ВИСНОВКИ ДО ЧАСТИНИ I

Засвоєння культурами й цивілізаціями новітніх технологій завжди супроводжується більш-менш гострим конфліктом людей, соціумів та тих культур і цивілізацій, які є носіями технофобій і технофілій.

Проте було б украй наївним вважати, що технофіли завжди мають рацію, а технофоби завжди помиляються, оскільки, мовляв, «технологічний прогрес все одно неможливо зупинити». Надмірний ентузіазм технофілів часто заснований на відсутності надійної ін­формації щодо негативних впливів новітніх технологій, тоді як над­мірний - аж до параної включно - страх технофобів перед новітніми технологіями заснований так само на однобічній поінформованості щодо негативів, пов’язаних із застосуванням цих технологій.

Конфлікт носіїв технофобій і технофілій відтворюється і на рівні технофільних утопій та технофобних дистопій. Усі ці «рожеві» або «чорні» очікування є особливо характерними для конфліктів довкола численних трансгуманістичних проектів.

Якими б утопічними й нереалістичними не видавалися проек­ти трансгуманізму (постгуманізму, або ж реальності Н+) і закли­ки до пошуків точки сингулярності як нового етапу розвитку людства поза межами суто людської природи, неможливо запере­чувати, що ці проекти й заклики вже сьогодні змінюють наш світ, тобто у кращих традиціях взаємовідносин реальності та наукової фантастики самі міркування про реальність Н+ поступово цю ре­альність формують.

Так само, як свого часу переговорні пристрої з культового фан­тастичного телесеріалу «Зоряний шлях» стали прототипом перших мобільних телефонів, так і сьогодні майбутнє, яке описують енту­зіасти реальності Н+, чи нової сингулярності, стає повсякденною практикою.

Конфлікт протилежно спрямованих ідеологій кібернетичного й синергетичного управління полягає в тому, що у разі вибору на користь синергетики таке управління не повинно суперечити власним тенденціям саморозвитку та самореалізації складних «життєвих систем». Найкоректнішим тут є шлях ініціюючого ре­зонансного збудження «правильних структур» у нелінійному се­редовищі - тих, які максимально наближаються до так званих атракторів еволюційного саморозвитку. Термін «резонанс» тут наповнений нетрадиційним змістом - щодо ефективності малих, топологічно правильних впливів, коли малі причини поро­джують великі наслідки (ефект метелика).

Технологічні зміни позначаються на всіх сферах людського буття і формують принципово нові техно-образи людини та со­ціуму включно зі сферами релігійно-філософських ідей в полі­тичному мисленні. Істотних трансформацій зазнають класичні по­літологічні концепції на кшталт лібералізму, реалізму чи марксизму. Усі вони активно змінюються, набуваючи нових вимірів та нової логіки, яка часто відводить далеко від першоджерел.

Адепти Каліфорнійської ідеології, зокрема, перекладають на тех­нологічну новомову не лише ліберальні та лібертаріанські підходи до суспільного буття, а й ідуть далі, пропонуючи нові виміри кла­сового розшарування, зміни у самій логіці економіки чи новому розумінні процесів державного управління. Проте «чистий потік» позитивістського кіберліберального ставлення до нових техноло­гій наражається на активний спротив носіїв нездорового техно- фобного скепсису кіберреалізму, який, хоча й пішов у тінь на по­чатку 2000-х років, але з розвитком кіберозброєнь та загрозою не лише технологічної модифікації людини, а й можливих кібер- атак на ці модифікації, знов постав у сяючих променях техно- фобної актуальної тематики, посилюючи ідеологічний базис но­вого луддизму.

Технологічний розвиток та революційні зміни в Економіці 4.0 додали нових аргументів різноманітним лівацьким ідеологіям. Класичний комунізм, нові ліві, нео- та постнеомарксисти, різно­манітні кіберсталіністи та кібермаоїсти вбачають у ідеях інфор­маційного та конвергентного суспільства потенційну можливість для нового пролетаріату позбутись класичних кайданок капіта­лізму на кшталт права власності на об'єкти виробництва, знищити соціальні класи та пов'язану з ними класову нерівність у су­спільстві або ж, як мінімум, зробити класову стратифікацію більш справедливою. Умовне трансгуманістичне майбутнє й до­сягнення омріяної точки сингулярності дає їм надію на такий перебіг подій.

Отже, процес технологічних змін є двостороннім рухом: під впливом технологій змінюються не лише теорії, а й сам процес впровадження технологій зупиняється або ж істотно трансформу­ється під тиском глибинних цивілізаційно-культурних факторів. Яскравим прикладом тут є вплив конфуціанства та конфуціан- ської етики на істотну модифікацію логіки розбудови інформа­ційного суспільства в багатьох азійських країнах.

ДО ЧАСТИНИ II

Рух до інформаційного суспільства та побудови Індустрій 3.0 і 4.0 дедалі більше перетворюється на геополітичний, геоеконо- мічний та геокультурний простір змагальності та антагоністичних міжцивілізаційних та міждержавних суперечностей, які далеко не завжди можуть бути принципово розв'язані. Часто йдеться не просто про доброчесну конкуренцію, а про жорстку недоброчесну боротьбу за ресурси (наразі - інтелектуальні, технологічні), яка ха­рактеризується всіма традиційними формами гібридної боротьби: обмеженням інших гравців у доступі до нових технологій, взаємним стримуванням, конструюванням цифрового розриву тощо.

Усе це спонукає до переосмислення концепту національних інтересів у новому суспільстві. Кордони й територія хоча і залишаються пріоритетом будь-яких стратегій національної безпеки, але часто не вони визначають реальні межі, які намага­ються контролювати національні уряди й міжнаціональні коаліції.

Наслідком цих процесів є переосмислення такої вирішальної категорії національної безпеки, як суверенітет. Сьогодні сувере­нітет держави виходить поза межі будь-яких фаз світоустрою, по­чинаючи від Вестфальского миру (1648 р.). Принцип суверенної рівності держав, який перетворився на стрижневий елемент су­часного міжнародного права та сучасних міжнародних відносин, дедалі частіше ставиться основними гравцями під сумнів, зазнаючи істотної трансформації. Намітилася тенденція до втрати націо­нально-державними утвореннями ознак суверенності («м'яка» де­суверенізація). Однак посилилася й протилежна тенденція - до са­мовизначення націй, тобто зростання числа незалежних держав, причому цей процес не є спонтанним і внутрішньо мотивованим, а інспірується зовнішніми суб'єктами, як це вже було намічено у відомій програмі світового перевлаштування, сформульованій американським президентом Вудро Вілсоном («Чотирнадцять пунктів», 1918 р.).

На порядку денному постала низка теорій та реальних полі­тичних практик «акціонування» суверенітету, коли кожна держава має чітко визначені «квоти» реального суверенітету, вод­ночас на засадах вільного вибору поступаючись повноваженнями міжнародним або наднаціональним структурам у вирішенні питань, які ця країна самостійно вирішувати неспроможна, бо їй це не дозволено світовим або регіональним співтовариством. Особливо виразно цей принцип втілюється в життя у сфері здо­буття або втрати цифрового суверенітету, де спостерігаються най­різноманітніші взаємозалежності між важливими світовими гравцями, особливо якщо питання здобуття або втрати певних елементів цифрового суверенітету стосується вразливої тематики новітніх цифрових озброєнь та війн четвертого й п'ятого по­колінь.

Розробка автономних роботизованих систем озброєнь, що характеризує війни п'ятого покоління, є неуникним світовим трендом, обмеженим виключно міркуваннями техніко-техноло- гічного, правового й етико-моральнісного ґатунку, оскільки, станом на 2017 р., уже понад сорок країн світу включилися в перегони но­вітніх типів озброєнь, серед яких домінують автоматизовані (ро­ботизовані) системи, а станом на 2016 р.

Водночас лише дві розвинені країни - США і Велика Бри­танія - наразі оприлюднили офіційні документи, де висловили офі­ційну позицію щодо розробки автоматизованої зброї та перспектив її застосування. Відповідно, США і Велика Британія активно опо­нують на рівні офіційних міністерств та відомств громадським кам­паніям типу «Зупинимо роботів-убивць!», підкреслюючи, що ця сфера діяльності й без того добре врегульована міжнародним гу­манітарним правом, зокрема Женевськими конвенціями. Типова для країн західного блоку точка зору щодо використання робо­тів-убивць (автономії в системах озброєнь) зводиться до того, що таку зброю в жодному разі не можна скеровувати проти людей.

Перестороги, які висловлюють представники громадянського суспільства щодо розробки автономних летальних озброєнь, пов'язані з обґрунтованими побоюваннями, що ці новітні типи зброї суперечать міжнародному праву війни (jus belli), сформульо­ваному зокрема у Женевських конвенціях та першому додат­ковому протоколові до цих конвенцій (стаття 35), де заперечу­ється право сторін збройних конфліктів вибирати зброю, застосування якої може виявитися необмеженим і яка може завдати надмірного болю або страждання.

В умовах гібридної війни з Росією Україні необхідно врахо­вувати фактор модернізації ЗС РФ (до 2020 р. - до 70 %), що пе­редбачає пришвидшене надходження для потреб армії, авіації та флоту сучасних роботизованих комплексів. Отже, для України впровадження подібних типів озброєнь є справою не довільного вибору, а національного виживання, захисту життєво важливого національного інтересу.

Першочерговою потребою є перегляд основоположних доку­ментів, починаючи від Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини, з метою внесення в ці документи записів, які б за­свідчили твердий намір держави у найбільш стислі строки модерні­зувати власні Збройні Сили. Слід істотно пришвидшити ухвалення Програми розвитку Збройних Сил, яка передбачена системою обо­ронного планування.

Наразі в Україні поки що реально ставити питання не про роз­робку й виготовлення автоматизованих робототехнічних систем другого й третього поколінь, а про розробку й впровадження у війська різноманітного призначення безпілотних дистанційно керованих пристроїв (дронів).

З метою практичного розв’язання зазначених питань Україні, за прикладом розвинених країн, доцільно створити Головний центр безпілотних роботизованих систем, який міг би скоординувати зусилля МО України, Укроборонпрому, НАН України, МОН України, галузевих академій та товариств, приватних комерційних структур, які розробляють та обслуговують високі технології.

Для подолання відставання необхідна інтенсифікація поставок у Збройні Сили України робототехнічних комплексів іноземного виробництва, які продемонстрували позитивні результати їх ви­користання в бойових умовах.