Правила і помилки в аргументації
Для того, щоб аргументація була результативною, необхідно дотримуватися певних правил. Їх порушення спричиняє відповідні помилки, які позначаються на ефективності аргументації.
Правила аргументації поділяють на:
1) правила щодо організації аргументації та
2) правила щодо процесу аргументації.
До правил щодо організації аргументації відносять: правило свободи, правило логічності, правило тягаря обґрунтування, правило релевантності й правило завершення аргументації. А до правил щодо процесу аргументації зараховують: правило обґрунтування точки зору, правило критики точки зору і правило подання аргументації.
Правила щодо організації аргументації.
Правило свободи формулюють так: аргументатори не повинні ставити перепони один одному при пропонуванні своїх точок зору та при критиці точок зору опонента.
Порушення правила свободи можливе у таких випадках:
1) аргументатор може накласти обмеження на аргументацію опонента.
В результаті такого порушення правила свободи аргументато- ри можуть припуститися таких помилок:
а) оголошення точки зору священною;
б) накладання табу на точку зору.
«Оголошення точки зору священною» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли опоненту забороняють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як священну.
Приклад: «Ми можемо обговорювати все, що завгодно. Єдине, що не обговорюється, це те, чи Бог існує. Бог є».
«Накладання табу на точку зору» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли опоненту забороняють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як табу.
Приклад: «Тобі не потрібно було говорити про це. Про мертвих погано не говорять»;
2) аргументатор може обмежити свободу дій іншої сторони. Це можна зробити двома способами:
а) примусити пропонента відмовитися від обґрунтування своєї точки зору або критики точки зору опонента.
Подібні дії спричиняють помилки: «аргумент до палиці» та «аргумент до жалю».«Аргумент до палиці» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор погрожує опоненту з метою перешкодити йому вільно аргументувати свою точку зору.
Приклад: «Звичайно, Ви самі повинні розв’язати цю проблему, але пам’ятайте, що ми - Ваші найголовніші клієнти».
«Аргумент до жалю» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор звертає увагу на тяжкі обставини, скрутне становище тощо з метою викликати жаль та співчуття.
Приклад: «Як Ви могли так поставитися до моєї роботи? Я працював над нею і вдень і вночі»;
б) аргументатор може порушити правило свободи дискредитуючи опонента перед аудиторією. Це дуже поширена помилка у аргументації, яку називають «аргументом до людини».
«Аргумент до людини» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор застосовує особисті напади на опонента з метою відвернути увагу від змісту того, що говорить супротивник, і подати його особу як об'єкт звинувачень та критики.
Існують такі різновиди «аргументу до людини»:
1) «пряма атака»;
2) «непряма атака»;
3) «ти також».
«Пряма атака» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли пропонент приписує опоненту реальні або уявні недоліки з метою зображення його в кумедному вигляді, критики його розумових здібностей, підриву довіри до його міркувань.
Приклад: «Мені було так прикро слухати його відповідь, що я навіть не буду брати на себе відповідальність щось говорити з приводу його інсинуацій. Людина несповна розуму».
«Непряма атака» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли пропонент робить власні припущення щодо особистих мотивів опонента, які він намагається репрезентувати як раціональні твердження.
Приклад: «Вона думає, що саме чоловіки є причиною поганого становища жінок у суспільстві. Я не можу позбутися думки, що, мабуть, колись у минулому вона прала брудні шкарпетки чоловіка, якого недуже любила, і саме тому втратила здатність думати».
«Ти також» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли пропонент невиправдано підкреслює суперечності в словах та справах опонента, суперечності між його попередніми й нинішніми думками або між словами та діями.
Приклад: «Ви стверджуєте, що маленькій дитині не треба робити ніяких щеплень, оскільки вони можуть спричинити різноманітні ускладнення. Тоді чому Ви самі, знаючи все про ускладнення, зробили своїй дитині усі щеплення? Може, тому, що Ви не хотіли щоб Ваша дитина захворіла, наприклад, на дифтерію чи паротит?».
Правило логічності формулюють так: міркування, з яких складена аргументація, повинні бути логічно правильними.
Є кілька випадків порушення цього правила:
1) для умовно-категоричних дедуктивних міркувань найпоширеніші такі помилки:
а) «ствердження консеквента»;
б) «заперечення антецедента».
«Ствердження консеквента» - це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus ponens («Якщо А, то В. А. Отже, В») застосовують неправильну форму («Якщо А, то В. В. Отже, А»).
Приклад: «Якщо Ви застудилися (антецедент), то почуваєте себе зле (консеквент). Вона почуває себе зле (ствердження консеквента). Отже, вона застудилася (антецедент)».
«Заперечення антецедента» - це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації замість правильної форми modus tollens («Якщо А, то В. Не В. Отже, не А») застосовують неправильну форму («Якщо А, то В. Не А. Отже, не В»).
Приклад: «Якщо Ви застудилися (антецедент), то почуваєте себе зле (консеквент). Вона не застудилася (заперечення антецедента). Отже, вона не почуває себе зле (заперечення консеквента)»;
2) для розділово-категоричних дедуктивних міркувань найпоширеніші такі помилки:
а) «застосування логічного сполучника “або ” не в строго розділовому смислі»;
б) «перерахування в розділовому засновку не всіх альтернатив».
«Застосування логічного сполучника “або” не в строго розділовому смислі» - це помилка, яка має місце в аргументації, тоді, коли логічний сполучник «або» застосовується не в строго розділовому, а у сполучно-розділовому смислі, що дає змогу обґрунтувати тільки певний рівень правдоподібності точки зору.
Приклад: «На свята він планує поїхати до Карпат або відвідати свого друга у Львові. Він поїде до Карпат. Отже, свого друга у Львові він не відвідає».
Висновок у такому міркуванні є тільки правдоподібним, оскільки людина може на свята і поїхати до Карпат, і відвідати свого друга у Львові.
«Перерахування в розділовому засновку не всіх альтернатив» - це помилка, яка має місце в аргументації, тоді, коли в аргументі, де перераховують альтернативи, вони не розглядаються у повному обсязі, що дає змогу обґрунтувати тільки певний рівень правдоподібності точки зору.
Приклад: «Крадіжку в квартирі міг вчинити або Карпенко, або Петренко. З 'ясовано, що Карпенко має алібі й тому він крадіжку не вчиняв. Отже, крадіжку вчинив Петренко».
Висновок у такому міркуванні логічно не випливає із засновків, якщо у його першому засновку не перераховані усі можливі крадії;
3) для умовно-розділових дедуктивних міркувань найпоширеніша помилка «хибна дилема» (тут мають на увазі складну конструктивну дилему, побудовану за схемою «Відбудеться варіант А або варіант В. Якщо відбудеться варіант А, то відбудеться і варіант С. Якщо відбудеться варіант В, то відбудеться і варіант D. Отже, відбудеться або варіант С, або варіант D»).
«Хибна дилема» - це помилка, яка має місце тоді, коли в аргументації, побудованій за формою складною конструктивної дилеми, аргументатор оперує наслідками двох альтернатив, які не виключають одна одну, окрім того їх може бути більше ніж дві.
Приклад: «У мене є дві можливості успішно вкласти певну суму, отриману за заповітом. Або я відкриваю рахунок у банку, або я інвестую гроші в житло. Якщо я покладу гроші на рахунок у банку, то відсоток буде невеликий. Якщо ж я інвестую гроші в житло, то є ризик втратити їх - частково чи повністю. Таким чином, я або виграю невелику суму, або навіть щось втрачу»;
4) в індуктивних міркуваннях найпоширеніші такі помилки:
а) «поспішне узагальнення»;
б) «після цього, отже, з цієї причини»;
в) «слизький схил».
«Поспішне узагальнення» - це помилка, яка має місце в аргументації при узагальненні без достатніх на це підстав.
Приклад: індуктивне узагальнення «Усі лебеді білі» було сформульоване на підставі перенесення ознаки «бути білим» з обмеженої множини лебедів, яких спостерігали в Західній Європі, на всю множину птахів. Проте, коли у 1606 році було відкрито Австралію (тогочасна Нова Голландія), там знайшли чорних лебедів. Таким чином, індуктивний висновок «Усі лебеді білі» виявився хибним.
Різновидом помилки «поспішне узагальнення» є помилка «звертання до думки більшості».
«Звертання до думки більшості» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор необгрунтовано узагальнює думку деякої кількості людей і застосовує це узагальнення для обґрунтування власної точки зору.
Пропонент у цьому випадку стверджує, що його точка зору повинна бути прийнята, оскільки з нею погоджується велика кількість людей.
«Після цього, отже, з цієї причини» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор просту послідовність подій подає за їх причинний зв'язок.
Приклад: «Люди з’явились після динозаврів. Отже, люди походять від динозаврів».
«Слизький схил» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор заперечує дію чи ситуацію на підставі того, що з неї необгрунтовано виводить тільки негативні наслідки.
Приклад: «Якщо я дозволю хоча б одному студенту поставити запитання під час моєї лекції, тоді я повинен дозволити це також іншим студентам, і врешті-решт у мене не залишиться часу на викладання навчального матеріалу»;
5) у міркуваннях за аналогією поширена така помилка як «хибна аналогія».
«Хибна аналогія» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор для захисту своєї точки зору застосовує аналогію, порівнюючи предмети, в яких практично відсутні спільні ознаки.
Приклад: «Книга є слабкою, я зрозумів це вже з першої сторінки. Для того щоб переконатися, що риба не свіжа, не обов’язково з’їсти її повністю».
Правило логічності може бути порушене також тоді, коли в міркуванні плутають ознаки частини та цілого або невиправдано переходять від тверджень зі словом «є» до тверджень зі словами «має бути».
У результаті виникають такі помилки:
а) «помилка роз’єднання»;
б) «помилка об’єднання»;
в) «аргумент до висновку».
«Помилка роз'єднання» - це помилка, яка має місце, коли аргументатор у своїй аргументації некоректно переносить властивість цілого на його складники.
Приклад: «Цей кабінет міністрів не є рішучим. Отже, й міністри, які до нього входять також нерішучі».
«Помилка об'єднання» - це помилка, яка має місце, коли аргументатор у своїй аргументації некоректно переносить властивість частини на ціле.
Приклад: «Ми використовуємо справжнє масло, справжні вершки, і справжній салат, саме тому в нас завжди усе смачне».
«Аргумент до висновку» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор у міркуванні переходить від засновків, які містять твердження про факти, до висновку, який містить оціночне висловлювання, або навпаки.
Приклад 1: «Світ є скінченим, отже, я можу убити кого схочу».
Приклад 2: «Усі громадяни України повинні дотримуватися законодавства України. Отже, усі громадяни України дотримуються її законодавства».
Правило тягаря обгрунтування формулюють так: пропо- нент, який запропонував точку зору, забов'язаний її захищати.
При порушенні цього правила виникають такі помилки:
1) «перенесення тягаря обґрунтування на опонента»;
2) «усунення від тягаря обгрунтування».
«Перенесення тягаря обґрунтування на опонента» - це помилка, яка має місце у аргументації, коли пропонент намагається замість наведення аргументації власної точки зору примусити супротивника обґрунтувати протилежне його точці зору.
Приклад: «Ті, хто підтримує зміни, вимагають щоб їхні супротивники довели, що скорочення податків призвело б до небажаних наслідків».
Розрізняють такі різновиди перенесення тягаря обґрунтування залежно від виду аргументації:
а) при незмішаному розходженні в думках замість захисту власної точки зору пропонент примушує опонента обґрунтовувати, що точка зору пропонента неправильна;
б) при змішаному розходженні в думках аргументатор, замість того, щоб захищати власну точку зору, примушує опонента захищати свою.
«Усунення від тягаря обґрунтування» - це помилка, яка має місце у аргументації, коли аргументатор намагається сформулювати точку зору таким чином щоб її не треба було аргументувати.
Розрізняють такі різновидиусунення від тягаря обґрунтування:
а) репрезентація точки зору як такої, що не потребує доведення. Для цього застосовують вирази: «Не варто говорити, що...», «Ніхто в здоровому глузді не зможе заперечити, що.», «Очевидно, що.»;
б) наведення особистих гарантій точки зору. Для цього застосовують такі вирази: «Можете мені повірити, що.», «Яможу завірити Вас, що.», «У мене немає сумніві, що.», «Я абсолютно переконаний, що.» та ін.;
в) формулювання точки зору в такий спосіб, що її не можна було б ні перевірити, ні оцінити. Прикладами таких точок зору можуть бути вирази: «Чоловіки переважно мисливці», «Жінки за своєю природою власниці», «Сучасна молодь лінива», «Усі політики - хабарники».
Правило релевантності аргументації формулюють так: для захисту своєї точки зору аргументатор може користуватися тільки тими аргументами, які мають відношення до цієї точки зору.
При порушенні цього правила допускають таку помилку як «нерелевантна аргументація».
«Нерелевантна аргументація» - це помилка, яка має місце у аргументації, коли пропонент намагається переконати не опонента, а аудиторію.
Існують такі різновиди цієї помилки:
а) «патетична помилка»;
б) «аргумент до мас»;
в) «аргумент до авторитету»;
г) «аргумент до скромності».
«Патетична помилка» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається апелювати до думки, почуттів та настрою слухачів, які присутні при обговоренні.
Приклад: «Ви тільки послухайте, що він говорить. Хіба це може бути істиною? Повтори ще раз свої аргументи!».
«Аргумент до мас» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи як аргументи національні стереотипи, расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо.
Прикладом такої помилки є демагогія у політичних дискусіях.
«Аргумент до авторитету» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор замість наведення аргументів для обґрунтування своєї точки зору намагається апелювати у процесі обговорення до власних знань та авторитету або до ідей, імен, поглядів людей, які є авторитетами для супротивника.
Приклади: «Ну, знаєте, цього я просто не розумію», «Але ж Ви самі говорили, що...», «Я ж все-таки професор, тому...», «Вважається загальноприйнятим,що.» тощо.
«Аргумент до скромності» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор необґрунтовано застосовує як аргумент власний авторитет або апелює до своєї компетентності.
Приклад: «Я старший за Вас, юначе, тому.».
Правило завершення аргументації формулюють так: результатом невдалої аргументації точки зору повинна бути відмова пропонента від своєї точки зору, а результатом успішної аргументації точки зору повинна бути відмова опонента від своїх сумнівів з приводу її істинності.
При порушенні цього правила виникають такі помилки:
а) «відмова від зняття точки зору»;
б) «відмова від зняття зауважень»;
в) «виведення істинності точки зору пропонентом»;
г) «виведення істинності точки зору опонентом».
«Відмова від зняття точки зору» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли пропонент не відмовляється від своєї точки зору, яку він не зміг успішно захистити впродовж аргументації.
У випадку коли пропонент не зміг довести своєї точки зору, він повинен відмовитися від неї. Якщо ж пропонент впевнений, що він переконливо обґрунтував свою точку зору, а опонент вважає, що його не переконали, то аргументація заходить у глухий кут.
«Відмова від зняття зауважень» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли опонент відмовляється зняти свої зауваження щодо точки зору, яку пропонент успішно захистив упродовж аргументації.
У випадку перемоги пропонента опонент повинен зняти свої зауваження щодо його точки зору, оскільки він не зміг задовільно їх обґрунтувати. Якщо пропонент і опонент погодилися із результатами обговорення, вони також повинні погодитися з наслідками, які випливають з такого спільного рішення.
«Виведення істинності точки зору пропонентом» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли пропонент на підставі успішного захисту своєї точки зору автоматично робить висновок про її істинність.
Однак, якщо пропонент успішно захистив свою точку зору, він може розраховувати лише на те, що опонент зніме свої з а- уваження і тільки.
«Виведення істинності точки зору опонентом» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли опонент на підставі неуспішного захисту точки зору попонентом робить висновок про істинність своєї точки зору.
Варто пам’ятати, якщо обґрунтування точки зору пропонентом було неуспішним, це ще не означає, що його точка зору хибна, а протилежна точка зору істинна.
Правила щодо процесу суперечки.
Правило обґрунтування точки зору формулюють так: точка зору, яку обстоює аргументатор, має залишатися незмінною впродовж аргументації.
У результаті порушення цього правила виникає помилка «нехтування точністю».
«Нехтування точністю» - це помилка, яка має місце в аргументативному процесі, коли аргументатор намагається змінити свою точку зору з метою полегшення її обґрунтування.
Існують такі різновиди цієї помилки:
а) «втрата точки зору»;
б) «підміна точки зору».
«Втрата точки зору» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли аргументатор в аргументативному процесі ненавмисно підмінює одну точку зору іншою.
Приклад: Промовець починає емоційно розмірковувати про щось несправедливе з погляду моралі, а замість цього доводить, що воно є несправедливим у правовому розумінні.
«Підміна точки зору» - це помилка, яка має місце в аргу- ментативному процесі, коли аргументатор навмисно підмінює одну точку зору іншою з метою ввести в оману опонента.
Ця помилка можлива у таких випадках:
1) точку зору свідомо підмінюють люди, які розуміють, що відкрито її обґрунтувати не можуть. Тоді вони намагаються відволік- ти увагу співрозмовника, висунувши нову точку зору, яка ззовні схожа із попередньою, але має зовсім інший зміст.
Приклад: «Переламавши сірник навпіл будемо мати один раз 2. Зробивши те саме з однією із половинок, будемо мати другий раз 2. Нарешті, зробивши те ж саме зі іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. Отже, узявши 3 рази по 2 ми отримали 4, а не 6, як зазвичай прийнято думати»;
2) підміна точки зору може бути пов’язана із відповіддю не на те запитання, яке було задане, або із нерозкриттям запропонованої теми. При цьому текст аргументації з точки зору логіки може бути бездоганним.
Приклад: - «Де ти дістав цю книжку?» - «Там її вже немає»;
3) підміна точки зору може відбуватися тоді, коли людина свідомо не бажає дати відповідь на поставлене запитання.
Приклад: - «Чи є у Вас зворотний квиток?» - «А, що, у цю пору року складно з квитками?».
Правило критики точки зору формулюють так: критика точки зору повинна відбуватися щодо точки зору, яку дійсно запропонував пропонент.
При порушенні цього правила допускають помилку «фіктивний супротивник» (або «солом’яне опудало»).
«Фіктивний супротивник» - це помилка, яка має місце у аргументації, коли пропонент приписує опоненту неіснуючу точку зору або неправильно репрезентує його точку зору.
Для того, щоб приписати опоненту неіснуючу точку зору, пропонент може зробити такі кроки. По-перше, пропонент наполегливо наголошує на протилежній точці зору.
Приклад: якщо хтось упевнено стверджує: «Особисто я вважаю захист нашої демократії першочерговою справою», він, тим самим, передбачає, що його опонент має іншу точку зору. Якщо опонент не стане заявляти, що він також прибічник демократії, його одразу ж почнуть підозрювати в тому, що він не підтримує демократію.
По-друге, пропонент приписує фіктивну точку зору соціальній групі або спільноті, до якої належить опонент.
Приклад: «Він тільки говорить, що вважає це дослідження корисним, але як ділова людина насправді думає, що гроші витрачені не за призначенням».
По-третє, пропонент маніпулює агентом дії, застосовуючи для переконання опонента в аргументативному процесі такі мовні конструкції, у яких відсутній агент дії.
Приклад: кожний може пригадати такі вирази: «Вважають, що...», «Майже всі думають, що...», «Існує думка щодо...», «Говорять, що...» тощо. Вони дуже часто використовуються для маніпулювання агентом дії. Ефективним прийомом протистояння маніпулюванню з агентом дії є наступні запитання: «Хто вважає?», «Хто конкретно говорить?», «Хто саме висловив думку, яку підтримує опонент?».
Для того, щоб створити «солом’яне опудало», репрезентувати точку зору опонента таким чином, аби вона виглядала безпідставною, її важко було б обґрунтувати, насамперед висмикують точку зору з контексту, а потім застосовують такі прийоми:
а) «надзвичайно спрощують точку зору»;
б) «надзвичайно перебільшують точку зору».
Для спрощення точки зору опонента відкидають певні нюанси та обмеження.
Приклад: людину звинувачують у тому, що вона назвала гомеопатів шарлатанами. Хоча насправді вона стверджувала, що гомеопати - це група людей, «у яких межа між законною діяльністю та шарлатанством є дуже тонкою».
Для перебільшення точки зору опонента її узагальнюють, від- кидаючи слова «деякі», «декілька», і замінюють їх на слова «усі», «кожний», «будь-який». У результаті стає легше спростувати точку зору опонента.
Приклад: опонент стверджує: «Багато людей сьогодні займаються спекуляцією». Пропонет «повторює» цю тезу: «Так Ви стверджуєте, що усі люди спекулюють?» - «Неправда!».
Правило подання аргументації формулюють так: аргумен- татори не повинні використовувати у процесі аргументації недостатньо ясних чи багатозначних формулювань.
При порушенні цього правила допускають помилку «зловживання неясністю».
«Зловживання неясністю» - це помилка, яка має місце в аргументації, коли точка зору пропонента та аргументи, які він використовує для її підтримки, сформульовані нечітко та неясно.
Найтиповішими випадками неясності в аргументації є такі:
1) неясність, пов’язана з імпліцитністю. У цьому випадку неясність викликана тим, що опонент не може чітко зрозуміти мету пропонента, оскільки контекст дозволяє по-різному витлумачити його намір.
Приклад: припустимо, що пропонент у процесі обговорення стверджує: «Тестування не є ефективною формою контролю знань». Опонент для з’ясування намірів пропонента може поставити запитання: «Ви мене попереджуєте, залякуєте, інформуєте?»;
2) неясність, пов’язана з невизначеністю понять, що входять до складу аргументації. У цьому випадку неясність виникає завдяки тому, що поняття, які застосовує пропонент визначені нечітко. У зв’язку із цим ускладнюється з’ясування змісту точки зору, аргументів або аргументації загалом.
Приклад: з приводу твердження «Тестування не є ефективною формою контролю знань» опонент для з’ясування його змісту може поставити пропоненту цілу низку запитань: «Тестування? Що Ви розумієте під цим терміном? Яке тестування? З якого предмета? Усі види тестування?».
4.