Дилема свободи - рівності
Розвиток теорії громадянського суспільства, тісно взаємопов'язаний з концепціями свободи і прав людини, відбувався в XVIII ст. переважно в Англії. Іншою країною, де свобода усвідомлювалася як первинна потреба людини і суспільства, була Франція.
Тут концепція свободи носила вплив раціоналістичної парадигми, чим, очевидно, можемо пояснити певну байдужість французів до власне теорії громадянського суспільства, - вони були надто занепокоєні "пригодами розуму". Натомість практична боротьба за свободу в Англії призвела не лише до створення трактатів і політичних заяв, але й до усталених соціальних традицій, що носили морально-етичні виміри. За час, який охоплює понад дві сотні років політичної боротьби в Англії, потреба індивідуальної свободи стала провідним ідеалом, що втілювався в громадських традиціях та інститутах. Тому фактично всі англійські і шотландські теоретики по-різному визнавали роль і значення громадських традицій і звичаєвості в усьому, що стосувалося поширення свободи і досягнення соціальної стійкості. Справа розуму полягала переважно в тому, щоб селекціонувати краще серед гіршого і нести універсальні принципи задля взаєморозуміння людей. З цього приводу Ф. Гаєк зазначав, що "історія знала дві основні традиції в теорії свободи: одну емпіричну і безсистемну, а другу теоретичну, раціональну. Перша ґрунтується на інтерпретації традицій та інституцій, які мимовільно утворилися і недостатньо зрозумілі, друга націлена на створення утопії, що часто була правильною, проте її ніколи не вдавалося втілити в реальність". Остання виглядала раціональним і правдоподібним явищем "французької традиції з її підлесливим припущенням про безмежну силу людського розуму"[224]. Гаєк висловлює думку, що «дві традиції остаточно злилися в ліберальному русі ХІХ сторіччя».Тим часом проблематизація свободи посилювалася ростом промислового виробництва і радикальними змінами в традиційному аграрному суспільстві, пов'язаними з розвитком міст та комерціалізацією економічної сфери.
Домагання свободи приватної ініціативи перерос- тало в ствердження громадянських прав. Процес їх розширення проходив надто повільно, зокрема в ділянці виборчих прав. Скажімо, в Англії воно було надто обмеженим: на 1832 р. п'ять із шести чоловік було позбавлено таких прав. Принцип універсального політичного громадянства або повної громадянської свободи не визнавався в Англії до 1918р.229
У Франції в період ХѴІІІ ст. надто жорсткими залишалися феодально-васальні залежності. Вони стримували не лише політичну, але й комерційну свободу і приватну ініціативу. Заважали станові, корпоративні, релігійні, політичні й традиціоналістські перепони. Прагнення політичної свободи переростало в прагнення усунути „феодальний багаж" на шляху до соціальної рівності. Однак коли свобода стосується індивіда і має приватне значення, то рівність є таким явищем, що стосується передусім взаємозв'язку з іншими людьми. Проблема рівності має виразно суспільний характер: тобто людина може чутися рівною чи обмеженою у можливостях тільки в контексті певної спільноти, або, як виголошувало гасло Великої Французької революції, - в братерстві. Звідси виникає пряма претензія до політичної влади, яка не репрезентує більшості населення. Інакше кажучи, проблема свободи стосується прав людини, що можуть здійснюватися лише за умов представницької, демократичної влади. Існує деякий парадокс у тому, що демократичні режими, які виникають із запровадження певних концепцій рівності, в спробах самоствердження можуть набувати авторитарного характеру, ворожого або щонайменше байдужого до ґарантій індивідуальної свободи кожного члена спільноти. Тому вимога беззастережної соціальної рівності є політично загрозливою, а егалітарна ідеологія має тенденцію до тоталітаризму в соціальній організації і тяжіє до втручання влади в сферу індивідуальної свободи. Такої думки був зокрема Е. Берк, вважаючи, що „рівність - це рабство". Він займав тверду позицію в тому, що традиційні інститути суспільства, серед них державна влада, є основою соціального порядку і таким чином - свободи.
Необхідними елементами підтримування порядку є звичаї народу. Вони існують у вигляді інституцій самоврядування, сім'ї, громадських організацій, університетів, або ж громадянського суспільства.Отже, теорія громадянського суспільства може інтерпретувати - ся в цілком протилежних парадигмах залежно до значень, які надаються взаємозв'язку свободи і рівності. Властиво в такому аспекті можна тлумачити думку Ф. Гаєка про злиття французької та англійської традицій: йдеться про взаємне визнання громадянського суспільства як соціальної основи забезпечення принципів свободи і рівності, незважаючи на відмінності у визначення змісту останніх.
Французька традиція тяжіла до надмірної вимоги свободи як соціальної рівності і справедливості. Умовою їх досягнення вважається здатність суспільства до мобілізації активної громадської, колективної волі, що на рівні політичної організації домагається свободи для всіх. Небезпека такої раціональної інтерпретації криється в тому, що межі колективного втручання в приватне життя санкціонуються не просто розумом, а розумом того, хто домігся вершин політичної організації. Натомість у контексті британської традиції подібне втручання розглядається як шлях до абсолютизму чи аристократії.
Важливим моментом англійської лінії інтерпретації свободи через визнання звичаїв і традицій є їх інтеґрування з етичними (звичаєвими) нормами виживання, які не походять винятково з розуму і не є наслідками продуманого задуму. Традиції з системами взаємин, стосунків і відносин між людьми в приватній, публічній і державній сферах складаються одночасно з продукуванням відповідних норм, зобов'язань, інституцій та належних знаків, значень, понять, концептів, врешті мови і мовлення, які в сукупності певним чином зумовлюють сприйняття довкілля і взаєморозуміння людей. Іншими словами, традиція з такого погляду є явищем семіозу; саме в контексті останнього здійснюється суспільний розвиток "інституцій, моралі, мови і законів", разом з якими "зростає і може успішно діяти людський розум"[225]. Звідси випливає, що "успішне вільне суспільство, - на думку Гаєка, - буде завжди суспільством на межі традицій"[226].
3.3.2.