IV Розвиток своїх здібностей

Єдиний істинний метод досягти свободи, як нам ка­жуть, полягає у використанні критичного розуму, осяг­ненні того, що доконечне, і того, що випадкове. Якщо я школяр, то всі математичні істини, окрім найпростіших, я сприймаю як перешкоди для вільної діяльності мого ро­зуму, як теореми, необхідність яких я не розумію; їхня істинність проголошується зовнішнім авторитетом, і вони здаються мені чужорідними тілами, що їх я маю механіч­но включити у свою систему.

процесами¹⁸, тоді математичні істини вже здаються не зовнішніми сугностями, які накидаються мені силоміць і які я маю приймати незалежно від того, хочу я цього чи ні, а чимось, що я тепер вільно творитиму в ході природ­ного функціонування своєї раціональної діяльності. Для математика доведення цих теорем є частиною вільного здійснення його природних розумових здібностей. Для музиканта, після того як він засвоїв партитуру, написану для нього композитором, і цілі композитора стали для нього своїми, виконувати музичний твір не означає під­корятися зовнішнім законам, жертвувати своєю свободою і ставати об’єктом примусу — він грає вільно й безпереш­кодно. Виконавець не прив’язаний до партитури, як віл до плуга чи заводський робітник до свого верстата. Він увів партитуру до своєї системи і, зрозумівши її, ототож­нив із собою, перетворив із перешкоди вільній діяльності на складову самої цієї діяльності. Принципи, застосовні до музики чи математики, треба, як нам кажуть, застосо­вувати й до всіх інших перешкод, що постають як такі собі брили зовнішнього матеріалу на шляху вільного са­морозвитку. Саме такою є програма просвіченого раціо­налізму від Спінози до останніх (іноді підсвідомих) по­слідовників Гегеля.

її помилкового розуміння. Знання визволяє, як навчав колись Епікур, автоматично усуваючи ірраціональні стра­хи та бажання.

Гердер, Гегель і Маркс запропонували свої власні ві­талістичні моделі суспільного життя замість старих меха­нічних, але так само, як і їхні опоненти, вони вважали, шо людина здобуває свободу, зрозумівши світ. Різниця між цими трьома лише в тому, що вони робили пізній наголос на ролі, яку відіграють зміни та якісне зростання в процесі, який робить людей людьми. Суспільне життя годі зрозуміти через аналогію з математикою чи фізикою. Слід також зрозуміти історію, тобто особливі закони без­перервного розвитку, або через «діалектичний» конфлікт, або подібно до того, як правлять індивідами та групами в їхній взаємодії між собою й природою. Нерозуміння цього, згідно з цими мислителями — це помилка особли­вого роду, а саме — віра в те, що людська природа ста­тична, що її істотні властивості однакові скрізь і завжди, що нею керують незмінні природні закони, незалежно від того, виражені вони теологічною чи матеріалістичною мовою; воно, таке непорозуміння, спричиняє помилко­вий висновок, що мудрий законодавець може, у принци­пі, коли завгодно створити гармонійне суспільство через запровадження належної освіти та законодавства, оскіль­ки раціонально мислячі люди, в усі віки та в усіх країнах, завжди потребують однакового, незмінного вдоволення однакових, незмінних основних потреб. Геґель вважав, що його сучасники (і фактично всі його попередники) неправильно розуміли природу людських інституцій, бо вони не розуміли законів — раціонально ясних законів, що виникають із діяльності розуму,— законів, які ство­рюють і змінюють інституції, а також трансформують людську вдачу та людську діяльність.

умовності — це незалежні сили, що їх так само годі уник­нути, як і законів природи. Наводячи приклади таких псевдооб'єктивних сил, він указував на закони пропозиції й попиту, на інститут власності, на одвічний поділ су­спільства на багатих і бідних або власників і робітників і ще на багато інших незмінних людських категорій. Доки не досягнуто ступеня, на якому чари цих ілюзій можна розвіяти, тобто, поки достатня кількість людей не досягне соціального стану, який тільки й робить їх спроможними зрозуміти, що ці закони та інституції самі були створені роботою людського мислення та рук, історично потріб­ними за того часу, а пізніше сплутаними з невблаганни­ми, об'єктивними силами, доти старий світ не вдасться зруйнувати, замінивши його адекватнішими соціальними механізмами, що забезпечать людям свободу.

Нас поневолили деспоти — інституції, вірування чи неврози,— яких можна позбутися, лише проаналізувавши їх і добре зрозумівши. Нас ув'язнили злі духи, що їх ми самі — хоч і несвідомо — створили, духи, вигнати яких ми можемо, лише ставши свідомими й діючи відповідно: а для Маркса такою відповідною дією є розуміння. Я віль­ний, якщо, і лише в тому разі, я планую своє життя згідно зі своєю власною волею; плани тягнуть за собою правила; правило не гнобить і не приневолює мене, якщо я засто­совую його до себе свідомо або сприймаю його без при­мусу, зрозумівши його, незалежно від того, хто вигадав це правило — я чи хтось інший, за умови, що воно ра­ціональне, тобто узгоджується з доконечністю речей.

робити те, що сам захочу. Я раціональна істота; усе те, що я можу визнати як доконечне, як таке, що не може бути інакшим у раціональному суспільстві — тобто в су­спільстві, що його раціональні мислителі спрямовують до мети, якої має прагнути будь-яка раціонально мисляча істота,— безглуздо бажати, якщо я мислю раціонально, усунути зі свого шляху. Я вписую це у свою реальність, як роблю із законами логіки, математики, фізики, есте­тики, з принципами, що керують усім, тобто я ставлю перед собою раціональну мету, яку я розумію, а отже, якої і прагну, яка ніколи не розчарує мене, адже я не можу хотіти, щоб вона була інакшою.

Це — позитивна доктрина визволення через розум. Її соціалізовані форми, украй розмаїті й часом діаметрально протилежні, лежать в основі багатьох націоналістичних, комуністичних, авторитарних і тоталітарних вірувань на­шої доби. Можливо, в ході своєї еволюції ця доктрина значно віддалилася від свого раціоналістичного якоря. Проте з приводу саме цієї свободи, і за демократій, і за диктатур, точаться суперечки, саме за неї сьогодні змага­ються в багатьох куточках землі. Не намагаючись просте­жити, як ця ідея розвивалася історично, я хотів би про­коментувати деякі з її виявів.