Модальні судження

Поняття про модальність. Типи модальностей

М о д а л ь н и м и (від лат. modus - міра, спосіб, вид) у логіці на­зивають судження, що містять оцінні характеристики про від­ношення між поняттями, про логічний статус судження, про ре­гулятивні, тимчасові й інші його властивості.

У модальному судженні використовується модальний оператор: «можливо», «необхідно», «доведено», «погано», «заборонено» і т. ін. Структура модального судження така: М (S - Р). Слід зауважити, що в цілому модальною є будь-яка додаткова характеристика зв'язків між поняттями і їх відношень, виражена так чи інакше за допомогою уточнень, оцінок, установок, переконань і т. д. Наприклад, «Імовір­но, скоро настане глобальна економічна криза», «Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань», «За словами очевидців, крадіжка була здійснена в обідню перерву», «Нікого не можуть утримувати в рабстві», «Забороняється збиран­ня відомостей про особу без її попередньої згоди», «Будьте обережні у висловлюваннях», «У Харкові знаходиться один із кращих пар­ків відпочинку». У сучасній модальній логіці виділяють такі види модальності: алетичні, епістемічні, аксіологічні, тимчасові, деон- тичні.

1. А л е т и ч н і модальні судження (від давньогрец. aληθεια - істина) - це висловлювання, що містять оператори: «необхідно», «випадково», «можливо», «неможливо». З точки зору алетичної мо­дальності розрізняють такі різновиди суджень:

- а с е р т о р и ч н і (від лат. Ussero - затверджую) суджен­ня, або судження про реальні факти; вони ґрунтовані на впевне­ності в достовірності інформації про стан справ.

- п р о б л е м а т и ч н і судження, або судження про можли­вість, де відображається ймовірність наявності або відсутності ознак у предмета. Наприклад, «Імовірно, відбудеться засідання Вер­ховної Ради», «Необхідно було б забезпечити рівність трудових прав усіх громадян», «Можливо, рішення суду буде оскаржено», «Можли­во, соціально-виховна робота в установах виконання покарань досяг­не мети виправлення і ресоціалізації засуджених»;

- а п о д и к т и ч н і (від давньогрец. ароdeixis - достовір­ність, переконливість) судження, або судження про необхідність, містять таку ознаку, яка є необхідною, істотною для предмета. Наприклад, «Існування суспільства неможливе без норм моралі», «Порушення закону тягне за собою покарання», «Використання бак­теріологічної зброї спричиняє загибель усього людства», «Потеплін­ня клімату на землі призведе до глобальних змін існування».

2. Е п і с т е м і ч н о ю («епістема» в Античності - достовірне знання) називається модальність, яка виражає ступінь обґрунто-

ваності інформації та міру її достовірності. У логіці в міру обґрун­тованості розрізняють два класи суджень: а) достовірні. Наприклад, «Доведено, що існують явища, які ще неможливо пояснити з позицій науки»; б) проблематичні. Наприклад, «Імовірно, що не всі людські можливості вивчені».

Д о с т о в і р н е судження - це таке висловлювання, у яко­му міститься твердо встановлена інформація, де використову­ються оператори: переконливо, доказово, спростовано, доведено. Це судження, істинність яких обґрунтована. Вони служать у пізнанні початковим пунктом нових логічних висновків, що приводять до по­дальшого розширення достовірного знання.

П р о б л е м а т и ч н і судження - це такі висловлювання, які не можна вважати обґрунтованими внаслідок того, що істинність або хибність таких суджень точно не встановлена. Вони лише претендують на те, щоб бути істинними. У природній мові в таких висловлюваннях зазвичай використовують такі оператори, як «імовірно», «допустимо», «правдоподібно», «можливо».

3. А к с і о л о г і ч н а модальність (від давньогрец. axios - цінний) об'єднує судження, у яких характеризуються ті або інші явища через шкалу цінностей. Операторами аксіологічних висловлювань є «добре», «гірше», «краще», «байдуже», «погано». З їх допомогою людина оцінює свої та чужі вчинки, визначає сторони добра і зла. Наприклад, «Погано не поступатися місцем у громадському транспорті літнім людям», «Промова адвоката була блискучою», «Радує, що пройшов перший весняний дощ», «Огидно, що ти мене обдурив». Іноді в мовних виразах виступають інші оператори. Наприклад, «корисно», «засмучує», «мило» та ін. Ця модальність може бути виражена і в порівняльній формі за допомогою операторів: «гірше», «рівноцінно», «краще».

4. Т и м ч а с о в і (темпоральні) модальності вказують на наявність тимчасового чинника у висловлюваннях. Абсолютна модальність використовує оператори: «ніколи», «завжди», відносна - «пізніше», «одночасно». Наприклад, «Завжди історія розвивається з минулого в сьогодення» або «Одночасно неможливо перебувати у двох місцях відразу».

5. Деонтична модальність і формальний аналіз норм права. Д е о н т и ч н а логіка (від давньогрец. δεον - борг, обов'язок) - ло­гіка норм, розділ сучасної логіки, що застосовує принципи і методи до аналізу нормативних типів висловлювань. Розробка деонтич- ної логіки почалася із середини 20-х рр. минулого століття в роботах Е. Маллі, К. Менгера. Їх роботи викликали гарячу дискусію про від­ношення виводимості для висловлювань із деонтичними оператора­ми, про логічне значення таких висловлювань.

У 1950-60-х рр. до досліджень у сфері деонтичної логіки підклю­чилися багато відомих логіків: Я. Гінтікка, Р Монтегю, Е. Леммон, А. Андерсон, Н. Решер та ін. Завдання були масштабними: необхідно було вивчити властивості деонтичних операторів, розглянути особли­вості отриманих систем і їх семантичних підстав. На сучасному ета­пі деонтична логіка фокусується на вирішенні прикладних завдань. Спроби виразити специфіку нормативних кодексів і ряд норматив­них понять і відношень привели до переходу від врігтівських систем до відносних бімодальних і мультимодальних систем (Г. Праккен, Г Фреєсвейк).

Деонтична модальність дає оцінку і вказує на тип дій, які виража­ються за допомогою понять «дозволено», «заборонено», «обов’язково». Деонтична модальність застосовується для характеристики діяльності людей, моральних і правових норм їх поведінки в суспільстві. Систе­му такого роду логічних правил називають логікою норм. Наприклад, «Відеозйомка заборонена», «Кожна людина має право на освіту», «Заборонено порушувати правила поведінки в громадських місцях», «Забороняється пропаганда війни», «Об’єднання громадян можуть ви­користовувати власну символіку», «Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді вірую­чих», «Кожна людина має право на особисту недоторканність».

У модальних деонтичних судженнях використовують такі опера­тори: обов’язково - О, заборонено - F, дозволено - Р. Ці модальності пов'язані одна з одною і між ними має місце відношення еквівалент­ності.

1. Заборонено те, від чого обов’язково слід утримуватися, що обов’язково не слід робити.

2. Дозволено те, від здійснення чого не обов’язково утримуватися.

3. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися, що не дозволено не виконувати.

4. Заборонено те, що не дозволено.

5. Обов’язковим є те, що заборонено не виконувати.

6. Дозволено те, що не заборонено.

Таблиця 9

Найчастіше деонтичну модальність застосовують у сфері права і моралі. Правові норми виступають регулятором правил поведінки в суспільстві, і ці норми містяться в кодексах і законах.

Юрист повинен правильно розуміти, яким чином ефективно по­будувати нормативно-правову систему, яка має безпосереднє відно­шення до модальної логіки. У цій системі неможливо існування не- регульованих дій. Правозаборонні і правозобов'язальні норми повин­ні знаходитися в рівновазі одна з одною, відношення між ними не повинно містити несумісні норми:

Найчастіше правозаборонні норми в усіх юридичних документах формулюються за допомогою деонтичної модальності. Наприклад, у статті 37 Конституції України говориться: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конститу­ційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і тери­торіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплен­ня державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і сво­боди людини, здоров'я і населення, забороняються».

Те саме стосується і правозобов'язальних документів. Напри­клад: у частині 1 статті 4 Декларації про ліквідацію всіх форм нетер­пимості і дискримінації на основі релігії або переконань (25.11.1981) говориться: «Усі держави повинні вживати ефективних заходів для попередження і ліквідації дискримінації на основі релігії або переко­нань у визнанні, здійсненні і реалізації прав людини і основних сво­бод у всіх сферах цивільного, економічного, політичного, соціального і культурного життя».

3.5.