Толерантність як семіотично-дискурсивний чинник громадянського „спільнотворення "

Оскільки влада законів та врядування, відповідне до неї, ство­рюються за дією розуму і розуміння, то функціонування загальних та універсальних значень і сутностей, що лежать в основі законотворчос­ті, має обумовлюватися контекстом застосування і поширення розумо­вих чинників комунікації - знаків, слів, ідей, мови і мислення.

Семіотично-дискурсивні особливості розуміння і пов'язаність з ними громадянських і негромадянських спільнотворень переконують Лока в принципово позитивному значенні розумової і політичної толе­рантності задля суспільного добробуту. Потреба визначити сенс і роль толерантності зумовлювалася релігійною і політичною ворожістю, по­ширеною в суспільстві між людьми. Нетерпимість, яка роз'їдає природ­ні засади "спільнотворення", на думку Лока, викликана двома традиці­ями протистояння сторін: одна з них проповідує повну покірність, коли друга відстоює всезагальну свободу^[144].

Погляди і вчинки людей залежать від їх розуміння життєвого до­свіду, і водночас людина не в стані владарювати над власним розумін­ням, бо є лише частиною досвіду і розуміння загального. Думки, які особа матиме, скажімо, завтра, випливатимуть "з досвіду і природи ро­зуміння" не лише її самої, тому проблема толерантності є проблема спільна для спільноти і залежна від її дискурсивної практики. Однак спільна згода людей щодо певних цінностей, яка, безперечно, є ви­явом певного стану розуміння, аж ніяк не є ні критерієм моралі, ні ра­ціональною основою знання закону природи. Таку думку Лок обґрун­тував у "Есе про закон природи", де наголошував, що "не існує уні­версальної і спільної згоди між людьми з питань моралі..." Згода, яка є явищем розуміння і досвіду, буває спрямована дуже по-різному щодо однакових цінностей у різних народів. Скажімо, в давніх єгиптян пану­вала спільна згода про те, що "всі види крадіжок вважалися дозволе­ними і похвальними".

У "Другому трактаті" Лок наголошує, що оскільки "люди за сво­єю природою всі вільні, рівні й незалежні, то нікого не можна вивести з цього стану й підкорити політичній владі іншого без його на те зго­ди"^[148]. Звідси можемо допустити, що контекст забезпечення громадян­ської свободи і дискурсивна практика, відповідна до нього, є умовами та основами поширення розуміння сенсу толерантності між людьми.

Запровадження сфери громадянської поведінки передбачає, щоб громадяни розумілися, розмовляючи спільною мовою, точніше, перебували в контексті спільного дискурсу. Адже саме громадянський простір складається як система домовленостей, погоджень, угод, спі­льних інтересів, терпимості. Лок вважає, що єдність громадянської сфери життя забезпечується спільністю розуміння, в основі якого ле­жить спільно присвоєне знання, а точніше значення. Люди розрізня­ються в своїх бажаннях і хотіннях там, де панує емпірична сфера не­обхідності, але вони можуть розуміти світ у однаковий спосіб, орієнту­ючись на знак свободи. Конкретні бажання, притаманні особі, є її приватністю з погляду розуміння людьми спільних завдань. Таким чи­ном, громадянський простір як справа "спільнотворення" виокремлю­ється над приватною цариною життя, індивідуалізованою пристрастя­ми. Громадянське спільнотворення, в основі якого завбачається знак збереження свободи, передбачає формування раціональних взаємопо- годжених дій з належним типом взаєморозуміння.

Складався дискурс розуміння і сприйняття суті соціального ладу цілком нового ґатунку. У його контексті відбулася перша значна пора­зка тогочасного монархічного абсолютизму й принципу домінування в суспільній сфері, взаємопов'язаного з ним.

150

Толерантність як знак нового дискурсу і нової комунікативної дійсності проникає в розуміння не просто потребою розрахунку. Зреш­тою, про толерантність як терпимість людина одержала повідомлення ще з християнських текстів. Тепер йшлося про нові, передусім соціа­льно-політичні вимоги, які стосувалися визнання рівності між людьми в сфері соціальної мобільності та відчуття спільності нового ґатунку. То­лерантність має ставати нормою освіченого суспільства, вона постає знаком нового смаку в усіх його етико-естетичних значеннях. Новий дискурсивний контекст такого смаку добре охарактеризований Г. Га- дамером. Він вважав, що під "знаком ідеалу "порядного смаку" утво­рюється те, що відтоді називають "порядним товариством". Воно вже не визначається і не легітимується за родовитістю і рангом, а принци­пово ні за чим іншим, як за спільністю суджень або, ліпше сказати, за тим, що вони можуть піднятися над обмеженістю інтересів та особис­тих вподобань до пошуку істини в судженнях... Ознакою доброго сма­ку вважається, коли хтось спроможний відступитися від самого себе та власних уподобань. Отже, за своєю найглибшою суттю смак виступає не як щось особисте, а як першорядний суспільний феномен"^[152]. Ін­акше кажучи, смак, як і толерантність, мають дискурсивні значення некаузального роду. Вони є феноменами розуміння, яке охоплює су­купність явищ естетичної та етичної якості, надаючи їм значення в контексті мовлення про них, здійснюючи особисту форму свободи ви­слову суджень. Звичайно, Лок як емпірик ще не висловлював таких однозначних думок, проте загалом уже стояв на шляху до інтерпрета- тивного пояснення громадянських процесів.

2.2.6.