7.1. ТЕОРЕТИЧНІ, ЕТИКО-МОРАЛЬНІСНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОБОТИЗАЦІЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ

Воєнна доктрина України 2015 р., характеризуючи «безпекове середовище (глобальні, регіональні та національні аспекти) у кон­тексті воєнної безпеки» (Розділ ІІ), зазначає такий виклик, як «ін­тенсивну модернізацію збройних сил сусідніми державами, акти­візацію розробок озброєння та військової техніки нового покоління з принципово новими можливостями вогневого ураження і управ­ління» (Розділ ІІ, п.

На жаль, Доктрина обмежується загальними твердженнями щодо того, що «у військово-технічній сфері проблемними зали­шаються питання нестачі сучасних засобів збройної боротьби...» (Розділ ІІІ, п. 43), не уточнюючи, про які саме озброєння йдеться.

Аналогічні, вельми неконкретні, квазіпацифістські твердження зустрічаються у Стратегії кібербезпеки України, де йдеться про «недопущення використання кіберпростору в протиправних та во­єнних цілях» [292], хоча таке використання вже є доконаним фактом і від побажань розробників Стратегії залежить менше за все.

На жаль, такими ж абстрактними та відірваними від реалій є й інші подібні документи. Зокрема, в Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України ставиться завдання «подальшого осна­щення Збройних Сил України модернізованим і новим озброєнням та військовою технікою з урахуванням потреб і визначених пріо­ритетів» [293], без будь-якого уточнення цільових пріоритетів, ре­сурсної бази, термінів виконання, розподілу відповідальності тощо.

За словами голови профільного комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони С. Пашинського, у 2016 р. програма модернізації Збройних Сил і державне обо­ронне замовлення були повністю провалені. Станом на 1 вересня 2016 р. програма державного оборонного замовлення та програма модернізації армії виконані тільки на 20 % [294].

До новітніх перспективних видів озброєнь, спроможних кар­динально змінити якість воєнних дій, характер сучасної війни, за­хідні експерти відносять:

• автономні озброєння (Autonomous weapons);

• високоенергетичні лазери (High-energy lasers);

• зброю космічного базування (Space-based weapons);

• гіперзвукові літаки нового покоління (Hypersonic aircraft);

• системи активного нищення термічним способом (Active Denial System);

• контактні й дистанційні електрошокери (Stun gun&Tasers);

• електронні бомби (E-bombs);

• багаторівневі системи ПРО (Layered missile defence) [295].

Отже, на першу позицію у зазначеному переліку потрапляє нове покоління автономних озброєнь (Autonomous weapons). Цих бойових роботів прийнято класифікувати за трьома поколіннями.

До першого покоління належать роботи з програмним і дис­танційним управлінням, здатні функціонувати тільки в організо­ваному середовищі.

До другого покоління належать бойові роботи адаптивного типу з «органами чуття» (перцептронами), спроможні функціо­нувати в заздалегідь невідомих умовах, пристосовуватися до змін обстановки.

Третє покоління роботів є інтелектуальним, обладнане сис­темами управління з елементами штучного інтелекту. Саме такі озброєння слід визнати автономними.

Особливо перспективну, хоча й вельми небезпечну категорію становлять летальні автоматизовані роботосистеми (Lethal au­tonomous robotics - LARs), яких іноді виокремлюють як четверте покоління бойових роботів.

Упровадження автономних систем озброєнь означає третю іс­тотну революцію у військовій справі (Revolution in Military Affairs - RMA) після винайдення пороху і виготовлення атомних бомб. Ідеться передусім про стирання принципових відмінностей між людиною-воїном та знаряддям її воїнської праці - зброєю, оскільки роботизована зброя виконує одночасно обидві функції, тобто стає самокерованою.

Хоча з того моменту, коли з легкої руки чеського автора Карела Чапека з'явився термін «робот» (1921 р.), збігло майже 100 років, у науково-практичній літературі й досі відсутня його чітка, юри­дично придатна дефініція. Цим поняттям окреслюють надто ши­рокий клас об'єктів, починаючи від коробки передач автомобіля й пилосмоків до автономних супутників. У військовій справі також до них відносять усе підряд - будь-які комплекси дистанційно ке­рованих бойових платформ, таких як радіокеровані танки, БПЛА, катери та ін.

Разом із тим важко заперечити, що питання про те, що саме слід називати роботом, має у військовій справі принциповий характер. Адже якщо назвати роботом автомат заряджання на сучасному танку, то чи слід такий танк вважати роботизо­ваним?

Хоча безпілотні літальні апарати (БПЛА) не відносяться до ка­тегорії класичних роботів, бо вони не відтворюють людську діяль­ність, їх часто теж зараховують до роботизованих систем.

Зазвичай на першому етапі йдеться про створення роботів, при­датних для розвідки, пошуку і спостереження за місцевістю. Згодом з'явилися бойові роботи, спроможні самостійно вести бойові дії, оснащені артилерійським озброєнням тощо. Саме вони й революціонізують військову справу та способи ведення сучасних бойових дій.

Згідно з визначенням, запропонованим директивою Пентагону в 2012 р., автоматизованими системами озброєнь слід називати «такі озброєння, які при активуванні можуть самостійно обирати й вражати мішені без втручання людини-оператора» [296].

За даними Міжнародного комітету з контролю за роботи­зованими озброєннями (International Committee for Robot Arms Control (ICRAC), станом на березень 2016 р. близько 40 країн, у тому числі США, КНР, РФ, Велика Британія, Франція, Китай, Ізраїль, Південна Корея, розробляли роботів, здатних воювати без людської участі - автономних роботів-кілерів або ж ле­тальних автономних роботів (Lethal autonomous robotics - LARs). 30 держав розробляли і виробляли до 150 типів безпілотних лі­тальних апаратів (БПЛА), з них 80 прийняті на озброєння 55 ар­міями світу [297].

Однак лише дві країни - США та Велика Британія - оприлюд­нили офіційні документи, де висловили офіційну позицію щодо розробки такої зброї та перспектив її застосування. Відповідно, США та Велика Британія активно опонують на рівні офі­ційних міністерств і відомств кампаніям типу «Зупинимо робо­тів-убивць!» (The Campaign to Stop Killer Robots), підкреслюючи, що ця сфера діяльності й без того добре врегульована міжна­родним гуманітарним правом і, зокрема, Женевськими конвен­ціями.

Приміром, способи використання роботів-убивць Пентагон на­мітив на суто офіційному рівні 21 листопада 2012 р., видавши офі­ційну директиву щодо використання автономії в системах оз­броєнь. У ній підкреслюється, що роботосистеми в жодному разі не можна скеровувати проти людей [298]. У червні 2016 р. Рада з оборонних наук при Пентагоні опублікувала відповідну доповідь, де розвивається та сама теза.

За визначенням спеціального доповідача Генеральної Асамблеї ООН із цієї проблеми Крістофа Гейнса (Christoph Heyns), ідеться про роботосистеми, у яких стираються істотні відмінності між людиною-воїном та зброєю, оскільки зброя наскільки унеза- лежнюється від людини, що не потребує її команд. Тож з огляду на це ООН констатує: LARs дійсно є різновидами бойових роботів, спроможними виявляти й атакувати різноманітні об'єкти включно з людьми без будь-якого втручання людини-оператора [299].

Водночас варто зауважити, що застосування роботів-убивць у бойових операціях поки що обмежене не стільки технологічними можливостями, скільки панівною етико-правничою догмою, за якою остаточне рішення щодо нападу або відступу має приймати виключно людина (командир, оператор тощо). Оскільки деякі зразки сучасної робототехніки здатні самостійно «приймати рі­шення» про відкриття вогню по противнику, це означає, що творці бойових машин свідомо чи несвідомо, офіційно чи неофіційно від­кривають скриньку Пандори з усіма ймовірними й неймовірними ризиками, викликами та загрозами такого кроку.

Конкретно йдеться про заперечення новими типами авто­номних летальних озброєнь міжнародного права війни, сфор­мульованого, зокрема, у Женевських конвенціях та першому Додатковому протоколі до цих конвенцій. Ст. 35 цього Протоколу висловлює дві принципові перестороги до новітньої зброї: перша - заперечує право сторін вибирати зброю, застосування якої є необ­меженим, друга - заперечує зброю, що може завдати надмірного болю або страждання [300].

28 липня 2015 р. на момент відкриття Міжнародної об’єднаної конференції зі штучного інтелекту (The International Joint Conference on Artificial Intelligence) Стівен Гокінг, Ілон Маск, Стів Возняк та інші визнані авторитети відкрили до вільного підпи­сання лист-попередження, у якому йдеться про загрози розробки на базі штучного інтелекту воєнних машин з повністю автомати­зованими системами пошуку та знищення ворожих цілей (auto­nomous-weapon systems) [301].