Спростування. Методи спростування

Важливо вміти не тільки довести правильне положення, а й спрос­тувати помилкове. Операція спростування настільки ж поширена, як і операція доведення, і є ніби дзеркальним відображенням останньої.

С п р о с т у в а н н я - це міркування, що спрямоване проти висунутої тези і має на меті встановлення її хибності або недоведе­ності. Тактика спростування спрямована на постановку під сумнів компонентів доведення. Це досягається шляхом критики тези; кри­тики аргументів; критики демонстрації, які в процесі спростування можуть використовуватися у сполученні. Спростування спрямовано на руйнування структури доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості тези. Стратегія спростування спрямована на знищення доведення. Спростування тези досягається: 1) шляхом по­збавлення підстави і через спростування виведення (пряме спросту­вання), 2) за допомогою апагогічного або розділового методів (непря­ме спростування).

Пряме спростування

Спростування тези шляхом позбавлення підстави досягається шляхом руйнування підстави фактами, науковими положеннями, за­конами науки (фактичне позбавлення підстави) чи через демонстра- 209

цію відсутності необхідного зв'язку між даною тезою і висунутою підставою (логічне позбавлення підстави). Обидва способи зазвичай взаємопов'язані, доповнюють один одного.

Спростування тези через спростування виведення досягається відповідно до логічних правил умовно-категоричного силогізму - від заперечення наслідку до заперечення підстави. Міркування будуєть­ся таким чином: шляхом логічного аналізу спростовуваної тези виво­диться наслідок, що випливає з нього, який при зіставленні з реальни­ми обставинами виявляє свою хибність. З хибності наслідку випливає хибність підстави, тобто спростовуваної тези. Розбіжність наслідків із дійсністю іноді буває настільки різкою, що явно виявляє безглуз­дість самої тези. Вищевказаний метод спростування знаходить часте застосування в галузі природничих наук.

Непряме спростування

Апагогічне спростування тези досягається непрямим шляхом че­рез підтвердження антитези. Воно обґрунтовується прямим спосо­бом, а потім з істинності антитези виводиться (безпосереднім виснов­ком) хибність тези. Причому спростування хибної тези не залежить від того, чи буде протиставлятися їй антитеза, що є контрадикторним або контрарним судженням. І в тому, і в іншому випадку з істинності одного випливає хибність іншого несумісного судження. Твердження і його заперечення не можуть бути одночасно істинними. Як тільки вдається показати, що вірним є заперечення тези, питання про істин­ність самої тези автоматично відпадає. Досить, скажімо, показати одну білу лисицю, щоб спростувати переконаність у тому, що ніби лисиці бувають тільки рудими.

Розділове спростування тези будується за схемою ствердно-за­перечного модусу простого розділового силогізму, наприклад: або S, або S1, або S2 є P; S є P; отже, ні S1, ні S2 не є P Наприклад, у суді спростовується винуватість усіх підозрюваних у даній справі, коли встановлена фактична винуватість певної особи. Однак і в цьому ви­падку теза не буде повністю спростована, якщо самими обставинами справи не буде виключена співучасть інших осіб, не названих з яки­хось мотивів особою, притягнутою до відповідальності.

Ці два методи можуть застосовуватися для спростування будь-якої тези незалежно від того, чи забезпечена ця теза аргументами, що її підтримують, чи ні. Виводячи з тези помилковий наслідок або пока­завши істинність антитези, ми тим самим доводимо хибність тези. І хоча б які аргументи наводилися на захист тези, вони не складуть його доведення. Довести можна лише істинне твердження; доведень хибних тверджень не існує.

Хибність аргументів виявляється так само, як і хибність тези: ви­веденням із них наслідків, що виявляються в результаті неспромож­ними, або доведенням тверджень, що суперечать аргументам.

Спростування може бути спрямовано на сам зв'язок аргументів і тези. У цьому випадку треба показати, що теза не випливає з ар­гументів, наведених на його підтвердження. Якщо між аргументами і тезою немає логічного зв'язку, то немає й доведення тези за допо­могою наведених аргументів. З цього не випливає, звичайно, що аргу­менти є хибними і те, що теза є хибною.

6.4.