Детермінанти оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації в різних сферах життєдіяльності українського суспільства як умова подолання соціального хаосу

Соціальний хаос виступає станом соціальних трансформацій і складовою певного циклу соціальних змін, які обумовлюють історичну динаміку соціальних процесів. Зміна усталеного соціального порядку відбувається завдяки потребам соціальної системи адекватно їх задовольняти, відповідати умовам змінюваного соціального середовища.

Відповідно до проведеного аналізу критичних показників розвитку суспільства за певними сферами суспільної діяльності, ми можемо висунути певні наукові припущення стосовно умов подальшої стабілізації економічної, політичної, соціальної та духовної сфер суспільства, означити ті детермінанти оптимізації нового соціального порядку, які окреслюються межами здійсненого соціально-філософського аналізу.

Основними методологічними засадами, які дозволяють визначити детермінанти оптимізації виходу соціальної системи зі стану соціального хаосу в стан нового соціального порядку повинні, на нашу думку, бути:

1. Погляд на соціальну систему як на систему здатну

до самоорганізації та саморегуляції. При цьому

самоорганізація структур у соціальній системі - це постійне вирішення суперечності між процесами дезорганізації, які за допомогою дисипативних структур порушують усталений порядок та процесами організації, коли ці ж дисипативні структури набувають властивості утворювати якісно новий порядок, більш складний, але більш дієвий і адекватний новим потребам системи.

2. Розгортання суперечностей між процесами дезорганізації та організації становлять сутність циклу соціальної динаміки: соціальний порядок - соціальний хаос - новий соціальний порядок.

Розглянувши соціально-філософську модель

соціального хаосу, автор дисертаційного дослідження прагне визначити обумовлені попереднім аналізом умови формування нового соціального порядку та детермінанти його оптимізації в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах суспільства.

Важливим механізмом моделей виживання є оптимальне співвідношення між саморегуляційними та управлінськими процесами.

використання яких дає змогу підтримувати стан стабільності. Ми переконані, що хаотичний стан соціальної системи не є однорідний. Він має декілька ступенів - порогів, які характеризуються певним пріоритетом або управлінських механізмів, або саморегуляції. Але все ж стан стабільності - це ефективне поєднання саморегуляції та управлінського впливу, це стримування і вирішення суперечностей, які можуть виникати між цими складовими.

Для підвищення ефективності процесів управління, актуалізації механізмів саморегуляції важливою є адекватна оцінка існуючого соціального стану. Український дослідник Ю.І. Саєнко визначив певні рівні усвідомлення суспільної ситуації і адекватного на неї реагування:

а) науковий рівень, маючи на увазі теоретичне обгрунтування, методи аналізу та пропозиції;

б) державне управління, що розкривається дослідником як аналіз, оцінки, прийняття законів, указів, рішень, і передбачення їх соціальних наслідків;

в) громадянський рівень, що розкривається громадськими організаціями, політичними партіями, які проводять аналіз оцінки ситуації та співставлення її наукового розуміння з державним реагуванням, розробляються пропозиції, організуються дійові акції;

г) рівень повсякденної реальності, що, за думкою Ю.І.Саєнка, складається з усвідомлення людьми ситуації на основі наукової, управлінської та іншої інформації, власного досвіду та організації повсякденного життя [148,249].

Однією з детермінант оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації може стати модель відкритого суспільства зі стійким розвитком. Стійким розвитком можна вважати розвиток, що забезпечує потреби сучасного покоління, але не шкодить майбутнім поколінням забезпечити власні потреби. Це можливо за умов переходу від охорони навколишнього середовища до підпорядкування соціально-економічного розвитку законам природи та закономірностям розвитку систем, здатних до самоорганізації, незважаючи на обмеження визначені цими законами у всіх сферах суспільства.

забезпечення пристойної якості життя людини, стану природного середовища та соціальної впорядкованості суспільства.

У здійсненні цілеспрямованих змін у соціальній, економічній та екологічних сферах керівна роль належить державі. Саме держава повинна забезпечити збалансований розвиток регіонів і мегаполісів як складових єдиного соціального організму на основі збереження структурних особливостей, природно-ресурсного потенціалу,

господарсько-екологічних особливостей та історико- культурних відмінностей.

Детермінантами оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації має також стати вихід на нові параметри порядку в економічній сфері, які здійснюються завдяки економічним реформам. Під економічними

реформами слід розуміти значні перетворення, зміни в системі ведення господарства, організації виробництва і управління економікою, враховуючи механізми самоорганізації та саморегуляції, властиві соціальній системі. Метою економічного реформування має виступити гуманістичний тип розвитку суспільства, властивостями якого є:

• співіснування ринкових і планових механізмів, що функціонують на основі інноваційного процесу;

• орієнтація на всебічний розвиток особистості та реалізація ідеалу справедливості в його цивілізованій формі;

• збалансований розвиток суспільства та врахування інтересів майбутніх поколінь;

• компромісний розвиток суспільних відносин і мирне розв'язання суспільних суперечностей;

• поліпшення стандарту життя за рахунок зменшення співвідношення прибутків найбагатших і найбідніших громадян України.

Умовами формування детермінант оптимізації

економічної сфери і виходу зі стану соціального хаосу є:

1. Перекриття економічних джерел живлення тіньової економіки, що спонукає до змін у грошово-фінансовій системі та системі розрахунків.

2. Забезпечення стійкості економічної системи

підпорядкуванням банківської системи інтересам реального економічного сектору.

3. Відродження внутрішнього ринку для забезпечення ліквідності власних товарів.

4. Проаналізувавши в попередньому розділі, відповідно до виокремлених показників, економічну сферу України, можна виокремити відповідні детермінанти оптимізації економічної сфери:

• існуючі державні програми розвитку окремих видів

діяльності чи територій повинні бути переоцінені з позицій доцільності їх реалізації та наявності фінансового їх забезпечення. Слід також розглянути можливість

переструктурування ресурсів і завдань таких програм щодо рівноважного структурного розвитку економічної сфери в цілому;

• пріоритет економічного розвитку має належати поширенню нових виробництв і технологій, а не окремим галузям економіки, які є низькотехнологічним виробництвом, яке функціонує за рахунок повної зовнішньоторгівельної кон'юнктури та оптимізації ресурсів застарілих технологій;

• створити умови для розвитку внутрішнього ринку, які б зменшили залежність ситуації на внутрішньому ринку від зовнішньої торгівлі;

• захистити вітчизняну економіку від імпорту застарілих технологій, які не дозволяють економічній системі забезпечити економічне зростання;

• розробити комплекс заходів, які б забезпечували підтримку експорту високотехнологічних українських товарів шляхом державної підтримки посування української продукції на зовнішній ринок, спрощення та прискорення процедур експертного контролю;

• створити сприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів, особливо для підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність і надати податкові пільги за доходами від інноваційної діяльності;

• скласти умови для розвитку конкуренції на монополізованих товарних ринках, ліквідувати обмеження на шляху розвитку конкуренції та входження на ринки інших суб'єктів господарювання;

• протидіяти створенню нових монопольних структур як наслідку перерозподілу власності, реалізації корпоративної інвестиційної політики та інтеграційних процесів, зокрема, у формуванні фінансово-промислових груп;

• адаптувати конкурентну політику нашої держави до інтеграції в світову економічну спільноту;

• розширити конкурентні основи заключення контрактів за державними замовленнями;

• захистити від практики адміністративного обмеження на пересування товарів і капіталів через регіональні кордони, бо це виступає перешкодою для конкуренції;

• здійснити цілеспрямоване зниження рівня оподаткування від праці шляхом розрахунків і обмежень за визначеною Європейським Союзом податковою методологією;

• зміну оподаткування доходів узгодити зі змінами в системі соціальних внесків;

• встановити необкладуваний мінімум на рівні доходу мінімальної заробітної платні;

• встановити диференційовані ставки податку на додану вартість зі значним зменшенням ставок на окремі види продуктів харчування (дитяче), на медикаменти широкого вжитку, навчальні матеріали та обладнання для шкіл і лікарень;

• законодавчо гарантувати права і процедури контролю, які б їх забезпечували для дрібних акціонерів і кредиторів;

• провести ревізію на дієспроможність державних програм підтримки підприємництва та визначити причини перебування підприємців у межах тіньової економіки.

Але важливим чинником виступає створення сприятливого середовища для втілення інновацій, оскільки світовий досвід показує, щоб досягнути приросту конкурентоспроможного виробництва на 5%, потрібно інвестувати 25% ВВП в інноваційний процес.

Таким чином, відповідно до динаміки

дезорганізаційних тенденцій в економічній сфері важливим є підвищення інвестиційної привабливості країни та створення умов для притоку іноземних інвестицій. Зменшити соціальне навантаження на бюджет країни та обмежити дію соціальних програм, які набувають популістського характеру і зупиняють економічне зростання країни. Необхідним є перехід до адресної соціальної допомоги, без якого неможливо зупинити зростання інфляції, поетапно і постійно скорочувати долю соціального бюджету у ВВП. Саме ці умови дозволять повернутися до необхідних темпів зростання в економічній сфері, що стане підгрунтям для оптимізації розвитку інших сфер суспільства.

Сучасний стан політичної сфери має свої специфічні риси, що будуть зумовлювати вплив на вибір нових параметрів соціального порядку.

Такими специфічними рисами є :

• невизначеність та неусвідомленість української історії, яка завжди була залежна від тієї чи іншої ідеології, а відсутність чіткої історичної ретроспективи існує одночасно з потребою будувати майбутнє;

• раптове зубожіння більшості населення продукувало в масовій свідомості недовіру і невдоволеність всіма аспектами життя; минуле стало важливішим за злиденне теперішнє і невизначене майбутнє.

• суспільна свідомість є синкретичним утворенням з радянського минулого, стресогенного сучасного та віртуальної демократії разом з низькосортною масовою культурою.

Таким чином, відсутність цілісності в суспільній свідомості ускладнює процеси самовідтворення в системі цінностей і нормах моралі, тобто ускладнює функціонування духовності, яка, в поєднанні з волею, складає ефективний механізм самовідтворення соціальної системи.

Отже, аналіз політичної сфери суспільства дозволив виокремити наступні умови її стабілізації:

• економічні зрушення, наслідком яких стане підвищення рівня життя та добробуту більшості українців;

• дослідження й аналіз ментальних особливостей українців та розробка спеціальних заходів стабілізації політичної сфери;

• поширення ідеї національної злагоди, яка може реалізуватися за умови перерозподілу суспільного багатства та рівня доходів;

• формування громадянського суспільства і віри в можливість впливу громадських організації на державну владу, посадовців різного рівня.

• виховання активної громадянської позиції у підростаючого покоління українців.

Одним з дієвих механізмів втілення в суспільну практику визначених умов стабілізації досліджуваної сфери є ефективна державна політика.

Державна політика - це відносно стабільна, організована й цілеспрямована діяльність / бездіяльність державних інституцій, здійснювана ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства," - саме таке визначення дає український дослідник В.Тертичка [145,82].

Держава та її політика в сучасному світі відіграє важливу роль. Розвиток демократії та громадянського суспільства впливає на формування спрямованої державної політики. Держава виступає гарантом території,

демографічного відтворення населення, кооперації та солідарності між основними соціальними групами, правопорядку, ефективної діяльності соціальних організацій, функціонування соціальних інституцій, оптимальних механізмів соціальної ідентифікації та соціальної мобільності. Найпривабливішою формою втілення

державної політики виступає формування правової соціальної держави. Тобто, саме держава виступає гарантом забезпечення громадянських прав членів суспільства, гідних умов життя і всебічного розвитку особистості.

Отже, вихід на нові параметри порядку втілює все більш повну реалізацію наступних функцій державної політики: 1) забезпечення соціальної безпеки особи, її життя та здоров'я; 2) підтримка сім'ї та материнства, опіка над безробітними й літніми людьми; 3) сприяння розвитку всіх форм власності, 4) перерозподіл доходів між верствами населення через державний бюджет та запобігання антагонізації соціальної структури; 5) розробка й фінансування соціальних програм та підтримка і заохочення благочинної діяльності; 6) забезпечення соціальної справедливості та прав людини; 7) контроль з боку громадян за використанням своїх прав і дотриманням існуючого законодавства.

Результатом реалізації оптимальної моделі державної політики є:

1. Можливість проведення чесних та авторитетних виборів.

2. Функціонування виконавчої влади на демократичних засадах.

3. Верховенство права, на яке орієнтуються всі суб'єкти політики.

4. Ефективна бюрократія, яка контрольована суспільством.

5. Існування механізмів альтернативної політики та практики контролю за державною владою та апаратом.

Ефективність реалізації державної політики в Україні залежить від принципів формування та механізмів реалізації інтегративної ідеології в суспільстві.

Політична сфера суспільства може вийти на нові параметри порядку і досягти стабілізації в умовах, коли ідеологічна доктрина концентрує в собі наступні аспекти:

• оптимістичну перспективу розвитку держави в цілому та добробуту особистості зокрема;

• відчуття безпеки й можливості реалізації власних потреб легальними шляхами;

• залежність від історичної спадщини народу і формування на її грунті "нових" складників, що дають чіткі орієнтири майбутнього;

• орієнтація на формування демократичної правової держави.

Інтегративна ідеологія в Україні не може базуватися лише на національній ідеї, оскільки незалежність країни принесла пересічному громадянину падіння рівня і якості життя порівняно з останніми роками життя радянської системи. Тому національна ідеологія повинна сформуватися значно пізніше на грунті ідей, які відбивають цінності "рівності", "свободи", "порядку", "справедливості". Отже інтегративна ідеологія повинна органічно поєднати основи національної ідеї з іншими ідеями, які відповідають інтересам більшості громадян України в даній історичній ситуації. А реалізація національної компоненти в ідеології залежить від економічних детермінант розвитку та підвищення добробуту українців. "Щоб національна ідея знову заграла всіма фарбами, стала могутньою рушійною силою, необхідно довести просту істину: незалежність України несе людям краще життя, ніж раніше, до незалежності" [88, 243].

Формування інтегративної ідеології як чинника стабілізації соціальної системи в цілому залежить від української політичної еліти. Відсутність ідеології в реалізації державних інтересів, в управлінні державним апаратом, чіткої програми дій та соціальної відповідальності перед власним народом стали основними ключовими характеристиками владних груп, що формують правлячу еліту.

Детермінантами оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації політичної сфери суспільства, відповідно до здійсненого аналізу, можуть виступити:

1. Інтегративна ідеологія, яка консолідує українську націю, що переживає процес свого становлення.

2. Державна політика як засіб формування правової соціальної держави.

3. Посилення ролі та функцій громадянського суспільства.

4. Зміна інтересів правлячої політичної еліти та формування в ній принципів соціальної відповідальності за долю власного народу.

5. Пріоритет права і формування механізмів відповідальності за дії, що пригноблюють український народ та утискають його права.

Таким чином, відповідно до проведеного аналізу в сучасних умовах розвитку держави основною детермінантою оптимізації в політичній сфері має стати відновлення довіри українського народу до владних інституцій та формування оптимістичної перспективи розвитку як країни в цілому, так і персональної життєвої стратегії зокрема.

Стабілізація політичної сфери має безпосередній вплив на формування нових параметрів порядку в соціальній сфері суспільства. Умовами стабілізації вищеозначеної сфери є:

1. Реформування податкової системи і стабілізація соціальної сфери за рахунок перерозподілу надвисоких прибутків на користь знедолених громадян.

2. Ефективна підтримка вітчизняного товаровиробника і зменшення масштабів безробіття.

3. Підвищення рівня охорони здоров'я як найважливіша передумова підвищення рівня якості життя населення.

4. Створення економічного базису для стабілізації

демографічної ситуації в країні: подовження рівня життя та зростання народжуваності.

5. Обмеження масштабів корупції та злочинності, локалізація причин, що обумовлюють ці явища.

На нашу думку, детермінантами оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації соціальної сфери виступають:

• зростання рівня середньої заробітної плати та її індексації з урахуванням рівня інфляції;

• створення системи адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення;

• формування пільгових умов розвитку малого й середнього бізнесу і, як наслідок, зростання прошарку середнього класу.

• відтворення нових робочих місць в промисловості в цілому, а також у малому й середньому бізнесі зокрема, подолання безробіття.

Отже, динаміка показників рівня життя населення свідчить, наскільки ефективно функціонує економіка та здійснюється соціальна політика в процесі трансформацій. Соціальна практика економічно стабільних країн доводить, що на межі бідності з об'єктивних причин може проживати не більше, ніж 10% населення. В той же час прожитковий мінімум повинен бути гарантованим для будь-якого члена суспільства. Чи не найважливішим чинником стабілізації соціальної сфери повинен стати механізм локалізації субкультури бідності. Одним з елементів такого механізму виступають доступність охорони здоров'я та освіти для будь - яких верств суспільства, даючи змогу ефективно функціонувати механізмам соціальної мобільності. Крім того, елементом локалізації субкультури бідності повинен стати державний контроль за доглядом і отриманням освіти в малозабезпечених сім'ях. Опіка з боку держави за кожною дитиною, за реалізацією її прав в умовах демографічної кризи стає найнеобхіднішим завданням. Одночасно, популістські соціальні програми та політичні обіцянки напередодні чергових виборів часто перевершують можливості національної економіки. Саме тому, проаналізувавши розвиток соціальної сфери, провідною детермінантою оптимізації соціальної сфери вважаємо перехід до адресної соціальної допомоги, яка не шкодить темпам загального економічного зростання і формується об’єктивними економічними можливостями держави, а не політичною кон’юнктурою.

Стабілізація економічної, політичної, соціальної сфери є основою для активного розвитку духовної сфери. Лише за цих умов можливий повноцінний розвиток культури, мистецтва, просвітництва в країні.

Саме тому умовами стабілізації духовної сфери ми визначаємо наступні:

1. Суттєві зрушення і стабілізація економічної сфери;

2. Формування та ефективне функціонування ідеологічних імперативів у політичний сфері.

3. Поліпшення рівня соціального захисту більшості соціальних верств українського суспільства.

Відповідно до здійсненого аналізу детермінантами оптимізації духовної сфери виступають:

• паритетні умови розвитку всіх національних культур на території України;

• збільшення відсотку фінансування з держбюджету на потреби культури;

• підтримка з боку держави а також формування сприятливих умов для спонсорства й меценатства, культурних, наукових, оздоровчих, громадських заходів.

Отже, найактуальнішою детермінантою оптимізації духовної сфери на даному етапі розвитку соціальної системи вважаємо формування інтегративної ідеології, яка буде розділена більшістю соціальних верств і класів в Україні.

Таким чином, вихід на нові параметри порядку повинен враховувати вище означені умови стабілізації та детермінанти оптимізації розвитку досліджуваних сфер. Цей порядок залежить від багатьох факторів, які обумовлюють життєдіяльність основних сфер суспільства. Але постійна діагностика стану суспільства є похідною від тих методологічних засад, які пропонуються в даному соціально- філософському дослідженні, а саме: погляд на соціальну систему як на систему, здатну до самоорганізації та саморегуляції через певний цикл соціальної динаміки: соціальний порядок - соціальний хаос - новий соціальний порядок. Система показників, які дозволять ідентифікувати не тільки чи в стані соціального хаосу, чи в стані соціального порядку перебуває соціальна система, але й визначити стадію соціального хаосу, яка відбиває міру дезорганізації структур соціальної системи. На нашу думку, такими показниками є: в економічних відносинах: рівень падіння промислового виробництва; частка високотехнологічної продукції у виробництві; частка від ВВП державних коштів на науку; кількість студентів на 10 тисяч населення. В соціальних

відносинах: співвідношення доходів 10 % найзаможніших та 10% найбідніших громадян; частка населення, яке живе за межею бідності; рівень безробіття. В демографічних показниках: умовний коефіцієнт депопуляції; середня

тривалість життя; частка осіб, яким за 65 років. В екологічних показниках: сумарні надходження для

екологічної безпеки. В девіантній поведінці: кількість кримінальних злочинів на 100 тисяч населення; кількість суїцидів на 100 тисяч населення. В показниках духовної сфери: відсоток державних коштів, які виділяються на розвиток культури.

В політичних відносинах: рівень довіри населення до центральних органів влади. Їх уточнюють якісні показники: загальна характеристика ментальності та її вплив на політичну сферу, гендерна характеристика масової соціальної поведінки, міра віддзеркалення суспільних інтересів правлячою елітою, моделі зовнішньополітичної орієнтації населення країни.

Діагностування стану складної системи, здатної до самоорганізації, як і дослідження самих механізмів самоорганізації в складних соціальних системах, триває і дає можливість чіткіше й адекватніше для існуючої об’єктивної реальності визначити імперативи суспільного розвитку.

Аналіз розвитку України в період становлення незалежності (1991-2005 рр.) дозволив визначити, що 12 кількісних показників з 15 обраних для аналізу суттєво перевищують їх критичні значення у світовій практиці, тобто виступають свідченням домінування процесів дезорганізації над процесами організації, отже фіксують перебування країни в стані соціального хаосу, а саме в стадії деструкції. Таким чином, запропоновані умови стабілізації та детермінанти оптимізації розвитку провідних сфер життя соціуму дозволять сформувати новий соціальний порядок, актуалізують питання формування управлінських механізмів, які зможуть впливати на виникнення нових ефективних структур соціального порядку.