Суспільна ввічливість
Ферґюсон розпочинає аналіз громадянського суспільства з характеристики людської природи. Пов'язуючи життєвою єдністю рослини, тварини і людину, він розглядає все з погляду прогресивних змін.
"Прогрес у випадку людини триває зі значно більшим розмахом, аніж це стосується будь-якої іншої тварини. Не лише індивід просувається від дитинства до людськості, але й сам вид - від брутальності до цивілізації”[188].Суспільство, за Ферґюсоном, створено людьми, які перебувають у суперництві, поборюють один одного, взаємодіють і ворогують, постійно підтримуючи соціальні зв'язки. Природа людини асоціюється в книжці з непосидючим агресивним чоловіком. Однак людство має розглядатися через існування в соціальних групах, де воно завжди перебувало. Індивід - це лише деталь тієї чуттєвості і мислення, якими він вдовольняється перед поглядами його спільноти. У ньому іманентно закладене прагнення вдосконалюватися, що можливе в групі чи спільності. Воно постає із "принципу самозбереження в межах людськості. Проте існує спотворення [corruption] або "принаймні частковий наслідок того принципу, що в багатьох відношеннях названий дуже невдало самолюбством"[189]. Ферґюсон пояснює, що любов є таким зачаруванням, яке виносить увагу розуму поза самого себе і має якість чулості, яка ніколи не може супроводжуватися корисливістю. Любов знаходить задоволення в тому, що існує незалежно від будь-яких зовнішніх подій. Зацікавленість людини в іншій людині, а не в речах, породжує і специфічні почуття, і спеціальні слова з високоморальними значеннями, що не можуть бути створені корисливими та егоїстичними стосунками. Для останніх, скажімо, невластиві ніжність і милосердя. Те, що йде від доброзичливості, зауважує Ферґюсон, сприймається інакше, аніж те, що пов'язане із відносинами успіху та розчарування. Відповідно відрізняється і мова.
Ферґюсон близький до думки, що нова соціальна дійсність створюється рівночасно з новою людиною, духовно-моральний стан якої висловлюється словами і значеннями, відповідними до чуттів і взаємовідносин. Тобто, неявно висловлюється ідея семіозу або такого процесу розвитку людини, що поєднаний зі зміною природного оточення, суспільних звичаїв, духовного стану людей та мовно-мовленнєвого топосу спілкування.
Ферґюсон порівнює духовний клімат у різних державах. На відміну від Греції і раннього Риму, де шанувалися громадські почуття і патріотична відданість, людина в комерційній країні часом шукає відокремлення і самостійності тому, що її інтереси перетворюють її на конкурента зі своїм ближнім, і вона має з ним такі ж відносини, як із своєю худобою, від якої очікує лише вигоди.
Суспільство, в якому люди знаходять можливості застосовувати свої найліпші таланти і виказувати найкращі почуття, Ферґюсон називає громадянським. Він не вказує однозначно, коли саме історично виникає громадянське суспільство, але вважає, що його фундаментом є спільні зв'язки [communal bonds] і публічні чесноти, які, до того ж, є старшими за власність.
Людина за своєю природою є "членом спільноти", і з такого погляду індивід взагалі не створений лише для себе. "Він мусить поступатися і щастям, і свободою, якщо вони перешкоджали б суспільному благу. Він є лише частиною цілого"190.
Існують певні якості людини, що не є справою прогресу, проте відпочатку притаманні політичній спільноті і носять соціальний характер. З цього приводу Ферґюсон не погоджувався з Руссо щодо існування якогось несоціального стану природи, оскільки людство живе гуртами від самого початку. Тут він поділяв погляди фактично всіх шотландських сучасників, але поставив значно радикальніше запитання про те, чи "громадянськість" споріднена з витонченістю і цивілізованістю і чи вона є наслідком поступу? Свій варіант відповіді Ферґюсон з'ясовує в досить тонкій полеміці з тими, хто людський поступ пов'язував безпосередньо з розвитком технології і багатства.
Він не схильний їх жорстко поєднувати. Не поділяє він погляду, що поліпшення моральності і ввічливість є лише пагонами економічного зростання. Немає достатніх доказів того, що поширення комерції з її саморегульованими взаємодіями між індивідами можуть автоматично призвести до покращення звичаїв і системи права. Модерне торгове суспільство загалом не є поганою справою для індивідів, проте лише до певної межі. Доки громадяни залишаються в колі публічного життя і поєднують з ним свої корисливі інтереси, доти вони зберігають шанси для морального росту. Небезпека чатує в спокусі віддатися егоїстичному приватному життю, що, на жаль, знаходить, на думку Ферґюсона, підбадьорення в складних софістичних філософських системах. Властиво ввічливість, вихованість, або цивілізованість, не складаються у винятково приватній сфері егоїзму. Названі якості людини, характерні для її громадянського стану, складаються під впливом громадських потреб, "на очах публіки", де здійснюється природне покликання бути доброзичливим до ближнього.190
Там само. - С. 59.
1.2.1.