Християнський контекст добровільності і розуміння толерантності

Взаємопов'язаність між толерантністю і свободою людини про­стежується Локом на практиці християнської церкви, коли політичні інтереси англійського суспільства набули конфронтаційного характеру саме з приводу свободи індивіда і породили конфлікти міжконфесійно­го ґатунку.

Відозва Лока "Лист про толерантність" захищала свободу віро­сповідання як незаперечне право людини вільно висловлювати свої переконання і погляди. У передмові до англійського видання 1689 ро­ку (написана праця того ж року латинською) перекладач у короткій передмові наголошує: "Абсолютна свобода, справедлива і правдива свобода, рівна і непристрасна свобода є тією річчю, якої ми потребує­мо"^[153].

Дж. Лок називає толерантність "головною характерною рисою істинної церкви". Розглядаючи природу церкви, він вважає її "доброві­льною спільнотою людей, які поєдналися за спільною згодою для того, щоб публічно визнавати Бога в спосіб, який, на їхній розсуд, є прийня­тний для Нього й ефективний для спасіння їхніх душ. Я говорю, що це свобідна і добровільна спільнота"^[154].

Таким чином, від початку добровільного створення релігійної спільноти людей на основі принципу свободи поширення християнства супроводжується водночас поширенням дискурсу розуміння свободи волі особи, відповідних міжлюдських взаємин і належної толеранції щодо людини в межах спільноти.

Такі ж самі принципи, на думку Лока, повинні б лежати в основі соціального "спільнотворення", що є "суспільством людей, встановле­ним лише для забезпечення, збереження і просування їхніх громадян­ських інтересів. Громадянськими інтересами я називаю життя, свобо­ду, здоров'я, знеболення тіла, а також володіння зовнішніми речами - такими, як гроші, землі, споруди, вмеблювання тощо"¹⁵⁵. Для Лока ва­жливо узгодити суть добровільного громадянського "спільнотворення" з тією практикою, що вже була притаманна для об'єднання людей під егідою християнської релігії. Він зауважує, що ніде в Євангелії не знайдемо спонуки і вимоги переслідувати, піддавати репресії, приму­шувати силою або вогнем чи мечем приймати Христове вчення. Так, у християнському дискурсі свободи волі, добровільності і любові до ближнього Лок знаходить вагомі арґументи і на підтримку запрова­дження "закону природи" (тобто створення громадянського суспільст­ва), і на противагу пануючій соціальній практиці застосовувати держа­вну силу, фактично засновану на самокористі, задля навернення під­даних до покори неконтрольованій владі. Останнє також стосується намагання панувати над релігійними меншинами і, що особливо ціка­во, намагання католицької церкви досягати переваги за рахунок її власної централізованої папської влади і, тим паче, за допомогою державної підтримки.

Прикметно, що прийнявши сторону англіканської церкви, Лок фактично висловився на користь англійської національної єдності, яка потерпала від надмірного впливу римського церковного універсалізму. Був за те, щоб позбавити королівську владу власне католицької полі­тичної підтримки, і за те, щоб англіканські віросповідники мали що­найменше рівні умови. Зло, небезпечне для "спільнотворення" (націо­нальної держави), Лок завбачає вже в можливостях розуміти суть справи таким чином, щоб та релігійна громада, яку підтримує монарх, здобувала певні переваги щодо громадянських прав людей. Терпи­мість, однак, має певні межі щодо поглядів і вчинків, які стосуються "спільнотворення" і громадських справ.

"Проте не може церква мати права бути толерованою владою, коли вона конституйована таким чином, що всі, хто вступають до неї ipso fakto, приводять себе під захист і на службу іншому королю.

155

Ibid. - С. 26.

Оскільки саме практика християнського дискурсу забезпечувала норми поширення толерантності між людськими спільнотами, то Лок займає категоричну позицію щодо тих, хто зрікається Бога взагалі. Він вважає, що усі, хто заперечує буття Бога, не можуть сподіватися на толерантність. „Атеїст не може мати твердості ні в обітницях, ні в уго­дах, ні в присягах, з яких утворюються основи людського суспільст­ва"^[156].

Для Лока, як і для його сучасників, лише віра в Бога, який карає переступників і винагороджує доброчесних після смерті, спонукує его­їстичних індивідів діяти морально і в межах закону. Він визнавав, що і християнин, і атеїст можуть мати належні причини чинити морально і законно, проте якщо громадянського покарання переступникові вда­ється уникнути, тоді лише сила Всемогутнього Бога стає головною спонукою всеохоплюючого страху перед людиною, бо Він урівнює її майбутнє з її аморальними і незаконними вчинками. Відтак маємо важ­ливий висновок: атеїст відгороджує себе від природної щодо розуміння себе і світу мотивації діяти соціалізовано чи соціально злагоджено. То­му він і не може толеруватися в контексті історично посталого дискур­су взаєморозуміння людей навколо виголошеної свободи волі. Звідси також випливає те, що католики, на думку Лока, які мешкають в анг­лійському "спільнотворенні", хоча й володіють, як віруючі, правдивою мотивацією, проте в громадянських справах вона в них ув'язнена під­леглістю і покорою не перед спільним соціальним порядком, а перед Папою, який керує церквою з чужої країни. У такий спосіб зо­бов'язання католиків підкорятися Папі перевищує їх обов'язок перед громадянською владою, і водночас вони пов'язані посиленим непослу­хом, якщо це стає вигідно папській владі в Англії. Звісно, католики не можуть бути надійними громадянами, вони не можуть мати достатньо­го кредиту довіри в "спільнотворенні".

Переконуємося, що дискурс толерантності ідентифікується Ло- ком не зі сліпою покорою і підлеглістю, а з відстоюванням свободи волі особи і добровільністю об'єднуватися в спільноти. Толерантність є справою не просто дебатів і суддівства, що підлягає впливові обста­вин, вона зумовлюється необхідністю об'єднати людей у громадянську спільноту, в якій вони утворюють "єдиний політичний організм”. "Жод­на людина будь-де не повинна позбавлятися своїх земних благ через свою релігію. Навіть американці, покорені християнським володарем, не мають бути покарані тілесно чи майном за те, що не вхопилися за нашу віру і молитву"^[158]. Навпаки, дотримання громадянських свобод (або прав людини), важливим елементом яких є свобода вільно висло­влювати погляди і переконання, що здійснюється в потребі толерант­ності, є головним принципом єдності людей і забезпечення соціальнос­ті, добровільно створюваної. Лок підтримує право суспільства, яке створено під примусом, або в якому громадянські свободи під загро­зою, на опір і повстання. Якщо людина закабалена чи її погляди пере­слідуються і нав'язується лише воля володаря або олігархічної влади, то вона має і причини, і виправдання для опору. Опір може здійснюва­тися навіть силою зброї. Звідси захист громадянських свобод перетво­рюється в право, що втілено в традиції, які пережили усіх своїх ворогів.

2.2.7.