9.4. «ІННОВАЦІЙНИЙ ФРОНТ»: ОСНОВНІ ВИКЛИКИ Й ЗАГРОЗИ

Найголовнішим елементом інноваційної інфраструктури є освіта, відповідно, найбільшим викликом для сучасної України є проблема повернення інноваційного характеру українській освітній системі.

У цьому зв'язку тривожить той факт, що впродовж останніх років через відсутність інноваційної активності світового рівня жоден український університет не потрапляє до перших чотирьох сотень університетів світу в авторитетних міжнародних рейтингах.

Щороку деградує інноваційний потенціал НАН України. Практично знищено галузеву науку. У результаті приріст нових технологій в Україні становить 0,7 %, тоді як у розвинених краї­нах - до 90 % [397].

Ще одним викликом для України є те, що інноваційна політика США та їхніх союзників по НАТО є виразно мілітаризованою. Для цієї групи країн характерними є істотні вкладення у НДР та НДКР, що є військовими інноваціями з наступним їх транс­фертом у цивільний сектор економіки.

Зокрема, реакцією США на фінансово-економічну кризу, що роз­почалася у 2008 р., стало різке підвищення бюджетних витрат на науку в межах запропонованого президентом Бараком Обамою стимулювального плану, результатом впровадження якого стало ухвалення в 2009 р. закону «Про економічне відновлення та понов­лення інвестицій в Америку» (ARRA). Додаткові бюджетні кошти були виділені на два роки не тільки для екстреної підтримки науки в умовах кризи, а й для збільшення її внеску в економічний роз­виток, зокрема у спосіб створення нових робочих місць. Додаткові вкладення в науку становили 21 млрд дол. США, а головними одер­жувачами фінансування на наукові дослідження стали три відомства: Національний науковий фонд (NSF), Національний інститут здо­ров’я і НАСА. На особливу увагу заслуговують науково-дослідні проекти в інноваційних проектах американського ВПК, в якому про­відну роль відіграють фундації DARPA; IARPA; In-Q-Tel.

В організації НДКР США повною мірою використовують ме­режево-центрову концепцію (Network-Centric Warefare, NCW) та концепцію соціальних мереж (Social Networking).

Наприкінці 2001 р. створено венчурний фонд ЦРУ In-Q-Tel (обсягом близько 50 млн дол. США), а Міністерство оборони того ж року запустило програму DeVenCI (Defense Venture Catalyst Initiative), у межах якої було організовано співробітництво з біз- нес-ангелами для створення стартапів у сфері нових техно­логій, сервісу і виробництва продукції подвійного призначення. Партнерами програми наразі є понад 20 венчурних фондів, зокрема Paladin Capital Group, Greylock Partners, GSR Partners, RockPort Capital Partners, Battery Ventures, Lightspeed Venture Partners, JAFCO Ventures.

Зазначене засвідчує, що українські дослідники, працюючи на засадах аутсорсингу на іноземні приватні компанії, можуть пра­цювати на американський ВПК, часто-густо нехтуючи закритістю тих або інших українських дослідних проектів, питаннями дер­жавної таємниці тощо.

Ще однією гострою проблемою для України є піратство, що впливає як на політичний імідж держави, так і на суспільно-полі­тичний простір України (як це було із файлообмінником ex.ua).

Інноваційний дефолт може наблизити той критичний момент, коли уряд такої інноваційно-імітаційної країни, як Україна, буде змушений за прикладом багатьох країн «третього світу» де- факто реалізувати роздільні (сегрегаційні) програми соціаль­но-економічного розвитку «дві економіки - два суспільства». Певні прошарки суспільства будуть заохочуватися й матеріально винагороджуватися ТНК та урядами зарубіжних країн за «пра­вильну» інноваційну діяльність, інші - звинувачуватися у «не­правильній» діяльності, спрямованій на протиправне заволодіння продуктами інтелектуальної власності, - піратство.

У зазначеному контексті на порядку денному постає проблема за­гострення нових форм соціально-класової боротьби: протипіратські акції влади можуть викликати протестні акції деструктивного ха­рактеру, активно підтримувані політиками популістського табору.

За подібних глобалізаційних викликів і загроз особливо актуа­лізується проблема інноваційної модернізації на засадах виперед­жального, а не наздоганяючого розвитку, проактивної стратегії, а не реактивної тактики, без чого неможливо досягти соціальної справедливості й солідарності. Реально це означає, що українські стратегії інноваційних проривів мають спиратися не лише на плани мобілізації вузького прошарку бізнесової та науково-інженерної еліти стосовно планів розвитку різноманітних високотехноло- гічних «долин» та «пагорбів», а на найширші народні маси.

За умов неподолання синдрому відлучення більшості населення України від технологічних інновацій або їх залучення до цих ін­новацій (інклюзія) на суто побутових засадах, першочерговим важливим завданням політики довгострокового планування ін­новаційного розвитку є не лише збереження Україною статусу тех­нологічно розвиненої держави, а й відвернення загрози того, що найбільш освічена і працездатна частина населення або залишить Україну, або вирушить у «внутрішню еміграцію», а «інноваційно- фобні» конгломерати населення поступово займуть нішу відсталих держав «четвертого світу», послідовно деградуючи до стану сві­тових маргіналів з необгрунтованими соціально-національними амбіціями.

У прикінцевому підсумку можна дійти висновку, що новітні технології в Україні мають засвоюватися не лише креативною частиною населення. Для збереження соціального миру в країні ці технології мають поширюватися на засадах інклюзії так, щоб інноваційна інфраструктура могла трансформуватися в інф­раструктуру цивілізаційну.