7.2. ВІД ТЕОРІЇ - ДО ПРАКТИКИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ БОЙОВОЇ РОБОТОТЕХНІКИ

Масштабні дослідження з розробки бойових роботів були розпочаті у США в 1988 р. Упродовж майже трьох десятиліть створено близько 200 прототипів бойових машин, здатних вести бойові дії самостійно або виконуючи команди оператора.

Кілька років тому автономні прослуховуючі апарати, що вста­новлювалися на території супротивника, важили до 15 кг, тоді як уже в 2016 р. їх вага становила 1,5 кг, що дозволяло скидати їх з літаків. Один з таких апаратів - «Пойнтер» - важить 4,54 кг і може реєструвати шуми та вібрації ґрунту. Використовуючи комп’ютеризовану «бібліотеку шумів», такі апарати здатні діагно­стувати характеристики ворожої техніки, що перетинає місцевість, виявляти помилкові цілі та замасковану зброю. В майбутньому ж БПЛА зможуть наводити на ціль телекеровані бомбардувальники, управляти караванами автоматичних вантажівок, тоді як автома­тичні підводні човни будуть виловлювати і знешкоджувати міни і запускати ракети.

Проте за статистикою, наведеною в доповіді дослідницької служби Конгресу США, безпілотні літаки розбиваються в сто разів частіше, ніж пілотовані машини, оскільки під час нештатної си­туації пілот може прийняти нестандартне рятівне рішення, тоді як більшість технічних несправностей безпілотної машини при­зводять до її втрати. Щоправда, наземний оператор теж не завжди спроможний адекватно оцінити позаштатну ситуацію і прийняти правильне рішення (особливо при зльоті та посадці за складних погодних умов).

Але головна проблема полягає в тому, що поки що бойових ро­ботів не вдається навчити відрізняти «своїх» від «чужих».

Спочатку американці використовували для розвідки невеликі безпілотники, озброєні керованими снарядами «Маверік».

Перші наземні роботизовані системи використовувалися свого часу американцями для знешкодження мін під час війни у В’єтнамі. У 2000 р. Конгрес США прийняв рішення протягом 10 років ро­ботизувати третину техніки сухопутних сил і третину ударної авіації, на що було виділено 127 млрд дол. США. Коли в 2003 р. американські збройні сили вторглися до Іраку, роботизовані на­земні системи озброєнь не використовувались зовсім. Наступного, 2004 р. в Іраку воювало 150 наземних роботів. Роком пізніше їх уже налічувалося 2 400; під кінець 2008 р. - 12 000 [302; 303].

Дрони використовуються переважно у розвідувальних цілях і мають забезпечити всепогодне постійне спостереження за про­тивником з передачею даних розвідки на наземні й повітряні системи. На ці пристрої покладено також функції контролю за ре­зультатами ударів по зазначених цілях.

«Предейтор» («Хижак») здатен літати зі швидкістю 120 км/год на висоті від 3 до 4,5 км над полем бою протягом доби. При цьому він передає на землю чітку картинку будь-якої ділянки території. «Глобал хок» діє на більшій висоті (до 18 км), оснащений но­вітньою апаратурою включно з радаром з синтезованою апертурою, електронно-оптичною і інфрачервоною камерами високої роз­дільної здатності (усе це може використовуватися одночасно). Крім того, «Глобал хок» має широкосмуговий супутниковий канал зв'язку і канал зв'язку в межах зони прямої видимості. Усі амери­канські БПЛА використовують супутникову систему навігації GPS.

Велика Британія нещодавно провела успішне випробу­вання першого в світі автоматичного літака-шпигуна «Зефір», який повністю працює на сонячних батареях (літаюча сонячна панель) і може зависнути в небі на висоті 20 тис. м протягом трьох місяців, вести фотозйомку місцевості з роздільною здат­ністю в 25 см. Водночас «Зефір» забезпечує різні види зв'язку між діючими у віддалених районах планети британськими кон­тингентами і центрами бойового управління.

Інша проблема полягає в інтерфейсові, бо роботизована вій­ськова техніка, невидима для бійців, водночас повинна про­довжувати і підсилювати їх органи чуття та фізичні зусилля. Успішному розв'язанню цієї проблеми безумовно сприятиме той факт, що сучасне покоління молодих солдат виросло, граючи у ві- деоігри на домашніх комп'ютерах, і довіряє машинам вже на інтуї­тивному рівні. Врешті-решт телекероване й автоматичне озброєння стане звичним.

Безпілотні літальні апарати, або дрони (від англійського drone - безпілотний літак) - найбільш сучасний вид автономних озброєнь. Їх почали активно розробляти ще в 60-х роках минулого століття, а нині 40 держав світу вже використовують понад 80 типів апа­ратів. Серйозним поштовхом для розробки БПЛА стала Війна Судного дня (Yom Kippur War) між Ізраїлем та його арабськими сусідами у 1973 р., коли радянські системи ППО, що перебували на озброєнні в арабів, нанесли істотні втрати бойовій авіації Ізраїлю. Усе це стало поштовхом для розробки Ізраїлем розвіду­вальних БПЛА, імпортером яких є нинішня РФ [304].

За даними Стокгольмського міжнародного інституту проблем світового миру (SIPRT), у період з 1985 по 2014 рр. понад 60 % усіх експортованих безпілотників у світі були вироблені в Ізраїлі. Йдеться про весь спектр літальних апаратів, починаючи від ве­ликих - з розмахом крил до 26 м і закінчуючи малорозмірними, що запускаються з руки. А в період з 2010 по 2014 рр. Ізраїль екс­портував 165 літальних апаратів, тоді як США - тільки 132. Ізраїльські виробники співпрацюють з 49 країнами світу. Нещодавно Міністерство оборони Ізраїлю прийняло на озброєння БПЛА «Скіларк», яке будь-який військовослужбовець може за­пустити з руки, але, незважаючи на невеликі розміри, цей БПЛА здатен стежити за територією розміром 10 кв. км, перебуваючи в повітрі півтори години. Його електронна апаратура з висоти в де­кілька сотень метрів здатна розгледіти окремих людей на землі і передати картинку на монітор оператора.

Упродовж останнього десятиліття в рамках масштабної про­грами модернізації збройних сил особливої інтенсивності набуло впровадження бойової роботехніки в Російській Федерації. Простимулювала цей процес передусім «п’ятиденна війна» РФ проти Грузії у 2008 р., яка виявила технологічну відсталість ро­сійських ЗС і нагальну потребу їхньої модернізації.

Термін «бойовий робот» присутній і у Воєнній доктрині РФ від грудня 2014 р., яка відносить до характерних рис сучасних во­єнних конфліктів «масоване застосування систем озброєнь і вій­ськової техніки... інформаційно-керуючих систем, а також безпі­лотних літальних і автономних морських апаратів, керованих роботизованих зразків озброєнь і військової техніки» [305].

У 2013 р. очільник російського Генштабу генерал Валерій Герасимов, представляючи нову концепцію війни, наголошував, що «особливу увагу слід приділити найбільш наукоємним та акту­альним напрямам. До них відноситься розробка робототехнічних комплексів військового призначення» [306], оскільки вони стають фактором, що впливає на зміни змісту сучасних засобів збройної боротьби і «на додаток до літаючих сьогодні безпілотників завтра поле бою буде наповнене крокуючими, повзаючими та літаючими роботами» [307]. І Росія ставиться до цього серйозно [308].

Ще в 2014 р. Міноборони РФ було затверджено Цільову програму «Створення перспективної воєнної робототехніки до 2025 року». Ще раніше воєнно-науковим комплексом Мін­оборони РФ разом з органами воєнного управління було опра­цьовано Концепцію застосування робототехнічних комплексів воєнного призначення на період до 2030 року. Крім того, була сформована Комісія Міноборони РФ з розвитку робототехніки під керівництвом міністра Сергія Шойгу.

Розпорядженням уряду РФ від 15 лютого 2014 р. створено Головний науково-дослідний випробувальний центр робото­техніки Міністерства оборони, а згодом - президентським Указом від 16.12.2015 р. - Національний центр розвитку технологій і ба­зових елементів робототехніки при Фонді перспективних дослі­джень для фінансування перспективних технологій воєнного і по­двійного призначення [309].

Із відкритих публікацій важко зрозуміти реальний стан вико­нання цих численних програм, хоча сама їх кількість свідчить про підвищену увагу російського військово-політичного керівництва до цього напряму розвитку військової техніки.

Основне завдання цих програм згідно з плановими показ­никами російських військових - довести застосування робототех­нічних засобів у загальній структурі озброєння та військової техніки до 30 % [310].

Перші випробовування нової техніки відбулися у жовтні 2014 р. на підмосковному військовому аеродромі «Чкаловський» як прак­тичний етап дослідних навчань зі створення та застосування аеро- мобільної групи робототехнічних комплексів [311].

Однак, за оцінками російських експертів, РФ значно відстає від розвинених країн з питань розробок і використання робото­техніки [312].

Звичайно, висновок російських воєнних стратегів щодо необ­хідності освоєння робототехнічних систем не є оригінальним, а просто констатує, що російське керівництво засвоїло урок сто­совно ведення сучасних бойових операцій американцями та їх со­юзниками в Іраку, Косово, Лівії. В РФ це узагальнюють формулою «швидкого глобального удару» («быстрого глобального удара»; prompt global strike). Ще раніше цю стратегію й тактику засвоїли в ЗС КНР. Таким чином, РФ по суті втягнулася в новий виток пе­регонів озброєнь, хоча на суто декларативному рівні таку пер­спективу заперечує [313].

Програма створення і впровадження бойових роботів від 2013 р. реалізується, зокрема, на базі концерну імені Дегтярьова (м. Ковров). Попри атмосферу підвищеної секретності довкола но­вітніх російських робототехнічних розробок, у відкриту пресу про­сочилися повідомлення про такі наземні безпілотні роботизовані комплекси російського виробництва, як «Скорпіон» та «Уран-9». Відповідно до повідомлень російської преси, «Уран-9» здатний не тільки автономно вести розвідку, а й вражати супротивника, тобто належить до ударних роботів (combat robotic system) і нібито успішно просувається «Рособоронекспортом» на зовнішніх ринках.

Водночас іноземні фахівці зазначають помітне відставання РФ у розробці ударних безпілотників порівняно з явним прогресом у розробці безпілотників розвідувального призначення [314].

Причини відставання України у створенні роботизованих і дис­танційно керованих безпілотних зразків та систем ОВТ потре­бують особливого аналізу.

Від початку в 2014 р. російської агресії Українська армія до­сягла чисельності у 280 тис. особового складу. Відповідно виникла потреба в озброєнні. Левова частка військових частин побудована і розташована таким чином, щоб запобігти можливим загрозам, які існують у Донецькій і Луганській областях, а також на на­прямку Криму.

В Україні - як у експертному середовищі, так і на суто вій­ськовому рівні - широко обговорюється Державна програма роз­витку Збройних Сил. Де-факто, станом на початок 2017 р. в Україні дискутувалися три програми, які визначали обороно­здатність:

• Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил, що визначає, яке озброєння потрібне українському війську;

• Державна цільова програма реформування та розвитку обо­ронно-промислового комплексу, що визначає, яким чином маємо виготовляти потрібне нам озброєння (розробляється);

• Державна програма розвитку Збройних Сил, яка визначає кількісні та якісні показники особового складу та озброєнь (поки що не ухвалена [315]).

Тим часом потребу в системах новітньої зброї нині відчувають усі види і роди військ Збройних Сил України, спецслужби тощо. Проте у 2015 р. на замовлення держави в Україні виробництво такої техніки здійснювалося лише за двома контрактами: щодо комплексу «Spectator» і щодо комплексу «Фурія» від приватної компанії «Атлон-Авіа». Обидва контракти були мізерними. Згідно з контрактом у війська поставлено п'ять комплексів «Фурія» (по три БПЛА, тобто 15 літальних апаратів). Контракт щодо «Spectator» був приблизно таким самим, але його виконання на етапі випробувань затягнулося аж до 2016 р. Загалом в Україні виготовленням безпілотників займаються близько 40 підприємств, але наразі тільки дві моделі виявилися такими, що відповідають вимогам Генштабу.

У 2015 р. було також чимало офіційних заяв про укладення контрактів із виробниками США, Франції, Італії, Німеччини, Польщі.

У межах коштів, виділених бюджетом США на військово-тех­нічну допомогу Україні, американці в 2015 р. надали Україні кілька десятків БПЛА на 9 млн дол. США. Ці БПЛА типу «Raven» у мо­дифікації гіршій, ніж використовує американська армія, до того ж їх спроможна виготовляти й вітчизняна оборонна індустрія, що під час війни з РФ почала стрімко розвиватися.

За оцінками інформаційно-консалтингової компанії «Defense Express», для бойових дій Україні нагально потрібно не менше 400-500 одиниць БПЛА:

• тактичних і оперативно тактичних - до 100;

• оперативних великої тривалості польоту - близько 30;

• стратегічних - 1-3.

Щодо ударних безпілотників українського виробництва, то це вважається справою більш віддаленого майбутнього, бо спо­чатку слід створити безпілотник, який зможе літати хоча б на 100 км і при тому матиме надійні канали зв'язку [297].

У жовтні 2016 р. з'явилося повідомлення, що в Україні відбулися випробування першого вітчизняного наземного бойового робота «Фантом». Судячи з даних, що потрапили до відкритих джерел, він належить до роботів першого покоління (радіокерований мі- ні-БТР, здатний розганятися до 38 км/год і стріляти на відстань до 2 км). А конструктори Благодійного фонду «Коло» створили роботизований наглядово-вогневий комплекс «Мисливець», по­кликаний замінити солдат на передовій.