СЕМІОТИЧНИЙ ПРАГМАТИЗМ Ч. ПІРСА

Значний авторитет у західній філософії здобув прагматизм (від гр. pragma - діло, дія). Ця течія виникає наприкінці XIX ст. у США і найбільшого поширення досягає в середині XX ст.

«Уся функція мислення по­лягає в тому, щоб виробляти звички дії, а все, що пов’язано з думкою, але не має відношення до її мети, є якимось наростом на ній, але не її частиною».

Ч. Пірс

Звинувативши всю поперед­

ню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальнос­ті, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльнос­ті, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.

Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учен­ня про знаки - семіотику, котру вперше було піднято на висоту філо-

софських узагальнень. Без уяв­лення про знаки, вважав Пірс, не можна зрозуміти жодну з наук. На місце діалектичної ло­гіки Г. Гегеля Ч. Пірс ставить семіотичну логіку - логіку зна­ків або знакову логіку. Всі сучас­ні дослідники визнають знакову природу логіки.

«Найбільш вражаючою рисою нової теорії є визнання наяв­ності нерозривного зв язку між Раціональним пізнанням і раціо­нальною метою - саме це остан­нє міркування і продиктувало ви­бір назви прагматизм».

Ч. Пірс

Знак - це те, що собою щось

заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими. При характеристиці знаків потрібно розрізняти Первинність, Вторинність і Третинність. Первинність - це факт сам по собі, його присутність можлива в досвіді. Вторинність - дійсність факту, його включеність у відношення. Третинність - загальне правило, закон, якому відповіда­ють і прогноз, і поведінка.

У рамках семіотики виділяється синтатика, семантика і прагма­тика. Специфіка прагматизму полягає в тому, що на перший план висувається прагматика. Вона вивчає відношення суб’єкта до знакової системи. Саме у прагматиці обов’язково ведеться мова про цілі і цін­ності.

Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істин­ність - умова практичної придатності, результативності у практиці. Значення істини, її надійність визначаються корисністю. Практич­ний інтерес є причиною нашої зацікавленості в пошуках істини, тобто наші вольові прагнення попереджують дії розуму, одночасно стимулю­ючи його. Сама по собі істина може бути тільки відносною, оскільки практика вимагає її безперервного оновлення, перетворення.

13.2.