Як зазначив Г. Л. А. Гарт, аналіз базових свобод та їхніх пріоритетів у моїй книзі «Теорія справедливості» («Theory of Justice»), надалі — «Theory» («Теорія») має, крім інших недоліків, дві серйозні прогалини.
У цій роботі я спробую в загальних рисах окреслити (на жаль, рамки лекції не дозволяють зробити нічого більшого), яким чином ці прогалини можуть бути заповнені. Першою прогалиною є те, що не розкрито, на яких засадах сторони у початковій позиції добирають базові свободи і встановлюють градацію їхніх пріоритетів1.
З цією прогалиною пов’язана й інша, яка полягає в тому, що в книзі не наведено надійних критеріїв, котрі дозволити б оцінити, яким чином базові свободи можуть бути деталізовані й узгоджені одна з одною за даних відомих соціальних умов при застосуванні принципів справедливості на конституційному, законодавчому або судовому рівнях2. Я спробую заповнити ці дві прогалини шляхом доопрацювання змін, уже внесених до мого дьюївського курсу лекцій. Я також спробую окреслити, яким чином базові свободи та засади їхніх пріоритетів можуть ґрунтуватися на понятті громадян, як вільних і рівних осіб, у поєднанні з доопрацьованою оцінкою первинних благ3. Внесення зазначених поправок дає змогу зробити висновок, що базові свободи і система їхніх пріоритетів спираються на концепцію особи, яку можна назвати ліберальною, на відміну від концепції Гарта, яка передбачає врахування лише раціональних інтересів людей4. Як би там не було, структура і зміст поняття справедливості як чесності лишаються в основному тим самим: за винятком важливої зміни у формуванні першого принципу справедливості, виклад обох принципів справедливості не змінився, як і пріоритет першого принципу перед другим.§1. Первинна мета справедливості як чесності
Перед тим як перейти до розгляду двох прогалин у поясненні базових свобод, я хочу зробити кілька попередніх зауважень. По-перше, два базових принципи справедливості я формулюю таким чином:
а) Кожна особа має рівні права на цілком задовільну систему однакових базових свобод, яка є сумісною із подібною системою свобод для всіх.
б) Соціальні та економічні нерівності повинні задовольняти дві умови. По-перше, вони мають стосуватися становища і посад, доступних для всіх за умов чесної рівності можливостей; і, по-друге, вони мають бути якнай- корисніші для найменш забезпечених членів суспільства.
Зміна у першому принципі справедливості, про яку йшлося вище, стосується заміни слів «найбільш екстенсивна тотальна система», як це зроблено в «Теорії»5, на «цілком достатня система». Ця зміна веде до введення слів «яка є» перед «сумісною». Причини такої заміни я поясню далі, а поняття цілком достатньої системи базових свобод обговорюється у §8. Поки що залишимо його осторонь.
Ще одне попереднє зауваження полягає в тому, що однакові базові свободи у першому принципі розкриваються списком таким чином: свобода думки і свобода совісті; політичні свободи і свобода об’єднань; свободи, які зумовлюють свободу і недоторканість особи; і, нарешті, права та свободи, які регулюються законодавством. Сама по собі свобода не є пріоритетною у тому розумінні, що застосування чогось під назвою «свобода» нібито має найважливішу цінність і є основною, мало не єдиною метою політичної і соціальної справедливості. Як правило, існує загальне припущення проти накладання законодавчих та інших обмежень на поведінку без достатньо вагомих причин, але це припущення не надає особливого пріоритету тим чи іншим частковим свободам. Одначе, зауважив Гарт, у «Теорії» я часом використовував аргументи і вирази, що дозволяють думати, ніби йшлося про свободу як таку, хоч така інтерпретація не зовсім коректна6.
Впродовж усієї історії розвитку демократичної думки основна увага надавалась досягненню тих чи інших окремих свобод та конституційних гарантій, викладених, наприклад, у різних білах про права та деклараціях прав людини. У своєму аналізі базових свобод я дотримувався цієї ж традиції.
Можливо, комусь може здатися, що розкривати базові свободи за списком — це паліатив, від якого філософській концепції краще утриматись.
Ми звикли до моральних доктрин, поданих у формі загальних визначень та вичерпних основних принципів. Зауважу, однак, що коли ми можемо встановити список свобод, які, як складова частина двох основних принципів справедливості, дозволяють сторонам у початковій позиції дійти згоди щодо застосування саме цих, а не інших принципів справедливості, то тим самим ми досягаємо так званої «первинної мети» справедливості як чесності. Ця мета полягає в тому, щоб показати, що зазначені два принципи справедливості забезпечують краще розуміння вимог свободи і рівності у демократичному суспільстві, аніж першопринципи, пов’язані з традиційними доктринами утилітаризму, пер- фекціонізму або інтуїтивізму. Саме принципи у поєднанні з двома принципами справедливості є альтернативами, що стоять перед сторонами у початковій позиції, коли визначається первинна мета.Список базових свобод можна окреслити двома способами. Перший із них — це історичний спосіб, коли одночасно розглядаються конституції демократичних держав і список базових свобод, які вони захищають, та провадиться аналіз ролі свобод у тих конституціях, які проявили себе позитивно.
Така інформація недоступна сторонам у початковій позиції, проте вона доступна нам — Вам і мені, хто сприймає справедливість як чесність, — і тому ці історичні знання можуть впливати на зміст принципів справедливості, що їх, на нашу думку, сторони можуть розглядати як альтернативні7. Другий шлях передбачає визначення того, які свободи створюють соціальні умови для адекватного розвитку і повної реалізації двох моральних засад кожної особи, що супроводжують її все життя. Цей шлях дозволяє пов’язати базові свободи з концепцією особи про справедливість як чесність. Ми повернемося до цих важливих питань у §§3—6.
Припустимо, що ми встановили список базових свобод, який досягає первинної мети справедливості як чесності. Ми розглядатимемо цей список як відправну точку, яку можна покращити, склавши другий список, так що сторони у початковій позиції погодяться радше з двома принципами первинного.
Цей процес можна продовжувати до нескінченності, проте проникливий характер філософської рефлексії на рівні початкової позиції повинен незабаром зникнути. Коли це станеться, ми зупинимося на останньому списку і специфікуємо його на конституційному, законодавчому та судовому рівнях, коли з’явиться загальне розуміння соціальних інституцій та суспільних умов. Достатньо того, щоб міркування, які випливають із початкової позиції, визначали загальну форму та зміст базових свобод і пояснювали прийняття двох принципів справедливості, які є єдиними серед інших, що втілюють ці свободи та визнають їхній пріоритетний характер. Отже, що стосується методу, то запровадження багатоступеневої процедури для формування списку базових свобод і їхньої подальшої конкретизації не призводить до жодних втрат.Заключне зауваження щодо застосування списку свобод. Аргументи на користь пріоритетного характеру свобод, як і всі аргументи, що випливають із початкової позиції, завжди є відносними щодо заданого переліку альтернатив, із яких сторони мають здійснити свій вибір. Однією з таких альтернатив є уже згадувані два принципи справедливості, які містять, як складову частину, список базових свобод і їхні пріоритети. Джерелом альтернатив є історичні традиції моральної й політичної філософії. Ми повинні розглядати початкову позицію та характеристики міркувань сторін як засіб добору принципів справедливості із заданого кола альтернатив. Важливе значення має те, що для встановлення пріоритету свободи не потрібно показувати, що самої по собі концепції особи у поєднанні з іншими аспектами початкової ситуації достатньо, аби вивести із них задовільний список свобод і принципів справедливості, які визначають їхній пріоритет. Так само нема необхідності доводити, що два принципи справедливості (включно з пріоритетом свободи) мають обиратись із ряду альтернатив, незалежно від повноти його — доповнення іншими принципами8. Я розглядаю тут первинну мету справедливості як чесності, яка, згідно з наведеним, полягає в тому, аби показати, що у порівнянні з іншими традиційними альтернативами принципам справедливості слід віддати перевагу. Якщо це буде зроблено, відкривається шлях до удосконалення.