Форми самотності
Самотність можна поділити на хронічну, ситуативну і минущу[55]. Як випливає з назви, хронічна самотність — це стан, коли суб’єкт переживає постійний біль через недостатній зв’язок з іншими.
Ситуативна самотність виникає внаслідок змін у житті особи — коли помирає близький друг або член родини, коли добігають кінця любовні стосунки, коли діти залишають дім тощо. Розуміння цього типу самотності можемо знайти, наприклад, у «Щоденнику скорботи» Ролана Барта, написаному після того, як померла його мати, з якою він жив усе життя. Серед іншого Барт пише таке: «Холодний зимовий вечір. Мені досить тепло, але я один. І розумію, що мушу звикнути до природного існування у цій самотності, мушу діяти у ній, працювати у ній, коли «присутність відсутності» нерозривно супроводжуватиме мене»[56]. Минуща самотність може прийти до нас будь-якої миті — коли ми на вечірці в оточенні багатьох інших людей чи на самоті вдома. Ситуативна самотність, імовірно, може досвідчуватись інтенсивніше за хронічну, тому що вона викликана переворотом в житті і є досвідом утрати, але саме тому, що ситуативну самотність, на відміну від хронічної, вдасться пояснити певною подією — розлученням або смертю, — можна вважати, що особа долає цю самотність, коли знаходить зв’язок із новими людьми. З іншого боку, досвід втрати може виявитися настільки сильним, що це фактично унеможливлює зв’язок із новими людьми. У літературі прикладом такого є персонаж Цукуру Тадзакі з романів Харукі Муракамі. Четверо його найближчих — і єдиних — друзів одного дня без жодних пояснень повідомили, що більше ніколи не хочуть бачитися чи розмовляти з ним[57]. Ця подія визначає решту життя Цукуру Тадзакі і його ставлення як до самого себе, так і до інших; від того часу він не може по-справжньому вступити з кимось у зв’язок.Ситуативна самотність виникає через зовнішні обставини.
Хронічна самотність, навпаки, наче бере початок в самій особі, оскільки зміна зовнішніх обставин має надто незначний вплив. Тому, напевно, можна розрізняти ендогенну та екзогенну самотність, орієнтуючись на те, в чому полягає головна причина самотності — в самому суб’єкті чи обставинах. Звичайно, часто буде складно визначити ендогенність чи екзогенність почуття самотності, зокрема, через відносність цього явища, суб’єкти якого мають незадоволену потребу у зв’язку з іншими. І все-таки це розмежування у певному сенсі правдоподібне. Особа, яка страждає від почуття самотності упродовж цілого життя, незалежно від того, яким є її оточення, і навіть за наявності люблячої сім’ї і міцних соціальних зв’язків, імовірно, повинна належати до ендогенної категорії. І навпаки, особу, яка раніше не мала проблем із самотністю, але зазнала цього почуття після того, як потрапила в соціальну ізоляцію, а можливо, й пережила цькування, потрібно зарахувати до екзогенної категорії. У більшості випадків доречно враховувати як внутрішні, так і зовнішні причини самотності. Спроба визначити, які змінні мають найсильнішу прогностичну силу — внутрішні чи зовнішні, характерологічні чи ситуативні, — показує, що для пояснення самотності необхідні обидва компоненти[58].Роберт С. Вайсс розрізняє соціальну і емоційну самотність[59]. Соціальна самотність — це брак соціальної інтеграції, соціально самотня людина прагне бути частиною спільноти. Емоційно самотній людині, навпаки, бракує по-справжньому близького зв’язку з кимось. На думку Вайсса, це різні форми самотності — вони якісно відрізняються одна від одної. Тому можна страждати від однієї форми, не потерпаючи при цьому від іншої, можна зуміти полегшити страждання від однієї форми, не зменшивши страждання від іншої. Можна знайти собі місце у спільноті й однаково почуватися емоційно самотнім. І навпаки, можна знайти іншу людину і мати з нею близький зв’язок і при цьому почуватися соціально самотнім[60].
Якщо кохана людина або хтось із подружжя буде відсутнім деякий час, може виникнути емоційна самотність — коли не вистачає близького зв’язку в житті, а контакт телефоном і електронною поштою не є повноцінною заміною. Походи в кіно і на концерти разом із друзями можуть значною мірою задовольнити соціальні потреби особи, а також відволікти від думок про відсутність коханої людини, але зв’язок з друзями не може стати тривалою заміною зв’язку з коханою людиною. В англійській мові є приказка: «Absence makes the heart grow fonder» (Від розлуки серце лагіднішає). Річ у тім, що особа більше радіє коханій людині, коли якийсь час перебуває на відстані від неї. З іншого боку, Чарлі Браун у коміксі Чарльза М. Шульца завважує: «Absence makes the heart grow fonder, but it sure makes the rest of you lonely» (Від розлуки серце лагіднішає, але решта тебе почувається самотньо).Можна прийняти інших до своєї самотності і створити з ними особливий зв’язок, який не буде можливий за присутності інших. Самотність створює простір для рефлексії щодо нашого зв’язку з іншими і для справжнього відчуття того, наскільки ми потребуємо їх. У сучасному шлюбі чи спільному житті буває так, що стосунки з партнером витісняють інші соціальні відносини, і таким чином соціальна самотність може датися взнаки, навіть якщо задовольняється потреба в емоційній близькості. Подібно до цього, діти потребують і дружби з однолітками, і піклування батьків. Дитина, позбавлена одного з цих зв’язків, страждатиме від суттєвої депривації. Якщо дитина соціально ізольована у школі, турботливі батьки можуть покращити становище, але вони не в змозі стати повноцінною заміною друзів-однолітків. І навпаки, добрі однокласники не можуть замінити емоційно відсутніх батьків[61]. Можемо говорити про існування вікових відмінностей домінування тієї чи тієї форми самотності: у молодих людей це соціальна, а в старших — емоційна самотність[62]. Однак потрібно підкреслити, що почуття емоційної і соціальної самотності зазвичай трапляються одночасно.