1. ВСТУПНІ МІРКУВАННЯ
Давня, твердо усталена традиція європейської думки класифікує політичні режими з погляду їхнього співвідношення зі свободою. Вимірюваний цією мірою тоталітаризм займає, ясна річ, крайній пункт на її шкалі: цей пункт — максимальне зниження свободи особи.
Як я намагався показати, причиною цього є ідеократична природа тоталітаризму, що знаходить свій вираз у прагненні піддати особу все охоплюючому ідеологічному контролю, контролю ізсередини, який позбавляє людей не лише зовнішньої свободи, але й насамперед — їхньої найглибшої тотожності, права бути самими собою. Отже, тоталітаризм спрямований на «примусову одностайність» усього суспільства1 —одностайність, що спирається на цілісну ідеологію, яка безсуперечно підпорядковує все своїм власним цілям.Класики теорії тоталітаризму були в цьому питанні одностайними. Джордж Opyелл визначив тоталітаризм як поневолення людей ізсередини, шляхом ідеологічного контролю над їхніми думками та почуттями. Арендт підкреслювала, що «тоталітаризм ніколи не задовольняється правлінням за допомогою зовнішніх засобів, тобто за посередництвом держави та апарату насильства. Завдяки своїй особливій ідеології та ролі, приписуваній їй у цьому апараті примусу, тоталітаризм винайшов засоби, які дозволяють запанувати над людськими Істотами і піддати їх теророві ізсередини»2. Вальдемар Ґуріан писав про «ідеологічний псевдорелігійний характер тоталітаризму»3. Карл Фрідріх вказував, до найхарактернішою рисою тоталітаризму є «офіційна ідеологія, офіційна доктрина, яка охоплює всі найістотніші аспекти людського життя, яку кожний член суспільства повинен принаймні пасивно схвалювати»4. Таку ідеологію, додав він, характеризує хіліастичне прагнення до реалізації досконалого, фінального стану людства. Леонард Шапіро йшов у цьому самому напрямку, визначаючи тоталітаризм як своєрідну теократію, в розумінні охоплення державним контролем глибоко особистих сфер життя5.
Запровадження монолітної ідсократії не було для тоталітаризму самоціллю. На противагу традиціоналістській одностайності, що спиралася на освячений звичай, тоталітарна одностайність мала революційний характер: вона була одностайністю революційної колективної волі, яка підпорядковувала все поки що не досягненій, але позитивно окресленій кінцевій меті. Щоправда, вона мала такі риси архаїчного аграрного комуналізму, як вимоги ортодоксальної практики щоденного життя, а також нарочите демонстрування конформізму щодо суспільства у всіх сферах, але поєднувала це з революційним динамізмом, інспірованим «світською месіаністичною обітницею»6. Цс пояснює, наскільки важливим був утопічний елемент у тоталітарних режимах та суспільствах. Адже тоталітарна ідеологія — це пе тільки секуляризована релігія; вона також секуляризована форма хіліастичної релігійності. Вона черпає свою силу з участі в агресивних діях, спрямованих на тоталітарне перетворення суспільства; вона прагне навіть перетворити саму людську природу. Відмова від цих амбіцій, піддання себе спокусі рутинізованого і стабілізованого існування означає фактично дезертирство, яке тягне за собою довгий і болісний процес відступу від тоталітарних прагнень.
Із плином часу термін «тоталітаризм» утратив, на жаль, своє первісне, справжнє значення, став просто «образливим словом, зневажливим означенням усіх рухів, режимів та країн, визначених для занесення у “чорний список”»7. Зокрема, поширилася тенденція вживати цей термін у вузькополітичному значенні: як окреслення системи влади, що спирається виключно на інституціоналізоване залякування та фізичні репресії, 3 цього випливало, що тоталітаризм не Maf потреби дбати про Ідеологічну правомірність та одностайність. Відомий советолог Дсвід Лсйн навіть написав, що «легітимація і підтримка (суспільна) — це слова, яких немає у словнику тоталітаризму»я.
Насправді, як я намагався показати це в попередній частині книги, було зовсім інакше.
Легітимація і суспільна підтримка — або, точніше кажучи, ідеологічна легітимація й активна суспільна підтримка у формі ідеологічної мобілізації мас е складовими конститутивними частинами тоталітарної моделі9. Без цих істотних складників не було б різниці між тоталітарним режимом і диктатурою, яка поставила себе над законом, що зробило б поняття тоталітаризму претензійною і непотрібною новацією. Корисність класичних теорій тоталітаризму полягає саме в тому, що вони дають змогу змалювати і пояснити феномен сучасної революційної диктатури; революції ж без ідейної заангажовапості, без підтримки мас, без глибокого почуття власної правомірності та ілюзії колективної мети неможливі.Особливо це справедливо щодо войовничого комуністичного тоталітаризму— найвиразнішого, просто-таки парадигматичного демонстрування тоталітарного феномена10. На щастя, принаймні деякі відомі фахівці у цій галузі ще пам'ятають автентичний тоталітаризм і вміють відрізнити його від «реально існуючого соціалізму» шістдесятих та сімдеся- тихроків. Ернест Геллнер висловив, наприклад, погляд, що марксизм як система вірувапь був тотальніший за іслам і що саме це стало причиною його поразки11. Марксистська цивілізація зазнала краху, бо не змогла перебороти труднощів, які випливали з неминучого ослаблення ідеологічного запалу. Вона могла пережити фазу «очищувального терору», але не змогла дати собі ради з корумпованою, неефективною економікою. Іншими словами, комуністична віра могла зберегтися за Сталіна, але не за Брежнєва12.
Отже, слід констатувати, що комуністичний тоталітаризм зрозуміти неможливо без пізнання його інтелектуального коріння. А якщо так, то інтелектуальна Історія може більше допомогти у вивченні комунізму, ніж емпірично орієнтована суспільна історія. Комуністичний тоталітаризм легітимувався марксистською теоріею і прагнув утілити в життя марксистське бачення комунізму. Заперечення чи Ігнорування причинного зв’язку між марксизмом і найбільш значною з історичного погляду спробою його реалізації інтелектуально безвідповідальне.
Не можна ухилитися від пояснення, яким саме чином марксистська концепція універсального визволення покликала до життя тоталітарну тиранію.ПРИМІТКИ
I Z.Brzezinski. Ideology and Power in Soviet Politics, New York, 1961, c. 47.
2H.Arendt. Korzenie tOtalitaryzmu, ііерекл, M. Шавель та Д.ірінбсрг, Warszawa, 1993, с. 374.
3 W.Gurian. Totalitarianism as Political Religion, у вид.: Totalitarianism, CJTncdrich (ped.), Cambridge, 1954, c. 123.
4 C JτFriedrich. The Unique Character OfTotalitarian Society, там само, с. 52.
5L.Schapiro. Totalitarianism, London, 1972, c. 35—36 і 93÷
й Див. заключні міркування Е.Гсллнсра у вид.: Perestroika. The Historical Perspectivaj QMerridaie і C,Ward (pe∂.), London, 1991, c. 235- 236.
7G-Boffa. The Stalin Phenomenon, Ithaca—'London, 1982, c. 70.
* D.Lanc. The Roots of Political Reform, у вид.; Perestroika, c. 95.
9 Див.: L.Schapiro. Totalitarianism, c. 20 і 38—43.
10 Цей погляд аж ніяк не є результатом антикомуністичної істерії періоду «холодної війни». Його сформулювала X.Арендт. Водночас вона констатувала, що режим Муссоліні (не кажучи вже про режим Франко) не мав тоталітарних рис і що тільки нацизмові й більшовизмові вдалося створити справжні тоталітарні системи. Крім того, вона встановила відмінність між «тоталітарним рухом» і «тоталітарним режимом», доводячи, що перед початком війни «тоталітарний режим» існував тільки в CPCP. У Німеччині тоталітарний режим сформувався повністю «лише під час війни, коли завоювання на Сході охопили величезні людські маси й зробили можливим пустити в дію табори їх знищення» (Korzenie totalItaryzmn5 с. 360).
II Е. Gellner. У вид.: Perestroika, c. 232.
12TaM само, с. 233,
2.