МОНАДОЛОГІЯ Г. В. ЛЕЙБНІЦА

• Раціоналістичну, але відмінну від Декарта позицію займає Готфрід Вільгельм Аейбніц (1646-1716 рр.). Народився у Лейпцигу. Був знайомий з багатьма видатними представниками тогочасної науки і природознавства.

Ядром філософської системи Лейбніца є вчення про «монади» - мона­дологія. Монада характеризується як проста, неподільна субстанція, здатна до активної діяльності. Монада не змінюється в своїй внутріш­ній визначеності під впливом інших монад. Кожна монада відображує світ сама по собі, несе світовий порядок у собі. Відношення, яке існує між монадами, дістало назву «гармонія».

«Мудрість - це досконале знання принципів усіх наук і мистецтво застосування. Прин­ципами я називаю всі фундамен­тальні істини, достатні для то­го, щоб у разі потреби одержати від них усі висновки».

Г. В. Лейбніц

• Фактично Г. Лейбніц до спі- нозівського поняття субстанції приєднав принцип діяльної сили («самодіяльності»). Матеріальні явища — це вияв неподільних, прос­тих духовних одиниць — монад, які не мають протяжності та не перебувають у просторі, оскільки він нескінченно подільний.

Діяльність, рух - властивості монади. Природу неможливо пояснити лише законами механіки, потрібно ввести поняття мети, оскільки кожна мона­да є відразу основою всіх своїх дій та їх метою. Душа — це мета тіла, те, до чого вона прагне. Взаємодія душі та тіла монади - це Богом «установлена на­перед гармонія». Отже, філософська позиція Лейбніца - об’єктивний ідеалізм.

За рівнем розвитку монади поділяються на три види.

• Монади найнижчого рівня характеризуються «перцепцією» (пасив­ною здатністю сприйняття). Вони здатні створювати нечіткі уявлення.

• Монади вищого рівня здатні мати відчуття і дають більш чіткі уявлен­ня. Вони визначаються як монади-душі.

• Монади найвищого рівня розвитку здатні до «апперцепції» (наділені свідомістю). Це монади-духи. Монада - це мікрокосм. З першої категорії монад (життя) виникає неорганічна природа, з другої (монади душі) — тварини, з третьої (монади-духи) — людина.

—

«Потрібно навчитися завж­ди зберігати наявність духу: це означає бути спроможним розмір­ковувати в метушні, в будь-яких обставинах, у небезпеці так само добре, як у своєму кабінеті».

Г. В. Аейбніц

Монади досягаються не чуттями, а лише розумом. Тіла, які містять монади нижчого рівня розвитку, - це фізичні тіла, тобто предмети неживої природи. Тіла, в яких монади здатні до відчуттів і уявлень (монади-душі), - це біологічні об’єкти. Людину на­ділено такою сукупністю монад, в якій організуючу роль відіграють монади, здатні до апперцепції (монади-духи). Утворення сукуп­ностей монад не є випадковим, а визначається «установленою напе­ред гармонією». Гармонія є прин­ципом, завдяки якому долається ізольованість монад. Розвиток, який відбувається в світі, Аейбніц пояснює різним рівнем розвитку монад.

У теорії пізнання Аейбніц, близький до Декарта, продовжує його раціо­налізм, вносячи момент розвитку. Приймаючи головну тезу сенсуалізму «ні­чого немає в розумі, що не пройшло б раніше через відчуття», він доповнює її положенням - «крім самого розуму», тобто вроджених здібностей до мислення і створення понять та ідей. Звідси Аейбніц виводить концепцію двох рівнів істини:

. Чуттєве пізнання може дати «істини факту», емпіричні істи­ни, які стосуються лише одиничних явищ і подій.

«Усе, що ми достовірно зна­ємо, полягає або в доказах, або в досвіді. І в тому, і в іншому ке­рує розум. Адже саме мистецтво постановки експерименту і ко­ристування досвідом грунтуєть­ся на точних основах, зрозуміло, тією мірою, якою воно не зале­жить від випадку або фортуни».

Г. В. Аейбніц

• Раціональне пізнання дає іс­тини загальні та необхідні Це ана­літичні істини логіки, математики.

• Філософське мислення Аейбні- uμ підготувало подальший розвиток раціоналістичної філософії, а саме - німецької класичної філософії.

6.6.