Спільне благо і публічне благо

Громадянське суспільство покликане зберігати незайманими права всіх індивідів, а також тих двох суспільств, які передують йому хронологічно і логічно. Звідси випливає, що метою громадянського су­спільства є забезпечення усіх прав задля спільного добра.

Спільне благо - це благо всіх індивідів, які утворюють соціаль­ність як таку, або соціальне тіло, і є суб'єктами права. Тоді як "публіч­не благо - це благо соціального тіла (органу), взятого за цілість або взятого як його організація'”⁴⁵⁵.

Росміні вважає, що коли принцип публічного блага заступає принцип блага спільного, то йдеться про язичеське суспільство. Інши­ми словами, певна соціально привілейована група може набувати пуб­лічного домінування в поширенні і відстоюванні власних інтересів та через належне відтворення громадської думки контролювати не так забезпечення загальних рівних прав, як збереження і моделювання вигоди власної групи. Тому там, де панує принцип публічного блага чи добра, на думку Росміні, вигода і корисливість заступлять справедли­вість і правду. Не погоджуючись з таким станом речей, він подає пе­релік публічно поширених фальшивих принципів, які заступають пра­вдиву природу громадянського суспільства. До таких фальшивих ідей, що стали принципами громадської (публічної) думки, поширюються в засобах інформації і регулюють суспільні стосунки, належать твер­дження:

1. Право - це не що інше, як користь.

2. Salus Republicas summa lex - збереження держави є найви­щим законом.

3. Очікується..., що людина повинна померти заради народу, і тоді ціла нація не повинна загинути. Тут є початок виправдання смер­тного вироку індивіда, здійсненого законами суспільства.

4. Вищі цілі держави виправдовують будь-яке насильство.

5. Будь-що мусить вирішуватися голосом більшості. Тут джерело тиранії більшості над меншістю.

Росміні робить висновок, що жодне окреме право індивіда у громадянському суспільстві не може бути принесене в жертву заради публічного добра. Водночас публічне добро є цілком достойною спра­вою, коли воно узгоджується зі спільним благом. Громадянське суспі­льство також покликане забезпечувати приватне благо, але останнє в значенні майнової власності має також узгоджуватися зі спільним бла­гом. У цьому зв'язку Росміні висловлює досить непевну думку щодо свободи дій індивіда. Він вважає, що "громадянське суспільство може

також обмежувати неагресивну свободу [inoffensive freedom] грома­дян, тобто їхні права на дії та речі за умови, що це не спричиняє гро­мадянам жодної тривоги і не викликає в них будь-якого юридичного спротиву"^[456].

7.5.