Дискурсивні особливості теоретизуваня

Інтерпретація соціальності постає крізь призму чуттєвості, що проявляється в нових умовах обміну і взаємодії з речами, майном, ба­гатством, власністю тощо. Відповідно, образа і кривда, як і марнослав­ство, набувають нового значення (дехто вважає повного) в павутинні людської взаємодії в умовах обміну предметами, речами й об'єктами.

Оскільки не кожна річ є об'єктом, а стає такою лише через вза­ємодію між людьми, то й нового ґатунку чуттєвість і чутливість (сенти­менталізм) означується передусім сприйняттям, тлумаченням і розу­мінням речі як об'єкта. Річ перетворюється в об'єкт завдяки втягуван­ню деякої фізичної величини в мислимий процес, що протікає через потребу і здатність людини до позначення. Річ фізичного світу, яка по­значається людиною, перетворюється в об'єкт. Річ, не позначена, не може бути предметом уваги і розуміння, вона існує в позалюдському світі. Проблема, проте, в тім, що коли будь-яка позначена річ (пере­творена в знак) стає об'єктом, то далеко не всякий об'єкт має під со­бою фізичну річ або субстратну форму існування. Особливість Нового часу полягає зокрема в тому, що тут активно твориться світ об'єктів, які не мають під собою прямого речового аналога. Врешті, одним з найвиразніших таких об'єктів стають гроші, що приходять на зміну на­туральному обміну. Гроші як знак набувають значення відповідно до переплетіння безлічі суспільно-економічних обставин.

Людські відчуття ринкових суперечностей потрапляють у поле тяжіння дійсності, нової для неї, - дійсності, яка не має безпосередньої речової основи. Знаки виокремлюють спільний і єдиний світ значень для людей, незалежно від їх походження і проживання, і становлять основу так званого об'єктивного світу з універсальною природою зна­чень.

Існує, проте, доволі істотна і навіть кардинальна відмінність між цим Новим світом об'єктивної дійсності і Старим, середньовічним світом дійсності з погляду на семіотичний зсув інтерпретації.

Шотландці пояснювали соціальність як таку, що складається під впливом двох груп чинників: матеріального інтересу та альтруїстично- ідеалістичних знаків життя людини.

Потрібно віддати належне теорії Ферґюсона в тому, що хоча во­на не може вважатися "сучасною", однак її ідеї знаходять дедалі біль­ше зацікавлення за останні кілька десятків років. У основному це сто­сується ідей про важливість моральної сфери в громадянському суспі­льстві - ідей, що залишаються на марґінесі удаваної соціології, "звільненої від вартостей". Знову привертається увага до важливості громадянської і політичної відповідальності, що упродовж тривалого часу перебуває під загрозою сліпого покладання на закони й форми схвалення чи осуду, породжувані раціональним розумом державних службовців.

Таким чином, значення свободи в Ферґюсона поставлене під знак впливу і поширення передусім публічної сфери суспільства, яка: а) означається громадською активністю індивідів щодо розуміння ними спільного блага і б) пов'язана з моральними чуттями особи, що фор­мують її приватну сферу і водночас складаються під її впливом.

Вплив праці Ферґюсона на інтелектуальну культуру Європи, окрім того, визначався також дискурсивними особливостями лексики і мови. У ній було запропоновано низку концептів і термінів, що одер­жали визнання в майбутньому. Це стосується зокрема концепту цивілі­зація, який вжив Ферґюсон одним із перших; вислову примноження нестатків, який детальніше опрацював Геґель; терміна суперструкту­ра, що взагалі вперше був застосований до соціальної дійсності (Маркс вжив його у значенні надбудови). Під враженням теорії Ферґюсона ще в 1776 р. радикальний мораліст Річард Прайс [Ргісе] написав супереч­ливий трактат "Огляд природи громадянської свободи, принципів вря­дування та справедливість і політика у війні з Америкою", в якому під­тримав повстанців проти державної монополії Британії. Прихильність Ферґюсона до опору колоністів, що вони чинили імперській урядовій економічній політиці, не завадила йому висловитися проти застосу­вання ними насилля. Небезпеку він вбачав у тому, що влада військо­вої сили може перетворити громадянське суспільство в мілітарну дер­жаву, тоді її основою могла б стати не свобода і права громадян, а група "корумпованих і порочних людей", зібраних в органах влади. Врешті, увага Ферґюсона до корупції влади складає одну з пріоритет­них тем у дослідженні громадянського суспільства і спостерігається упродовж всієї книжки.

227

Найбільший вплив праці Ферґюсона мали все ж не в Британії, а на континенті, особливо в Німеччині. Упродовж століття після виходу книжки з друку вчені Німеччини перебували під впливом його ідей. Окрім названих на початку розділу імен, слід також згадати про Шил­лера, який перебував під впливом етичного світорозуміння; Геґеля, з його історичним підходом до суспільних процесів; Маркса, який скори­стався аналізом перспектив поділу праці; Зомбарта з його відкриттям передумов соціології.

Поза тим, дослідження громадянського суспільства Ферґюсоном визначило зміст соціальної активності в координатах подвійної етично­сті чи звичаєвості: вона складається, по-перше, навколо зацікавлень громадянським добром, в контексті яких стосунки між людьми тяжіють до щирості, рівності, ввічливості, доброзичливості і свободи, та, по­друге, навколо корисливості, вигоди, підлеглості, покори, нещирості й улесливості. Це, за словами Ферґюсона, стосунки за принципом "гос­подар - раб" або "патрон - клієн-ґ', що спонукують до залежної ієрар­хічної субординації, ошуканства й корупції. На основі першого типу етичності (звичаєвості) здійснюється цивілізаційний прогрес, тоді як етичність другого типу, навпаки, спричиняє згасання норм чеснотливої поведінки через применшення її значення в очах народу, викликану некритичним сприйняттям поширення комерційних або ринкових від­носин.

Одна з провідних ідей щодо сутності громадянського суспільства полягала в тому, що його класичне розуміння витлумачувалося як су­спільство за розмірами невелике, властиво національне. Суть націона­льного означується тут єдністю суспільних інтенцій (морально актив­них) з формами врядування, належними до них, що сукупно визнача­ють якість держави. Суспільство покликане забезпечувати свободу розвитку талантів людей, а відповідна йому держава здійснюється як суспільна воля, покликана гарантувати права громадянам, рівним пе­ред законами. ФерҐюсон, зокрема, писав: "Грубий чи простуватий спостерігач міг би відзначити розмаїтість, яку він бачить у житті і за­няттях різних людей, а не в житті різних націй... Багато таких відмін­ностей можуть виникати серед цивілізованих націй з причин кліматич­них, чи з джерел стилів життя (fashion), які все ще незрозумілі і неяс­ні; проте принципові відмінності, що на них маємо опертися, походять з тієї підстави, на якій люди зобов'язуються діяти в сенсі їхньої націо­нальної спроможності; або з конституції врядування, яка прописує те­рміни [terms] суспільства для його суб'єктів і має величезний вплив на формування їхнього розуміння і звичок"^[223].

Ідея про співмірність соціальної єдності народу та його держави привела ФерҐюсона до надання пріоритету цивілізованому, громадян­ському суспільству перед державою щодо їхнього існування і розвитку та до пріоритету малої держави перед великою. Тенденцію до ство­рення великих держав, що панувала на той час, він пояснював на прикладах нецивілізованих форм комерціалізації спільноти, превалю­вання егоїстичних інтересів серед урядовців і чиновників, що вносять у суспільство корупцію норм та звичаїв, девальвують соціальне зна­чення чеснот.

228

3.3.