Соціальний і сеньйоральний чинники

Росміні надає великої уваги властиво соціальним правам, які в його теорії адекватні до громадянських прав. Логічна схема виникнен­ня та дії соціальних прав у певному державному утворенні залежить, на його погляд, від сукупності чинників, головним серед яких є дотри­мання етичного контексту розвитку людства.

На думку Росміні, в ХІХ ст. під впливом атеїстичних міркувань набуло поширення поняття "Боже право", за метафоричним значенням якого вбачали силу, що має керувати володарями і державами. Зло­вживання поняттям "Божого права", яке застосовується винятково для підтримки суверенності людини, призвело до зміщення правдивих значень понять юридичного і природного прав. Це також позначилося на інтерпретації людини і суспільства в аспекті соціальних та грома­дянських прав. Росміні вважає, що значення соціальних прав пов'язані з су-спільною природою людини. "Людська природа є сутнісно право­ва, сутнісно соціальна". Якщо розглядати природу людини-індивіда, то ми не знаємо визначення "соціальності". Проте коли взяти до уваги суспільство, суспільство взаємопов'язаних стосунками людей, то при­рода його буде суто соціальною. Це пояснюється зокрема тим, що лю­дина прийшла у світ як біологічний самостійний вид. Його істотною ознакою є видова єдність індивідів, що притаманна для людського су­спільства і не може мати прямого еволюційного пояснення. На відміну від світу тварин, тут додається розумовий, інтелектуальний чинник, який піклується, щоб індивіди перебували в асоціації або товаристві.

Протилежний за суттю елемент, пов'язаний з природою суспіль­но-індивідуального становища людини, Росміні називає сеньйораль­ним.

Сеньйоральний елемент є складовою суспільства і має своїм джерелом батьківську опіку родини, майнове і земельне володіння. Батьківська опіка, поширена на господарство з усіма в ньому зайняти­ми працівниками, перетворюється на патерналістську владу і набуває значення форми врядування. Сеньйоральний елемент, хоча й прояв­ляється лише в суспільстві, але походить з природи (натури) людини і, певним чином, близький до поведінки тварин. Його суть полягає в створенні відносин сімейного, родового чи ієрархічного типу. За об­ставин, де права не функціонують на рівні модальності, сеньйораль­ний елемент "може генерувати порочну зверхність і шкодити природі людини”, перетворюючи відносини на залежність, подібну до залеж­ності власника і раба; для таких відносин свобода людини стає зайвою і непотрібною вартістю, адже натомість регулювання модальністю гро­мадських прав сила влади визначається сеньйоральним відношенням. За своїм походженням і поширенням у середньовіччі сеньйоральний елемент складався з двох частин: 1) феодальних маєтків та 2) суве­ренних маєтків. У тогочасному суспільстві велася подвійна боротьба: прагнення людини і родини до спільного життя, до розв'язання гро­мадських справ (соціальний елемент) конфліктувало з людським праг­ненням перебувати в родині, під опікою батька чи сеньйора, тобто на­магатися перетворити свій маєток у фортецю або, як кажуть в Україні, дистанціюватися від "суспільної марноти" за принципом "моя хата скраю".

У середньовічній Європі боротьба між соціальним та сеньйора­льним елементами була дисциплінована су-спільними обмеженнями. На переконання Росміні, так сталося завдяки опосередковувальній ро­лі християнського суспільства, на рівні універсальних вартостей якого вдалося примирити певним чином обидва елементи. Символічним ві­дображенням примирення стали відносини між римською церквою в особі Папи та європейськими імператорами.

Примирення на рівні певної соціальної угоди звільнило шлях для розвитку громадянського суспільства, в якому громадський інтерес ін­дивідів став переважати і здобув перемогу над сеньйоральним інтере­сом тим, що піддані були перетворені в громадян.

На думку Росміні, превалювання винятково сеньйорального елемента в суспільстві позбавляє останнє єдності і громадської сили. Це викликано тим, що сеньйорат, залишений сам на себе, покладаєть­ся лише на господаря чи володаря як свою остаточну інстанцію; за та­ких умов усі підлеглі, серед них і дружина, і діти, і слуги, і робітники, сприймаються як засоби волі господаря, сеньйора. "Тому, коли сень- йорія вивершується як цілковито самостійне утворення, поза будь- яким соціальним елементом, вона стає вкрай несправедливою, позба­вленою людяності, річчю на світі"⁴⁶⁴. Відтак родинне суспільство має здобути справедливість і людяність лише входженням у систему гро­мадянських асоціацій. Це не означає, що сеньйоральний елемент не має жодного позитивного значення і має повністю бути усуненим в громадянському суспільстві. Сеньйоральні стосунки додають грома­дянському суспільству силу об'єднання, яка значною мірою залежить від сили родів і родин. Знищити цілком сеньйоральний елемент озна­чало б зруйнувати ті родинні стосунки між батьками і дітьми, які, не маючи приписаних юридичних законів, все ж засвідчують правову сферу людини, яка водночас підлягає морально-етичним мотиваціям і нормам.

Проте основне значення сеньйорального елемента пов'язане з відношеннями підкорення і покори.

ньйорат у даному разі неминуче стане супроводжуваний деякою фор­мою громадянського суспільства"^[465]. Розвиваючи думку, Росміні пояс­нює, що ступінь недосконалості громадянського суспільства йде пліч- о-пліч зі ступенем домінування, привнесеним сеньйоральним елемен­том. Причому громадянське суспільство, що виникає в умовах підко­рення, може формуватися переможцями чи підкореними або ж обома сторонами. У будь-якому випадку сеньйоральний елемент такого гро­мадянського суспільства буде домінувати. Він упізнається за ознаками прислужництва, запопадливості і лукавства в поведінці тих, хто не на­лежить до родин переможців. У переможців, проте, також домінують сеньйоральні, зверхницькі, брутальні риси поведінки, вони не мають своїм джерелом свободу і право. У такому суспільстві цілком можливо, що сеньйоральні відносини здатні увібрати і проковтнути соціальний елемент. Це фактично шлях до перетворення суспільства і держави в насильницьку форму життя; це також шлях до створення імперії, в якій "практично все стає сеньйоральним; і залишається дуже мало су­спільства"^[466].

Таким чином, розвиток громадянського суспільства - це посту­пове обмеження сеньйорального елемента і поширення соціального. Зовнішнім індикатором сеньйорального чинника в суспільстві є пану­вання родин за спадковим чи майновим принципом. Однак у теорії Ро­сміні залишається також місце для "домашнього суспільства", де "ба­тьківська" влада має сенс. Тобто спроба досягти т.зв. "чистого" грома­дянського суспільства, в якому не буде місця для "батьківства", виглядає утопією. Сеньйоральний елемент не може бути цілковито усунутий із суспільства як такого.

Інтерпретація розвитку громадянського суспільства в теорії Рос­міні за сеньйоральною ознакою близька до тези Томаса Пейна про те, що громадянське суспільство постає із самого себе, створюючи відпо­відне "врядування з народу". Суспільства, в яких уряд є "над наро­дом", Пейн пояснював як загарбницькі за характером. А. Росміні також вважає, що домінування сеньйорального елемента в суспільстві істо­рично посилювалося через природну експансію влади одних родів (спочатку) та безсилля інших задля збереження становища, упривіле- йованого землею і майном. Експансія стосувалася підкорення соціаль­но-правового становища слабших родин у межах одного народу, а та­кож виливалася в загарбницькі амбіції щодо інших народів. На думку Росміні, панування сеньйорального принципу в суспільних відносинах легко ідентифікується за ознаками нагромадження влади і майна в ру­ках певних родин, часто іноземного походження, за рахунок збіднення переважної більшості народу. І для Т. Пейна, і для А. Росміні такий стан речей, названий несправедливим, пояснюється по суті загарбни­цьким походженням влади щодо громадянської тенденції суспільного розвитку.

Росміні послідовно відстоює думку, що "провідним принципом соціального прогресу є справедливість". Значення справедливості є багатоаспектним у суспільному житті, і саме вона є основою розуміння й інтерпретації і свободи, і прав людини. Відтак сеньйоральний чинник у адміністрації та суспільних відносинах опозиціонує принципові спра­ведливості. Забезпечення соціальних прав передбачає витіснення па- терналістсько-васальних залежностей і редукування міри насильства в суспільстві. Проте розуміння перспективи стану справедливості і спі­льного блага в Т. Пейна та А. Росміні істотно відрізняється. Врешті розбіжності в розуміння шляхів досягнення блага стали симптомом ХІХ ст., а інтелектуальні форми їх інтерпретації - знаменням соціаль­но-політичних колізій.

7.7.