Етичність у громадянському суспільстві
Правові відносини в громадянському суспільстві доповнюються етичними зобов'язаннями. За певних обставин цивільна асоціація набуває етичних норм. Проте помилково сплутувати права і обов'язки та юридичні зобов'язання з етичними зобов'язаннями.
Росміні підкреслює, що етичний бік стосунків у громадянському суспільстві є необхідною умовою його існування саме як прагнення людей до спільного блага. Віддавна кожна нова генерація чи окремий індивід приходять у суспільство на той його соціальний та економічний рівень, що вже визначений працею і здобутками посередніх генерацій, - тут існує найпростіша етична залежність, яка полягає в тому, щоб "обробляти землю", не применшуючи рівня вже досягнутого блага суспільства. Однак моральні права людини залишаються з нею, і вона діє тут на власний розсуд. Не так з правами юридичними - ніхто не може розпоряджатися юридичним правом на свій розсуд. Об'єктом права може стати лише те, що має відношення до особи в сенсі захисту справедливості або ґарантування її особистих прав. Тому громадянське суспільство не є правом самим по собі; воно стає об'єктом права, коли здійснюються певні умови. Натомість етичні зобов'язання, за Росміні, випливають з соціальної необхідності жити в певних умовах та інституціях, поза якими життя стає неможливим.Таким чином, громадянське суспільство може бути визначене тепер як "суспільство, яке прагне до регулювання модальності усіх прав своїх членів у найкращий можливий спосіб. Дане загальне визначення є достатнім для окреслення обов'язку громадянського суспільства у всіх його вимірах та впровадження принципу, який встановить обмеження для врядування"[457].
Загальне благо для суспільства визначається передусім змогою "соціального уряду належно врегулювати модальність усіх прав. Усі права є тоді ґарантовані, коли захист прав є першою метою їх регулювання"[458].
В основу регулювання чи модальності прав Росміні покладає "відносну свободу" [relative freedom], розташовуючи її між "агресивною свободою" та "неагресивною свободою". "Якщо уряд регулює лише модальність прав, не демонструючи їх цінностей, усі громадяни втішаються поєднанням усіх соціальних та екстрасоціальних благ тому, що їхнє право відносної свободи підтримується і гарантується у всіх його вимірах"[459]. Що стосується значення відносної свободи, то воно, за Росміні, полягає в тому, що за кожною особою повинно визнаватися її повноцінне право, що дозволяє будь-кому цілком вільно поєднуватися один з другим для будь-якого виду роботи.
Модальність, у свою чергу, це такий стан речей, коли права людини регулює людина сама; модальність - це властиво те, що може бути здійснене правом кожного індивіда, виходячи з його розуміння блага. Окрім того, на думку Росміні, модальність також вносить "відповідальність з погляду сумління і часто стає тягарем, що перевершує сили особи, яка його несе"[460]. Відтак модальність має в собі також морально-етичне відношення, яке проявляється в громадянському суспільстві. Тому громадянське суспільство, як вважає Росміні, не має ні суто корисливо-ринкової сили, ні сеньйоральної, - його сила (power) є чисто добродійна, проявляється вона у множині, багатстві можливостей здійснювати відносну свободу для кожного індивіда.
Звідси також випливає, що громадянське суспільство потребує відповідного до своєї суті врядування. Врядування і громадянське суспільство виростають разом, пліч-о-пліч. Йдеться про принцип автентичності суспільства та його уряду чи держави.
Врядування окреслює політичну сферу суспільства і полягає в тому, щоб вести громадянське суспільство, тобто регулювати модальності прав шляхом вдосконалення засобів, якими громадянське суспільство досягає чеснот і щастя - найвищого блага для асоційованих індивідів. Чеснота простягається значно далі за просте оволодіння людиною "того, що стає її власністю", вона пов'язана з сенсом справедливості. Це досягається завдяки "моральному закону, щодо якого юридичний закон є частиною"[461].
Соціальні права в Росміні інтерпретуються в контексті філософського осмислення того, що є справедливість. Розуміння ж останньої складається за участю морально-етичного сприйняття суспільства. Тому, на думку Росміні, знання права [right] передбачає знання ширшого контексту, в якому довідуємося про "справедливість" [upright]. Іншими словами, тут йдеться про "моральне добро в усіх його вимірах"462. У цьому сенсі політика відрізняється від соціального права так, як те, що успішне і корисне відрізняється від того, що справедливе.
7.6.