Логічні операції з поняттями

Відомо, що поняття має дві логічні характеристики - зміст і обсяг, з’ясування яких потребує певних інтелектуальних зусиль. Для цьо­го вдаються до виконання таких логічних операцій над поняттями, як узагальнення, обмеження, операції з класами, поділ, визначення.

Узагальнення та обмеження понять

В основі операцій узагальнення й обмеження понять є закон зво­ротного відношення між змістом і обсягом поняття. Логічна операція узагальнення зазвичай передує логічній операції визначення понят­тя й необхідна для з’ясування змісту вихідного поняття, а обмежен­ня - логічній операції поділу - для з’ясування обсягу цього поняття. У процесі узагальнення знаходять родове поняття до даного вихідно­го, а при обмеженні - один із його видів.

Узагальнення - це логічна операція, при якій відбувається пере­хід від поняття з меншим обсягом і більшим змістом (видового по­няття) до поняття з більшим обсягом і меншим змістом (родового 44

поняття). Тобто для утворення будь-якого нового поняття шляхом узагальнення потрібно зменшити зміст вихідного поняття, для чого необхідно виключити видові (або індивідуальні) ознаки зі змісту ви­хідного поняття. Наприклад, при узагальненні поняття А - «контра­банда» будуть отримані поняття В - «злочин у сфері господарської діяльності», С - «злочин», D - «правопорушення». Отже, процес переходу від видового поняття до родового відбувається за рахунок збільшення обсягу та зменшення змісту вихідного поняття, тобто шляхом відкидання тих або інших ознак класу предметів, що є в по­нятті. Межею операції узагальнення є найбільш загальні для даної галузі знання поняття, називані науковими категоріями. Наприклад, поняття «правова система», «форма держави», «правопорушення» є категоріями правової науки. Поняття «час», «простір», «необхід­ність» належать до категорій філософії.

При проведенні логічної операції узагальнення іноді допускають­ся помилки, які пов'язані з тим, що перехід від виду до роду плутають із переходом від частини до цілого.

Якщо додавати до сукупності ознак, що становлять зміст деякого поняття, нові ознаки, то відповідно буде змінюватися й обсяг цього поняття в бік зменшення. За рахунок цього здійснюється перехід до одного з видів вихідного поняття. Ця зворотна за характером перехо­ду логічна операція і є обмеженням поняття.

Обмеження поняття — логічна операція, при якій відбувається перехід від поняття з більшим обсягом (родового) до поняття з мен­шим обсягом (видового). При цьому додавання до змісту вихідного поняття нової суттєвої ознаки дозволяє отримати видове поняття. На­приклад, при обмеженні поняття D - «правопорушення» може бути отримано поняття C - «злочин», потім B - «тяжкий злочин», A - «тяж­кий злочин проти основ національної безпеки України». Межею опе­рації обмеження є одиничні поняття. При проведенні логічної опера­ції обмеження іноді допускаються помилки, що пов'язано з тим, що перехід від роду до виду плутають із переходом від цілого до його частини. Так, наприклад, перехід від поняття «стаття 12 чинного КК України» до поняття «частина 1 статті 12 чинного КК України» є не обмеженням поняття, а переходом від цілого до частки.

При проведенні операцій узагальнення й обмеження понять не­обхідно уникати «стрибків», тобто ці логічні операції вимагають ви­значеної послідовності: кожен крок узагальнення повинен бути пе­реходом до найближчого роду, а обмеження - до найближчого виду. Графічно відношення між поняттями в процесі узагальнення й обме­ження можна зобразити на діаграмах Ейлера - Венна (рис. 8).

Рис. 8

Операції з класами

Відношення між поняттями за обсягами дають підставу для ло­гічних операцій із ними. Результатом цих операцій є утворення нових понять. Найважливішими з таких операцій є наступні: об’єднання (додавання), перехрещення (множення), виключення (віднімання), доповнення до класу.

Операція об’єднання (додавання) класу А до класу В полягає в утворенні нового класу, обсяг якого включає всі елементи вихідних класів, тобто утворюється клас «А або В». Якщо поняття А і В, над якими виконується операція об’єднання, знаходяться між собою у відношенні тотожності, то в результаті цієї операції буде отримано той самий клас. Наприклад, при додаванні понять А - жінка та В - донька (рис. 9) отримаємо той самий клас жінок (А + В = А = В).

Якщо поняття А і В, над якими виконується операція об’єднання, знаходяться між собою у відношенні підпорядкування, то в результаті цієї операції отримаємо клас родового поняття (рис. 10). Наприклад, при додаванні понять В - «тяжкий злочин» та А - «злочин» отримаємо поняття А - «злочин» (А + В = А).

Рис. 10

Якщо поняття А і В, над якими виконується операція об’єднання, знаходяться між собою у відношенні перехрещення або несумісності, то в результаті цієї операції отримаємо новий клас (А або В), до якого входять усі елементи класу А та всі елементи класу В. Наприклад, при виконанні операції додавання класу А - «тяжкий злочин» до класу В - «злочин проти особи» отримаємо клас «тяжкий злочин або злочин проти особи» (рис. 11); при виконанні операції додавання класу А - «тяжкий злочин» до класу В - «особливо тяжкий злочин» отримаємо клас «тяжкий або особливо тяжкий злочин» (рис. 12).

Операція перехрещення (множення) класів полягає в утворенні нового класу, обсяг якого включає спільні елементи вихідних класів, тобто утворюється клас «А і В».

Рис. 13

Якщо поняття А і В, над якими виконується операція множення, знаходяться між собою у відношенні підпорядкування, то в результаті цієї операції отримаємо клас видового поняття. Наприклад, при мно­женні понять В - «тяжкий злочин» та А - «злочин» (рис. 14) отрима­ємо поняття В - «тяжкий злочин» (А ? В = В).

Рис. 14

Якщо поняття А і В, над якими виконується операція множення, знаходяться між собою у відношенні перехрещення, то в результаті цієї операції отримаємо новий клас, до якого входять лише ті елемен­ти класу А, які водночас є елементами класу В. Наприклад, при ви­конанні операції множення класу «тяжкий злочин» і «злочин проти особи» отримаємо «тяжкий злочин проти особи» (рис. 15).

Рис. 15

Результатом множення несумісних понять буде порожня множина.

Виключення (віднімання) обсягу В з обсягу А - це логічна опера­ція, у результаті якої утворюється новий клас, який містить елементи класу А і не містить елементи класу В. Результат цієї операції назива­ють логічною різницею класів (А — В). Логічною різницею тотожних класів є порожня множина. Результат віднімання підпорядкованих понять і понять, які знаходяться у відношенні перехрещення, розгля-

немо на прикладах. Наприклад, при виключенні поняття В - «тяжкий злочин» з обсягу поняття А - «злочин» (рис. 15) отримаємо поняття (А — В) - «нетяжкий злочин» (рис. 16), яке називають доповненням до класу А; при відніманні класу В - «тяжкий злочин» з обсягу А - «злочин проти особи» отримаємо «нетяжкий злочин проти особи» (А — В) (рис.

Рис. 16

Рис. 17

Коли ми аналізуємо поняття, то ми не мислимо його як щось оди­ничне і незалежне. Наприклад, якщо ми розмірковуємо над поняттям «адвокат», то не можемо це зробити інакше, як протиставляючи його своєму доповненню - поняттю «неадвокат» у межах поняття «юрист», що їх об'єднує. Не протиставляючи один одному поняття «адвокат» і «неадвокат», ми не зможемо провести між ними логічну межу і тим самим не зможемо визначити, які юристи є адвокатами, а які ні. Не мислячи адвоката, включеного в клас юристів, ми не зможемо проти­ставити їх усім неадвокатам і, отже, також не зможемо визначити, які юристи називаються адвокатами. Не можна зрозуміти, наприклад, що таке справедливість, не протиставляючи її несправедливості в межах усіх можливих відносин між людьми.

Нехай А позначає розглянуте поняття, ~А (читається не-А) - до­повнення, 1 - об'єднуюче (А та ~А) поняття, яке називають універ­сальним класом, або універсумом (рис. 18). Якщо повернутися до прикладу з адвокатами, то А - адвокати, ~А - неадвокати, 1 - юрис­ти. Усі ці поняття утворять систему відповідно до такого рівняння: 1 = А + (~А).

Операцією доповнення до класу А називається клас не-А, який, бу­дучи доданим до класу А, утворює універсум, що становить множину тієї предметної сфери, яка нами мислиться, а в перетині з класом А дає порожню множину, тобто для якого:

А + ~А = 1,

А ? не-А = 0,

звідки ~А = 1 — А (рис. 18).

Рис. 18

Отже, елементарна розумова система, з формування і наступно­го збагачення різними перетвореннями якої починається мислення кожної людини, складається з даного поняття, його доповнення й поняття, що їх об'єднує, - універсуму. Універсум - той найближчий узагальнюючий клас речей, у термінах якого визначається розглянуте поняття.

Логічний поділ понять

Сутність поділу полягає в тому, що індивіди, які входять до обсягу поділюваного поняття, розподіляються за групами. Поділ поняття - це логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або індивідів. Схематично дану опе­рацію можна представити таким чином (рис. 19):

Причому поняття В, С, D, E є видовими (знаходяться у відношенні супідрядності) до родового поняття А.

Наприклад, обсяг поняття «держава» (А) у результаті операції по­ділу за формою політичного режиму може бути представлений сумою обсягів понять: «демократична держава» (В), «олігархічна держава» (С), «авторитарна держава» (D) і «тоталітарна держава» (E) (рис. 19). Якщо здійснити поділ даного поняття (А) за релігійною ознакою, то в результаті отримаємо інші видові поняття: «теократична держава» (B), «клерикальна держава» (C), «світська держава» (D), «атеїстична держава» (E) (рис. 19).

Аналіз прикладів дозволяє виділити в структурі поділу три стійкі елементи:

1) родове поняття, обсяг якого ділиться (А), називається поділю­ваним (у наведених прикладах поняття «держава»);

2) ознака, з огляду на яку здійснюється поділ, називається осно­вою або підставою поділу (у першому з наведених прикладів це тип соціально-економічної формації, а в другому - релігійна ознака). При цьому та чи інша ознака може виступати основою поділу тільки за тієї умови, що вона характерна для кожного виду (індивіда) поділюваного поняття, але по-різному виявляється в них;

3) отримані в результаті поділу відповідні видові поняття (індиві­ди), які називаються членами поділу (у першому з наведених прикла­дів - «демократична держава» (В), «олігархічна держава» (С), «авто­ритарна» (D) та «тоталітарна держава» (E), а в другому - «теократич­на держава» (B), «клерикальна держава» (C), «світська держава» (D), «атеїстична держава» (E)).

Операція поділу дозволяє правильно розподілити індивіди класу за групами, вивчити їх, що дає можливість глибше пізнати весь клас у ці­лому. Це має велике значення для правознавства та юридичної практи­ки. Наприклад, класифікація видів покарань за кримінальним правом України, планування розслідування злочинів, класифікація слідчих версій тощо у своїй основі мають логічну операцію поділу понять.

Правила поділу понять

1. Поділ понять повинен здійснюватися за однією основою. По­рушення цього правила призводить до помилки - «підміна основи по­ділу». Наприклад, держави поділяють на демократичні, олігархічні,

авторитарні, теократичні - поділ містить помилку, оскільки його здій­снено за двома основами: за типом соціально-економічної формації і за релігійною ознакою.

2. Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів по­ділу має дорівнювати обсягові поділюваного поняття. При порушен­ні цього правила можуть виявитися такі дві помилки:

а) «надто вузький поділ», або «неповний поділ». Ця помилка трапляється тоді, коли сума обсягів членів поділу не повністю вичер­пує обсяг поділюваного поняття. Наприклад, держави поділяються на демократичні, олігархічні, авторитарні. У цьому прикладі пропу­щено один із членів поділу - тоталітарні;

б) «надто широкий поділ», або «поділ із зайвим членом поділу». Ця помилка трапляється тоді, коли поряд із дійсними членами поділу називають поняття, які не належать до обсягу поділюваного поняття або належать тільки частково. Наприклад, держави поділяються на унітарні, федеративні та конфедерації. Оскільки конфедерація є со­юзом держав, то обсяг цього поняття не належить до обсягу поділю­ваного й у наведеному прикладі є помилка широкого поділу.

3. Члени поділу повинні виключати один одного, тобто не мати спільних елементів. Дане правило випливає з першого. Тобто, якщо обрана не одна підстава, то члени поділу будуть знаходиться у від­ношенні перехрещення. Наприклад, держави поділяються на федера­тивні, демократичні, олігархічні, атеїстичні, теократичні та ін.

4. Поділ повинен бути безперервним (поступовим), тобто члени поділу мають бути поняттями одного порядку спільності. Іншими словами, кожен член поділу повинен бути найближчим видом поді­люваного поняття. Порушення цього правила призводить до помилки «стрибок у поділі». Наприклад, поняття «злочин», відповідно до Кри­мінального кодексу України, можна поділити на злочини проти життя та здоров'я особи, проти власності, у сфері господарської діяльності, проти основ національної безпеки України та ін. Кожен із цих видів може бути, у свою чергу, розділений на видові поняття. Так, злочини проти життя та здоров'я особи можна поділити на умисне вбивство, убивство через необережність, доведення до самогубства, катування, залишення в небезпеці та ін. Але неможливо переходити від поділу одного порядку спільності до поділу на види іншого порядку спіль­ності, наприклад ділити злочини на злочини у сфері господарської 52

діяльності, проти основ національної безпеки України, убивство та ін. У такому випадку виникає помилка «стрибок у поділі».

5. Основа поділу має бути виразною, тобто при її визначенні тре­ба уникати оціночних понять, суб’єктивного ставлення тощо. Напри­клад, поділ навчальних дисциплін на цікаві та нецікаві виконано не­правильно, оскільки при визначенні ознаки, з огляду на яку здійсню­вали поділ, було порушено дане правило щодо об’єктивності основи поділу.

Види поділу понять

Традиційно розрізняють два види поділу - поділ за видотвірною ознакою (простий поділ) і дихотомію. Ці види поділу називають ло­гічним поділом.

Поділ за видотвірною ознакою - поділ, за допомогою якого по­ділюване (родове) поняття в думках розбивають на види з урахуван­ням специфіки вияву певної ознаки в різних групах елементів його обсягу.

Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предме­та, який мислиться в поділюваному понятті, але виявляється в ньому по-різному. Наприклад, кожен злочин карається (цим вони подібні), проте види покарань за злочини різного ступеня тяжкості відрізня­ються. Ця відмінність і є об’єктивною основою для поділу обсягу поняття «злочин» на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжко­сті, тяжкі й особливо тяжкі. Унаслідок поділу понять за видотвірною ознакою одержують різну кількість членів поділу - від двох (напри­клад, існують дві форми вини: умисел та необережність) і більше. Між членами поділу при простому поділі встановлюється відношен­ня супідрядності.

Дихотомічний поділ (від грец. διχοτoμηση - поділ на дві части­ни) є поділом обсягу поділюваного поняття на два суперечні чле­ни поділу. Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Якщо А - поділюване родове поняття, то членами поділу будуть лише два поняття, які знаходяться у відношенні суперечності (контрадиктор- ності): В і не-В. Схематично дихотомічний поділ представлений на рис. 20.

Наприклад, особи поділяються на повнолітніх і неповнолітніх, умисел - на прямий і непрямий, держави - на демократичні і недемо­кратичні.

Інколи негативне поняття знов поділяють на два поняття, і це до­помагає виділити з великої кількості елементів групу, яка цікавить найбільше в якому-небудь відношенні. Тоді схема поділу може бути представлена таким чином (рис. 21):

Наприклад, при визначенні покарання важливо встановити вік об­винувачених. Для цього особи, які скоїли злочин (А), можуть бути поділені на повнолітніх (B) і неповнолітніх (~B). Стосовно останніх законом установлюються додаткові гарантії прав і законних інтересів. Неповнолітні, у свою чергу, поділяються на осіб, які досягли 16-річ- ного віку (С), і тих, які не досягли 16-річного віку (~C). Відомо, що особи віком від 14 до 16 років притягуються до кримінальної відпо­відальності лише за деякі види злочинів, тому потрібно встановити, виповнилося особі 14 років (D) чи ні (~D) (рис. 21).

Процедура здійснення дихотомічного поділу є простою й техніч­ною. Завдяки тому, що обсяг родового поняття поділяється на два суперечні члени поділу, дихотомічний поділ є завжди співмірним, виконаним за однією підставою й члени поділу завжди будуть несу­місними поняттями. Тобто при дихотомії неможливо порушити чоти­ри перші правила поділу понять. Щоправда, дихотомічний поділ має свої недоліки. Обсяг негативного поняття є дуже широким і невизна- ченим; строгим і послідовним є лише поділ на перші два суперечні члени поділу, в подальшому ця строгість і послідовність порушують­ся; той, хто здійснив дихотомічний поділ, може й не усвідомлювати обсягу як поділюваного поняття, так і членів поділу. Тому дихотомія зазвичай здійснюється лише для першого поняття. Дихотомічний по­діл зазвичай використовується як допоміжний засіб при встановленні класифікацій.

Поділ понять потрібно відрізняти від мереологічного поділу. Від­мінність між цими операціями базується на різному характері відно­шень «рід - вид» і «ціле - частина». Якщо при логічній операції по­ділу поняття виявляються види деякого роду, то при мереологічному поділі відбувається уявне виокремлення в цілому його частин або ас­пектів і, таким чином, предмет постає у вигляді системи, кожна части­на якої виконує строго визначені функції. Наприклад, Кримінальний кодекс України складається із Загальної та Особливої частин. Окре­мим випадком мереологічного поділу є періодизація - установлення якісно відмінних один від одного проміжків часу в процесі розвитку деякого об'єкта.

Класифікація та її види

Особливим видом поділу є класифікація (від лат. classis - розряд і лат. facere - робити), яка являє собою розподіл елементів за групами (класами), при якому кожен клас займає своє постійне, визначене міс­це. Це складний, багатоступінчастий поділ (тобто система поділів), який проводиться з метою одержання нових знань стосовно членів поділу та систематизації цих знань. Тому вона відрізняється від поді­лу відносно стійким характером і зберігається на довший час.

Унаслідок класифікації поділюване поняття в думках розбива­ється на видові поняття, кожне з яких (за наявності основи), у свою чергу, поділяється на підвиди тощо. Класифікація є особливим випад­ком використання операції поділу обсягу поняття, який являє собою систему поділів. Продовжуючи поділ послідовно, тобто подумки по­діляючи клас на підкласи, а підкласи на чергові видові поняття і т. д., можна зрештою дійти до одиничних понять. Класифікація створює розгорнуту систему, де кожен член поділу знов поділяється на нові члени, розгалужуючись на множину класів, які зазвичай закріплю­ються в таблицях, схемах, кодексах тощо.

Особливістю класифікації є можливість сполучення в ній просто­го, дихотомічного і мереологічного поділу й можливість послідовної зміни підстав поділу. Підставою може бути проста або складна озна­ка. На відміну від помилкового змішування підстав при звичайному поділі, їх зміна при класифікації завжди чітко вказується й мотиву­ється. Наприклад, система права включає галузі: конституційне пра­во, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право та ін. Кожна галузь права, у свою чергу, включає в себе правові інститути.

Як дійсність, так і знання про неї знаходяться в постійному про­цесі змін і розвитку, отже, з розвитком знань класифікації понять до­повнюються, замінюються новими, більш точними. Прийнято виді­ляти два види класифікації: природна (наукова) і штучна (технічна, допоміжна). Природна класифікація базується на суттєвих ознаках предметів, штучна - на несуттєвих. Прикладами природної класи­фікації є типологізація, яка представляє поділ на підставі уявних типологічних об'єктів, найчастіше використовується в гуманітар­ному пізнанні (типологія держав, типологія злочинців); кодифікація в праві, яка являє собою особливу змістову форму систематизації законодавства, яка здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні. Прикла­дами штучної класифікації є інкорпорація - форма впорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники, довідники, періодичні видання та ін.) за хронологією та/або предметом регулювання; облік норма­тивно-правових актів.

Визначення (дефініція) понять

Для того щоб запобігти неясності понять, для уточнення їх зміс­ту використовують операцію визначення понять. Коли зміст поняття невідомий повністю або частково, ми ставимо запитання: «Що це?» У відповідь нам дають визначення цього поняття. Важливість визна­чень підкреслював ще Сократ. Здійснюючи разом зі своїми опонента­ми аналіз різних випадків використання поняття, він прагнув дійти до його прояснення і визначення.

Визначальну роль у формуванні понять відіграють суттєві озна­ки, які визначають якісну специфіку предмета, тобто ознаки, пов'язані з природою об'єкта, що досліджується. Кожна з таких ознак окремо необхідна, а всі разом вони достатні для виділення саме цього пред­мета із сукупності подібних йому речей. Наприклад, суттєвими озна­ками геометричної фігури квадрата є наявність у неї чотирьох рівних одна одній сторін і рівних один одному кутів, суттєвими ознаками злочину є протиправність діяння, що передбачена Кримінальним ко­дексом.

Ми маємо поняття про деяку річ, тільки якщо знаємо і можемо словесно виразити, які умови необхідні й разом достатні для її одно­значного визначення (позначення, указівки). Кожна умова виділяє де­який клас речей, що її задовольняють, причому ці речі необов'язково повинні існувати реально. Наприклад, подільність цілих чисел на 2 породжує клас парних чисел; умова «цивільний військовий юрист» створює клас вигаданих осіб. Усі речі, що утворять один клас, вважа­ються тотожними (нерозрізненими) щодо цієї умови. Київ, Лондон, Париж тотожні щодо умови «столиця європейської держави».

Для конструювання понять важливі не будь-які умови, а тільки необхідні і достатні. Необхідною умовою для якої-небудь речі є та, без наявності якої неможливо існування цієї речі як даної. Наприклад, умова «бути діянням» необхідна для злочину, тому що злочином може визнаватися лише акт поведінки особи, а не її думки й переконання. Необхідну умову не можна не тільки виключити, але і послабити, під­силити або модифікувати без утворення протиріччя в існуванні роз­глянутої речі. Як справедливо зазначав Арістотель, необхідним є те, що інакше бути не може.

Прийнято називати ту умову достатньою для якої-небудь речі, з наявності якої завжди випливає її існування як речі з даною якістю. Наприклад, умови «падає дощ» достатньо для того, щоб дорога в цьо­му місці була мокрою. Заперечення достатньої умови, на відміну від заперечення необхідної, може бути сумісним з існуванням даної речі. Наприклад, умова «бути студентом» несумісна з умовою «бути шко­лярем», але достатня для того, щоб навчатися.

Не кожна необхідна умова є достатньою і не кожна достатня умова є необхідною. Наприклад, дощ у місті є достатньою умовою мокрого асфальту, але не необхідною (можливі й інші причини, крім дощу). Навчання є необхідною, але не достатньою умовою для того, щоб бути студентом. Однак для конструювання понять особливе зна­чення має випадок, коли достатність формується з необхідних умов. Наприклад, кожна з умов «бути чотирикутником», «мати рівні сторо­ни», «мати рівні кути» є необхідною для визначення квадрата. Будь- яка пара названих умов також тільки необхідна. І тільки всі разом вони необхідні і достатні для позначення класу квадратів. У найза- гальнішому вигляді процес конструювання понять проходить як по­шук такої множини необхідних умов, що було б достатньо для одно­значного позначення необхідного класу речей.

Необхідність і достатність визначається й у термінах властивос­тей. Якщо деяка річ не може існувати без даної властивості, тоді ця властивість є необхідною для існування цієї речі. Наприклад, навча­тися є необхідною властивістю студента. Достатня властивість речі - це така, за наявності якої завжди випливає існування цієї речі у від­ношенні (якості), що розглядається.

Отже, визначення або дефініція (від лат. definition) - це логічна операція, завдяки якій розкривається зміст поняття в сукупності сут­тєвих ознак або називається ім'я відповідного денотата.

У структурі визначення виділяють 3 частини:

1) визначуване поняття (позначається dfd від лат. definiendum);

2) визначальне поняття (позначається dfn від лат. definiens);

3) дефінітивна зв'язка, яка співвідносить dfd і dfn за їх значенням (позначається ?).

Наприклад, держава (dfd) - це територіальна організація політич­ної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціаль­ного апарату реалізацію своєї політики (dfn).

Формально структура визначення представляється виразом: dfd ? dfn.

Види визначень

У науці вдаються до різних видів визначення понять, характер і структура яких залежать передусім від обраного способу визначень. За способом виявлення змісту визначення поділяються на прямі (явні) та непрямі (неявні). Явні визначення містять суттєві ознаки предмета у визначальній частині, тобто прямо розкривають зміст поняття. Неяв­ні - не містять ознак предмета, але він стає зрозумілим іншим чином.

Види явних визначень.

За функцією, яку визначення виконують у пізнанні, явні визна­чення поділяють на реальні та номінальні. Ці визначення або розкри­вають зміст поняття, або з’ясовують ім'я (термін), яким це поняття (і відповідний денотат) позначається.

У реальному визначенні зміст розкривається шляхом переліку сут­тєвих ознак визначуваного поняття. Наприклад: «Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання, за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

У номінальному визначенні з’ясовується ім’я (термін), яким позна­чаються відповідне поняття і денотат. Наприклад: «Термін “юридич­ний” (від лат. Juridicus - судовий) означає той, що належить до право­знавства, правовий».

Реальне й номінальне визначення можуть перетворюватися одне в інше. Наприклад: реальне визначення - «Логіка - це наука про фор­ми думки та закони правильного мислення» (Dfd ? Dfn), номінальне визначення - «Наука про форми та закони правильного мислення по­значається терміном “логіка”» (Dfn ? Dfd).

Види реальних визначень.

Найпоширенішим серед явних реальних визначень є визначення, відоме під назвою визначення через найближчий рід і видову відмін­ність, або класичне. Структура такого визначення може бути пред­ставлена у вигляді формули: А = Вс, де А - визначуване (Dfd - дефіні- єндум), Вс - визначальне (Dfn - дефінієнс), у якому В - рід, с - специ-

фічна видова відмінність. Наприклад: загальна теорія держави і пра­ва (А) - фундаментальна юридична наука (В), яка вивчає сутність, найбільш загальні закономірності і тенденції виникнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємозв’язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття і категорії.

Залежно від того, на що вказує специфічна видова ознака, роз­різняють такі види класичних визначень: атрибутивні, реляційні (до яких відносять функціональні визначення), генетичні.

В атрибутивних визначеннях видовою відмінністю є специфічна властивість поняття, яка мислиться у визначуваному понятті. Оче­видно, що саме цей різновид явних визначень є найпоширенішим в правознавстві. Наприклад, «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину».

У реляційних визначеннях видовою ознакою є відношення визна­чуваного поняття до інших предметів класу, що виділяються визна­чуваним поняттям. Наприклад, «Судова влада - гарант дотримання прав громадян і верховенства закону». У функціональних визначен­нях видова ознака вказує на рольове відношення предметів класу, що виділяються визначуваним поняттям по відношенню до цілого. На­приклад: «Прокурор - це посадова особа, яка здійснює підтримання державного обвинувачення; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додер­жанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову ді­яльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з об­меженням особистої свободи громадян».

У генетичних визначеннях як видову ознаку розглядають спосіб походження, створення, конструювання предметів, які мисляться у визначуваних поняттях. При цьому генезис може бути природним або соціальним (історичним). Генетичними є всі історичні визначен­ня, у яких мова йде про предмети в їх ознаках відносно часу. Напри­клад: «Перша писемність - це шумерська писемність, що виникла приблизно 5 тисячоліть тому, ще до появи держав» або «Індустріаль­не суспільство - це суспільство, сформоване в процесі і в результа- 60

ті розвитку машинного виробництва, виникнення адекватних йому форм організації праці, застосування досягнень науково-технічного прогресу».

Щоб визначення виконувало своє завдання з розкриття змісту ви­значуваного поняття, потрібно при його формулюванні дотримувати­ся елементарних правил.

Види неявних визначень.

Неявні визначення поділяються за семіотичними критеріями на: синтаксичні (операційні), семантичні (через перелік) і контекстуаль­ні, що поділяються на аксіоматичні та прагматичні (зокрема, остен- сивні).

Синтаксичним (операційним) є визначення, у якому у визначаль­ній частині надається приклад (опис, правила) оперування предме­том. Тобто в дефінієнсі є ознака, яка містить посилання на операцію, за допомогою якої можна розкрити зміст відповідного поняття, а в ре­зультаті - розпізнати предмети, які мисляться в цьому понятті, від­різнити їх від усіх інших. Так, кислоту можна визначити як речовину, яка надає лакмусу червоного кольору. Або: «Нуль - це число, яке в ре­зультаті помноження на будь-яке інше число дає нуль».

Семантичним (або через перелік) є визначення, у якому встанов­люється значення поняття шляхом переліку індивідів класу. Таким чином надається семантична інтерпретація. Наприклад: «Поняття «стародавній світ» охоплює Стародавній Єгипет, Вавилон, Індію, Китай, Хетську державу, Ассирію, а також Стародавню Грецію, Рим, Карфаген і багато інших» або «Співучасниками злочину, поряд із ви­конавцем, є організатор, підбурювач і пособник».

Контекстуальним називається визначення, що дозволяє зрозуміти зміст поняття шляхом установлення контексту. Зокрема, таким чином надається прагматична інтерпретація (розуміння сенсу). Контексту­альні визначення поділяються на аксіоматичні та прагматичні (зокре­ма, остенсивні).

У контекстуальному визначенні контекстом може бути звичайний уривок будь-якого тексту або соціальні сфери життя, у якому перебу­ває предмет. Як приклад таких визначень можна розглянути переклад будь-якого тексту з іноземної мови на рідну, коли встановлюється зна­чення невідомого слова, виходячи з уривка тексту, а не за словником. Слідчі формують контекстуальні прагматичні визначення щодо осо­би підозрюваного шляхом опитування свідків події чи його знайомих. Ознаки контексту ототожнюються та постають як зміст поняття шля­хом перенесення на предмет пізнання.

Аксіоматичне визначення - вид контекстуального визначення, у якому контекстом виступає система аксіом, тобто положень теорії, які не потребують обґрунтування, оскільки їх достовірність вважа­ється й так зрозумілою і прийнятною. Системою аксіом обмежується коло можливих інтерпретацій. Наприклад, фундаментальні поняття в геометрії (точка, пряма тощо) визначаються через аксіоматичні ви­значення. У правознавстві досліджуються аксіоми права.

Остенсивне визначення - вид прагматичного визначення, яке да­ється шляхом вказівки на предмет (його демонстрацію), що познача­ється даним поняттям. Контекстом у цьому випадку є ситуація, у якій зустрічається цей предмет. Остенсивні визначення використовуються при впізнанні підозрюваного.

Процедури, подібні до визначення

Коли доводиться діяти за відсутності понятійного знання про предмети, звертаються й до інших засобів пізнання, які подібні до визначення, але такими не є. Зокрема, це такі процедури, як: опис, характеристика, порівняння, розрізнення. У перелічених засобах пі­знання можуть розкриватися як суттєві ознаки (характеристика), так і поєднуватися з несуттєвими ознаками (опис).

Описом називається процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, які більшою або меншою мірою розкривають певний предмет. Опис застосовують при оцінці місця злочину чи пригоди, місцевості, виду рослин чи тварин тощо.

Xарактеристикою називається прийом, за допомогою якого вка­зують якісь помітні ознаки предмета, важливі у певному відношенні. Характеристика може бути повною або неповною, позитивною або негативною, всебічною або односторонньою, але вона повинна зав­жди бути об’єктивною. Іноді характеристика може мати лише одну ознаку. Зокрема, у юридичній практиці широко використовується ха­рактеристика особи, яка являє собою документ, що містить офіційний відгук (висновок), оцінку професійних і моральних якостей особи.

Порівнянням називається процедура ознайомлення з предметом, коли визначення неможливе або непотрібне. Порівняння, власне, є способом пояснення специфіки предметів через аналогію і, голов­ним чином, через метафори. Як приклад можна навести судження: «Термін - це монумент поняттю», яке являє собою метафору.

Розрізнення - це прийом, за допомогою якого відрізняють один предмет від інших схожих із ним предметів. Прикладом розрізнення може бути фіксація особливих прикмет при розшуку людей чи зник­лих речей.

Правила визначення і помилки, можливі при визначенні

Побудова визначення регулюється такими правилами:

1. Правило співмірності: обсяг визначуваного поняття повинен дорівнювати обсягу визначального: dfd ? dfn (рис. 22).

Порушення цього правила може спричинити помилки:

а) надто широкого визначення, коли визначуване та визначальне поняття знаходяться у відношенні підпорядкування, причому dfn є родовим поняттям щодо dfd (рис. 23).

Наприклад, злочин (dfd) - це правопорушення (dfn);

б) надто вузького визначення, коли визначуване і визначальне поняття знаходяться у відношенні підпорядкування, причому dfn є видовим поняттям щодо dfd (рис. 24).

Наприклад, покарання (dfd) є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні тяжкого злочину, і полягає у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років (dfn);

в) перехресного визначення, коли визначуване та визначальне поняття знаходяться у відношенні перехрещення (рис. 25).

Наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи (dfd) - це зло­чини, за які передбачене основне покарання у виді штрафу в розмі­рі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі (dfn);

г) безглуздого визначення, коли dfd і dfn є несумісними або неспів- відносними поняттями (рис. 26).

Рис. 26

Наприклад, прокурор (dfd) - це адвокат у кримінальних справах (dfn).

2. Правило заборони порочного кола: заборона визначуване ви­значати через визначальне, яке, у свою чергу, визначається через визначуване. Помилка називається «зачароване коло у визначенні». Приклад «зачарованого кола» у визначенні: «Логічне — це правиль­не мислення». Щоправда, це визначення буде помилковим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як логічного. Різновидом «зачарованого кола» є «тавтологія», або логічна помилка, яку називають ще «те саме через те саме». Наприклад, «Благодійна діяльність - це добровільна безкорислива діяльність благодійних ор­ганізацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності»; «Закон - це закон». Треба зазначити, що принаймні деякі з подібних висловів (зокрема, останній) має певний сенс, щоправда, швидше об­разний, ніж понятійний.

3. Правило однозначності: кожному визначуваному в точності має відповідати одне-єдине визначальне, і навпаки. Це правило усу­ває явища синонімії та омонімії, забороняє використання метафор, художніх образів. Воно є невід’ємною нормою побудови формалі­зованих мов, де зміст має чітко слідувати за мовною формою. У не- формалізованих контекстах це правило діє в послабленому варіанті: кожному визначальному в точності має відповідати одне-єдине визна­чуване, а не навпаки, тобто: dfd = dfn1, dfd = dfn2 і т. д. Залежно від потреб на перший план висуваються деякі з них.

Це правило є виявом закону тотожності. Прикладом помилок є вдавання до образних, художніх засобів, характерними рисами яких є інакомовність, багатозначність, символічність.

4. Правило мінімальності: визначальне має виражатися описовим (явним) поняттям, що характеризує визначуване лише своїми основ-

ними ознаками. Помилка: надмірність. У класичних визначеннях це правило виконується за умови, якщо: а) рід, що входить у визначаль­не, є найближчим по відношенню до визначуваного, тобто таким, що ніяке інше поняття, підпорядковане роду і підпорядковуюче ви­значуване раніше не визначене; б) у визначальному відсутні вирази, що знаходяться у відношенні слідування (підпорядкування). Напри­клад, порівняємо такі визначення: «Квадрат - це прямокутний ромб» і «Квадрат - це паралелограм з прямими кутами, рівними сторонами та рівними діагоналями». Друге визначення є надмірним, оскільки па­ралелограм не є найближчим родовим поняттям до квадрата і рівність діагоналей є наслідком прямокутного ромба, тобто ця ознака є похід­ною і її можна виключити з визначального і, отже, звести друге визна­чення до першого, досягнувши його мінімальної форми. Прикладом надмірного визначення є таке: «Злочин - передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне карне діяння (дія або бездіяль­ність), що скоєне суб'єктом злочину».

5. Правило компетентності: у визначальне мають входити лише поняття, зміст яких уже прийнятий або раніше визначений. Помилка: визначення невідомого через невідоме. Наприклад, сепульки - це тер­мін, жартівливо використаний Станіславом Лемом, який становить важливий елемент цивілізації ардритів із планети Ентеропія.

Бажано при побудові визначення уникати у визначальному нега­тивних понять. Наприклад, з визначення: «Цивільне право не є ад­міністративним» ми не з'ясуємо, які суттєві ознаки містить зміст по­няття «цивільне право». Але існують поняття, зміст яких неможливо з'ясувати без звернення до негативних понять, тому в таких випадках конструюють негативні визначення. Наприклад, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

__________ Контрольні питання

1. Що таке поняття як форма думки?

2. Охарактеризуйте прийоми утворення понять.

3. Дайте визначення «терміна», «денотата», «сенсу».

4. Охарактеризуйте логічну структуру поняття.

5. Дайте визначення закону зворотного відношення між змістом і об­сягом понять.

6. Охарактеризуйте види понять за обсягом.

7. Назвіть види ознак, що складають зміст понять.

8. Охарактеризуйте види понять за змістом.

9. Визначте види відношень між поняттями, використовуючи для по­значення діаграми Ейлера - Венна.

10. Що таке логічна операція узагальнення понять?

11. Що таке логічна операція обмеження понять?

12. Назвіть та охарактеризуйте основні операції з класами як множи­нами.

13. У чому полягає сутність операції поділу понять?

14. Охарактеризуйте види поділу понять.

15. Назвіть правила поділу понять.

16. Що таке класифікація понять? Назвіть види класифікації.

17. У чому полягає сутність логічної операції визначення поняття?

18. Назвіть види прямих і непрямих визначень.

19. Охарактеризуйте правила визначення понять і помилки, можливі при визначенні.

20. Назвіть процедури, які подібні до визначення.