ВИТОКИ ТА РОЗВИТОК

Слово «анархія» походить від грецького і означає «відсутність правління». У су­часних енциклопедичних і довідкових виданнях анархізм визначається як суспіль­но-політична течія, що виступає за знищення державної влади і створення федера­ції асоціацій виробників.

Термін анархізм увійшов у вжиток з часів Французької революції і спочатку ви­користовувався в негативному сенсі задля вираження розпаду існуючого ладу. І дійсно, таке значення продовжує асоціюватися з цим терміном. У повсякденному вжитку анархію порівнюють з хаосом та безладдям; в уяві широких мас населення анархісти нерідко відносяться до терористів. Самі анархісти рішуче борються про­ти таких порівнянь. Слід зазначити, що анархісти, розглядаючи державу як приму­сову форму владних повноважень, якої необхідно позбутися, разом із цим розгля­дають інституцію власності як засіб тиранії. Вони стверджують, що злочинність у суспільстві є продуктом власності й державного авторитету. Вони виходять із того, що дійсна справедливість була б досянгута тільки через вільний розвиток природ­ного нахилу людини до співжиття в суспільстві, і якщо б вона не була обтяжена правовими нормами, тоді вона жила б згідно з принципом і практикою взаємної до­помоги. Існує думка, що вислів Прудона «власність — це крадіжка» став головною догмою як соціалізму, так і комунізму. К. Маркс його працю «Що таке власніть?» називав найкращим твором того часу. З моменту, коли П'єр-Жозеф Прудон у цій книзі заявив «Я — анархіст», відтоді це слово часто асоціюють з позитивними і систематично викладеними політичними ідеями. Анархісти дійсно виступають за відміну законів та уряду, але, за їхніми переконаннями, це спричинить розвиток більш природного і безпосереднього соціального порядку. На думку Прудона, «су­спільство шукає порядок в анархії».

Іноді вважається, що ідеї анархізму беруть своє походження від таоїзму та буд­дизму, чи від шкіл стоїцизму та цинізму Стародавньої Греції, чи у релігійній формі у давніх християн, а пізніше — у сектах доби середньовіччя, особливо в хіліалізмі, чи від дигерів громадянської війни в Англії. Однак вперше в класичному значенні ідеї анархізму були сформовані Уїльямом Годвіном у його праці «Питання щодо політичної справедливості» (1973), хоча сам він себе анархістом не вважав. Упро­довж ХІХ ст. анархізм був важливою частиною зростаючого соціалістичного руху. В 1864 р. послідовники Прудона приєдналися до Маркса, утворивши 1-й Інтернаці­онал, який розпався в 1871 р. через наростаючий антагонізм між марксистами та анархістами під проводом Михайла Бакуніна. Наприкінці ХІХ ст., анархісти знай­шли масову підтримку у безземельних селян Росії і південної Європи та переважно через анархо-синдикалізм серед робітничого класу.

Синдикалізм, як форма революційних тред-юніонів, що були популярними у Франції, Італії і Іспанії, сприяв тому, що анархізм став насправді масовим рухом на початку ХХ ст. Могутня профспілка СѲТ у Франції перебувала під впливом анар­хістів до 1914 р., так само як і CNT в Іспанії, членами якої були більш ніж два міль­йони чоловік під час громадянської війни. Анархо-синдикалістський рух також емігрував до Латинської Америки на початку ХХ ст., особливо до Аргентини та Уругваю. Ідеї синдикалізму також вплинули на революцію в Мексиці під проводом Еміліано Запати. Однак поширення авторитаризму та політичних репресій посту­пово підірвали устої анархізму як у Європі, так і в Латинській Америці. Перемога генерала Франко в громадянській війні в Іспанії 1936—1939 рр.

Анархізм — це незвичайна політична ідеологія, яка ніколи ще не здобувала владу на національному рівні. Ще жодне суспільство чи нація не були побудовані на анархістських принципах. Звідси, всі намагаються розглядати анархізм як ідео­логію, меншу за значимістю, ніж, скажімо, лібералізм, соціалізм, консерватизм чи фашизм, кожна з яких довела, що здатна досягти влади та змінити суспільство. Найближче анархісти підійшли до отримання влади під час громадянської війни в Іспанії, коли вони недовго контролювали частину східної Іспанії і установлювали робочі та селянські колективи по всій Каталонії. Послідовно анархісти придивляли­ся до історичних видів суспільств, які відображали їх принципи, такі як міста Ста­родавньої Греції чи середньовічної Європи, чи такі традиційні селянські общини як у Росії. Анархісти також підкреслювали, що природа багатьох традиційних сус­пільств є не ієрархічною та побудована на засадах рівності, наприклад, нігери в Африці, та проводили експерименти в невеликих комунах, у рамках західного сус­пільства.

Привабливість анархізму як політичного руху обмежувалась як його метою, так і заходами для її здійснення. Мета анархізму — знищити державу та всі форми по­літичної влади — вважається якщо не реальною, так і недосяжною. Безумовно, до­свід сучасної історії в усіх частинах світу засвідчує, що економічний і соціальний розвиток зазвичай супроводжується зростанням ролі уряду, а не з її зменшенням чи зникненням. Крім того, більшість розглядає ідею бездержавного суспільства, в най­кращому випадку як утопічну мрію. Анархісти також відхиляють як аморальні традиційні методи здійснення політичного впливу: формування політичних партій, інститут виборів, установлення державних установ і т. д. Як результат, вони віді­брали для себе переваги політичної організації та стратегічного планування, нато­мість посилаючи в маси їх віру спонтанно та популярну жагу до свободи. Так чи ін­акше анархізм не помирає. Саме через безкомпромісне ставлення до влади та політичної активності мас він має стійку та сильну привабливість серед молоді. Це можна побачити, наприклад, у популярності ідей анархізму, закликів та груп у ра­мках антикапіталістичних та антиглобалістських рухів. Прикладом останніх можна назвати виступи молоді останніми роками у Франції, Іспанії, Греції та інших країнах західного світу.

2.