Логіка запитань і відповідей (інтерогативна логіка)

Інтерогативною називають логіку запитань і відповідей. Будь- який сумнів, невизначеність у нашому знанні породжують запитання. Питально-відповідна система є формою розвитку знань, способом пе­редачі їх від однієї людини до іншої.

Запитання - це думка, що направлена на усунення сумніву чи не­визначеності в знанні для отримання нового більш повного і точного знання.

Запитання не є судженням, бо в ньому немає ані ствердження, ані заперечення. Тому воно не може бути ані істинним, ані хибним. Ви­нятком є риторичні запитання, що є неявною формою судження. Ри­торичне запитання не потребує відповіді, тому вони не є запитаннями у власному сенсі, а лише мають граматичну форму питального речен- 101 ня. Оцінювати запитання можна як доречне або недоречне, доцільне або недоцільне. Доречним буде запитання, що стосується предмета обговорення, воно поставлене вчасно та відповідає певним обстави­нам. А недоречним - таке, що відволікається від основного предмета, поставлене невчасно або у невідповідних обставинах. Так, буде до­речним запитати людей, що беруть шлюб, про їх згоду. І буде недо­речним питати їх у цей момент про їх можливі суперечки. Доцільним вважається запитання, що може досягти поставленої мети, бути ко­рисним, а недоцільним - недосяжне в пошуках відповіді. Так, доціль­но запитати людину про її матеріальний стан із наміром допомогти і недоцільно про це запитувати безцільно, заради простої цікавості.

Будь-яке запитання повинно мати сенс, відносно якого формуєть­ся запитання. Якщо вираз не має сенсу, він не може бути ані суджен­ням, ані запитанням.

Структура запитання містить: пропозиційне ядро та питаль­ний функтор. Питальним функтором є слова: де? коли? скільки? і т. д.

Первинна інформація, що міститься в запитанні, називається про- позиційним ядром, або логічною передумовою запитання.

Класифікація запитань.

1. За структурними відмінностями запитання поділяються на:

а) прості та складні. Просте запитання - це одне запитання. Складне запитання містить два або більше прості запитання. Напри­клад: «У якій статті Кримінального кодексу України визначається по­няття “крадіжка”?» — просте запитання. «У якій статті Кримінального кодексу України визначається поняття “крадіжка” і коли був затвер­джений новий Кримінальний кодекс України?» — складне запитання, у якому містяться два прості запитання;

б) запитання до вирішення і запитання до поповнення.

Запитання до вирішення вимагають знаходження істинного су­дження в заданому переліку суджень. Наприклад: «Яким чином буде 102

покараний П. за скоєння крадіжки: штрафом до п’ятдесяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років?» Особливим різновидом запитань до вирішення є дихотомічне запитання. Наприклад: «Чи був виправданий громадянин П.: так або ні?»

Запитання до поповнення вимагають пошуку істинної відповіді в межах заданого класу суджень. Наприклад: «О котрій годині пре­зидент почне зустріч з представниками преси?» (відповідь шукається в межах певного обсягу часу).

2. За відмінностями в методах розв’язання запитання поділяють­ся на:

а) інформаційні запитання. Вони вирішуються шляхом інформа­ційного пошуку. Відповідь вже знайдена і міститься у певних дже­релах інформації. Наприклад: «У якому році було засновано місто Київ?»;

б) задача. Це вид запитання, у якому відповідь відсутня. Вона зна­ходиться у відношенні слідування щодо умови та потребує пошуку алгоритму (формули, методів), відомих у науці.

Потрібно відрізняти наукові та навчальні задачі. На відміну від наукових, навчальні задачі вже мають готову відповідь;

в) проблема. Це вид запитання, що не має ані готової відповіді, ані визначеного алгоритму вирішення. Проблемне запитання потре­бує відкриття нового алгоритму (методу). Наприклад: «Як подолати злочинність у суспільстві?»

3. Стосовно теми обговорення запитання поділяються на суттє­ві та несуттєві. У запитаннях по суті є намір з’ясувати інформацію щодо суттєвих ознак предмета. Наприклад, у запитанні «Які є суттєві ознаки злочину?» міститься саме така вимога. А несуттєві запитання залишають суттєві ознаки невисвітленими і містять запит щодо не­суттєвих характеристик предмета. Такі запитання - про те, що не за­слуговує уваги, або якісь дурниці.

Правила постановки запитань:

1. Запитання повинно бути ясним, тобто всі поняття мають бути визначеними.

2. Пропозиційне ядро запитання повинно бути істинним суджен­ням.

Якщо правила виконуються, то маємо коректне запитання. При порушенні даних правил виникає помилка псевдозапитання, що свід­чить про некоректність його постановки.

Некоректні запитання

Запитання можуть бути коректними або некоректними залежно від виконання чи невиконання правил постановки запитань.

Некоректні запитання (або псевдозапитання) бувають різними за­лежно від типу порушення. До них, зокрема, належать:

1. Безглузді запитання. Це запитання, що містять невизначе- ні поняття й вирази. Наприклад: «Чи призводить критичне метафі- зиювання абстракціями та дискредитація тенденції церебрального суб’єктивізму до ігнорування системи парадоксальних ілюзій?»

2. Недостатньо визначені запитання. Вони мають сенс, але є багатозначними і за контекстом не можна встановити одне значен­ня. Наприклад: «Ви “за” чи “проти” передачі землі народу?» Неясно, у якому значенні беруться поняття «народ» і «передача». «Народ» означає все населення чи певну його категорію, що має відношення до землі. А може, це всі охочі до землі? І що таке «передача» - це безоплатна передача чи оренда, а може, й продаж землі? Недостатньо визначені запитання можуть використовуватися з метою маніпуляції, бо відповідач із можливих варіантів відповідей несвідомо формує ба­жану для себе.

3. Провокаційні запитання. Це запитання з хибним пропози- ційним ядром. На таке запитання не можна дати істинної відпові­ді. Наприклад, софістичне запитання: «Чи перестав ти бити свого батька: так чи ні?» Якщо відповісти «так», то це означає, що ра­ніше ти бив батька, а тепер перестав. Якщо відповісти «ні», то це означає, що ти як раніше бив, так і зараз б’єш свого батька. Метою багатьох провокаційних запитань є не тільки спонукання до хибної відповіді, а й публічне моральне «падіння» супротивника. До таких запитань належить також: «Кажуть, що ти злодій?», «Так ти - бре­хун?» тощо.

4. Тавтологічні запитання. Таке запитання містить готову відпо­відь. Наприклад: «Яким буде твоє єдине позитивне рішення?».

При постановці запитань необхідно дотримуватися законів логі­ки. Інакше виникають логічні помилки. Наприклад, при порушенні закону непротиріччя виникає псевдозапитання, що містить внутріш­ню суперечливість: «Чи є чесним шахрай?» або «Якщо ані особа А., ані особа В. не причетні до розтрати, то хто з них є причетним до розтрати?»

У практиці допиту в кримінальному впровадженні заборонені так звані «навідні» запитання, що нав’язують певну відповідь. Їх можна вважати певним різновидом тавтологічних запитань.

Для отримання коректного запитання необхідно виправити фор­му запитання відповідно до правил.

Іноді із суб’єктивних причин запитання називають «легкими» або «важкими». Це терміни, що беруться у переносному значенні. Вони означають ступінь інформованості відносно предмета запитання. Якщо людина достатньо інформована, то для неї таке запитання буде «легким», а якщо вона недостатньо інформована, тоді для неї це за­питання буде «важким».

Відповіді на запитання

Відповідь на запитання містить нову інформацію, про яку запи­тується.

Усі відповіді поділяються на правильні та неправильні.

Правильні відповіді - повністю або частково ліквідують пізна­вальну невизначеність.

1. Правильні прості відповіді поділяються на:

а) сильну (повну) відповідь, що повністю ліквідує пізнавальну не­визначеність. Наприклад: «Хто є родоначальником науки логіки?» — «Давньогрецький філософ Арістотель»;

б) слабку (неповну) відповідь, що не повністю ліквідує пізнаваль­ну невизначеність. Наприклад: «Хто є родоначальником науки логі­ки?» — «Якийсь грецький філософ».

2. Правильні відповіді на складні запитання також можуть бути повними або неповними.

Повна відповідь містить інформацію щодо всіх складових запи­тання. У неповних відповідях на складне запитання може міститися деяка частина інформації, що компенсує пізнавальну невизначеність. Наприклад, якщо в складному запитанні є два простих, то неповною буде відповідь тільки на одне з двох простих запитань: «Хто пере­міг у політичних перегонах на посаду президента в Сполучених Шта­тах Америки у 2016 році і на який строк його вибрали?» - «Переміг Трамп». Таким чином, на запитання про строки обрання президента США відповіді ми не отримали.

3. Правильні відповіді можуть бути також скороченими. Зокре­ма, при дихотомічних запитаннях відповіддю може бути «так» або «ні».

Неправильні відповіді не ліквідують пізнавальної невизначеності. Вони можуть бути:

а) тавтологічними, тобто можуть містити повторення запитання замість відповіді на нього. Наприклад: «Чи буде завтра дощ?» - «Буде або не буде»;

б) нерелевантними (невідповідними), у яких відповідь дається не на поставлене запитання, а на якесь інше, що можливо пов'язане з поставленим. У даному випадку ми отримуємо помилку «підміна за­питання».

Окремо можна виділити відповідь «Не знаю». Вона не містить ані істинної, ані хибної інформації щодо предмета запитання. Парадокс цієї відповіді в тому, що вона не дає відповіді.

При порушенні законів логіки може бути внутрішньо супереч­лива відповідь. Наприклад, на запитання «Чи потрібно слухати бать­ків?» іноді можна почути відповідь «Так, завжди потрібно слухати, але іноді можна й не слухати».

У соціальній практиці важливо знати, що запитання мають певну психологічну перевагу перед відповіддю, бо запитанню можна нада­ти певної сугестивної сили, воно може викликати навіювання. У та­кому разі відповідач може опинитися в психологічній залежності від запитувача, потрапити в стресову ситуацію та переплутати правду і брехню. Так, у книзі А. Біне «Сугестивність» досліджено вплив на­віювання на показання свідків. Автор доводить, що формулювання запитань можуть мати різну силу навіювання. Сучасні політтехноло-

Контрольні питання

гії широко використовують подібні способи впливу на масову ауди­торію в соціальній комунікації.

__________ Контрольні питання

1. Чим судження як форма мислення відрізняється від речення?

2. З яких термінів складається просте судження?

3. Які існують судження за кількістю та якістю?

4. Що таке розподіленість термінів у простому атрибутивному су­дженні?

5. Які відношення встановлюються між судженнями різної якості і кількості?

6. Які види складних суджень існують?

7. Які судження називаються модальними?

8. Які типи модальних суджень існують?

9. Що таке деонтична модальність?

10. Що таке інтерогативна логіка?