Держава - базовий інститут політичної системи

Держава є центральним інститутом політичної системи. В функціях держави концентрується основний зміст політики. Сам термін "держава" має два значення. В широкому розумінні держава розглядається як спільність людей, шо проживають на певній території і презентовані та зорганізовані органом вищої влади.

До XYlI століття поняття “держава" трактувалось дуже широко і не відокремлювалось від поняття "суспільство". Його позначали декілька конкретних термінів: "політія”(Арістотель), “республіка” (Цицерон), “деспотія”, “імперія” тощо. Н.Макіавсллі першим ввів спеціальний термін "stato” для позначення будь-якої верховної влади, незалежно від форми правління.

Повне розмежування держави і суспільства обґрунтоване в договірних теоріях держави Т.Гоббсом, Д.Локком, Ж.-Ж.Руссо, Гегелем та іншими мислителями. В них обидва поняття диференціюються не лише за змістом, але й історично. В цих теоріях стверджувалось, що індивіди, які існували спочатку у вільному і неорганізованому стані, в процесі розвитку соціальних взаємодій спочатку створили суспільство, а потім з метою захисту своєї безпеки та природних прав договірним шляхом створили орган - державу.

В сучасній науці держава у вузькому розумінні розглядається як організація, система установ, які реалізують верховну владу на певній території.

Іспанський політолог Л.Саністебан синтезує обидва підходи і трактує державу як певний тип юридично регульованої соціальної поведінки, існуючої в конкретних просторово-часових умовах. Її суттєві риси - відношення влади і підлеглості; монопольне використання насилля тими, хто володіє владою; існування юридичного порядку; відносна постійність; наявність інститутів.

В цьому визначенні підкреслюється, що держава є колективним феноменом, складним соціальним явищем і політичним інститутом, який відзначається примусовою регуляцією поведінки людей за допомогою нормативних правил.

Несхожість історичних епох і народів зумовлює різноманітність держав.

- відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з організацією всього населення: держава представлена верствою професійних керівників на відміну від родо­племінної організації суспільства, яка базується на самоврядуванні. Чисельність державної бюрократії є різною в різних державних формах, але вона є іманентною характеристикою будь-якої держави;

- територія, що визначає кордони держави; функціональні повноваження держави поширюються на людей, що проживають на певній території; держава будується не за родинними чи релігійними ознаками, а на основі територіальної та етнічної спільності людей;

- суверенітет, тобто верховна влада на певній території. В сучасному суспільстві взаємодіє безліч владних структур, але найвищу владу, рішення якої є обов’язковими для всіх громадян, організацій і установ, має лише держава; вона монопольно видає закони і норми, обов'язкові для всього населення:

- монополія на легітимне застосування насилля,

- право на оподаткування і збір з населення, вони необхідні для матеріального забезпечення державних структур і проведення державної політики;

- обов'язковість членства в державі, державне громадян­ство людина отримує від народження; це правовий зв’язок фізичної особи з державою. Кожний громадянин має певні конституційні права і несе відповідні обов’язки відносно своєї держави;

- представництво суспільства як цілого і захист спільних інтересів, і спільного блага.

Перелічені ознаки відносять будь-яку державу до суб’єктів міжнародного права. Лише на основі реального володіння ознаками держави ті чи інші організації визнаються світовим співтова­риством (ООН) як суб’єкт міжнародного права і наділяються відповідними правами і обов’язками.

Сучасне міжнародне право виділяє три необхідні ознаки держави: територію, населення, владу. Ці ознаки надають

державі універсальної форми організації суспільства.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні внутрішні та зовнішні функції. До внутрішніх функцій належать: законодавча, політико-еконоліічна, соціаіьпа, національно- інтегративна, демографічна, освітянська, культурно-виховна, правоохоронна, екологічна, фіскальна. До основних зовнішніх функцій можна віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, політичних, культурних зв 'язків з іншими державами) та оборонну функції.

Історія знає декілька типів та форм держави. Тип держави детермінований базисними економічними відносинами, він показує який соціальний клас здійснює владу (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична). Під формою держави розуміють форму правління (монархія або республіка).

Виокремлюють також і форму державного устрою. Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави, яка характеризується співвідношенням цілого і частини, центральних і регіональних органів влади. За цією ознакою розрізняють унітарні (прості, національні), федеративні (союзні, багатонаціональні) і конфедеративні держави.

Унітарна держава - єдина, політично однорідна організація, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не маюіь власної державності. В такій державі одна конституція і громадянство, а всі державні органи діють на основі єдиних правових норм і утворюють єдину правову систему. Прикладами унітарних держав є Великобританія, Данія, Швеція, Україна. Слід зауважити, що Україна, як унітарна держава, має певну особливість наявність адміністративно-територіальної одиниці - Автономної Республіки Крим.

Федерація - сталий союз держав, самостійних в межах компетенції, розподілених у федеральній конституції між ними і центром, держав, що мають власні законодавчі, виконавчі і судові органи і, відповідно, власну конституцію та навіть подвійне громадянство. Федеральний принцип державного устрою покликаний забезпечити вільне об'єднання і рівноправну взаємодію спільнот, які відрізняються за своєю специфікою, і створити оптимальні можливості для саморегуляції регіонів та етнічних

меншин.

Конфедерація — постійний союз суверенних держав, створюваний для здійснення конкретних спільних цілей економічного, воєнного, дипломатичного чи іншого характеру. Її члени повністю зберігають свій державний суверенітет і передають у компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше в царині зовнішньої політики, оборони, транспорту, грошової системи тощо. Конфедерації двічі виникали і діяли в CllIA (громадянська війна Конфедерації південних штатів проти північних штатів), існували в Швейцарії, Німеччині та деяких інших країнах (Танзанія, Сенегал, OAP). Як правило, ця форма об'єднання нетривка і трансформується в федерацію або розпадається.

Сукупність засобів, способів і методів здійснення політичної влади становить політичний режимі Виділяють тоталітарний, авторитарний, демократичний та інші політичні режими.

Тоталітарний політичний режим - це прагнення влади контролювати усі сфери суспільного життя. Характерними рисами тоталітарного політичного режиму є заборона демократичних організацій, відсутність конституційних прав і свобод громадян, масове порушення законів, репресії проти прогресивних сил тощо.

Авторитарний політичний режим - це стиль громадянського життя, який характеризуешься значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи (клану). Авторитарний режим за своїм характером посідає проміжне становище між тоталітарним і демократичним режимами. У ньому повноваження і владні можливості виконавчої влади значно переважають законодавчу владу. Повноваження представницьких органів обмежені. Закони діють не в інтересах особи, а в інтересах держави, існує цензура засобів масової інформації. Поліція, армія, снецслужби стоять на сторожі правлячого режиму, але масових репресій не проводять. Права національних меншин проголошені, але істотно обмежені.

Демократичний політичний режим. Протилежністю тоталітарному політичному режиму є демократія і демократичний політичний режим.

Легітимність демократії грунтується на таких принципах:

1. Політична влада належить більшості народу.

2. Влада формується на вільних виборах, які передбачають свободу висування кандидатур, загальне і рівне виборче право, свободу голосування.

3. Поважання більшістю прав меншості на інакодумство.

4. Зміна правлячого режиму на чергових виборах.

5. Конституціоналізм як регулювання за допомогою конституції відносин між владою і суспільством, їх рівна відповідальність перед законом.

Таким чином, механізмом реалізації політичної влади є політична система суспільства як сукупність певних політичних інститутів та установ, іцо діють з метою реалізації конкретної ідеології.

3.