Дві книжки Ферґюсона „Есе про історію громадянського суспільства" (1761 р.) та „Інститут моральної філософії" (1769 р.) принесли авторові славу в цілій Європі.
„Есе про історію громадянського суспільства" упродовж півстоліття була надзвичайно популярною, що свідчить на користь аргументів автора, і мала велику прихильність від Гольбаха, Якобі, Вольтера, Гердера, Новаліса та ГеҐеля.
Під її впливом у Німеччині увійшло до широкого вжитку поняття "Burgerliche Gesellschaft". Була вона відома і в Московському університеті. В Україні, в Києві, з-під пера І. В. Лучицького виходить серія статей, присвячених Ферґюсонові[187]. За життя автора книжка перевидавалася сім разів і ще три рази пізніше. Інтерес до неї не пропав донині. Хоча сучасна інтерпретація громадянського суспільства значно різниться від концепції Фергюсона, багато понять набуло пріоритетного характеру з його подачі. Серед тих, хто не був прихильником „Есе про історію громадянського суспільства", Давид Г'юм - один із щирих друзів Ферґю- сона. Г'юм заледве приховував роздратування, причина якого не цілком ясна для дослідників. Ймовірно, що її загальний настрій, - говорилося, що книжка "троянднозапашна й анімаційна", - не припав до смаку великому скептикові Г'юму. Він також вважав її занадто шотландською за духом і за термінологією.Ферґюсон, будучи свідком радикальних соціально-економічних змін від аграрно-аристократичного стану до комерційного і міського суспільства, в якому зароджувалися основи швидкої індустріалізації, намірився по-своєму розкрити питання, що були в центрі уваги Просвітництва: що є суттю політичного суспільства, а що є підставою прогресу й занепаду націй, яким чином зростає напруга між "приватною" і "публічною" людиною, яке значення має свобода в згуртуванні суспільства, що таке матеріальний та моральний прогрес, і питання, найголовніше серед них, про місце громадських чеснот у модерній державі. Натомість Локових правових умов громадянського суспільства - в нових умовах XVIII ст. природа суспільства вияснюється крізь призму етичного ідеалу. Ферґюсон фактично відходить від епістемологічного принципу репрезентативної каузальності. Свідомість не подавалася в сенсі tabula rasa і набула тіснішого взаємозв'язку із тілом особи і з зовнішнім світом. Моральні чуття взаємопов'язуються з розумовою активністю через визнання суспільної природи людини без протиставлення її біоло-гічній. Декартівський дуалізм, що передбачав редукування особи до глибин свідомості, або мислення, у протиставленні до тілесності людини й світу, став неактуальним для шотландців. Розуміння походить не лише зі знання, яке набувається, так би мовити, об'єктивно, - значну роль у ньому відіграє моральне чуття і суб'єктивний світ особи. Чесноти існують через людину і є вмотивовані її природою та її розумом.
3.2.1.