Дедуктивні умовиводи

Традиційно формальна логіка виділяє три види опосередкованих умовиводів: дедукцію як достовірний умовивід, індукцію та аналогію як імовірні, недемонстративні умовиводи. Сучасна логіка включає ще й четвертий умовивід - абдукцію, яка є недемонстративним умовиво­дом, що відповідає за побудову версій.

Д е д у к ц і я (з грец. - виведення) - це шлях думки від загального знання до знання часткового або одиничного.

Приклади дедуктивного умовиводу:

1. Крадіжки характеризуються прямим умислом.

2. Деякі діяння особи N. кваліфіковано як крадіжки.

=> Отже, деякі діяння особи N. мають прямий умисел.

На цьому прикладі ми бачимо хід думки від загального знання про те, що всі крадіжки характеризуються прямим умислом, до знан­ня часткового, що деякі діяння особи N. мають прямий умисел. На­ведений приклад демонструє наявність в умовиводі вихідного знання і вивідного знання. Вихідним є знання, з якого за правилами логіки отримують нове знання. Вивідним є знання, що отримане з вихідного. Структура умовиводу складається із засновків і висновку. Судження, з яких робиться висновок, називають з а с н о в к а м и (від лат. praemissae - попереднє). В и с н о в о к - це судження, що виводиться із засновків. Засновки - це судження, що містять вихідне знання. Ви­сновком називають судження, що містить вивідне знання. Д е д у к­т и в н и м називають умовивід, у якому між засновками та висновком спостерігається відношення логічного слідування. Відношення логіч­ного слідування існує в тих випадках, коли при істинності судження А обов’язково буде істинним судженням В. Отже, між судженням А і судженням В існує відношення логічного слідування.

С и л о г і з м (від грец. syllogysmos - висновок) - це дедуктив­ний умовивід, у якому висновок виводиться з певних засновків. Си­логізм, засновки якого є категоричними судженнями, називається категоричним силогізмом.

Пр о с т и й к а т е г о р и ч н и й с и л о г і з м - умовивід про відношення двох термінів на підставі їх відношення до третього тер­міна. Терміни, між якими встановлюються відношення, називаються крайніми термінами.

Не завжди силогізми вживаються поодинці. Міркування юриста являє собою довгий ланцюг послідовних висновків. Послідовність силогізмів, з'єднаних у логічно пов'язане міркування або доказ, на­зивається с к л а д н и м с и л о г і з м о м. Оскільки засновками і ви­сновком цього дедуктивного умовиводу є категоричні судження, то його називають к а т е г о р и ч н и м.

Категоричний силогізм.

Силогізм розглядається як збірка суджень. Суджень у категорич­ному силогізмі налічується три. Два судження є вихідним знанням. Вони називаються підставою або засновками. Третє судження - ви­відне знання. Воно є висновком із засновків.

На відміну від категоричного судження, яке має два терміни - суб'єкт (S) і предикат (P) судження, умовивід містить у собі три по­няття, які називаються термінами умовиводу: менший термін, серед­ній термін і більший термін.

Прикладом категоричного силогізму є:

1. Будь-який злочин - суспільно небезпечне діяння.

2. Пограбування - це злочин._______________________

=> Отже, пограбування - це суспільно небезпечне діяння.

В умовиводі найбільш цікавим для нас є висновок, що містить нове знання. Позначимо термін, який стоїть на місці суб'єкта у висно­вку («пограбування»), літерою S - це менший термін простого кате­горичного силогізму. Термін, що стоїть на місці предиката у висновку («суспільно небезпечне діяння»), позначимо літерою Р - це більший термін категоричного силогізму. В обох засновках зустрічається тер­мін «злочин», який відсутній у висновку. Назвемо його середнім тер­міном і позначимо літерою М (від лат. medias - середній), менший і більший терміни називають «крайніми».

У категоричному силогізмі засновок, у якому знаходиться біль­ший термін, називається б і л ь ш и м з а с н о в к о м, а той, у якому знаходиться менший термін, - м е н ш и м з а с н о в к о м.

Аксіома категоричного силогізму.

Для категоричного силогізму існує аксіома, тобто положення, яке приймається без доведень унаслідок його очевидності. А к с і о м а

виражає знання закономірного зв'язку явищ і тим визначає логічний зв'язок понять у категоричному силогізмі. Залежно від того, що саме нас цікавить - обсяг або зміст висновку в категоричному силогізмі, ми користуємося одним із двох формулювань аксіоми:

1. Усе, що стверджується або заперечується про весь клас предме­тів, стверджується або заперечується щодо кожного предмета даного класу (екстенсіональне формулювання). Або: те, що властиво роду, те відноситься й до всіх видів цього роду; те, що не властиве роду, те не притаманно й видам, що входять у цей рід.

2. Ознака ознаки речі є ознакою самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі (інтенсіональне формулювання).

Наприклад: Вовна має властивість бути пухнастою. Усі вівці ма­ють шерсть. Отже, вівці пухнасті.

Повністю аксіома обсягів звучить так: якщо обсяг першого по­няття повністю включено до обсягу другого поняття, а обсяг друго­го поняття повністю включено до обсягу третього поняття, то й об­сяг першого поняття повністю включено до обсягу третього поняття; якщо обсяг першого поняття повністю включено до обсягу другого поняття, а обсяг другого поняття не має нічого спільного з обсягом третього поняття, то й обсяг першого поняття не має нічого спільного з обсягом третього поняття.

Відомо, що судження може бути або істинним, або хибним. Кате­горичний силогізм може дати хибний висновок навіть тоді, коли ви­хідні судження істинні. Це пов'язано з тим, що категоричний силогізм має цілий ряд правил, які з необхідністю повинні виконуватися. Якщо правила порушуються, то висновок може вийти хибним. Ще старо­давні греки звернули увагу на те, що в одних випадках з істинних за­сновків випливає істинний висновок, а в інших випадках з істинних засновків висновок виходить хибним. Наприклад:

1. Усі юристи-спеціалісти мають вищу освіту.

2. Усі прокурори - юристи-спеціалісти.

=> Отже, усі прокурори мають вищу освіту.

Одночасно можна знайти інші приклади, де з істинних засновків випливає хибний висновок:

1. Шахрайство можливе тільки з прямим умислом.

2. У діях посадових осіб акціонерного товариства «Карат» уста­новлено прямий умисел.__________________________________________________________

=> Отже, дії посадових осіб акціонерного товариства «Карат» ви­знані шахрайством.

Першим філософом, який сформулював правила категоричного силогізму і дав цьому умовиводу таку назву, був Арістотель.

Загальні правила категоричного силогізму

Правило 1. Категоричний силогізм має три й тільки три термі­ни: більший термін Р, середній М і менший S. Середній термін М присутній в обох засновках і ніколи - у висновку. Менший тер­мін S - той, який у висновку займає місце суб'єкта. Більший тер­мін Р - той, який у висновку займає місце предиката. Засновок, у якому міститься більший термін Р, називається більшим засновком і, як правило, ставиться в силогізмі на першому місці. Засновок, що містить у собі менший термін S, називається меншим засновком і за­звичай ставиться на друге місце. Терміни більший і менший нази­вають крайніми термінами. Таку назву вони отримали тому, що їх пов'язує середній термін, який стоїть між ними. Це легко побачити, розглянувши попередній приклад про юристів і прокурорів, які ма­ють вищу освіту:

Що станеться, якщо термінів у силогізмі буде менше ніж три або більше ніж три? Категоричний силогізм, який складається з двох тер­мінів, не може дати ніякого висновку. Дійсно:

1. Усі правові норми - соціальні.

2. Деякі соціальні норми - правові.

Який висновок можемо зробити ми із цих засновків? Ніякого.

Якщо термінів у категоричному силогізмі буде чотири, а не три, то це помилка, яка називається «помилка почетверіння термінів».

1. Усі закони публікуються в офіційній пресі.

2. Усесвітнє тяжіння - закон._________________________

=> Отже, усесвітнє тяжіння опубліковано в офіційній пресі.

У більшому засновку під терміном «закон» розуміється юридич­ний закон, а в меншому - закон фізичний. Тому хоча і використо­вується одне і те саме слово «закон», проте тут присутні два поняття замість одного:

Правило 2. Середній термін повинен бути розподіленим хоча б в одному із засновків, інакше силогізм неспроможний. Наприклад:

1. Усі гусениці вживають у їжу кольорову капусту.

2. Спортсмени вживають у їжу кольорову капусту.

?

Установимо розподіленість термінів у судженнях:

Середній термін нерозподілений у жодному із засновків. Викорис­товуючи «кола Ейлера», зобразимо структуру наведеного силогізму.

З'єднуємо рисунки. Для того щоб отримати істинний висновок, необхідно мати один-єдиний можливий варіант об'єднання рисунків. А в нашому випадку таких варіантів 5, і всі вони абсолютно різні, ми не знаходимо нічого спільного на отриманих рисунках:

Правило 3. Якщо більший (Р) або менший (S) терміни нерозпо­ділені в засновках, то вони не можуть бути розподілені й у висновку. Наприклад:

1. Усі адвокати мають дар красномовства.

2. Усі адвокати - професіонали своєї справи.

=> Усі професіонали своєї справи мають дар красномовства.

З'ясуємо розподіленість термінів у судженнях: середній термін розподілений в обох засновках, тобто попереднє правило 2 виконано. Терміни більший і менший у засновках нерозподілені:

А ось у висновку менший термін S - розподілений.

Висновок: У результаті об’єднання рисунків отримуємо не один варіант, а чотири. Це свідчить про те, що загальноствердний висно­вок неможливий. На всіх чотирьох рисунках легко побачити спільне: в усіх варіантах поєднання рисунків якась частина меншого терміна S обов’язково буде перетинатися з більшим терміном Р. Отже, можна робити висновок про те, що частина обсягу S обов’язково буде збіга­тися з частиною обсягу Р, тобто висновок буде частковим судженням. А якщо судження часткове, то термін суб’єкта в ньому буде нерозпо­ділений:

Деякі професіонали своєї справи мають дар красномовства.

Правило 4. Якщо обидва засновки - судження заперечні, то сило­гізм неспроможний. Наприклад:

1. Жоден студент юридичної спеціальності не складає іспит із кріогенної фізики.

2. Жоден студент психологічної спеціальності не складає іспит з кріогенної фізики.

Висновок:

У результаті об’єднання рисунків засновків отримуємо не один варіант, а п’ять, і всі варіанти різні. Це свідчить про те, що силогізм неспроможний.

Правило 5. Якщо обидва засновки - судження часткові, то сило­гізм неспроможний. Наприклад:

1. Деякі соціальні норми є правовими.

2. Деякі соціальні норми є моральними.

Ми бачимо, що в нашому прикладі порушується правило 2: серед­ній термін нерозподілений у жодному із засновків.

Правило 6. Якщо один із засновків - судження заперечне, то і ви­сновок буде судженням заперечним. Наприклад:

1. Жоден із тих, хто вивчає астрономію, не є студентом юридич­ного фаху.

2. Деякі студенти юридичного фаху навчаються в Інституті про­куратури та кримінальної юстиції НЮУ імені Ярослава Мудрого.

=> Отже, деякі студенти, що навчаються в ІПКЮ НЮУ імені Ярослава Мудрого, не вивчають астрономію.

Середній термін розподілений в одному із засновків. Терміни мен­ший і більший, розподілені в засновках, розподілені й у висновку. Ви­сновок - судження істинне.

Правило 7. Якщо один із засновків - судження часткове, то і ви­сновок буде судженням частковим. Наприклад:

1. Усі злочини - кримінальні правопорушення.

2. Деякі дії приватного підприємця N. кваліфіковано як злочини. => Деякі дії приватного підприємця N. - кримінальні правопору­шення.

У різних прикладах, які наводилися для демонстрації загальних правил силогізму, середній термін М знаходився не на одному, строго певному місці, а міг займати різні місця в засновках. Так, у першому прикладі середній термін М займав місце суб'єкта в більшому засно­вку і місце предиката у меншому:

У прикладі до правила 2 середній термін М займав місце предика­тів в обох засновках:

У прикладі до правила 3 середній термін М займав місце суб'єктів в обох засновках:

У прикладі до правила 6 середній термін займав місце предиката в більшому засновку і місце суб'єкта в меншому:

Інших варіантів розміщення середнього терміна в засновках не іс­нує. Ці перераховані чотири варіанти розміщення середнього терміна отримали назву фігур категоричного силогізму.

Вважається, що Жан Бурідан був першим, хто назвав зв'язок між термінами у фігурах категоричного силогізму мостом віслюків. Вво­дячи таку назву, він хотів сказати, що тепер навіть віслюк спромож­ний з'ясувати, де яка фігура і як здійснюється зв'язок крайніх термі­нів через середній.

Місце засновків і висновку в категоричному силогізмі займають категоричні судження: А, Е, І, О. Кожне із цих суджень може займати місце більшого і меншого засновку. Розглянемо всі можливі варіанти засновків:

На першому місці записано більший засновок, на другому - мен­ший засновок. Таким чином, налічується 16 варіантів можливих за­сновків. Але відомо, що загальні правила категоричного силогізму забороняють окремі варіанти засновків, тому що при них висновок неможливий. Правило 4 забороняє робити висновок із двох запереч­них засновків. Тому викреслюємо варіанти: ЕЕ, ЕО, ОЕ, ОО. Прави­ло 5 застерігає від двох часткових засновків, що призводить до ви­креслювання варіантів: ІІ, ІО, ОІ. Крім того, неможливим є варіант ІЕ. Таким чином, кількість пар засновків зменшується рівно на 50%. Залишаються 8 варіантів, які задовольняють загальним правилам ка­тегоричного силогізму:

Однак усі ці варіанти не можуть використовуватися всіма чотирма фігурами, тому що кожна фігура має свої правила.

Правила і модуси І фігури

1. Більший засновок - завжди судження загальне.

2. Менший засновок - завжди судження ствердне.

Які ж з 8 варіантів засновків будуть відповідати правилам І фігу­ри? Тільки чотири: АА, ЕА, АІ, ЕІ.

Тепер потрібно встановити, який висновок буде із цих засновків. АА - загальне правило 8 визначає, що з двох ствердних засновків ви­сновок завжди буде ствердним. Однак загальні правила нічого не го­ворять про те, буде висновок загальним або частковим, коли обидва засновки - судження загальні. Отже, можливі обидва варіанти: ААА та ААІ. ЕА - загальне правило 6 вимагає, щоб за наявності одного за­перечного засновку висновок був заперечним. У той же час загальні правила нічого не говорять про те, чи повинен висновок бути загаль­ним або частковим. Отже, можливі обидва висновки: ЕАЕ, ЕАО.

АІ - загальне правило 7 стверджує, що в тому випадку, коли один із засновків частковий, то і висновок повинен бути частковим суджен­ням, і за правилом 8 з двох ствердних засновків висновок випливає ствердний. Таким чином, у цьому випадку можливий тільки один висновок: АІІ. ЕІ - із загального правила 6 випливає, що якщо один із засновків - судження заперечне, то і висновок буде заперечним, а із загального правила 7 випливає, що за наявності одного часткового засновку висновок неминуче буде частковим. Отже, висновок може бути тільки частковозаперечним судженням: ЕІО.

З'єднання категоричних суджень, які займають у силогізмі місце засновків і висновку, називають м о д у с о м (від лат. modus - міра, спосіб, образ, вид) категоричного силогізму.

Перша фігура має 4 сильні модуси: ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО, і 2 слаб­кі: ААІ, ЕАО. Слабкий модус з'являється тоді, коли засновки дають два висновки: загальний і частковий. С л а б к и м м о д у с о м на­зивається з'єднання категоричних суджень при частковому висновку з двох загальних засновків. Якщо висновок із засновків тільки один, то такий модус називається с и л ь н и м.

Для того щоб легше було запам’ятовувати модуси і правила при­ведення модусів II, III і IV фігур до модусів І фігури, середньовічні схоласти дали назву кожному модусу і склали вірш, що включає всі модуси чотирьох фігур:

Barbara, Celarent, Darii, Ferioque prioris;

Cesare, Camestres, Festino, Baroco secundae;

Tertia Darapti, Datisi, Disamis, Felapton, Bocardo, Ferison habet; quаrtа іщ^єг addit Bramantip, Dimaris, Camenes, Fesapo, Fresison.

Назви модусів мають не тільки мнемонічне значення, а й ще не­суть інформацію відносно того, яким чином перетворити модуси II­IV фігур на модуси І фігури (на це вказують приголосні букви). Голос­ні літери в назвах модусів відповідають якості і кількості суджень, що займають місце засновків і висновку в силогізмі.

Арістотель назвав першу фігуру зразковою, маючи на увазі на­ступне:

1. Тільки вона в модусі BARBARA дає загальноствердний висно­вок, необхідний для формулювань наукових законів.

2. Категоричні судження всіх видів А, Е, І, О по черзі займають місце висновку в її модусах.

3. Саме на модусах першої фігури чітко спостерігається аксіома категоричного силогізму.

Аксіома категоричного силогізму. Аксіома категоричного сило­гізму існує у двох формулюваннях: аксіома обсягів та аксіома ознак.

Аксіома обсягів. Якщо обсяг першого поняття повністю вклю­чено до обсягу другого поняття, а обсяг другого поняття повністю включено до обсягу третього, то і обсяг першого поняття повністю включено до обсягу третього; якщо обсяг першого поняття повністю включено до обсягу другого, а обсяг другого поняття не збігається з обсягом третього поняття навіть частково, то й обсяг першого понят­тя не збігається з обсягом третього поняття.

Аксіома ознак. Ознака ознаки речі є ознакою самої речі.

Дію першої частини аксіоми можна побачити на модусі BARBARA, а дію другої частини - на модусі CELARENT.

Наприклад, модус BARBARA:

1. Особа, що вчинила шахрайство, притягується до кримінальної відповідальності.

2. Група підозрюваних звинувачується у шахрайстві.________

=> Отже, група підозрюваних притягується до кримінальної від­повідальності.

Модус CELARENT першої фігури категоричного силогізму:

1. Особа, що не досягла повноліття, не може бути представником у суді.

Правила і модуси ІІ фігури

1. Більший засновок - завжди судження загальне.

2. Один із засновків - судження заперечне.

Які варіанти засновків будуть задовольняти правилам ІІ фігури? ЕА, АЕ, ЕІ, АО. Використовуючи загальні правила категоричного силогізму, виводимо висновок із наявних засновків: ЕА - один із за­сновків - заперечне судження, значить, і висновок за правилом 6 буде заперечним судженням. Однак правила замовчують, чи буде висно­вок частковим або загальним, тому допустимі обидва варіанти: ЕАЕ, ЕАО. АЕ - висновок виводиться аналогічно: АЕЕ, АЕО. ЕІ - один із засновків - часткове судження, отже, висновок за правилом 7 може бути тільки частковим. І один із засновків заперечний, отже, висновок буде тільки заперечним, отже, висновок - частково заперечне суджен­ня: ЕІО. АО - висновок виводимо аналогічно попередньому: АОО.

Отже, ІІ фігура має 4 сильні (CESARE, CAMESTRES, FESTINO, BAROCO) і два слабкі (CESARО, CAMESTRО) модуси.

Правила і модуси ІІІ фігури

1. Менший засновок - завжди судження ствердне.

2. Висновок - завжди судження часткове.

Правильними модусами цієї фігури є такі шість: DARAPTI, DATISI, diSamis, felapton, bocardo, ferison. Тут окремо не ви­діляють слабких модусів, бо нічого послаблювати - загальних ви­сновків немає.

Правила і модуси IV фігури

Арістотель не розглядав четверту фігуру, вважаючи її зайвою. Але його учні Теофраст і Евдем аналізували декілька її правильних моду­сів, а римський лікар Гален, який цікавився логікою, через 500 років сформулював правила четвертої фігури.

1. Якщо більший засновок - судження ствердне, то менший засно­вок - загальне судження.

2. Якщо один із засновків - судження заперечне, то більший засно­вок - загальне судження.

Четверта фігура має 5 сильних модусів (BRAMANTIP, DIMARIS, CAMENES, FESAPO, FRESISON) і 1 слабкий (CAMENC)S).

Таким чином, кожна з чотирьох фігур має по 6 модусів, усього можливі 24 правильні модуси:

I фігура - 4 сильні, 2 слабкі.

II фігура - 4 сильні, 2 слабкі.

III фігура - 6 сильних.

IV фігура - 5 сильних, 1 слабкий.

19 сильних модусів і 5 слабких у сумі дають 24 правильні модуси.

Перша фігура в міркуваннях використовується частіше, ніж усі інші фігури разом. Особливе значення має модус ААА, який дає за­гальний висновок. Друга фігура наголошує на несумісності понять. За модусами II фігури, як правило, здійснюється спростування пев­них тверджень, що використовується, зокрема, у виправдовувальних рішеннях суду в кримінальних справах. Третя фігура використовуєть­ся для показу винятків із загального правила.

Кожна фігура зі своїми правильними модусами має самостійне існування і використання, але іноді виникає необхідність перевірити висновок, зроблений за однією з фігур, через отримання такого само­го висновку по І фігурі. Не випадково І фігура називається зразковою. Тоді застосовується зведення модусів усіх фігур до модусів І фігури. Існує цілий ряд правил, що дозволяють звести всі інші модуси до мо­дусів І фігури.

Так, висновки по ІІІ фігурі зводяться до висновків по І фігурі шля­хом обернення одного із засновків. Наприклад,

1. Кожен композитор пише музику.

2. Кожен композитор має музичну освіту,

=> Дехто з тих, хто має музичну освіту, пише музику.

Здійснюємо обернення другого засновку. У результаті обернення загальноствердне судження переходить у частковоствердне за прави­лом обернення.

1. Кожен композитор пише музику.

2. Дехто з людей із музичною освітою - композитори.________

=> Отже, дехто з людей, що мають музичну освіту, пишуть музику.

При оберненні другого засновку судження M⁺ А S переходить у судження S^- І М⁺.

Модус DARAPTI приведено до модусу DARII.

Звернемо увагу на перші літери в назвах модусів. Саме вони по­казують, до якого модусу І фігури буде приведений даний модус. Так, модуси CESARE і CAMENES приводяться до модусу CELARENT, а модуси Bramantip і bocardo - до модусу Barbara тощо. Усі інші приголосні в назвах модусів теж мають свій логічний зміст. Вони показують, яким чином здійснюється приведення цих модусів до І фігури. У нашому прикладі в назві модусу DARAPTI буква «р» стоїть після другого засновку, що вказує на обернення зі зміною кіль­кості судження (із загального на часткове) саме цього другого засно­вку. Якщо після засновку в назвах модусів ІІ і ІІІ фігур стоїть буква «s», то вона вказує на обернення, але без зміни кількості судження (наприклад, у модусах CESARE і DATISI). Буква «т» між буквами засновків указує на те, що їх необхідно поміняти місцями: перший поставити на друге місце, а другий - на перше. Це ми бачимо в назві модусу Bramantip. Букви «с» і «г» вказують на те, що модус при­водиться до модусу І фігури шляхом приведення його до абсурду - reductio ad absurdum. Цей спосіб приведення вважається складним і використовується для модусів BAROCO і BOCARDO.

Логічні помилки в категоричному силогізмі

Ми завжди виходимо з того, що засновки в категоричному сило­гізмі - судження істинні. Якщо засновки - один або обидва - хибні, то незалежно від того, що всі правила будуть дотримані, висновок може бути хибним.

Типові помилки категоричного силогізму

Помилка 1. Спроба одержати висновок за І фігурою при запереч­ному меншому засновку (порушується друге правило І фігури).

Висновок хибний, тому що насправді ми нічого не знаємо про те, пише він конспекти чи ні. Порушені загальні правила категоричного силогізму: термін Р, нерозподілений у засновку, у висновку розподі­лений як предикат негативного судження, що суперечить правилу, яке свідчить про неможливість розподіленості терміна у висновку, коли він нерозподілений у засновку.

Середній термін нерозподілений у жодному із засновків.

Помилка 3. Помилка «почетверіння термінів» (quaternio termi- norum). Ця помилка пов'язана з тим, що замість одного середнього терміна використовуються слова-омоніми: звучать вони однаково, але визначають різні поняття, через що замість одного середнього терміна з'являються два різні поняття.

1. Усі генії - люди надзвичайно обдаровані. 1. M₁ А Р

2. Цей шахрай - геній своєї справи._______________ 2. S А М2

=> Отже, цей шахрай - людина надзвичайно обдарована. => S А Р

Застосування загальних правил категоричного силогізму для з'ясування його спроможності при порушенні правил фігур

Звернемо увагу на факти спроможності категоричного силогізму навіть за наявності порушення правил фігур і відсутності таких пра­вильних модусів у традиційному їх списку.

Беремо приклад І фігури категоричного силогізму, у якому по­рушені обидва правила І фігури: більший засновок - судження част­кове, а не загальне, менший засновок - судження заперечне, а не ствердне.

Правила фігур сформульовані на випадок, коли в частково- ствердному судженні обидва терміни нерозподілені, бо, по-перше, таких випадків - більшість і, по-друге, у такому разі правила будуть задовольняти всім варіантам суджень. Але в наведеному прикладі частковоствердне судження показує підпорядкування терміна Р тер­міну М, тому термін P буде розподіленим (це важлива вимога для заперечного судження у висновку). За загальними правилами катего­ричного силогізму наведений приклад є спроможним. Так само спро­можною буде І фігура, якщо замість судження М⁺ А Р^- поставити судження M⁺ A P⁺:

Також можливо зробити висновок із двох часткових засновків, хоча це й заборонено загальними правилами категоричного сило­гізму. Такі випадки пов'язані, як і в першому прикладі, з тим, що в частковоствердному судженні терміни S і P будуть не перетинатися, а знаходитися у відношенні підпорядкування, тому термін Р буде роз­поділеним.

Можливо зробити спроможний силогізм за ІІ фігурою при пору­

Також є приклади спроможних силогізмів за ІІІ фігурою із загаль­ним висновком. Наприклад:

У наведеному прикладі порушено не лише правила ІІІ фігури, але й одне із загальних правил: при частковому засновку не можна отри­мати загальний висновок. Однак розподіленість термінів у судженні дозволяє зробити спроможний висновок.

Наведені приклади переконують у тому, що головними для спро­можності категоричного силогізму є правила розподіленості термінів.

Умовиводи із суджень з відношеннями

Умовивід, засновки і висновок якого є судженнями з відношення­ми, називається у м о в и в о д о м з в і д н о ш е н н я м и.

1. Іван закінчив юридичний університет раніше за Семена.

2. Семен закінчив юридичний університет раніше за Назара. => Іван закінчив юридичний університет раніше за Назара.

Такі умовиводи спроможні лише тоді, коли відношення підпада­ють під принцип транзитивності (перехідності). У противному разі спостерігаємо нісенітниці:

Найважливішими логічними властивостями відношень є симе­тричність, рефлективність і транзитивність.

Відношення називається с и м е т р и ч н и м, якщо воно має місце як між предметами А і В, так і між предметами В і А. Симе­тричність - це відношення рівності, відношення одночасності, від­ношення схожості і т. д. Так, якщо K - сусід L, а L - сусід M, то й K є сусідом M. Якщо подія X відбулася одночасно з подією Y, а подія Y відбулася одночасно з подією Z, то й подія X відбулася одночасно з подією Z.

Ряд відношень не є симетричними. Так, відношення «N - вчитель Q» не симетрично, бо «Q - учень N», а не його вчитель.

Р е ф л е к с и в н и м відношення між предметами буде тоді і тіль­ки тоді, коли кожен предмет знаходиться в такому ж відношенні і до самого себе.

1. Микола народився в один день з Орестом.

2. Орест народився в один день з Яковом.___

Отже, Микола народився в один день з Яковом.

У наведеному прикладі діє відношення транзитивності. Висно­вок можна сформулювати й так: Яків народився в один день із Ми­колою.

Тр а н з и т и в н и м називається таке відношення, коли воно, маючи місце між предметами А і В, а також між предметами В і С, має мі:

У наведеному прикладі діє відношення транзитивності. Висновок можна сформулювати й так: Сергій - брат Тараса.

Відношення «бути співучасником» не є транзитивним. Наприклад,

1. Василь - співучасник Макара.

2. Макар - співучасник Мирона.

З цього неодмінно не випливає, що Василь є співучасником Миро­на. Вони можуть бути навіть незнайомі один з одним.

Умовиводи із складними судженнями

Суто умовний силогізм.

С у т о у м о в н и м с и л о г і з м о м називається дедуктивний умовивід, засновки і висновок якого є умовними судженнями. Струк­тура такого силогізму:

Висновок у суто умовному силогізмі ґрунтується на правилі: на­слідок наслідку є наслідком підстави.

Суто умовний силогізм може будуватися як досить довгий ланцю­жок умовних силогізмів.

Структура такого суто умовного силогізму:

Попередній приклад можна переробити і довести його до зазна­ченої схеми:

1. Якщо собака-шукач візьме слід, то ми підемо по сліду.

2. Якщо ми підемо по сліду, то ми наздоженемо злочинця.

3. Якщо ми наздоженемо злочинця, то ми його зловимо.

4. Якщо ми зловимо злочинця, то ми його доставимо до поліції.

5. Якщо ми доставимо злочинця до поліції, то ми отримаємо обі­цяну за нього нагороду.

6. Якщо ми отримаємо обіцяну нагороду, то перестанемо їздити на

автобусі, а будемо замовляти таксі.____________________________

=> Якщо собака-шукач візьме слід, то ми будемо їздити на таксі.

За структурою суто умовного силогізму будуються плани, здій­снюються прогнози, формулюються мрії та фантазії. Суто умовний силогізм застосовується практикуючими юристами. Наведемо при­клад, що взятий із захисної промови адвоката (на додаток до касацій­ної скарги В. Решетилова). Адвокат будує суто умовний силогізм за такою схемою:

1. Якщо на момент, коли сталося вбивство, В. Решетилов був удо­ма, це можуть підтвердити його рідні: дочка Алла, дружина, домогос­подарка Світлана.

2. Якщо це підтверджується свідками на суді, то у Віктора Реше- тилова є алібі.

3. Якщо у В. Решетилова є алібі, то це також могла б підтвердити роздруківка азимута / дислокації абонента з номера його мобільного телефона.

Отже, якщо на момент, коли сталося вбивство, В. Решетилов був удома, то це могла б підтвердити роздруківка азимута / дислокації абонента з мобільного номера його телефона.

Умовно-категоричний силогізм.

Сама назва цього виду силогізмів указує на його склад. Ум о в н о­к а т е г о р и ч н и м с и л о г і з м о м називається дедуктивний умовивід, у якому один із засновків є судженням умовним, а другий засновок і висновок - категоричними.

1. Якщо водій був за кермом автомобіля в нетверезому стані, то йому загрожує штраф у розмірі 17 000 грн.

2. Богдан вів свій автомобіль, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння.

Отже, на Богдана буде накладено штраф за керування автомобілем у нетверезому стані.

Нам відомо, що умовне судження складається з двох простих: антецедента і консеквента. Спочатку - умова (антецедент), потім - наслідок (консеквент). Наведені силогізми будуються від ствер­дження підстави (у другому засновку) до ствердження наслідку (у висновку):

154

Перший із цих модусів будується від ствердження наслідку до ствердження підстави. Якщо складне судження умовне, а не еквіва­лентне, то наслідок може випливати з різних підстав - дорога може бути мокрою, коли дощ уже давно скінчився, після відлиги взимку, після сильного туману, після поливання. Тому цей модус помилко­вий.

Наступний модус будується від заперечення підстави до запере­чення наслідку. В умовному судженні наслідок може випливати з різ­них підстав, тому заперечення підстави ще не свідчить про те, що наслідок не реалізований. Тому і цей модус є хибним.

Останній же, заперечний модус (modus tollens, МТ) будується від заперечення наслідку до заперечення підстави і є правильним.

Якщо судження має внутрішнє заперечення або заперечний пре­дикат не-Р, то це обов’язково враховується. Наприклад:

В умовно-категоричному силогізмі можлива помилка, яка назива­ється псевдопричинний зв'язок. Якщо події ідуть одна за одною, то може здаватися, що вони пов’язані причинно-наслідковим зв’язком, але це не завжди так. Наприклад, минулого року на вулицях Харко­ва спиляли всі старі дерева й посадили нові, молоді, й ось унаслідок цього, як стверджує журналіст, у поточному році зима у Харкові від­значалася надзвичайною лютістю.

Еквівалентно-категоричний силогізм

Еквівалентне судження (або подвійна імплікація) характеризуєть­ся тим, що тільки з однієї підстави може випливати певний наслідок і для такого наслідку інших підстав не існує. Якщо замість умовного судження в перший засновок умовно-категоричного силогізму по­ставити подвійну імплікацію, то такий силогізм буде називатися ек­вівалентно-категоричним і всі 4 можливі модуси будуть для нього

1. Якщо юрист-бакалавр отримав прохідні бали із ЗНО в магістра­туру, тоді й тільки тоді він вступає до магістратури.

2. Юрист-бакалавр отримав прохідні бали із ЗНО в магістратуру. => Отже, юрист-бакалавр вступив до магістратури.

Розділово-категоричний силогізм

Назва «р о з д і л о в о - к а т е г о р и ч н и й с и л о г і з м» теж відбиває склад цього дедуктивного умовиводу: перший засновок - су­дження розділове, другий засновок і висновок - судження категорич­ні. Наприклад:

1. Відповідно до частини 1 статті 24 КК України умисел поділя­ється на два види - прямий і непрямий (евентуальний).

2. Дії громадянина N. не кваліфіковані як дії з прямим умислом.

=> Отже, дії громадянина N. кваліфіковані як дії з непрямим умислом.

Розділово-категоричний силогізм має два правильні модуси: ствердно-заперечний і заперечно-ствердний. Модус ствердно-запе­речний (modus ponendo tollens, MPT) будується від ствердження одно­го диз'юнкта в другому засновку до заперечення інших диз'юнктів у висновку.

Модус заперечно-ствердний (modus tollendo ponens, МТР) буду­ється від заперечення диз'юнктів у другому засновку до ствердження одного з диз'юнктів у висновку. Наведений вище приклад є модусом заперечно-ствердним.

Адвокат С. А. Андрієвський віртуозно опанував побудову розді­лово-категоричного силогізму та застосовував його у своїх виправду­вальних промовах: «Що тут було? Ревнощі? (А) Злість? Запальність? (В) Ні, це не годиться. Гострі ревнощі були вже підкорені, оскіль­ки Андреєв міг діловито перемовлятися зі своїм суперником (~ А). Злість і запальність, знову-таки, не в'яжуться зі справою, тому що Андреев був добрий і витривалий до останньої можливості (~ В). Якщо хочете, тут були жах і відчай (С) перед жорстокістю і бездуш­ністю жінки, що раптово відкрилися Андрееву, якій він безповоротно віддав і серце, і життя»:

Цей приклад так само є модусом заперечно-ствердним, але він включає не 2 альтернативи, як попередній, а 3 прості судження в складному.

Приклад ствердно-заперечного модусу:

1. Злочинець міг проникнути в приміщення або через вікно, або через балконні двері, або через димохід.

2. Слідством установлено, що злочинець проник у приміщення че­рез балконні двері.

Таким чином, злочинець не скористався ані вікном, ані димоходом для того, щоб проникнути в приміщення.

Правила розділово-категоричного силогізму

1. Розділове судження повинно бути сильною диз'юнкцією.

Дійсно, якщо розділове судження буде слабкою диз'юнкцією, то отримати правильний висновок неможливо:

1. Якщо йде дощ, то я одягну дощовик, або візьму парасольку, або скористаюся послугами таксі.

2. Я одягнув дощовик.___________________________________

Висновок зробити неможливо, тому що можна одночасно й одяг­нути дощовик, і взяти парасольку, і скористатися послугами таксі.

2. У розділовому судженні повинні бути враховані всі можливі диз'юнкти. Наприклад,

1. Студент може отримати на іспиті або відмінно, або добре, або задовільно.

2. Студент не отримав ані добре, ані задовільно.____________

Отже, студент отримав відмінно.

Але тут криється помилка: у першому засновку пропущена ще така можливість, як отримати незадовільно. Тому й висновок неспро-

можний, бо студент насправді міг отримати не відмінно, а незадо­вільно.

Умовно-розділовий силогізм

У м о в н о - р о з д і л о в и й с и л о г і з м містить у першому засновку судження умовне, а в другому - судження розділове. Умов­но-розділовий силогізм називають л е м о ю (від лат. lemma - припу­щення). Залежно від числа альтернатив у розділовому судженні леми підрозділяються на дилеми - дві альтернативи, трилеми - три альтер­нативи, полілеми - чотири або більше альтернативи. Дилеми, у свою чергу, поділяються на: прості конструктивні, складні конструктив­ні, прості деструктивні та складні деструктивні.

Проста конструктивна дилема має структуру:

1. Якщо йде дощ - я беру парасольку і якщо йде сніг - я беру па­расольку.

2. Синоптики обіцяють дощ або сніг,

=> Я беру парасольку.

Це міркування є п р о с т о ю к о н с т р у к т и в н о ю д и­л е м о ю: в умовному засновку з двох підстав випливає один і той самий висновок.

Проста деструктивна дилема має структуру:

Тут в умовному засновку з однієї підстави випливають різні на­слідки:

1. Якщо людина хвора, то в неї підвищена температура, і якщо людина хвора, то вона втрачає апетит.

2. У пацієнта немає підвищеної температури і не спостерігається

втрата апетиту._____________________________________________

Отже, пацієнт не хворий.

Наступне міркування - приклад складної конструктивної дилеми:

1. Якщо виявлена фальсифікація підсумкового голосування, то відбувається повторне голосування, або якщо не виявлена фальси- 158 фікація підсумкового голосування, то результати голосування будуть відразу оприлюднені.

2. Фальсифікація підсумкового голосування буде або виявлена, або не виявлена.

Отже, або відбудеться повторне голосування, або результати голо­сування будуть відразу оприлюднені.

Складна констпуктц_вна дилема має структуру:

Розділовий засновок стверджує підстави умовних суджень, а у ви­сновку стверджуються наслідки.

Складна деструктивна дилема:

1. Якщо підсудний діяв за власним бажанням, то він - нечесна людина, і якщо підсудного примусили вчинити так, то він - іграшка в руках інших людей.

2. Невірно, що він - нечесна людина, або невірно, що він - іграшка в руках інших людей.

Отже, невірно, що підсудний діяв за своїм бажанням, або невірно, що його примусили так вчинити.

Складна деструктивна дилема має структуру:

Дилеми ефективно використовуються в судових промовах як з боку звинувачення, так і з боку захисту. Відомий адвокат П. Сер- геїч у своїй роботі «Мистецтво промови в суді» писав: «Не втра­чайте нагоди викласти сильний аргумент у вигляді міркування: одне з двох, тобто дилеми. Це, може бути, найкраща форма міркування перед суддями. Цицерон говорить: ніколи не слід заперечувати вірну дилему».

І далі П. Сергеїч наводить приклад, що підтверджує правильність його слів: «Підсудна, злодійка за ремеслом, жалісно плаче; це явно вдаваний плач. Якщо обвинувач сказав: це вдаваний плач, він зробив

159

помилку. Якщо він скаже: можливо, що вона плаче щиро, можливо, що прикидається; вирішуйте самі; але ні те, ні інше не має значення для вирішення питання про винуватість. Присяжні, які надані своєму безпосередньому враженню, без коливання скажуть: вдаване».

Розглянемо приклад із практики відомого адвоката О. Я. Пас- совера. О. Я. Пассовер у справі про зловживання на митниці так будує дилему у своїй промові на захист М. А. Вальяно (1885 р., м. Харків): «Вальяно ввозив товари, не оплачені зборами, на ту­рецьких фелюгах? Так, пан прокурор це блискуче довів, і я, захис­ник, спростовувати ці дії підсудного не збираюся. Але чи складають ці дії злочин контрабанди, ось у чому питання, панове судді та па­нове присяжні!» О. Я. Пассовер процитував напам'ять роз'яснення судового департаменту сенату з вичерпним переліком усіх видів морської контрабанди: човни, баркаси, плоти, шлюпки, яхти, ряту­вальні катери. Згадувалися в якості засобів для перевезення конт­рабанди навіть рятувальні пояси й уламки корабельної аварії, навіть порожні бочки з-під рому, але про турецькі плоскодонні фелюги не згадувалася!

«Тим часом, панове судді та панове присяжні, - сказав потім Пас­совер, - вам добре відомо, що роз'яснення уряду сенату носять ви­черпний, так, саме вичерпний характер і поширеному тлумаченню не підлягають. А оскільки підсудний Марк Вальяно перевозив свої вантажі саме на турецьких фелюгах, а не в бочках з-під рому, напри­клад, то в його діях немає з точки зору роз'яснення сенату ознак зло­чину морської контрабанди і він підлягає виправданню».

Тобто, якщо товар, за який не сплачено митні збори, провозиться на плавзасобах, які вказані в коментарях сенату, то такі дії кваліфіку­ються як контрабанда, якщо товар, за який не сплачено митниці збо­ри, провозиться на плавзасобах, які не вказані в коментарях сенату, то такі дії не можна розглядати як контрабанду. Товар перевозився або на плавзасобах, які вказані в коментарях сенату, або на турецьких фелю­гах, які відсутні в коментарях. Отже, дії можна кваліфікувати або як контрабанду, або не можна кваліфікувати як контрабанду, тобто адво­кат будує складну конструктивну дилему:

Правила умовно-розділового силогізму

1. Лематичний умовивід будується від ствердження підстави до ствердження наслідку і від заперечення наслідку до заперечення під­стави.

2. У розділовому судженні повинні бути перелічені всі диз'юнкти.

3. Розділове судження повинно бути сильною диз'юнкцією.

Слід звернути увагу на те, що для леми істотною виявляється ак- сіологічна складова міркування, бо будь-яка подія має свої переваги й свої недоліки. Міркування посадової особи:

1. Якщо я заблокую запропонований контракт щодо будівництва хіміко-переробного комбінату, то газети «Таймс» і «Дейлі телеграф» закричать про моє «політичне боягузтво», а якщо я дам йому «добро», то «Дейлі міррор» і «Сан» проголосять мене «вбивцею ненароджених дітей».

2. Потрібно або заблокувати контракт, або підписати його.___

Отже, газети будуть характеризувати мене або як «політичного бо­ягуза», або як «убивцю ненароджених дітей».

Вищенаведений приклад міркування посадової особи можна пе- реформулювати з негативної форми в позитивну. Герой твору Д. Лін- на і Е. Джея «Так, пане міністр: із щоденника члена кабінету міністрів вельмишановного Джеймса Хекера, члена парламенту» міркує про те, чи підписувати йому контракт на будівництво підприємства, яке буде забруднювати навколишнє середовище метадіоксином, що негативно впливає на здоров'я вагітних жінок, чи відхилити будівництво під­приємства.

Герой твору акцентує увагу лише на негативних для себе наслід­ках. Однак можна побудувати ще одну дилему з позитивними наслід­ками:

1. Якщо посадова особа дає «добро» цьому контракту, то «Таймс» і «Дейлі телеграф» писатимуть про «політичну далекоглядність» прийнятого рішення, або якщо міністр заблокує контракт, то «Дейлі міррор» і «Сан» оголосять його борцем за здоров'я нації.

2. Посадова особа або підписує контракт, або не підписує його.

Отже, посадову особу будуть звеличувати або за політичну дале­коглядність, або за турботу про здоров'я населення.

Аналогічно побудовані наступні дилеми, які спираються на про­тилежні ціннісні установки:

Одного разу до Сократа прийшла жінка зі своїм горем. Вона бід­калася на те, що її син має намір займатися політичною діяльністю. Вона ж забороняла йому навіть думати про це, тому що, якщо він буде займатися політичною діяльністю, йому доведеться або брехати, або говорити правду.

1. Якщо він буде брехати, його зненавидять боги, якщо він буде говорити правду, його зненавидять люди.

2. Йому доведеться або брехати, або говорити правду.

Отже, його будуть ненавидіти або боги, або люди.

Сократ відповів жінці: ти - не права. Твій син повинен займати­ся політичною діяльністю і йому доведеться або брехати, або казати правду.

1. Якщо він буде брехати, то він стане улюбленцем людей, якщо він буде говорити правду, то він буде улюбленцем богів.

2. Йому доведеться або брехати, або говорити правду.

Отже, він буде улюбленцем або людей, або богів.

Необхідно зауважити, що питання цінностей істотно впливає на побудову лематичних міркувань як у журнальних статтях, публіцис­тичних і дискусійних матеріалах, так і в судових промовах і виступах.

Ентимема (скорочений силогізм)

Види ентимем.

У міркуваннях ми використовуємо як повні силогізми, так і сило­гізми, де опускається (мається на увазі) один із засновків або висно­вок, які називаються скороченими, або е н т и м е м о ю (з грец. - «у думці»). У категоричному силогізмі виділяють три види ентимем: із пропущеним більшим засновком, із пропущеним меншим заснов­ком і з пропущеним висновком.

Ентимема з пропущеним більшим засновком:

2. Петренко - прокурор.______________

=> Петренко стоїть на сторожі законності.

Ентимема з пропущеним меншим засновком:

1. Кожен прокурор захищає законність.

=> Петренко стоїть на сторожі законності.

Ентимема з пропущеним висновком:

1. Кожен прокурор захищає законність.

2. Петренко - прокурор.

Ентимема застосовується й щодо суто умовного, умовно-катего­ричного, розділово-категоричного силогізмів, але з одним винятком: для них неможливо опустити перший засновок.

Полісилогізм: структура і види

Скорочені і складноскорочені силогізми (сорити та епіхейреми).

Е п і х е й р е м а - це скорочений силогізм, у якому обидва засно­вки є ентимемами.

Наприклад:

1. Неправда викликає недовіру, тому що вона є твердженням, яке не відповідає істині.

2. Лестощі є неправдою, тому що вони є умисним перебільшенням

істини.____________________________________________________

=> Лестощі викликають недовіру.

Перший засновок можна реконструювати таким чином:

1. Будь-яке твердження, що не відповідає істині (N), викликає не­довіру (P).

2. Неправда (M) є твердженням, що не відповідає істині (N).

=> Неправда (M) викликає недовіру (P).

Другий засновок - теж ентимема, реконструкція якої вигля­дає так:

1. Будь-яке умисне перекручення істини (O) є неправдою (M).

2. Лестощі (S) є умисним перекрученням істини (O).______

=> Лестощі (S) є неправдою (M).

С к л а д н и м с и л о г і з м о м, або п о л і с и л о г і з м о м, нази­вається умовивід, який утворюється шляхом послідовного поєднання кількох простих силогізмів у логічно зв'язане міркування. Полісило- гізм може бути дво-, трискладовим і більше залежно від кількості си­логізмів, що його утворюють.

Полісилогізм - це ланцюг силогізмів. Будується він таким чином, що висновок попереднього силогізму (просилогізму) стає засновком наступного силогізму (епісилогізму).

Бувають силогізми, у яких кожний засновок є ентимемою. Такий силогізм називається е п і х е й р е м о ю.

Міркування рідко обмежується одним силогізмом. Декілька си­логізмів, що випливають один з іншого, можуть складати ланцюг по­слідовних висновків, пов'язаних між собою логічною необхідністю. Послідовність силогізмів, з'єднаних у логічно пов'язане міркування, називається п о л і с и л о г і з м о м, або с к л а д н и м с и л о г і з м о м.

Силогізм, що надає підставу для засновку наступного силогізму, називають п р о с и л о г і з м о м. Силогізм, у якому засновок ви­являється висновком попереднього силогізму, називають епісил о- гізм ом.

Якщо висновок одного силогізму стає більшим засновком для на­ступного, то полісилогізм називають прогресивним, оскільки мірку­вання йде від більш загальних за обсягом понять до понять, менших за обсягом. Полісилогізм називають регресивним, якщо в ньому ви­сновок одного простого силогізму стає меншим засновком для на­ступного силогізму.

С о р и т - це полісилогізм, що складається зі скорочених сило­гізмів (від грец. soritos - купа). Він складається з декількох силогіз­мів і має дві форми - прогресивний (гокленівський, отримав назву від прізвища Рудольфа Гоклена, німецького логіка XVI-XVII ст.) і регре­сивний (арістотелівський) сорити.

П р о г р е с и в н и й с о р и т - це полісилогізм, у якому, почина­ючи з другого силогізму, пропускаються більші засновки. Прогресив­ний сорит починається із засновку, що включає предикат висновку, й закінчується засновком, що вміщує суб'єкт висновку.

Схема прогресивного сориту:

М - Р

N - M

O - N

L - O

S - L

S - P

Наприклад:

Керівник (М) прагне до успіху своєї організації (Р).

Директор (N) - керівник (M).

Голова банку (О) - директор (N).

Людина, що очолює банк «Розвиток», (L) - голова банку (О).

Комісарович (S) - людина, що очолює банк «Розвиток» (L).

Комісарович (S) прагне до успіху своєї організації (P).

Р е г р е с и в н и й с о р и т - полісилогізм, у якому, починаючи з другого силогізму, пропускаються всі менші засновки. Регресивний сорит починається із засновку, що містить суб'єкт висновку, і закінчу­ється засновком, що містить предикат висновку.

Схема регресивного сориту:

S - M

M - N

N - O

O - P

S - P

Наприклад:

1. Люди, толерантні до чужої думки, (S) - люди високої культу­ри (M).

2. Люди високої культури (M) - філософи (N).

3. Філософи (N) - інтелігенти (O).

4. Інтелігенти (O) багато читають (P).____________________

Отже, люди, толерантні до чужої думки, (S) багато читають (P).

Значення дедукції для юридичної практики

Дедуктивні умовиводи постійно застосовуються юристами. Де­дуктивні умовиводи здатні забезпечувати істинність виведеного ви­сновку, тому вони широко застосовуються не тільки під час кваліфі­кації злочинів, а й у кримінальному судочинстві загалом.

Важливість визначення теоретичних засад побудови правильних дедуктивних умовиводів, обґрунтування теоретичного і практично- 166

го значення використання дедуктивних умовиводів як форми мис­лення, унаслідок чого з’являється нове (вивідне) знання, яке є необ­хідно істинним, є суттєвим аспектом юридичної теорії та юридичної практики. Висновок буде необхідно істинним, якщо правильність виведення його із засновків поєднується з істинністю останніх. При порушенні цієї умови укладення буде ймовірнісним (правдоподіб­ним) або хибним.

Для юриста виведення із загального істинного знання часткового істинного знання надзвичайно важливо, бо мова йде не просто про перемогу в суперечці або обґрунтування доповіді, мова може йти про життя, судьбу громадянина.

5.4.