ТЕОРІЯ ПРИВЛАСНЕННЯ ЛОКА
Перед тим як перейти до детального розгляду інших теорій придбання, ми повинні додатково дещо ускладнити структуру теорії правомочності. Це найкраще здійснити, аналізуючи спробу Лока визначити принцип справедливості у придбанні.
Лок розглядає право власності на нічийний об’єкт як результат змішування з ним чиєїсь праці. Це порушує багато питань. Як встановити межі того, з чим поєднується праця? Якщо приватний астронавт розчищає на Марсі ділянку, то чи він злучив свою працю (в такий спосіб, що здобуває право на власність усією планетою) з усім безлюдним космосом, чи лише з окремим клаптиком на тій планеті? Яка саме ділянка підпадає під володіння внаслідок застосування якоїсь дії? Чи це мінімальна (можливо, розсіяна) площа, де дія зменшує ентропію саме там, а не деінде ще? Якщо йти за Локом, то чи може нічийна земля перетворитися на власність, якщо в екологічних цілях її досліджують за допомогою сучасного літака? Спорудження паркану навколо якоїсь території, мабуть, перетворює когось на власника лише самого паркану (і смуги землі, в яку вбито палі).Чому сполучення праці особи з чимось іще перетворює її на власника? Мабуть, тому, що особа володіє власною працею, а отже, здобуває у власність раніше нічию річ, просякнуту тепер тим, чим володіє особа. Власність поступово поширюється й на решту речі. Але чому поєднання того, чим я володію, із тим, чим не володію, є радше привласненням мені неналежного, а не втратою мені належного? Якщо я володію бляшанкою томатного соку і виливаю її вміст у море, так що його молекули (які радіоактивні, і тому я можу це явище контролювати) розподілилися рівномірно по всьому морю, чи можу я, з огляду на це, стати володарем моря, а чи я по-дурному змарнував свій томатний сік? То, може, ідея полягає в тому, що докладання трудових зусиль щось удосконалює й робить його більш вартісним? І будь-хто дістає право володіти річчю, чию вартість він створив.
(Можливо, це підтверджує також та точка зору, що тяжка праця — неприємна. Коли б люди робили речі, не докладаючи зусиль, як ото герої мультиплікаційного фільму «Жовта с^марина», що тягнуть квіти за човном, то чи претендуватимуть вони з меншим правом на власний продукт, адже його збирання їм нічого не коштувало?) Знехтуємо той факт, що обробка може зробити щось менш вартісним (обприскування рожевою емаллю уламка знайденої сплавної деревини). Чому надане комусь право має поширюватися на весь об’єкт, а не на створену працею додаткову вартість? (Таке посилання на вартість може знадобитися, аби визначити межу власності; приміром, підставте вираз «збільшує вартість» замість «зменшує ентропію» у наведеному вище прикладі критерію власності через ентропію). Досі ще не винайдено жодної дієздатної і послідовної схеми привласнення додаткової вартості, й очевидно, що будь-яка подібна схема викличе заперечення, схожі на ті, які викликала теорія Генрі Джорджа.Невиправданим буде розглядати вдосконалення об’єкта як підставу для здобуття повної власності на нього, якщо запаси непривласнених об’єктів, що їх можна вдосконалити, обмежені. Тому що підпадання об’єкта під чиюсь особисту власність змінює становище інших осіб. Якщо раніше вони могли на власний розсуд (у розумінні Гофелда) користуватися цим об’єктом, то тепер більше не зможуть. Така зміна в становищі інших осіб (через
втрату ними спроможності вільно користуватися непри- власненим об’єктом) не повинна погіршувати їхнє становище. Якщо я привласню бодай одну піщинку на острові Коні, то відтепер ніхто більше не зможе за власним бажанням розпоряджатися тією піщинкою. Але є ще безліч піщинок, якими користуватися можна. Або, якщо не піщинками, то іншими речами. Зворотним чином, те, що я роблю із даною піщинкою, яку я привласнив, може й покращити становище інших, відшкодовуючи їм втрату можливості вільно користуватися саме цією піщинкою. Отже, вирішальним пунктом є те, чи привласнення нічийного об’єкта погіршує становище інших.
Метою умови Лока, що «для інших людей треба залишити вдосталь і не менш доброякісних речей» (§27) є Гарантія непогіршення становища цих людей. (Якщо цю умову задовольнити, то чи залишається мотивація для його наступної умови — не нашкодити?) Нерідко кажуть, що цієї умови колись дотримувалися, а тепер більше не дотримуються. Але, мабуть, є підстави зробити висновок, що коли якась умова більше нічого не важить, то вона ніколи й не важила настільки, щоб послабити незмінне та успадковуване право на власність. Уявіть собі першу особу Z, для якої не залишилося чогось удосталь і доброякісного, щоб привласнити. Остання особа Y, яка собі щось привласнила, позбавила Z попередньої свободи доступу до об’єкта й тим погіршила її становище. Отже, привласнення Y-ком не дозволено, з огляду на умову Лока. Але й передостання особа X, яка собі щось привласнила, залишила Y в гіршому становищі, бо дія X завершила дозволене привласнення. Тому й привласнення, здійснене X, не було припустимим. Але й перед-передос- тання особа W також завершила дозволене привласнення, й, оскільки вона погіршила становище X, привласнення, здійснене W, теж не було припустимим. І в такий спосіб ми дійдемо аж до найпершої особи А, яка заявила про своє невідчужуване право на власність.
Ця аргументація, одначе, просувається надто поспішно. Хтось може опинитись у невигідному становищі внаслідок чийогось привласнення у два способи: перший — через втрату можливості поліпшити власне становище здійсненням того чи того конкретного привласнення; другий — через неспроможність надалі вільно користуватися (як до цього привласнення) тим, чим він мав змогу користуватися раніше. Сувора вимога, щоб інша особа не потрапила в скруту через чиєсь привласнення, виключає перший спосіб, — якщо ніщо інше не врівноважує зменшення сприятливих можливостей, — так само як і другий. Слабша вимога виключає другий спосіб, але не перший. За слабшої вимоги, ми не можемо так швидко «з’їхати» назад від Z до А, як у попередній аргументації; бо хоч особа Z і не в змозі більше нічого привласнити, їй таки щось залишається для користування, як і раніше.
В цьому випадку привласнення, здійснене Y, слабшу вимогу Лока не порушує. (Чим менше залишається людям для вільного використання, тим імовірніше, що користувачі можуть зіштовхнутися із незручностями, жорсткою конкуренцією тощо; у такий спосіб становище інших може погіршуватися, якщо привласнення не зупиниться далеко від цього пункту). Навряд, щоб ніхто не мав змоги законно поскаржитись, якщо слабшу умову задоволено. Втім, оскільки тут менше ясності, ніж у випадку із суворішою умовою, Лок, мабуть, мав намір зберегти цю сувору умову — «вдосталь і доброякісного», й, мабуть, він мав на гадці, що умова «не нашкодити» далеко відсуне кінцевий пункт, від якого аргументація котиться назад.Чи погіршується становище осіб, які не в змозі щось привласнити (за відсутності доступних і корисних непри- власнених об’єктів), системою, яка дозволяє привласнення і невідчужувану власність? У зв’язку з цим спадають на думку різні добре відомі міркування соціального змісту на підтримку приватної власності: вона нарощує суспільний продукт, віддаючи засоби виробництва до рук тих, хто може застосувати їх найбільш ефективно (прибутково); заохочується експериментування, бо ж за умов контролювання ресурсів окремими самостійними особами не може бути жодної особи чи малої групи, кого б хтось, приміром, автор нової ідеї, мусив би довго переконувати, аби її випробувати й застосувати; приватна власність надає людям можливість самим визначати, на який ризик вони спроможні піти, що призводить до особливих різновидів ризикованої поведінки; приватна власність захищає прийдешні покоління, частково вилучаючи ресурси з поточного вжитку задля майбутніх ринків збуту; вона забезпечує альтернативні джерела зайнятості для людей із вадами, яких ніхто не хоче наймати на роботу, тощо. Ці міркування входять до Локової теорії для підтримки його положення про те, що присвоєння приватної власності відповідає внутрішній спрямованості умови — «залишено вдосталь і доброякісного» — не як чисто утилітарному виправданню приватної власності.
Ці міркування вводяться в Локову теорію, щоб спростувати тезу, нібито внаслідок порушення умови Лока не може виникнути жодного природного права на приватну власність. Труднощі в розробці доказу, що умова виконується, полягають у встановленні — для порівняння — відповідної базової лінії. Привласнення, за Локом, не погіршує становище людей, але не погіршує його порівняно з чим? Проблема встановлення базової лінії потребує більш детального дослідження, ніж ми можемо тут здійснити. Бажано було б мати оцінку загальної економічної ваги первинного привласнення, щоб зрозуміти припустиму міру варіативності для різних теорій привласнення та локалізації базової лінії. Певно, цю вагу можна виміряти відсотком усього прибутку від непереробленої сировини та наявних ресурсів (радше ніж від людських дій), головним чином прибутку від оренди, який репрезентує вартість невикористаної землі і ціну первинних ресурсів in situ (латин. на місці знаходження — Н. П.) та відсотком обігового багатства, який представляє цей прибуток у минулому^.Ми повинні зазначити, що не лише особи, які схвалюють приватну власність, потребують теорії щодо леґітим- ності виникнення права на власність. Прихильники колективної власності, приміром, ті, хто вважає, що група осіб, мешкаючи в конкретному місці, повинна спільно володіти конкретною територією або тамтешніми мінеральними ресурсами, також мусять теоретично обґрунтувати, як саме виникають подібні права; вони повинні довести, чому мешканці, які живуть на цій землі, мають право визначати, що робити з нею та з її ресурсами, а мешканці, які живуть деінде, такого права не мають (стосовно цієї самої землі та її ресурсів).