2.2 Інформаційне суспільство - новий тип організації соціального життя людини

Та вже тут зовнішня суперечливість східної та західної традицій зазнає поразки, адже шляхи і Сходу, і Заходу, маючи принципово різні способи досягнення мети, спрямовуються до людини, здійснення її потенціалу - духовного та інтелектуального - який, по суті, має нематеріальний характер. При цьому відбувається не тільки вдосконалення існуючих смислових парадигм, але і виникнення нових, в результаті чого породжуються інші світи, у тому числі культури, наукові парадигми, формуються нові світоглядні засади існування людства тощо. В цьому випадку, як зауважує В.В. Налімов, трансцендуючим приладом, що поєднує різні Світи, виявляється свідомість¹¹.

Отже, культура як певний спосіб реалізації процесу розпаковки смислів встановлює свої власні межі для здійснення можливостей розуміння тексту, тобто під її впливом формуються такі особливості сприйняття навколишнього світу, які створюють собою певний тунель свідомості (Р. Уілсон) і виконують функцію зберігання її традиційної смислової цілісності. У цьому випадку розуміння, яке означає вихід за ці межі, може перетворюватися на бунт проти культури, проти існуючих норм і цінностей^[197] або сприяти інтеграції різних культур, їх розвитку. Останній процес являє собою постійну фільтрацію нових ідей через “парадигматичні уявлення, породжені смислами минулого”^[198]. При цьому змін зазнають не самі смисли, а фільтри, адже сприйняття нового тексту вимагає їх пом’якшення, виникнення вірогідності його варіативного розуміння. У випадку, коли фільтри виявляються неспроможними еволюціонувати до більш м’яких (тобто не раз і назавжди заданих форм, а гнучких, бейєсівських), відбувається відмова від них. Прикладом таких явищ можуть бути в історії людства релігійні та ідеологічні війни, протистояння Сходу та Заходу, зміна наукових парадигм тощо.

Діяльність двох принципово різних способів розпаковки смислів пояснюється домінуванням індивідуальних семантичних фільтрів, що визначають сприйняття та обробку інформації у відповідності з логічними формами мислення, смисловою культурно-історичною парадигмою, або родових семантичних фільтрів, дія яких стає можливою за умов зняття індивідуальних семантичних фільтрів шляхом входження у змінені стани свідомості, коли і відбувається розпаковка та обробка ширшого кола смислів, що несе інформація як щодо стану особистості, так і щодо оточуючого її середовища. Таким чином відбувається подвійна селекція інформації, про яку йшлося вище: попередній відбір смислів у відповідності з родовими семантичними фільтрами (дія бейєсівської логіки), та раціоналізація відібраної інформації, її впорядкування (дія арістотелевої логіки).

Смисли, які містяться в логічних інформаційних потоках, переходять у ранг науки та усвідомленої частини культури. Частина смислів, що містить у собі ірраціональний інформаційний потік, інтегрується у “певні цілісні картини, народжуючи при цьому і визначені цілісні оцінки, що складають більш-менш стабільні стандарти моралі, краси, порядку, справедливості, добра, небезпеки, що спадкуються, стандарти любові, почуття, організації життя”^[199].

Обидва типи інформації, які співіснують та переходять одна в одну в результаті функціонування головного мозку, залишаються у родовій пам’яті генерацій, соціуму, у вигляді системи знань, що являють собою складову частину соціального інтелекту певного суспільства, зорієнтованого переважно на раціональний чи ірраціональний спосіб життєдіяльності.

Треба відмітити, що соціальний інтелект являє собою сукупність смислів, якими володіє певне суспільство (тобто знання, що існують на рівні свідомості), у поєднанні із прогностичною здібністю соціуму до розширення меж семантичних фільтрів, що визначається мірою розвитку здібності його членів до продукування нової інформації та розпаковки смислів, яка обумовлює загальний інтелектуальний потенціал суспільства, а також розвиненою здібністю до використання отриманої інформації для забезпечення ефективного функціонування суспільства навіть у нестаціонарному середовищі.

Ефективність функціонування соціального інтелекту залежить великою мірою від рівня інформаційних зв’язків, який визначає успішність інформаційного обміну у суспільстві, а отже, і якість його саморегуляції. “Люди можуть “борсатися в океані знань”, - пише з цього приводу Ю.М. Канигін, - у той час як їх колективні рішення будуть відрізнятися невисоким інтелектуальним рівнем, а іноді, взагалі повною беззмістовністю. Вся справа не у наявності знань як таких, а у рівні інформаційних зв’язків - міжособистісних інтелектуальних взаємодій. Саме вони перетворюють знання на “працюючий фактор” прогресу”^[200].

Це означає, що чим більшою кількістю смислів (тобто обсягом знань) володіють члени суспільства, семантичні фільтри мають більш високу ступінь гнучкості (що означає наявність розвиненої здібності до сприйняття нестандартної інформації, яка виходить за межі сформованого у соціумі “тонелю свідомості”), а інформаційні зв’язки мають розвинену, ефективно функціонуючу структуру, тим вищий рівень розвитку соціального інтелекту. Це обумовлює можливість для суспільства з високим рівнем соціального інтелекту здійснювати саморегуляцію таким чином, що воно уникатиме будь-яких революцій і соціальних катаклізмів завдяки своєчасному отриманню необхідної інформації, її обробки, аналізу та здійсненню оптимальних регулюючих впливів при виникненні невідповідності між складовими соціального організму.

В результаті, як відмічає Ю.М. Канигін, “соціальні системи... постають перед нами як цілісні розумні організми, які розвиваються не за “об’єктивними” (незалежним від свідомості та розуму людей) законами, а за законами колективної творчості, не за логікою класової боротьби, а за логікою використання знань”^[201].

Особливого значення рівень розвитку та ефективність функціону­вання соціального інтелекту має за умов становлення інформаційного типу зв’язку між людиною та суспільством, де виникає питання про знання як стратегічний ресурс суспільного розвитку. Успішність переходу до інформаційної фази залежить головним чином від впорядкування інформаційних взаємодій у поєднанні із розвитком механізму залучення знань до процесів розвитку суспільства та високим ступенем їх використання, що і виводить соціальний організм країни на якісно новий щабель розвитку, перехід до якого відбувається природно.

Циркулювання смислів у структурі суспільства здійснюється через специфічні канали взаємодії, що являють собою певним чином організовані знакові системи (символьні, цифрові), за допомогою яких відбувається кодифікація та обмін смислами як у межах соціуму, так і між людиною та суспільством. При цьому важливого значення отримує зрозумілість використовуваних знакових систем для суб’єктів взаємодії, тобто наявність відповідності між знаковими системами та смисловими парадигмами в усіх сторін, що вступають у взаємодію (мінімум двох), адже це обумовлює ступінь вірогідності адекватної ідентифікації смислів, які містять логічні знакові структури, учасниками взаємодії.

Таким чином, дослідження морфології суспільства дає підстави вважати, що його функціонування базується на циркулюванні у його структурі через посередництво логічних знакових систем інформа­ційних потоків, рівень здійснення інформаційних взаємодій у якому визначає ступінь розвитку соціального інтелекту, а отже, й ефектив­ність функціонування суспільства в цілому.

Здійснення інформаційного обміну у суспільстві відбувається у процесі предметно-перетворюючої діяльності людини, що спрямовується на задоволення певних її потреб, для чого людина створює такі засоби праці, за допомогою яких стає можливим досягти поставленої мети. Ця особливість людської праці визначена К. Марксом у “Капіталі”, де він характеризує її як діяльність людини, яка змінює природу і використовує при цьому властивості одних речей у якості засобів впливу на інші речі, перетворюючи їх тим самим на орган своєї діяльності^[202].

Поступовий розвиток сутнісних сил людини, розгортання яких обумовлюється наявними інформаційними потоками, призводить до актуалізації потреби особистості в інформації. Їх необхідні обсяги значно перевищують можливості інформаційного метаболізму (його обсяги, швидкість, смислову навантаженість інформації) в індустріальному, а тим більше аграрному суспільстві через недосконалість засобів комунікації та застарілі способи обробки інформації за тих часів. “У цій галузі, - пише Ф. Бродель, - з часів сунського Китаю чи Римської імперії до Європи Ришельє або Карла V ніщо не зміниться або зміниться вкрай мало! І все це тисне, обтяжує торговельний обмін і навіть просто морські взаємини. Тогочасна пошта витрачала тижні, навіть місяці на те, щоб дістатися до адресатів”^[203]. Тому виникає необхідність у вдосконаленні засобів праці, які б виконували функцію впливу на інформаційні процеси у суспільстві.

Це обумовлює звернення наукових досліджень у галузь специфічних засобів праці, якими є засоби комунікації, знакові системи та інформаційні технології, котрі мають не матеріальний, а ідеальний характер через те, що використовуються для взаємодії із явищами семантичної природи (смислами).

До того ж, єдність кожного суспільства, як відмічає Д. Белл, забезпечується певними каналами, завдяки яким стає можливим здійснення соціального метаболізму. До них належить, по-перше, транспорт, який дозволяє “поєднати у єдине ціле різні локалітети суспільства та здійснити пересування товарів і людей”^[204]; по-друге, засоби передачі енергії та, по-третє, комунікації.

Розробка засобів праці ідеального характеру, зокрема, засобів комунікації, призвела до інтенсифікації інформаційних процесів у суспільстві, завдяки чому швидкість соціального метаболізму підвищилася. Цей процес розглядається фахівцями як відображення біологічної та соціальної активності людини, спрямованої на підвищення її життєздатності, а тому є об’єктивною історичною закономірністю. Більше того, питання сьогодні постає таким чином, що держави, які своєчасно не вступили на шлях інформатизації, “зречені не тільки на економічне, технологічне та політичне, але й на культурне відставання, котре з певного моменту може стати незворотним”^[205].

Серед основних складових інтенсифікації інформаційних процесів слід відзначити наступні. По-перше, це постійне зростання швидкості передачі повідомлень; по-друге, збільшення обсягів інформації, що передається; по-третє, прискорення темпів обробки інформації; по- четверте, збільшення обсягів “нової” інформації (різного роду винаходи, відкриття та інш.); по-п’яте вдосконалення технічного устаткування управлінських процесів^[206].

Інтенсифікація інформаційних процесів сприяє, у свою чергу, постійному вдосконаленню технічних засобів роботи з інформацією, обсяг якої постійно зростає. Якісно новий етап їх розвитку пов'язаний з початком виробництва мікропроцесорів, що дозволило значно зменшити розміри ЕОМ та одночасно підвищити якість їх роботи. Перспективи розвитку цієї галузі виводять дослідників на створення молекулярних ЕОМ (або біокомп’ютерів), коли в якості елементів електронних схем будуть використовуватися окремі молекули. Можливість появи таких надзвичайних машин стає реальною завдяки відкриттю японськими науковцями матеріалу, який дозволяє записувати до 10¹⁰ біт/см^[207]. Його використання планується у поколінні якісно нових комп’ютерів - оптичних - ООМ, де переключення кожного елементу зможе нести набагато більше інформації, ніж у сучасних модифікаціях. Особливість цих машин буде полягати у тому, що в них використовуватимуться природня мова та засоби мовного спілкування, що, на думку відомого російського науковця Р.Ф. Абдєєва, значно підвищить ефективність спілкування людини та 22 машини.

Наступний крок - створення “нейронного комп'ютеру”, який буде здатен сам приймати рішення, тобто діяти у незапрограмованих ситуаціях, що були невідомі творцям самої машини. Іншими словами, це буде мисляча машина, штучний інтелект, який викликає зараз багато дискусій з приводу проблем, пов’язаних із його створенням і застосуванням.

Серед них можна відокремити шість головних. Перша проблема має технологічний характер і пов’язана з необхідністю спакувати усі можливі смисли на необмеженому контінуумі так, як спресовані числа на дійсній осі^[208]. Як це реалізувати у штучному інтелекті, адже передбачити усе не може жодна людина, а тим більше машина, тож питання поки що залишається відкритим.

Друга проблема пов’язана з суто людською здібністю породжувати нові фільтри для розкриття смислів по-новому, тобто діяти у площині “свобода - спонтанність - творчість”, де спонтанність пояснюється, наприклад, В.В. Налімовим як всесвітній, космічний початок, що у жодному місці не локалізований^[209]. У той же час свобода особистості зустрічається тут із необхідністю діяти у межах певної смислової парадигми (культурної, політичної, економічної тощо), що викликає суперечливість між свободою та необхідністю.

Третя проблема має моральний характер і стосується питання щодо того, чи буде вважатися комп’ютер живою мислячою істотою, якщо ні, то треба буде переглянути існуюче розуміння життя, якщо так, то вирішення вимагає ціла низка морально-правових питань (статус, права тощо).

Четверта проблема стосується семантичної багатомірності штучного інтелекту - чи можливий внутрішній діалог комп’ютеру самого із собою, аналіз ним власних дій, їх оцінка та коректування, що означає актуалізацію проблеми особистісності штучного інтелекту.

П’ята проблема полягає у принциповій можливості утворення гіперособистості, у якій людська індивідуальність семантично могла б об’єднатися з індивідуальністю, уособленій у комп'ютері, по аналогії з гіперособистістю, що виходить за межі “персональної тілесної капсулізації”^[210], і до створення якої здатна людина, створюючи семантичні об’єднання (наприклад, об’єднання людей - команда - для вирішення певних питань, для реалізації поставлених завдань тощо).

Не менш важлива проблема виникає у зв'язку із використанням комп’ютерів, яка викликає все більше непокоєнь, особливо у США, адже пов’язана із веденням комп’ютерних війн, що стають сьогодні все реальніше.

Спрогнозувавши можливий варіант інформаційних війн у найбанальнішому їх вигляді, запорізький журналіст Ю. Вишневський наводить наступну картину, деталі якої можна змалювати за власним бажанням.

“Агресору майбутнього, - пише Ю. Вишневський, - знадобиться лише хороший лептоп (портативний комп’ютер) та номер у готелі в якості командного пункту. Інша держава навіть і не здогадається, що проти неї розпочато війну. Але одним гарним вечором у ній раптом перервуть роботу електростанції, зупиняться комп’ютери банківської системи. У сміттєвому контейнері поблизу урядового будинку вибухне “електромагнітна бомба” і перетворить на утіль мікросхеми усіх комп'ютерів у радіусі півкілометри”^[211]. При цьому лише 8 (!) висококласних спеціалістів у галузі “Information warfare” - інформаційних конфліктів - замінять у воєнних діях від 5 до 7 тисяч солдат на квадратну милю, що брали участь у війнах попереднього століття. Переможцем у цій війні виявляється той, як відмічає експерт у галузі Інтернета В. Швартау, хто краще володіє комп’ютером та комп’ютерними технологіями, адже точна інформація стає тим стратегічним ресурсом, яким раніше були танки та ядерна зброя^[212].

Таким чином, використання засобів праці нового покоління, які з’являються вдома, на робочих місцях мільйонів людей в усьому світі, створює не тільки нові умови праці, але ж і нове життєве середовище, яке має вихід на загальний інформаційний ресурс людства, а отже, формує й інший тип відносин людини із світом, що означає трансформацію суспільства у напрямку його інформаційного типу. “Подібно до того, - пише Л.С. Виготський, - як використання того чи іншого знаряддя диктує увесь порядок трудових операцій, характер знака, що використовується, є тим основним моментом, у залежності від якого конструюється весь наступний процес розвитку вищих психічних функцій людини”^[213].

Розвиток нового типу засобів праці, характер якого обумовлюється завданням здійснення інформаційного обміну, стає матеріалізацією нового поділу праці, який виникає спочатку як принцип поділу суб’єктів діяльності на професіоналів і некомпетентних робітників, створюючи таким чином основу для виникнення нового типу власності - інтелектуальної, а, отже, і нової системи суспільних відносин.

Специфіка існування інтелектуальної власності полягає у тому, що її вартість не визначається звичними для матеріальних ресурсів способами, адже являє собою сукупність смислів, якими володіє особистість (включаючи як здобуті, так і вперше розпаковані смисли), і може мати матеріальну форму виявлення, наприклад, матеріалізовані у готових виробах ідеї, а також програмне та технічне забезпечення, патенти, торгові марки - усе те, що, за словами Л. Едвінсона та М. Мелоуна, “дозволяє працівникам компанії реалізувати свій виробничій потенціал”^[214]; а також нематеріальну форму, наприклад, знання, духовні цінності особистості, а також моральні цінності компанії, культура праці та загальний підхід до справи^[215].

При цьому суть відносин, що виникають навколо інтелектуальної власності, полягає у тому, що смисли (у формі знань, даних тощо), якими володіє особистість, у певному своєму сполученні можуть ставати джерелом виникнення нових смислів, які у вигляді інформації (на суб’єктивному рівні це знання), власне і стають предметом продажу, обміну, володіння тощо, тобто тим товаром, духовний характер якого обумовлює специфіку суспільних відносин, що виникають навколо нього, а також визначає загальний характер соціального метаболізму як інформаційний. Тому інвестиції у “людський капітал”, на який спирається “інтелектуальна економіка” (Л. Едвінсон і М. Мелоун), виявляються “ключовим засобом створення нових цінностей”^[216]. Так, наприклад, сума щорічного накопичення людського капіталу (нематеріальної форми інтелектуальної власності) у 1987-1988 роках складала у США 2 трлн.188,4 млрд. доларів (без витрат приватних фірм на навчання своїх працівників), у той час як обсяг загальних інвестицій в американську економіку у 1987 році визначався як 712,9 млрд. доларів^[217].

Відповідно до цього відбувається класовий поділ суспільства, що базується на володінні інтелектуальною власністю. Але при цьому розділ на правлячу еліту, що приходить на зміну власникам капіталу, та когнітаріат як колектив творчих особистостей, який змінює собою пролетаріат, не має вигляду протистояння класів через особливості інформації як товару - інформаційний обмін створює ситуацію співпраці^[218], а не протистояння. Це обумовлюється тим, що відчуження результатів дії сутнісних сил у традиційному їх розумінні виявляється неможливим: їх об’єктивація та привласнення й використання іншими людьми не зменшують і не знищують існування цих сутнісних сил та їх результатів у продуцента певних ідей, теорій, винаходів. У цьому полягає головна відмінність інтелектуального капіталу від матеріального: обмін між суб’єктами призводить до подвоєння

інформації у кожного з них, у той час як обмін при наявності матеріального капіталу не подвоює його, а навіть зменшує.

Це відбувається у руслі загального процесу гуманізації суспільства, коли кожна особистість отримує можливість виявити свої здібності, реалізувати свій інтелектуальний потенціал, таким чином перетворюючи увесь процес праці на засіб самореалізації особистості, коли основною формою життєдіяльності людини стає творчість^[219].

Новий поділ праці знаходить свого відображення у зміні співвідношення різних галузей суспільного виробництва, початок якої відмічається здійсненням процесу “перетікання” робочої сили з галузі матеріального виробництва у сферу обслуговування, переважно до науково-дослідницької роботи та управління. Але зменшення кількості людей, що працюють “біля станків”, приводить не до занепаду матеріального виробництва, а до зростання його ефективності за рахунок використання передових технологій, роботизації та підвищення кваліфікації працівників.

При цьому перехід до нового типу суспільства визначається переважанням робітників обслуговуючої сфери над кількістю працівників сфери виробничої, що відбувається у США, за дослідженням Дж. Несбітта, у 1956 році, коли кількість “білих комірців” (технічного, керуючого та клерикального персоналу) перевищила кількість “блакитних комірців” (робітників). Подальший розвиток визначається постійним зростанням кількості перших у таких обсягах, що сягають більше 65 відсотків працюючих, а відсоток створених робочих місць в інформаційному секторі - майже 90 відсотків, тоді як у матеріальному виробництві - лише 5 відсотків^[220].

Таким чином, розвиток сутнісних сил людини, вимагаючи збільшення інформаційних потоків, необхідних для їх вдосконалення, призводить до якісних змін у структурі усього суспільства, змінюючи його пріоритети та спосіб функціонування. При цьому духовний характер потреб, що виходять на перший план, обумовлюють загальний напрямок розвитку суспільства, ставлячи у якості його ведучої сфери духовне виробництво, завдяки якому відбувається зберігання та вдосконалення соціального інтелекту як форми існування третьої природи (світу смислів).

Найголовнішим продуктом духовного виробництва, що стає ведучим у суспільстві інформаційного типу, є духовні цінності, та смислова парадигма, котра впливає на формування індивідуальних семантичних фільтрів, існування та дія яких обумовлюють загальний спосіб життя, що, зокрема, узгоджується із потребою особистості як в інформації та інформаційному обміні, так і у власному вдосконаленні та розвитку.

Тож серед цінностей нового типу суспільства перше місце, безумовно, посідає сама особистість, адже її діяльність у певних умовах та у відповідності з ними, разом з тим вільний вибір у межах існуючих альтернатив стають рушійною силою прогресивного розвитку суспільства в цілому. Важливе значення при цьому отримує творчість особистості не тільки як процес продукування нової інформації, для чого складаються сприятливі умови, але, що, можливо, більш вагоме, і як задоволення потреби людини у здійсненні своїх сутнісних сил у формі суб’єктивних здібностей^[221].

Важливо при цьому підкреслити, що більшість науковців наполягає на неприпустимості комерціалізації духовної сфери суспільства, адже її мета - “виробництво” людиною самої себе, тому чинники, які впливатимуть на її розвиток, повинні бути теж духовного характеру (наприклад, повага до розуму, моральних якостей особистості тощо). Ринкові ж відносини доречні у виробництві матеріальних благ і послуг, а не у формуванні моральних норм, цінностей, ідей, знань тощо^[222].

У процесі духовної діяльності, спрямованої на вдосконалення інших сфер суспільства, здійснюється й інша функція духовного виробництва, яка, власне, і виводить його на перше місце в інформаційному суспільстві, а саме: виробництво прикладних і фундаментальних ідей. Виробництво перших обумовлює зберігання існуючих суспільних технологій на базі їх вдосконалення і має суто прикладний характер, забезпечуючи процес гомеостазу. Створення фундаментальних ідей сприяє якісним трансформаціям окремих сфер людської життєдіяльності або усього суспільства і забезпечує процес гомеорезу.

Формою закріплення інформаційного обміну у суспільстві на досягнутому рівні стає інститут виховання та освіти, функція якого полягає у зберіганні та трансляції інформаційних потоків, що циркулюють у суспільстві, у майбутнє, зберігаючи таким чином досягнутий рівень семантичної навантаженості інформації та одночасно забезпечуючи для наступних поколінь необхідний для подальшого вдосконалення їх інтелектуального потенціалу простір в оволодінні смислами.

Здійснення цієї функції освіти стає можливим за умов трансформації усього процесу навчання у напрямку її орієнтації на виховання нестандартної особистості, що здатна мислити самостійно, непередбачувано, творчо, конструктивно, при цьому динамічної та відкритої до самонавчання та самовдосконалення, а, отже, більш вільною у своїх можливостях.

Варіантом створення такої системи освіти, особливо в період становлення інформаційного суспільства, може бути система безперервного (або багаторівневого) навчання, яку пропонують деякі науковці (наприклад, Н.Л. Полякова, Ю.В. Яковець та інші), адже вона пристосована до умов постійного зростання інформаційних потоків і дозволяє не лише адаптуватися у нестабільному соціальному середовищі самій дитині, її батькам, а також пенсіонерам, які найгірше виявляються пристосованими до принципово інших умов життя та праці, але і розширити можливості для виявлення та реалізації особистісного потенціалу людини, розвитку її здібностей.

Система безперервної освіти передбачає розробку та вдосконалення п'яти основних напрямків. Перший із них стосується системи дошкільної освіти, коли головна увага приділяється вихованню педагогічних навичок у батьків дитини, яка отримує початкове уявлення про навколишній світ. Другий напрямок передбачає загальноосвітню підготовку, коли дитина отримує систематичні знання, що групуються в залежності від їх складності. Головна увага тут приділяється гуманітарним і природознавчим наукам, а також основам інформатики. Цей етап включає початкову, неповну середню та середню шкільну освіту, яка орієнтується на різних за здібностями та інтересами дітей, тому саме тут виникає варіативність освіти, що отримують діти. Прикладом цього можуть бути найрізноманітніші школи, гімназії, ліцеї, де навчаються діти в залежності від їх здібностей і схильностей. Третій напрямок дозволяє отримати професійну освіту, включаючи певний набір спеціальних знань і навичок для ефективної праці. Четвертий - передбачає освіту дорослих, особливо тих, хто опинився вільним на ринку праці через низьку професійну підготовку або будь-які інші причини. П’ятий напрямок системи безперервної освіти передбачає допомогу пенсіонерам у процесі їх адаптації до способу соціального життя, який базується на знаннях і цінностях інформаційного типу суспільства.

Формою закріплення інформаційних потоків, що забезпечують підвищення рівня соціального інтелекту в інформаційному суспільстві стає наука як інститут, одна із функцій якого полягає у продукуванні інформації. Її смислова навантаженість створює на сьогодні такий колосальний тиск, що не лише не усвідомлюється людиною повною мірою, а й значно випереджає процеси ціннісної переорієнтації, призводячи таким чином до виникнення проблем глобального характеру.

Впорядкування усієї множини накопичених наукових знань про навколишній світ, а також усунення протиріччя між науковими досягненнями людини та усвідомленням нею вірогідних наслідків наукового прогресу можливі лише за умов перетворення науки на вирішаючий чинник розвитку людського суспільства, процес якого відбувається зараз у вигляді наукової революції. Ефективність такої трансформації стає тим більшою, чим точніше теоретичне знання буде відображати реальні процеси, що відбуваються у суспільстві, в природі, у взаєминах людей, виявляти закономірності, умови, результати та наслідки їх здійснення, а також прогнозувати можливі варіанти розвитку суспільства і контролювати та спрямовувати загальний процес людської життєдіяльності.

Перетворення духовного виробництва на ведучу галузь суспіль­ного розвитку змінює акценти і в економічній сфері, спрямованій на виробництво матеріальне. Це зрушення відбувається, в першу чергу, в ідеологічних засадах економічної діяльності, яка починає розумітися передусім як виробництво та використання інформації у виробництві матеріальному, таким чином визначаючи перехід до виробництва обслуговуючого. Це означає, що навіть засоби праці - машини та інструменти - які А.Сміт, К. Маркс та інші уявляли як зречевлену працю, починають розумітися, за зауваженням Т. Стоуньєра, і як зречевлена інформація, яка стає головною сферою економічної діяльності. Те ж саме стосується і капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому виступає зречевлена праця. Більше того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У цьому випадку економічний ефект, який досягається “компаніями ІІІ хвилі” (за О. Тоффлером) визначається не тим, що вони працюють важче, а тим, що їх праця швидша, адже базується не на м’язах, а на інформації та творчості^[223].

Отже, схема, за якою відбувався процес виробництва за часів індустріального суспільства, накреслена свого часу К. Марксом, змінюється: тепер продуктивна праця людини відбувається не за допомогою різних засобів праці, а через них. Людина, що досі була залученою до безпосереднього процесу виробництва, тепер відходить від нього, залишаючись дещо осторонь: вона стає керівною ланкою у процесі виробництва, засоби праці якої являють собою поняття, за допомогою котрих спрямовується дія автоматичних систем, в тому числі і роботів.

Збільшення кількості факторів, які можуть впливати на процес виробництва - екологічні, економічні, енергетичні тощо - викликає необхідність наявності більшої кількості інформації для їх врахування. Результатом цього є збільшення відсотку наукових розробок у галузі матеріального виробництва, зокрема, створення штучних матеріалів і сировини, застосування яких було б безпечним для людини та навколишнього середовища, пошук нових нетрадиційних джерел енергетичних ресурсів, безвідходне виробництво, повторне використання сировини, застосування комп’ютерів і комп’ютерних технологій, комунікаційних ліній нового покоління тощо.

Таким чином, у суспільстві нового типу інформаційні ресурси стають головними економічними ресурсами, найбільшим потенційним джерелом його багатства^[224], залишаючись при цьому і їх єдиним обмежуючим фактором.

Перетворення інформації на стратегічний ресурс суспільного розвитку обумовлює необхідність модернізації процесів управління як інституту керування та спрямування інформаційних потоків, що циркулюють як між керуючою та виконавчою ланками, так і між їх окремими підрозділами, адже від ефективності управлінських процесів залежить якість соціального метаболізму в цілому.

Адаптування системи управління до нових принципів буття, що формуються, виявляється у виникненні та розробці доктрини, яка почала визначатися як доктрина “організаційного гуманізму”^[225]. Згідно з нею, успішне функціонування та вдосконалення перспективних галузей виробництва, які знайдуть свого широкого застосування у суспільстві інформаційному, знаходяться в залежності від рівня задоволення попереднього рівня потреб працівників, тобто потреб, які були ведучими в індустріальному суспільстві. Тому важливим стає не тільки висока освіта, але й матеріальні умови життя, сприятливий психологічний клімат, відчуття стабільності та безпеки.

У цьому процесі адаптації системи управління до вимог ефективного розвитку підприємства чи організації за нових умов, які формує інформація як системоутворююча складова нових суспільних відносин, важливу роль відіграє застосування “інтелектуальних технологій”, що перетворюються, як зауважує Д. Белл, на ключовий інструмент системного аналізу та процесу прийняття рішень^[226]. Сутність такої технології полягає в тому, що вона дає можливість замінити інтуїтивні судження чіткими алгоритмами, правилами прийняття рішень, що обумовлюється пріоритетністю знань у суспільстві, побудованому на засадах раціональної інтелектуалізації. Процес управління, який раніше здійснювався інтуїтивно або “за традицією”, тепер отримує наукового обгрунтування, що дає можливість поставити під контроль прийняття рішень, зробити його найбільш ефективним, уникнути суб'єктивності суджень.

Прикладом раціональної інтелектуалізації може бути впровадження у життя ідеї побудови інформаційних моделей процесів та явищ, проблемою створення яких займається, наприклад, В.П. Зінченко. Інформаційна модель являє собою сукупність інфор­мації про стан і функціонування об’єкта впливу та зовнішнього середовища. Вона організується у відповідності з певною системою правил і представляється оператору за допомогою засобів відображення - схем, графічних зображень, таблиць, комп’ютерних моделей тощо. У такій інформаційній моделі відображаються найбільш важливі взаємозв’язки елементів системи чи підсистем, найважливіші їх функціональні параметри. Головна мета створення інформаційної моделі полягає у відображенні динаміки результатів наукових розрахунків можливих варіантів рішення, що приймається. Таким чином інформаційна модель відображає не просто статичний стан об’єкта, а його динаміку, включаючи тенденції змін, що відбуваються, дозволяючи моделювати саму поведінку об’єкта під час прийняття рішень.

Тож виявляється необхідним поєднання процесу рішення, який належить людині, з науковим розрахунком його можливих наслідків і відбору оптимального рішення, базуючись на інформаційній моделі, яку створює комп’ютер, тобто людина та комп’ютер утворюють, як вважає Р.Ф. Абдєєв, своєрідний комплекс, дія якого базується на принципі додатковості^[227].

Отже, характерною ознакою системи управління, що формується в інформаційному суспільстві, є домінування принципу “організа­ційного гуманізму”, а також широке впровадження у життя інтелек­туальної технології, що являє собою поєднання інтелектуального потенціалу людини з технічними можливостями інформаційних технологій.

Здійснення інформаційних взаємодій у суспільстві нового типу стає можливим завдяки інституту комунікацій, де перше місце належить комп’ютерній обробці інформації. Перевага цього виду комунікацій полягає у тому, що, по-перше, відпадає необхідність у великих сховищах для зберігання друкованих засобів інформаційного обміну; по-друге, виявляється доступною будь-яка інформація, починаючи від художніх, філософських, наукових та інших творів різних часів і народів, і закінчуючи сучасними даними різних галузей діяльності людини; по-третє, необмежено зростає швидкість отримання необхідної інформації; по-четверте, збільшується обсяг інформації, що циркулює у суспільстві, підвищуючи його продуктивність.

Вдосконалення цього виду комунікацій викликає до життя тенденції, що мають зворотний вплив на зв’язки та структуру сус­пільства. Найважливішою серед них є створення світової інформа­ційної мережі Internet, факсимільного зв’язку, наслідки чого виявляються у таких явищах, які відображають характерні риси вже нового типу суспільства. Серед них заслуговує на увагу процес злиття таких засобів комунікації, як телефонний, комп'ютерний і телевізійний зв’язок в одну систему, де певна роль належить мікрохвильовим станціям і супутниковому зв’язку як каналам передачі інформації. Застосування безпаперових технологій обслуговування й управління, включаючи електронні банківські послуги, електронну пошту, передачу газетної та журнальної інформації через електронні мережі тощо, значно активізує суспільне життя та процеси управління, адже швидкість інформаційних процесів стає майже необмеженою. Крім того, розширюються можливості телебачення через кабельні мережі з багатьма каналами та спеціалізованими послугами, дозволяючи здійснити прямий зв’язок із споживачами. Треба відзначити і нові можливості, які відкриває система освіти на базі комп’ютерного навчання, що вимагає створення “системи універсальних образних символів” (Й. Масуда), використання яких змінить сам погляд на проблему освіти, яка полягає у способах отримання необхідних знань в умовах постійно зростаючих вимог до їх обсягу.

Особливості системи універсальних образних символів виходять з того, що виражаючи складну інформацію як структурно, так і в часовій послідовності, вони орієнтовані не стільки на сприйняття розумом, скільки на почуття та емоції як форму їх прояву. А це відкриває можливість передавати значення та зміст інформації, як вважає Й. Масуда, без попереднього тренування та навчання. При цьому способі спілкування найбільш поширеними засобами комунікації стають фільми, фотографії, символи та знаки, окрім слова та письма, які зводяться до мінімуму. Це означає, що пріоритет отримують такі засоби навчання, які вимагають від людини не сприйняття готових аксіом і правил, а їх знаходження під час власного спостереження, аналізу тощо як результат процесу мислення людиною. При цьому ефективність навчання може бути підвищеною, на думку Й. Масуди, через залучення таких нестандартних образних символів, як колір, світло, звук і запах. Можливим виявляється і модифікація бази даних універсальних образних символів через їх аналіз, синтез тощо та її постійне вдосконалення^[228].

Таким чином, морфологія суспільства базується на процесі циркулювання через посередництво логічних знакових структур інформації, що створює форми її сприйняття у колективному безсві- домому у вигляді семантичних фільтрів (архетипових форм). Особливості розпаковки смислів при цьому відображаються у культурній традиції та закріплюються соціальними інститутами, які забезпечують процеси зберігання та вдосконалення соціального інтелекту як форми існування ноосфери (світу смислів, якими володіє соціум у вигляді знання).

Морфологію інформаційного суспільства визначає підвищення ролі знання у процесах соціального метаболізму, а також значення логічної форми трансляції смислів за допомогою знакових систем, що закріплюється у принципово новому поділі праці, який здійснюється на підставі володіння функціонально необхідними для ефективної життєдіяльності та розвитку особистості обсягами інформації, перетворюючи її таким чином на стратегічний ресурс суспільного розвитку.

Подібні перетворення обумовлюють трансформацію соціального метаболізму, який отримує переважно інформаційного характеру. При цьому відбувається підвищення інтенсивності інформаційних потоків, а також зростання їх семантичної навантаженості, обсяги яких спричиняють якісні зміни у структурі та принципах функціонування суспільства у напрямку його інформаційного типу, змінюючи пріоритети у його сферах: на перше місце виходить духовне виробництво та сфера надання послуг.

2.3