§2. Особливий статус базових свобод

Після цих вступних зауважень розглянемо окремі особ­ливості базових свобод та їхні пріоритети. По-перше, прі­оритет свободи означає, що перший принцип справедли­вості надає базовим свободам за даним списком спеціаль­ного статусу.

Оскільки різні базові свободи приречені на конфлікт між собою, інституційні правила і закони, що визначають ці свободи, повинні буги відрегульовані таким чином, щоб відповідати узгодженій системі свобод. Пріоритет свободи означає на практиці, що дана базова свобода мо­же бути обмежена або відхилена заради однієї чи кількох інших базових свобод і ніколи, як я вже зазначав, з мір­кувань суспільного блага та перфекціоністських ціннос­тей. Ці обмеження є дійсними навіть тоді, коли ті, хто одержує перевагу від підвищення ефективності або разом набуває більшої суми переваг, є тими самими особами, чиї свободи обмежуються чи відхиляються. Оскільки ба­зові свободи можуть бути обмежені, якщо вони конфлік­тують одна з одною, жодна з них не абсолютна. Також це не означає, що в остаточно узгодженій системі всі базові свободи повинні забезпечуватися однаковою мірою (що б це не означало). Швидше, як би такі свободи не узго­джувалися, щоб утворити єдину систему, ця система од­наково гарантується для всіх громадян.

У своїх уявленнях про пріоритет базових свобод ми по­винні розрізняти їхнє обмеження і регулювання¹⁰.

Я вважаю це зручним способом обмежити базові сво­боди до дійсно необхідного рівня, сподіваючись, що сво­боди, які не є базовими, автоматично будуть достатньо захищені, навіть якщо їхнє забезпечення здійснювати­меться на підставі інших вимог двох принципів справед­ливості. Причиною такого обмеження списку базових свобод є надто специфічний статус цих свобод. При роз­ширенні їхнього переліку кожен раз існує ризик послаб­лення захисту найвідповідальніших з них і виникнення в рамках системи свобод невизначених та незбалансованих проблем, яких можна було б уникнути шляхом відповід­ного визначення системи пріоритетів.

Останнє зауваження щодо пріоритетного характеру свобод стосується того, що цей пріоритет потрібен не за всяких умов. Проте у цій книзі ми вважатимемо, що він є обов’язковим у т. зв. «розумно сприятливих умовах», тобто за таких соціальних умов, які, за наявності певної політичної волі, уможливлюють ефективне і повноцінне функціонування базових свобод. Ці умови визначаються культурою суспільства, його традиціями та ефективністю використання його інститутів, рівнем економічного роз­витку (який не обов’язково має бути дуже високим), а також, звичайно, іншими чинниками. На мою думку, чи­тачам очевидно, що в США нині створено «розумно сприятливі умови» для функціонування базових свобод, і, отже, для нас пріоритетність базових свобод є необхід­ним чинником. Звичайно, питання щодо наявності полі­тичної волі — окреме питання. Хоча існування політич­ної волі, за означенням, необхідна умова функціонування кожного упорядкованого суспільства, в нашому суспіль­стві допомога у її формуванні є одним з політичних зав­дань.

На підставі наведених вище міркувань сформулюємо деякі риси системи базових свобод. По-перше: як я вже зазначав, кожна свобода характеризується т. зв. «голо­вною сферою застосування». Інституційним захистом для цього є умови адекватного розвитку і повної реалізації двох моральних засад громадян, як вільних і рівних осіб. Ми ще повернемось до цієї теми у наступних розділах. По-друге, базові свободи характеризуються можливістю взаємного узгодження щонайменше в межах «головної сфери застосування». Інакше кажучи, за «розумно спри­ятливих умов» може на практиці існувати інституційна система свобод, що забезпечує захист «головної сфери за­стосування» кожної з них. Проте можливість існування такої схеми не може бути виведена ані з концепції гро­мадянина як особи, що характеризується двома мораль­ними засадами, ані з того факту, що окремі свободи та інші первинні категорії, які є універсальними, необхідні для розвитку й реалізації таких засад.

Я уже зазначав, що система базових свобод не може бути визначена у всіх деталях на підставі даних у почат­ковій позиції. Досить того, що в цих умовах можна ок­реслити загальну форму і зміст базових свобод та основні принципи розуміння їхнього пріоритетного характеру. Подальша деталізація свобод здійснюється на конститу­ційному законодавчому та судовому рівнях. Проте при визначенні загальної форми та змісту свобод слід чітко окреслити їхню специфічну роль і «головну сферу засто­сування» базових свобод, оскільки це необхідно для від­повідного спрямування процесу деталізації на нижчих рівнях. Наприклад, до числа базових свобод людини вхо­дить право власності і право ексклюзивного використан­ня особистого майна. Функція цієї свободи полягає у створенні відповідної матеріальної бази для особистої не­залежності та самостійного розпорядження власним жит­тям. Обидві ці категорії винятково важливі для розвитку й реалізації моральних засад. Ми не будемо зараз розгля­дати в деталях дві більш широкі концепції сприйняття права власності як базової свободи. Одна з них містить у складі цього права деякі права придбання та успадкуван­ня, а також право мати у власності засоби виробництва та природні ресурси. З точки зору іншої концепції, право власності повинне передбачати рівне для всіх право брати участь в управлінні засобами виробництва та природними ресурсами, які мають бути суспільною власністю. Обидві ці концепції не використовуються, оскільки, на мою дум­ку, вони не обов’язкові для розвитку та реалізації мораль­них здатностей. Переваги і недоліки цих та інших кон­цепцій права власності виявляються на наступних етапах, коли стає відомою більш детальна інформація щодо су­спільних умов та історичних традицій¹³.

І, нарешті, я не вважаю, що всі базові свободи одна­ково важливі і мають оцінюватись на однакових засадах.