ВИМОГИ СПІЛЬНОТИ

Оскільки етичний індивідуалізм вважає, що доля кож­ного індивіда — це абсолютна й самодостатня цінність, а доля кожної окремої людини залежить, із багатьох при­чин, від успіхів чи невдач різних спільнот, у яких минає її життя, то етичний індивідуалізм неминуче стикається з питанням, чи треба, і в якій мірі, жертвувати свободою або рівністю заради успіху цих спільнот.

Припускати, що ліберали байдужі до важливості й не­обхідності плекання громадських почуттів,— це серйозна помилка. Ліберали розходяться з консерваторами і ради­калами не в усвідомленні важливості спільноти чи необ­хідності того, що люди поєднують власні долі з долею ве­ликих суспільних структур, а щодо конкретного характеру

вання — це механізм визначення, яку частку зі свого фі­зичного прибутку особа має моральне право залишити со­бі, а ситуація, коли люди не можуть витратити грошей більше, ніж це дозволяє мораль, не обмежує їхньої сво­боди у будь-якому найпривабливішому її визначенні. По­друге, — і це теж очевидно, — така аргументація не при­пускає, що свобода чи рівність дають людям необмежену волю робити все, що вони забажають.

Одначе, згідно з даною концепцією рівності, будь-яке інше обмеження свободи, тобто не зумовлене необхідніс­тю гарантувати безпеку, потребує спеціального виправ­дання. Стрижнем рівності можливостей є загальне при­пущення свободи вибору. Воно має настільки важливі безпосередні наслідки, що вимагає детальнішого розгля­ду. Це припущення підтверджує пов’язану з ліберальними традиціями тезу Джона Стюарта Міла, згідно з якою не можна виправдати легальну заборону якихось дій лише на тій єдиній підставі, що вони ображають домінуючу ре­лігію чи суперечать ортодоксальній моралі. Тут можливе заперечення, що принципи рівності не узгоджуються з принципом Міла, адже поширення деяких нахилів чи уподобань (наприклад, захоплення порнографією або ра­систськими поглядами) перешкоджатиме життєвому ус­піхові окремих людей — жінок чи представників націо­нальних меншин, — отже, рівність у цьому випадку ви­магає радше цензури таких поглядів, а не толерантного ставлення до них. Дійсно, позиції та уподобання декотрих людей нікчемні й бридкі. Однак рівність можливостей не дає підстав піддавати цензурі такі погляди або вважати їх злочином, а навпаки — забезпечує міцні підвалини про­тилежного.

За цією концепцією, рівність означає, що неперсо- нальні ресурси і сприятливі можливості, якими люди во­лодіють і з якими намагаються реалізувати свої плани та мрії, закріплюються економічним ринком за справедли­вих стартових умов, а не якимось колективним вироком політичних спільнот та щодо способів, якими люди іден­тифікують себе (або повинні це робити) з конкретними формами спільнот. Ядром ліберальної концепції політич­ної спільноти є така сукупність ідей: люди входять до ве­ликої кількості різноманітних типів спільнот — етнічних, біологічних, релігійних, професійних, географічних і со­ціальних.

У випадку з політичними спільнотами правильною формою інтеграції є політична. Належна увага людей до вартостей їхньої політичної спільноти — це турбота про її політичні вартості, про її успіхи в досягненні узаконен­ня політичних цілей етичного індивідуалізму. Це не оз­начає, що люди об’єднуються в політичну спільноту через необхідність взаємного відчуття, що відношення до інших є справедливим. Тут повага до свободи і рівності, в най­кращому розумінні цих понять, є складовою пошани до спільноти та почуття необхідності інтегруватися в неї, а тому всі ці вартості знову ж таки є радше взаємодопов- нювальними, а не антагоністичними.

Отже, маємо абсолютну відмінність даної ліберальної концепції політичної спільноти від конкурентних ради­кальних та консервативних концепцій. Конкурентні кон­цепції намагаються визначити політичну спільноту в тер­мінах певного колективного рішення щодо того, який спосіб життя є правильним і доброчесним. Вони припу­скають, що люди можуть об’єднувати свої долі з долею інших лише згідно з колективним рішенням про те, в чо­му полягає зміст доброчесного життя, а тому, на їхню думку, ліберальні толерантність і рівність, котрі засуджу­ють колективне розв’язання цієї проблеми, суперечать ін­тересам політичної спільноти. Насправді лібералізм не виступає проти інтересів політичної спільноти. Навпаки, він шанує її, ось тільки уявляє інакше: заснованою радше на принципах, а не чеснотах. У цьому аспекті лібералізм є платонічним⁹. Платон, хоча він і був далеко не лібера­лом в інших аспектах, обґрунтував існування особливого зв’язку між справедливістю політичного устрою та успі­хом індивіда. Він сказав, що добре життя можливе тільки в справедливому суспільстві. Це також і позиція лібера­лізму щодо правильної форми інтеграції індивіда у спіль­ноту.

G.