Мислення і мова. Семіотика
Предмет логіки як предмет пізнання не є даним безпосередньо. Форми думки і закономірності їх співвідношення в ідеальному світі мислення пізнаються завдяки їх матеріалізації в мові.
Мова для дослідників логіки є емпіричною реальністю, де можуть проявлятися думки. Особливо це є важливим для розуміння абстрактного мислення, яке є словесним. Але мова не є прямим віддзеркаленням думок, логіка мислення та граматичні форми мови є різними за своїми структурами. Крім того, думка і мислення є ідеальними, а мова матеріальною, бо має звукові та графічні форми вираження. Тобто мислення виражає себе в мові в усній чи письмовій формі.Перехід від ідеального світу до матеріальних предметів завжди є опосередкованим. У зв’язку з цим виникають особливі проблеми співвідношення мислення і мови, пов’язані з визначенням опосередкування. Наука «логіка» досліджує мислення, що визначається через мову, але не за допомогою граматики, а за посередництвом абстрагованого бачення мови як особливої знакової символічної системи. Отже, ураховуючи такий підхід, можна дати визначення мови з логічної точки зору.
М о в а - це система знаків із відношенням, що визначається правилами утворення і перетворення. Тобто мова є системою знаків із наданою інтерпретацією, яка використовується для комунікації та пізнання.
Мови поділяються на природні та штучні. Поєднання елементів природної та штучної мови може призвести до створення гібридної мови, яка за походженням також є штучною.
Природні мови виникають стихійно в практичній діяльності. Вони використовуються як ефективний спосіб спілкування. Природними є всі національні мови (українська, англійська, французька і т ін.).
Штучні мови створені людиною для фіксації, збереження й обробки результатів і засобів пізнання (шифри, мова математики, логіки, мова програмування і т ін.). Штучні мови використовуються для технічної комунікації за встановленими правилами.
Але вони не використовуються для нефахового спілкування.Гібридні (спеціалізовані) мови поєднують елементи природної та штучної мови (мова логіки Арістотеля, наукова термінологія). Гібридна мова - це мова зі спеціалізованою семантикою, вона є характерною як для гуманітарних наук, так і для природознавства та технічних наук. Специфікою наукової термінології є створення особливих термінів або надання наукового значення словам природної мови. Наприклад, загальновідомими є слова «свобода», «справедливість» або «відповідальність» тощо. Але у філософії права вони набувають особливого наукового значення, що відрізняється від багатьох побутових значень.
Відносно пізнавальних завдань мова виконує певні функції, що посилюються завдяки створенню наукових мов. До функцій мов належать: сигнальна, експресивна, описова, декларативна, пошукова, комунікативна, оціночна і нормативна. Сигнальна функція з'явилася на початку людської історії та є спільною для мови людей і мови тварин. Для сучасної людини сигнальна функція також важлива (наприклад, сигнал тривоги). Але сигнальна функція мови не пов'язана із завданнями наукового пізнання. Експресивна (емотивна) функція пов'язана з виразами емоцій і почуттів. Вона актуальна для чуттєвого рівня пізнання. З точки зору відповідності внутрішніх психічних станів дійсності емоційні вирази оцінюються як щирі або нещирі, доречні або недоречні. Екпресиви досліджуються в сучасній логіці почуття. Описова (денотативна, наративна) функція дає можливість отримати повідомлення про об'єкти та стан речей у дійсності. Відповідність повідомлення щодо дійсності набуває значення істинності, а невідповідність дає хибний результат. Шляхом опису ми отримуємо первинні дані про об'єктивний світ. Прикладом може бути будь-яка інвентаризація, інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності або опис підозрюваного, що надає свідок. Якщо стан речей змінюється, використовується декларативна функція мови, що сповіщає про зміни. Прикладом може бути Декларація про державний суверенітет України або податкова декларація про майновий стан і доходи.
Декларативні заяви оцінюються як обґрунтовані або необгрунтовані, своєчасні або несвоєчасні. За допомогою пошукової функції мова постає інструментом передачі нової інформації. Ця функція досліджується інтерогативною логікою, предметом якої є запитання та відповіді з їх оцінками як коректних або некоректних, доречних або недоречних тощо. Комунікативна функція є визначальною, вона є важливим чинником розвитку спілкування, різних мовних форм соціальної взаємодії. Оціночна функція мови полягає у вираженні відношення за шкалою моральних оцінок («добре», «погано», «нейтрально»). Нормативна функція мови призначена для висловлення спонукань до дії або бездіяльності. Вона досліджується в логіці норм, зокрема деонтичній логіці. За допомогою нормативної функції мови права формується характер правових норм (обов'язку, заборони, дозволу), команд, інструкцій, вимог та ін. Нормативні вирази оцінюються подібно декларативним. За напрямами, що формуються мовними функціями, здійснюється логічний аналіз мови права.З точки зору логіки, будь-яка мова є системою знаків. У процесі розробки цього підходу в історії логіки була створена особлива теорія, що більш узагальнено описує опосередковуючу систему знаків, завдяки якій здійснюється взаємозв'язок мислення та мови як лінгвістичної системи. Цією теорією стала семіотика.
С е м і о т и к а - це наука про знаки і знакові системи. Вона створена американським філософом і логіком Чарльзом Пірсом у XIX ст. Ч. Пірс ототожнював предмети логіки і семіотики. У семіотиці центральним об'єктом є знак.
З н а к - це матеріальний об’єкт, що є замісником дійсно існуючого предмета у свідомості та символічно його представляє в мові. Мовними знаками є слова і словосполучення. Завдяки спільним знакам можна обмінюватися думками, підвищувати ефективність процесу мислення. Г. Лейбніц вважав, що знаки полегшують логічні операції. Знаки повинні бути короткими за формою та змістово насиченими.
Знаки поділяються на: індекси, іконічні та символічні знаки.
Знаки-індекси (покажчики) - це предмет як знак, що безпосередньо вказує на інший предмет. Між ними встановлюється причинно- наслідковий зв'язок.
Знаки-індекси поділяються на: дійсні індекси (відбитки пальців, куль) та конвенційні (умовні) індекси (знаки дорожнього руху). Між дійсним індексом (відбитком пальця) і відповідним об'єктом (пальцем) є дійсний причинно-наслідковий зв'язок, а між конвенційним індексом (знак дорожнього руху «заправка») та об'єктом (заправка) - умовний причинно-наслідковий зв'язок.
Іконічні знаки (образи) - подібні відповідним предметам (мапа, картина, фоторобот, креслення, метафора).
Символічні знаки - фізично та образно не пов'язані з предметами. Зв'язок умовний або стихійний, установлюється на практиці (тризуб в українській символіці, Феміда як символ правосуддя). Слова природної мови закріплюються в алфавіті як символічні знаки. Символічні знаки мають різний сенс.
Таким чином, відмінність між знаками зумовлена характером зв'язку з предметом, який цей знак позначає. Найскладнішим, найвід- даленішим від предмета є знак-символ, який узагальнює характеристики всіх видів знаків і тому він постає елементом знакової системи як теоретичної абстракції.
Кожен знак має предметне значення та сенс.
Предметне значення - це об'єкт, що позначається. Наприклад, прізвисько «Дау» (знак) належало відомому фізику Ландау (об'єкт позначення), який працював у Харківському університеті.
Сенс - це інформація про предмет, на основі якої конструюється ідеальний образ предмета.
Сенс може бути: 1) прямий, що відокремлює предмет від інших; 2) непрямий (переносний), що встановлюється на основі подібності
предметів, та 3) етимологічний (буквальний), що вказує на походження слова. Наприклад, прямий сенс злочину даний у його визначенні в статті 11 Кримінального кодексу України, де злочин визначається як «передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину». У переносному сенсі злочин - це неприпустимий, ганебний вчинок.
Це переносне значення зустрічається в багатьох українських фразеологізмах (Каїнова печать - братовбивчий злочин). А в етимологічному (буквальному) сенсі слово «злочин» утворено від іменника «зло» і дієслова «чинити» та означає «вчинення зла».Семіотика включає три розділи, що представляють рівні семіотичного аналізу мови, які запропонував Чарльз Морріс: синтаксис, семантику і прагматику.
Синтаксис (від грец. sintaxis - додавання, побудова, порядок) вивчає види знаків і відношення між знаками (знак - знак), випрацьовує правила побудови знакової системи. При проведенні синтаксичного аналізу знакової системи відбувається абстрагування від значення та сенсу.
Семантика (від грец. semanticos - позначений) досліджує відношення між об'єктом і знаковою системою (знак - значення). У межах семантики є семантична теорія інтерпретації (значення).
Прагматика (від грец. pragmaticus - практичний) досліджує відношення між суб'єктом пізнання та знаковою системою (знак - сенс). Сенс - це предмет уявлення (а не безпосереднього спостерігання), що представлений змістово. У межах прагматики виникла прагматична теорія інтерпретації (сенсу).
Пізніше Рудольф Карнап у роботі «Введення в семантику» запропонував розрізняти емпіричну і «чисту» семіотики. Емпірична семіотика досліджувала логічні особливості природних мов як знакових систем, а «чиста» семіотика аналізувала штучні знакові системи, фокусуючись в основному на штучній мові логіки.
Відношення знака, значення і сенсу складає семіотичний трикутник.
Методологічне значення семіотичного трикутника полягає в тому, що він є основою моделювання різних видів відношень. Наприклад, модифікацією семіотичного трикутника є комунікативний трикутник «інформація - адресат - реципієнт», або драматичний трикутник «агресор - жертва - рятувальник», або герменевтичний трикутник «текст- автор - інтерпретатор» тощо.
Семантична і прагматична теорії інтерпретації використовуються в юридичній герменевтиці для тлумачення юридичних норм та інших юридичних текстів.
1.5.