5’ рамках цієї лекції я не маю змоги обговорювати таке загальне питання. За винятком базових свобод, я вважатиму, що підстави вибору тих чи інших найголовніших благ є достатньо очевидними. Моєю метою у наступних розділах буде пояснити, чому за даної концепції особи, шо характеризує громадян, яких репрезентують сторони, базові свободи дійсно входять у число найголовніших благ, і більше того, чому принцип, який гарантує ці свободи, мас пріоритет перед другим принципом справедливості. Часом причини такого визначення пріоритетів стають зрозумілими із пояснення, чому та чи інша свобода є базовою, як, наприклад, у випадку рівної для всіх свободи совісті (див. §5—6). У інших випадках пріоритет випливає з процедурної ролі окремих свобод та їхнього фундаментального місця у регулюванні базової структури в цілому, як, скажімо, у випадку рівних політичних свобод (див. §8.) І, нарешті, окремі базові свободи є абсолютно необхідними інституційними умовами для того, щоб забезпечити інші базові свободи. Таким чином, свобода думки і свобода об’єднань — це необхідні умови забезпечення свободи совісті й політичних свобод. Такий зв’язок на прикладі свободи слова й політичних свобод проаналізовано в §10—12). Наше обговорення цих питань буде дуже коротким і служитиме лише ілюстрацією того, на яких підставах сторони можуть вважатиті чи інші свободи базовими. Розглядаючи окремі базові свободи, кожна з яких обґрунтована по-різному, я сподіваюся пояснити місце базових свобод у системі справедливості (як чесності) та причини, що встановлюють їхній пріоритетний характер.