ВИСНОВКИ

За результатами дослідження ми можемо узагальнити, що соціально-філософська модель соціального хаосу є моделлю дослідження складних соціальних систем, здатних до самоорганізації.

філософських моделей соціальних трансформацій за допомогою таких понять, як "хаос" і "порядок" актуалізовано в синергетиці. Явища, які описуються цими поняттями, перебувають у діалектичній взаємодії, але спроможні співіснувати одне з одним на різних рівнях системи.

Узагальнюючи, можна підкреслити, що хаос як родове поняття - це стан розмивання усталених структур і визначення форм якісно нових структур, який постійно функціонує на різних рівнях системи, в різних підсистемах як форма вирішення внутрішніх суперечностей системи, що складають механізм її самоорганізації.

Ретроспективне дослідження поняття "хаос" дозволяє відтворити певну логічну послідовність його розвитку від натурфілософських та міфологічних уявлень про хаос, через надбання природничих наук, що сконцентрувалися в синергетиці, та їх поєднання з концепціями “кризи” філософських поглядів ХХ-ХХІ століть до ідей соціальної синергетики. Отже, етапами становлення поняття “хаос” виступають:

1. Міфологічно-космогонічний, де в уявленнях про побудову світу невід’ємною частиною є хаос.

2. Натурфілософський, де світопобудова античних мислителів наділяє хаос конструктивними якостями.

3. Латентний, де домінують філософські концепції кризи, що сутнісно відбивають стан дезорганізації, але відсутнє саме поняття “хаос”.

4. Синергетичний, де в теорії самоорганізації ключовими поняттями стають “хаос” і “порядок”, який, в свою чергу, умовно можна розподілити на три підетапи:

• природничий - етап виокремлення

закономірностей розвитку складних систем, здатних до самоорганізації, на прикладі фізичних, хімічних, біологічних і створення передумов для формування універсальних принципів взаємодії та розвитку складних систем будь-якої природи;

• екологічний - усвідомлення й розповсюдження самоорганізаційних принципів на взаємодію між людством і природним середовищем;

• соціосинергетичний - дослідження соціальної ентропії в соціальних системах і поширення теорії самоорганізації в дослідженнях соціальних систем.

5. Філософський - етап філософської рефлексії сучасних станів соціумів як складних систем, здатних до самоорганізації, через призму понять “соціальний хаос” і “соціальний порядок”.

Вивчення взаємодії двох діалектично протилежних родових понять “хаос” і “порядок” та їх видових похідних грунтується на діалектичному методі, який конкретизується принципами синергетики, доповнюючи її власним категоріальним апаратом. Саме такий методологічний аспект дослідження стану хаосу в системах є таким що найбільш адекватно позначає існуючу реальність.

Взаємодія порядку і хаосу пронизує всі форми буття, тому можна визначити наступні їх види: 1) природний хаос і природний порядок; 2) психологічний хаос і психологічний порядок; 3) соціальний хаос і соціальний порядок; 4) ідеальний хаос та ідеальний порядок.

Прагнучи дослідити еволюцію суспільства і форми його трансформації, актуальним стає дослідження саме соціального хаосу та соціального порядку. Їх зміна має циклічний характер, тобто від усталеного соціального порядку через соціальний хаос виникає новий соціальний

порядок. Отже, соціальний хаос виступає формою

соціальних трансформацій, що має закономірний характер.

Грунтуючись на позиціях синергетичного підходу, який не суперечить діалектичному методу дослідження соціальної реальності, соціальний хаос можна визначити як стан соціальної системи в цілому, в якому змінюються її структури, адаптуючись до нових потреб системи. Отже, явища соціального хаосу можна дослідити як дію двох факторів: чинників, що створюють неоднорідності в системі, та процесів, що розсіюють енергію та розмивають усталені структури. Інтенсивність і швидкість взаємодії цих факторів відображає така величина, як ентропія системи, що проявляє себе в процесах організації та дезорганізації.

Зростання внутрішніх суперечностей між цими двома факторами корелює з зовнішніми та внутрішніми флуктуаціями, які обумовлюють рух системи до точки біфуркації. Вирішення суперечностей виводить систему на структуру атрактор, що втілює в собі якісно новий соціальний порядок.

Процеси самоорганізації в суспільстві, таким чином, розподіляються на процеси дезорганізації, які приводять до стану соціального хаосу, і процеси організації, що формують соціальний порядок. Стан соціального хаосу в процесі саморозгортання має декілька стадій: соціальну кризу, соціальний вибух і стадію деструкції. З будь-якої стадії в залежності від умов, в яких знаходиться соціальна система, може бути здійснено вихід на нові параметри порядку, але чим глибше відбувається процес саморозгортання соціального хаосу, тим більш якісно новими будуть форми нового соціального порядку.

Особливостями соціального хаосу ми можемо визначити:

• Соціальний хаос властивий лише складним системам, здатним до самоорганізації.

• Для складної соціальної системи, здатної до самоорганізації, соціальний хаос виступає закономірною стадією суспільної трансформації, дозволяючи створити новий соціальний порядок, який найбільш адекватно відтворює і задовольняє потреби соціальної системи.

Рушійною силою в саморозгортанні процесів соціального хаосу є діяльність соціуму по задоволенню зростаючих потреб особистості.

Саме ця діяльність породжує загострення суперечності між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, а соціальний хаос чи соціальний порядок, як стан, є результатом вирішення суперечності між цими процесами.

Соціальний хаос виступає результатом домінування процесів дезорганізації та може розгортатися на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуватися самою системою, яка має функцію самозбереження.

Чим складніша соціальна система, чим більше ієрархічних рівнів вона включає, тим частіше створення нових адекватних потребам системи структур відбувається завдяки переходу системи в стан соціального хаосу і ці процеси набувають закономірного характеру.

Визначивши особливості соціального хаосу, була отримана можливість проаналізувати взаємозв’язок процесів організації та дезорганізації. Виявлено, що в системі відбувається постійна боротьба між деструктивним

ентропійним процесом і відтворювальною здатністю системи.

дезорганізації та організації залежить від швидкості процесів обміну, що зумовлено такою її характеристикою, системи як відкритість до середовища та до інших систем в обміні речовиною, енергією, інформацією.

Взаємозв’язок процесів дезорганізації та організації було розглянуто на прикладі сфер життєдіяльності сучасного суспільства. Для аналізу економічної, політичної, соціальної і духовної сфер суспільства були виокремлені: 1) умови, за яких підсистема протистоїть дезорганізаційним процесам; 2) соціальні флуктуації, що виводять підсистему зі стану рівноваги; 3) дисипативні структури, що розмивають усталений порядок і виступають осередком зародження нових структур; 4) атрактори, тобто структури, до яких тяжіє підсистема в момент виходу на нові параметри порядку.

В економічній сфері до умов протистояння дезорганізаційним процесам можна віднести: наявність стратегічних природних ресурсів, історично зумовленої ефективної організації трудової поведінки, яка грунтується на ментальних особливостях народу; стійкий приріст ВВП, значна частка в економіці високотехнологічної продукції, стабільна фінансова система. Новітні технології, або впливи тіньової економіки можуть стати тими дисипативними процесами, які під дією соціальних флуктуацій, зумовлених проявами глобалізації економіки та усталеними формами взаємодії в системі управління конкретного суспільства, приводять систему до точки біфуркації. Найбільш

адекватний потребам соціальної системи тип способу виробництва стає структурою-атрактором, яка визначає подальший розвиток економічної сфери соціальної системи.

Для соціальної сфери умовами, за яких соціальна система протистоїть дезорганізаційним тенденціям, є наявність значного прошарку середнього класу, забезпечення механізмів соціальної мобільності, не перевищення 10% частки населення, що живе за межею бідності, забезпечення реальної свободи громадян та механізмів їх реалізації в суспільстві.

Для політичної сфери суспільства атрактором є тип політичного режиму, рух до якого зумовлений діями опозиційних рухів та партій, які уособлюють дисипативні процеси, що актуалізуються під дією таких соціальних флуктуацій як економічні кризи та зміни в когнітивних установках великих соціальних спільнот. Умовами, за яких ця сфера протистоїть дезорганізаційним тенденціям, є: ментальні характеристики політичної активності народу та механізми політичної соціалізації, які формують високий рівень довіри до політичних інституцій.

Духовна сфера суспільства є надчутливою до антисоціальних впливів масової культури, які каталізують дисипативні процеси, такі як зростання соціальної і психологічної напруги в суспільстві, та зумовлюють в точці біфуркації вибір тієї структури атрактора, яка найбільш адекватна певному типу свідогляду соціуму.

Дезорганізаційним процесам ця сфера здатна протистояти за оптимістичних уявлень відносно соціальної перспективи, інтегративної системи цінностей, підкріплених ідеологемами єдності й цілісності суспільства.

Аналіз взаємодії процесів дезорганізації та організації дозволяє узагальнити, що в кожній із сфер життєдіяльності суспільства діють схожі механізми переходу від усталеного соціального порядку через соціальний хаос до нового соціального порядку.

Прояв соціального хаосу в історичному контексті розвитку суспільств дозволяє прийти до наступних висновків:

• стан соціального хаосу, властивий не всім суспільним утворенням, а лише складним, тобто коли соціальна спільнота організована в межах держави;

• цикл “соціальний порядок - соціальний хаос - новий соціальний порядок” стає елементом історичної динаміки за умов певного рівня ускладненості в економічній сфері (стійке виробництво додаткового продукту), в соціальній сфері (стійкі механізми відтворення класової структури, формування міст і, як наслідок, ущільнення соціальних контактів); у духовній сфері (стійке функціонування соцієтальної психіки як здатності суспільства до адекватного відображення реальності та закріплення соціального досвіду в соціальних архетипах).

Ускладнення соціальних систем в історичному процесі дозволяє виокремити формування в суспільстві процесів “організменого” та “свідомісного” рівней. “Свідомісний” рівень, який починає формуватися з моментів виникнення історичної спільноти, яка стає суб'єктом історичного процесу, може характеризуватися домінуванням кризової або стабілізуючої свідомості, що залежить від існуючих умов розвитку певного соціуму. Таким чином, зумовлюється схильність суспільства до необхідності більш тривалий час перебувати в стані соціального хаосу, формуючи параметри нового порядку та умов стабілізації суспільства в цілому.

Розгляд станів соціального хаосу та соціального порядку як процесів соціальної динаміки дозволяє зробити висновок про формування певного універсального історичного циклу для складної соціальної системи: соціальний порядок - соціальний хаос - новий соціальний порядок. Універсальність цього циклу в тому, що він існує на мікро, макро та мега-рівнях соціальної системи. Мікро- рівень - це щоденне удосконалення механізмів адаптації складної соціальної системи в усіх сферах життєдіяльності до змін соціального середовища, яке уособлюються в дезорганізаційних процесах, що порушують застарілі утворення, та перехід через точку біфуркації до організації нової якості.

Макро-рівень - це цикл змін для суспільства, які визначають його нову якість. Мега-рівень - це к а с к а д таких циклів, який виводить соціальну систему чи сукупність соціальних систем на якісно новий виток суспільного розвитку. В залежності від теорії, крізь призму якої може бути розглянутий цей процес, - це вихід або на нову суспільно-економічну формацію, або нову цивілізацію.

Дослідивши специфічність прояву соціального хаосу на прикладі періоду становлення незалежної України з 1991 по 2005 роки, була розроблена система критичних показників розвитку, що виступають індикаторами стану суспільства, визначають його певну стадію. За основу були взяті розробки Інституту соціально-політичних досліджень РАН в 1996 році, доповнені переліком кількісних критичних показників якісних величин, які дозволяють більш чітко ідентифікувати стан країни. Дослідження кількісних показників розвитку України на основі офіційних статистичних джерел показує, що з 15 показників, взятих для аналізу, 12 суттєво перевищують критичний рівень, визначений світовою практикою. Таким чином, Україна на стадії становлення незалежності перебувала в стані соціального хаосу, поступово актуалізуючи всі його стадії. Хронологічно стадії соціального хаосу в Україні в означений період розгорталися наступним чином:

1) стадія соціальної кризи - 1991 - 1994 роки;

2) стадія соціального вибуху, як стан абсолютної зневіри та апатії 1995-1997 роки;

3) стадія деструкції - 1998-2001 роки;

4) з 2001 по 2005 роки - формування передумов виходу на нові параметри соціального порядку.

Таким чином, перехід України з усталеного соціального порядку в рамках існування республіки в складі СРСР відбулося через стан соціального хаосу, який супроводжував становлення незалежної України з 1991 по 2005 роки, актуалізував і сформував нові засади соціального порядку, які найбільш адекватно відповідають потребам соціальної системи на даному етапі розвитку.

Проведений аналіз сфер життєдіяльності суспільства дозволив розробити та виокремити для кожної з них: 1) умови стабілізації; 2) детермінанти оптимізації становлення нового соціального порядку.

Дослідження стану соціального хаосу дозволить надалі визначити стадії саморозгортання соціального порядку та умови, які дозволять оптимізувати управлінський вплив на пристосування складної соціальної системи до умов постійно змінюваного соціального і природного середовища.

Основною дететрмінантою оптимізації економічної сфери має стати підвищення інвестиційної привабливості країни та створення умов для притоку іноземних інвестицій, зменшення соціального навантаження на бюджет країни та обмеження дії соціальних програм. Основною

детермінантою оптимізації політичної сфери має стати відновлення довіри українського народу до владних інституцій та формування оптимістичної перспективи розвитку як країни в цілому, так і персональної життєвої стратегії зокрема. Провідною детермінантою оптимізації соціальної сфери вважаємо перехід до адресної соціальної допомоги, яка не шкодить темпам загального економічного зростання і формується об’єктивними економічними можливостями держави.

Найактуальнішою детермінантою оптимізації духовної сфери на даному етапі розвитку соціальної системи вважаємо формування інтегративної ідеології, яка буде розділена більшістю соціальних верств.

Основними методологічними засадами, які дозволяють визначити детермінанти оптимізації виходу соціальної системи зі стану соціального хаосу в стан нового соціального порядку має бути: погляд на соціальну систему як таку, що здатна до самоорганізації та саморегуляції. При цьому самоорганізація структур у соціальній системі - це постійне вирішення суперечності між процесами дезорганізації, які за допомогою дисипативних структур порушують усталений порядок, та процесами організації, коли ці ж дисипативні структури набувають здібності утворювати якісно новий порядок, більш складний, але більш дієвий своєю адекватністю новим потребам системи.

Розгортання суперечностей між процесами

дезорганізації та організації становить сутність циклу соціальної динаміки: соціальний порядок - соціальний хаос - новий соціальний порядок.

Розглянувши соціально-філософську модель

соціального хаосу, автор дисертаційного дослідження прагне визначити обумовлені попереднім аналізом умови формування нового соціального порядку та детермінанти його оптимізації в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах суспільства.

Загальними детермінантами оптимізації розвитку України повинна стати модель відкритого суспільства зі стійким розвитком. Стійким розвитком можна вважати розвиток, що забезпечує потреби сучасного покоління, але не шкодить майбутнім поколінням у можливості забезпечити їх потреби. Це реально за умов переходу від охорони навколишнього середовища до підпорядкування соціально- економічного розвитку законам природи та закономірностям розвитку систем, здатних до самоорганізації, попри обмеження, визначені цими законами у всіх сферах суспільства. Системними елементами відкритого суспільства в умовах України слід вважати: правову державу, ринкове господарство і громадянське суспільство з консолідованою українською нацією. Ідеологія такого розвитку полягає в забезпеченні належної якості людського життя, стану природного середовища та соціальної впорядкованості суспільства.

191