Дискурс свободи і практика добровільного „спільнотворення ”
У "Другому трактаті про врядування" Дж. Лок послідовно відстоює думку про те, що "спільнотворення" започатковується на основі добровільного об'єднання людей і саме воно дає початок законному врядуванню в світі.
"Політичні суспільства всі почались із добровільної спільноти і взаємної домовленості людей, що діяли вільно при виборі своїх правителів і форм врядування"[159], - пише Лок. Потрібно також взяти до уваги, що в "добровільному спільнотворенні" кожна вільна особа добровільно передає частку свого права до спільноти, утворюючи тим владну більшість, що покликана діяти від імені єдиного, солідарного народу, який таким чином набуває своєї політичної незалежності від зовнішнього щодо нього насильства і примусу. Тобто, незважаючи на категоричне неприйняття Гоббсової концепції абсолютної монархії, Лок усе ж не заперечує тенденції і потреби перетворення підданих короля в єдину національну спільноту, однак основу єдності завбачає в стимулюванні прав людини на свободу і добровільну соціальну поведінку, наголошуючи, що "під спільнотворенням я завжди маю на увазі не демократію чи будь-яку іншу форму врядування, а будь-яку незалежну спільноту, яку латиняни називали словом civitas"[160]. Хоча головною метою об'єднання людей у спільне політичне чи громадянське суспільство є, на думку Лока, збереження власності, це не означає, що воно має підпорядковуватися до особистої вигоди тих, хто при владі. Навпаки, в добре впорядкованих спільнотвореннях "благо цілого береться до уваги так, як це повинно бути"[161], і тому законодавча влада, що покликана оберігати благо незалежної спільноти, має бути розділена з виконавчою владою. Передбачається запобігти перетворенню спільних цілей політичної спільноти на приватно-егоїстичні інтереси, вигоди тих, хто перебуває при владі. Так, максимальне забезпечення природної свободи в стані громадянської єдності збігалося з самим процесом "спільнотворення" цієї єдності, що своєю чергою веде до перетворення абсолютної монархії в національну державу з індивідуальними свободами і правами, ґарантованими її єдністю. Невід'ємним моментом утворення даної політичної спільноти стало поширення дискурсу відстоювання свобод і толерантності щодо думок і поглядів, протилежних до офіційних. Фактично була сформована дискурсивно- семіотична традиція акцентування значення індивідуальної свободи і толерантності, поза якою була б неможлива практика творення громадянського суспільства. Внаслідок тривалої нескінченної боротьби різноманітних припущень, арґументів, понять і концепцій, а також практичного втілення стандартів толерантності щодо суперників та визнання громадянських і релігійних свобод, склався стійкий дискурс переваги індивідуальної свободи та суб'єктивних прав людини. Відповідно складалася також традиція юридичного визнання прав людини, яка набувала поширення в суддівстві та законодавстві. Значення, напрацьовані інтелектуально (розумово) і практично, в ході відстоювання прав індивіда були втілені в дискурс свободи і права, який поширювався в контексті революцій і творення конституцій впродовж вісімнадцятого століття в Франції і Північній Америці та в процесах боротьби за політичні свободи, що відбувалися вже на території Англії кінця вісімнадцятого і в дев'ятнадцятому столітті. Цей правовий дискурс поширився на всі європейські країни і набув домінуючого значення в США. По суті, йдучи ще від чотирнадцятого століття (праці Оккама), правовий дискурс, включаючи вимоги толерантності, почав застосовуватися як стратегічний намір, щоб позначити сумнівом все, що вважалося корпоративною чи упривілейованою незалежністю. Із вісімнадцятого століття він став головним засобом у вимогах "знизу" щодо скорочення привілеїв церкви і будь-якого іншого корпоративного об'єднання. У контексті дискурсу свободи і права виникали нові модерні національні держави, які поборювали домагання корпоративних станів зберігати суверенний статус, встановлюючи натомість громадянське суспільство індивідів з рівними політичними правами. Одним із найголовніших прав було визнано приватну власність та її конституційний захист, у тому числі і від надмірного втручання держави. Праці Дж. Лока спричинилися найбільшою мірою і до дискурсу свободи, і до поширення значення толерантності.2.2.8.
Еще по теме Дискурс свободи і практика добровільного „спільнотворення ”:
- Значення добровільних об'єднань
- Толерантність як семіотично-дискурсивний чинник громадянського „спільнотворення "
- Громадянське суспільство як політичне спільнотворення
- Дж. Лок: спільнотворення громадянського суспільства
- Як же могло статись, що незважаючи на настільки тісний зв’язок філософського дискурсу та форми життя в античній філософії, сьогодні, у звичному викладі історії філософії, філософія постає передусім як дискурс (теорійний та систематичний чи критичний), що не має безпосереднього зв’язку зі способом життя філософа?
- Г. Сковорода. Вірш «De Libertate» («Про свободу») Що є свобода? Добро в ній якеє?
- 6.16.2. Проблема свободи історичного вибору у філософії історії. Свобода та відповідальність
- Мишель Фуко: философия дискурсивных практик
- Філософія та двозначність філософського дискурсу
- Философия практики
- Философия практики