5.3. ЦИФРОВЕ СТРИМУВАННЯ

Водночас на тлі такого інтенсивного розвитку сучасних інфор­маційних технологій та їх впровадження у життя розвинених суспільств ми все ще стикаємось зі спрямованими спробами об­межити інші країни (іноді - опосередковано) у такому розвитку - для збереження свого панівного положення на світовій арені.

Про це говорить і український дослідник Ю. Павленко, зазна­чаючи, що суперечності між країнами Заходу та іншими країнами в ін­формаційно-технологічній сфері значною мірою обумовлені нееквіва­лентним обміном. Монополізувавши контроль за інформацією, Захід забезпечив собі панування, узалежнення інших країн. Розрив між кра­їнами стрімко збільшився, надто впродовж останнього часу - після розпаду СРСР, коли технологічний розвиток на пострадянському про­сторі призупинився, а високотехнологічне виробництво опинилося у стані системної деградації [цит. за: 256]. Подібна стратегічна ціль породжує і відповідне політичне завдання: «Питання не стільки про спроби перекрити доступ ряду технологій на світовий ринок, скільки про бажання розвинених країн контролювати процеси дифузії тех­нологій, спрямовуючи його у більш вигідному (та безпечному) для себе руслі заради забезпечення своїх політичних та/чи економічних інтересів, а також мінімізації ризиків та загроз» [257].

Проблема цілеспрямованого стримування у розвитку технологій виникла значно раніше, ніж, власне, проблема цифрового розриву і навіть виникнення кіберпростору. Понад те, системи стримування технологічного розвитку завжди були одним з ефективних меха­нізмів боротьби із супротивниками, однак саме стрімкий розвиток сучасних телекомунікаційних технологій вивів цю проблему на за­гальносвітовий рівень. Можемо навіть стверджувати, що створення системних механізмів такого технологічного стримування частково й призвело до поточної ситуації «природної» цифрової нерівності.

Системним механізмом технологічного стримування у другій по­ловині ХХ ст. доцільно вважати перший міжнародний режим експортного контролю - Координаційний комітет з контролю над експортом (КОКОМ). Комітет був створений у 1948 р. і проіснував до 1994 р., здійснюючи безпосередній політичний контроль у сфері міжнародних економічних відносин, у тому числі - у сфері воєнного експорту провідних держав світу. До складу Комітету входили всі країни НАТО (крім Ісландії), а потім додались Японія та Австралія (тобто де-факто об’єднались усі країни, що відносять до так званого «золотого мільярда»). Цей режим був центральним елементом роз­галуженої системи, в межах якої західні держави розробляли та здій­снювали спільні заходи з контролю за експортом своїх промислових технологій і передусім - подвійного призначення. На думку дослід­ників, основне завдання КОКОМ полягало у жорсткому контролі стримування темпів економічного та науково-технічного розвитку СРСР та його союзників шляхом обмежень, а у певних випадках - відсторонення їх від участі у міжнародному розподілі праці та ринків, а також доступу до новітніх високих технологій та товарів подвійного призначення [258]. Про масштаби діяльності цього Комітету свідчать і такі факти: станом на кінець січня 1988 р. (за п’ять років до при­пинення діяльності КОКОМ) у списку заборонених для експорту до країн соцтабору товарів нараховувалось уже понад 300 тис. най­менувань виробів, що були поділені на 150 товарних груп [259]. На нашу думку, говорячи про наявний на сьогодні цифровий розрив і ті проблеми, що виникають на цьому шляху, маємо визнати, що саме механізм КОКОМу став одним із таких, що реально заклав базис цифрової нерівності. Це змушує значну кількість країн, які раніше відносились до східного блоку, проводити наздоганяючу мо­дернізацію у цій сфері. І так само маємо визнати, що цей режим був цілком свідомою конструкцією тих країн, які не бажали появи більш сильних конкурентів (чи відвертих ворогів) на світовій арені.

Хоча в 1994 р.

У цьому сенсі (використання експортних обмежень на технології та високотехнологічні продукти через політичні причини) показовою є ситуація у відносинах між США та КНР. Як приклад міністр ко­мерції КНР Чень Демінь згадав про випадок 2008 р., коли після по­тужного землетрусу у провінції Сичуань китайський уряд звернувся до США з проханням придбати двигуни для гелікоптерів «Чорний яструб» (що могли бути використані для порятунку людей), які були продані США до КНР у 80-х роках, коли сталися певні зміни у від­носинах між КНР та СРСР. Однак зараз, коли ідеологічне проти­стояння начебто пішло у небуття, американський уряд відмовив Китаю, посилаючись на те, що «Чорні яструби» мають обмежену вантажопідйомність [260]. Тоді КНР вдалось вирішити проблему, позичивши необхідні двигуни у Росії та придбавши там додаткові гелікоптери. Аналогічна ситуація і з іншими товарами, наприклад супутниками. Як сказав пан Демінь: «Це та причина, через яку наш торговий баланс з США несиметричний - у США є жорсткий кон­троль експорту в КНР». Він же зауважив, чому подібна політика США навряд чи дасть американському керівництву ті зиски (полі­тичні, економічні та військові), на які воно сподівається: «Ми - нація із 1,3-мільярдним населенням, із близько 7 млн студентів на рік. Тож ми або збудуємо власне, або купимо потрібне нам деінде» [260].

У 2010 р. на прес-конференції після 21-го засідання Спільної ко­місії з комерції та торгівлі КНР укотре закликала США зняти об­меження на експорт високотехнологічних товарів до Китаю [261]. Однак США не лише не зменшують обсяги обмежень, а навпаки - посилюють їх. Так, у 2012 р. були встановлені додаткові обмеження на експорт новітніх технологій до КНР у зв'язку з тим, що Китай, нібито, допомагає Північній Кореї будувати супутники. Це стало причиною того, що в липні 2013 р. заступник міністра фінансів КНР Чжу Гуанчжу підкреслив необхідність зняття обмежень з по­ставок високотехнологічної продукції в КНР [262]. Законодавчо ці обмеження регулюються низкою нормативно-правових доку­ментів, серед яких ключовими є US Munitions List (товари вій­ськового призначення, поширення яких контролюється відпо­відно до зазначеного списку озброєнь США) та Commercial Control List (товари подвійного призначення, перелік яких визначається Списком торговельного контролю США). Обидва містять доволі великі обмеження на поставки електроніки та іншого обладнання, яке може бути використано для посилення інформаційної безпеки країни чи зростання її кіберпотужності.

Цікаво, що США кожен раз по-іншому пояснюють причини об­межень на поставку високотехнологічних товарів. У одному випадку йдеться про необхідність посилення юаня [263], в іншому - про не­обхідність посилення боротьби за права людини, ще в іншому - про недоліки боротьби із порушеннями прав на інтелектуальну влас­ність тощо. Така множинність причин експортних обмежень доз­воляє припустити, що реальні причини лежать в іншій сфері - без- пековій, у тому числі - кібербезпековій. За період з 2010 р. по 2012 р. США заблокували принаймні декілька спроб китайської компанії Huawei придбати американські технологічні компанії, а також з мір­кувань національної безпеки було заблоковано покупку китай­ськими бізнесменами обладнання провідної компанії мобільного зв'язку Sprint Nextel. Майже аналогічні обмеження існують і щодо Росії та інших країн, які США визначають як своїх потенційних конкурентів на світовій арені.

Аналогічними є механізми протидії вирішенню проблеми циф­рової нерівності з боку ЄС. Після саморозпуску КОКОМу ЄС більше орієнтується на власні механізми стримування експорту технологій в інші країни. Так, у 2011 р. Європарламент переглянув правила ЄС з експорту технологій подвійного призначення. Відповідно, за нових правил експорт таких технологій, які здатні порушити права людини, буде додатково обмежуватися. Це передусім стосується технологій та цифрових пристроїв, які можуть бути використані для прослу- ховування мобільних телефонів, перехоплення SMS та слідкування за користуванням інтернету. За нових правил компанії, які бажають експортувати технології подвійного призначення, мають отримати на це дозвіл від європейської влади. Цікаво, що на думку деяких по­літиків (наприклад, австрійського депутата Й. Лейхтфріда), мають бути введені навіть більш жорсткі механізми, як-от доекспортне повідомлення про подібні угоди. Така ініціатива була спрямована передусім на те, щоб подібні технології не потрапили до рук влади в КНР, Росії, Індії та Туреччині, а також країн, на які розповсюджу­ється ембарго на постачання зброї.

Подібні обмеження стали предметом уваги з боку найвищих посадових осіб КНР. 2 травня 2012 р. під час офіційного візиту віце-прем’єр Держради КНР Лі Кецян висловив сподівання, що ЄС послабить обмеження на експорт високих технологій до Китаю [264].

Практика обмежень не вичерпується суто прямими рестрик- тивними механізмами або технологіями стримування тих держав, які можна віднести або до напівпериферії, або периферії світ- системи. Наприклад, ця політика реалізується через програми, спрямовані на вилучення з таких держав перспективних наукових та інженерних кадрів, що послаблює їх можливості проводити власну політику стосовно сфери інформатизації. Або іншим шляхом (який є спільним для США та ЄС) - таким як практика нав’язування максимальної лібералізації ринків для вільної кон­куренції, коли зазвичай більші переваги мають ті, хто вже створив для цього необхідну організаційну та фінансову інфраструктуру, - ІТ-ТНК, які швидко знищують національних виробників.

Російський дослідник І. Данілін називає подібний стан щодо обмеження технологічного розвитку «глобальною дифузією знань та технологій» [257]. Він звертає увагу на те, що практика «об­межень, які накладають розвинені країни з метою зберегти свої лідируючі позиції у сфері високих та стратегічно значимих тех­нологій», стає дедалі активнішою та масштабнішою, а ці обме­ження, «які вводяться самими розвиненими країнами, а також їх бізнес-структурами, мають як гласний, так і негласний характер».

І. Данілін як приклад подібної політики називає випадок зі спробою придбання російським «Внєшторгбанком» пакета акцій європейського концерну EADS^u-. «Російське керівництво вважало

¹⁴ Європейський аерокосмічний та оборонний концерн (European Aeronautic Defence and Space Company, EADS) - найбільша європейська корпорація аеро­космічної промисловості, що утворилася 10 липня 2000 р. шляхом злиття ком­паній «Aerospatiale-Matra» (Франція), «Dornier» та «DaimlerChrysler Aerospace AG» (Німеччина) і «Constru-cciones Aeronauticas SA» (Іспанія). дії банку «симетричною» відповіддю на купівлю цим концерном акцій НВК «Іркут». Передбачалося, що такий крок російського банку відповідатиме логіці обміну активами між Об’єднаною авіа­будівною корпорацією та концерном EADS. Однак це викликало майже істеричну реакцію в Євросоюзі. Москві дали зрозуміти, що такі придбання неможливі, а російських гравців просто не під­пустять до процесу прийняття ключових рішень та інших страте­гічних функцій корпорації» [257].

У грудні 2013 р. стало відомо, що ряд країн розробляє допов­нення до Вассенаарських угод (що прийшли на зміну КОКОМу), згідно з якими мають бути посилені вимоги до постачальників ви- сокотехнологічної продукції. Передбачається, що постачальникам доведеться отримувати дозвіл уряду для продажу «програмних засобів для забезпечення безпеки та ведення нагляду». Крім того, під дію угоди потрапляє будь-яке програмне забезпечення для збирання метаданих: адрес користувачів, відомостей про трива­лість розмов тощо [265].

Подібні механізми технологічних обмежень, вочевидь, слабко кореспондуються із проголошуваними розвиненими країнами тезами щодо відкритості та прозорості у економічному розвитку та міжнародних відносинах. Стратегії стримування в осяжній перспективі призводитимуть до збільшення викликів міжна­родній політико-економічній стабільності. Країни, що розви­ваються, і зараз розуміють, що перебувають у стані штучно сконструйованої цифрової нерівності (або в ширшому сенсі - технологічної нерівності) між Північчю та Півднем і намага­тимуться подолати цю практику за допомогою всіх доступних механізмів.

Слід визнати, що в нових геополітичних умовах, які склались після 2014 р. і характеризуються гібридним протистоянням України, ЄС та США, з одного боку, та РФ - з іншого (за під­креслено нейтральної позиції КНР та цілого ряду країн, які зай­мають вичікувальну позицію), сторони будуть більш активно за­стосовувати такі інструменти обмежень і надалі. РФ, яка опинилась під санкціями через агресію проти України та окупацію частини її території, так само, як і в часи СРСР, шукатиме шляхи обходу цих технологічних обмежень. Швидше за все - у той самий спосіб, що і раніше.