3.5. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІСТЬ ІНТЕГРАЦІЇ: АКСІОЛОГІЯ, ІДЕОЛОГІЯ, КУЛЬТУРА

Говорячи про систему духовно-ідеологічних факторів, важливим є акцентування уваги на її теоретичному наближенні до структури духовної безпеки, яку формують: ідея, мета суспільного розвитку, завдання щодо виконання мети, визначальний фактор, державницька ідеологія, загрози.

- створення системи державницької ідеології; в політичній сфері

- легітимація ціннісної сфери суспільного та індивідуального життя, створення умов для об'єктивації індивідуальних систем цінностей у межах демократичних прагнень у процесах державотворення; в економічній сфері - розвиток та ефективне використання людського потенціалу, максимально ефективний розподіл та використання наявних ресурсів; в соціальній сфері- забезпечення прийнятного рівня життя для реалізації ціннісно значимих норм, принципів пріоритетів кожного соціального суб'єкта; в іуманітарній сфері - впровадження іуманістичних принципів життя як суспільно значимих цінностей на основі формування високорозвиненої особистості; у сфері культури

- створення умов для збереження національних культурних традицій, підвищення загального культурного рівня розвитку особистості; в геополітичній сфері - забезпечення принципів пріоритетності національних державних інтересів у процесах інтеграції та глобалізації; в галузі національного будівництва - створення єдиної багатонаціональної держави.

Фактори є характеристикою певних процесів державо­творення, що впливають на формування державного розвитку й самі трансформуються під впливом суспільних змін. До основних факторів можна віднести підвищення національної самосвідомості; інноваційний інституціоналізм; традиційні цінності, що можуть створювати основу інноваційно модифікованій національній свідомості; патріотизм; усвідо­млення соборності як національної ціннісної моделі тощо.

Ідеологія виступає єдиною інноваційною державницькою доктриною, в якій відображені ідеальні уявлення про наявний та можливий потенціал суспільства, держави та особистості, ∏234 h

що реалізується у відповідних ціннісно значимих ідеологемах (наприклад, самобутня соборна держава з історичними традиціями, побудована на принципах демократії та соціальної справедливості).

Загрози - це наявні негативні зовнішні та внутрішні впливи, що призводять до занепаду духовного життя, деформації та руйнування національної культури, викривлень у системі реалізації влади різних рівнів, нехтування соціальними умовами життя особистості, її цінностями, очікуваннями та пріоритетами тощо.

Подібне розуміння дає можливість вичленовувати загальні та специфічні фактори. Загальні фактори є спільні та обов'язкові в умовах інтеграції, а їх ефективність залежить від того, як їх використовувати; специфічні фактори - окремі для кожного етапу та напряму суспільного розвитку, проте, вони здійснюють зовнішній вплив на процес інтеграції в цілому. До загальних факторів належать (за групами суспільного впливу) державотворчі, соціально-психологічні, ідеологічні, традиційні та релігійні.

Державотворчі фактори є сукупністю інституціональних складових соціальної структури суспільства, що не просто розвивається, а саме інтегрується. Серед найбільш важливих загальних факторів С. Кара-Мурза називає так звані інституціональні матриці [11], тобто ті ціннісні зразки, які лежать в основі нашого існування. Складний характер сутнісних змін цих ціннісних зразків обумовлює їх дуальний характер та потенціал щодо суспільних змін.

Соціально-психологічні фактори формуються у сфері суспільної психології, відображаючи такі важливі зміни в соціальній структурі суспільства, як розшарування, виникнення новітніх соціальних груп та утворень (еліти, клани тощо), поряд із знеособленням індивідуального, що перетворюється на масове з притаманним йому соціально-психологічним феноменом. Важливість соціально-психологічних факторів обумовлена тим, що психологія суспільства "дозволяє планувати життя на перспективу" [14], враховуючи динаміку та тенденції змін у соціальній структурі суспільства. Так, О. Дутій вказує на те, що для російської еліти характерним є невроз як конфлікт раціонального з дестабілізуючим його несвідомим, тоді як для мас характерний психоз, "зниження ментального рівня", тобто що "еліта хворіє на рівні свідомості, маси - на рівні несвідомого" [14]. Поясненням уваги до цих процесів, особливо з вираженим негативним змістом з точки зору соціального може слуїувати перспективність розвитку та впровадження в реальну суспільну практику такого інструменту стабілізації суспільства, як "колективна соціальна терапія". В основі подібного розуміння міститься ситуація існування в суспільстві різних ідеологій, при чому зовсім не обов'язково кожна з них відображає цінності інших соціальних груп.

Основним фактором в умовах глобалізації виступає ідеологія, яка поєднує ідеї і принципи, що утворюють систему розвитку ідеального суспільства. Важливим механізмом при цьому виступає аріументоване переконання, в гіршому випадку - маніпулювання. Саме це вказує та свідчить про притаманний кожному фактору деструктивний потенціал, що дає можливість класифікувати фактори і за ступенем негативного впливу.

Негативні фактори можуть набувати соціальної значимості: втрачаючи свій початковий загально значимий для суспільства ціннісний зміст, вони набувають форми девіантних цінностей, тобто цінностей окремих соціальних груп, що прагнуть задовольняти власні пріоритети та бажання (наприклад, елітарні та кланові угрупування). Впроваджуючись у загальну систему суспільних відносин, вони латентно легалізуються, перетворюючись на механізм вирішення конкретних проблем. Так, корупція перетворюється на компонент політико-економічної системи, впливаючи на відтворення у суспільній та індивідуальній свідомості стійких уявлень про можливість вирішення будь-яких проблем виключно за допомогою хабарництва. Однією з форм подібного сприйняття девіантного відношення до структури соціального може виглядати і так зване "телефонне право". Закріплені на рівні побутової свідомості, негативні чинники, отримавши псевдоціннісну легалізацію, впливають на деідеологізацію суспільної свідомості та призводять до розвитку суспільної нестабільності, підвищуючи конфліктогенність суспільства. Але з іншого боку, перетворюючись на ідеологеми, ці чинники поступово можуть отримати статус цінностей, що поділяються переважною більшістю соціальних суб'єктів, навіть при латентному негативному до них відношенні (блат, потрібні зв'язки, знайомства тощо).

Перевага у конкретному факторі позитивного або негативного боку обумовлює їх синтетичний характер і на рівні суспільної практики потребує гармонізації суспільних відносин, оскільки важливо враховувати синтетичний (якщо йдеться про суспільство) характер інтеграції. У цьому контексті доречним буде вказати на концепцію соборності, яка активно розвивається в останні часи в російській та вітчизняній науці, маючи відношення до традиційних засад процесів державотворення. Так, російські дослідники, намагаючись визначити ціннісні пріоритети діалектичного поєднання індивідуального і загального, зазначають, що гармонія окремої особистості і нації в цілому - це соборність [8].

Соборне суспільство передбачає реальне, а не абстрактне і формальне, будучи способом вироблення загального і найбільш ефективного вирішення проблем для всього суспільства. При цьому відмінність соборності від демократії міститься переважно в процесі прийняття рішень, які приймаються виходячи насамперед з розуміння справедливості дотримання інтересів цього суспільства, забезпечуючи легітимність народовладдя водночас з централізацією влади, легітимуючи її. Народовладдя в цьому випадку, як вважають дослідники, може й повинно існувати при сильній і справедливій центральній владі, оскільки тільки вона в змозі підтримувати порядок, зберігати єдність держави і реалізацію масштабних наддержавних завдань.

Фактично соборність може розглядатися як вища форма демократії. Але при цьому слід враховувати, що представник нації повинен рахуватися з інтересами інших людей і суспіль­ства в цілому, і не має свої інтереси ставити вище інтересів суспільства ні за яких обставин. Це, як вказують науковці, не означає порушення прав і свобод людини, але обмежує їх нормами моралі і традицій, прийнятими в суспільстві, оскільки соборна особистість відчуває себе частиною цілого, а не протиставляє себе всьому світу [8]. У цьому контексті слід зазначити, що питання альтернативності концепції соборності демократії не може вирішуватися однозначно, і більш реаль­ним є акцентування уваги на значимості принципу народо­владдя, яке є ширшим за демократію в тому вигляді, в якому вона існує в сучасному суспільстві, враховуючи духовну ситуацію, гцо склалася.

Слід окремо вказати на сукупність духовних факторів, у яких синтезуються соціально значимі пріоритети та цінності суспільства, алев межах конкретної ідеології (або заїївід сутності) можуть ставати деструктивними для соціальної структури суспільства. До таких факторів можна віднести релігійний фактор як самостійний; специфіка сприйняття на рівні індивідуальної та суспільної свідомості унікальності держави з культурними традиціями; рівень соціальної справедливості, що реалізується стосовно принципу як основи державотворення; національна самосвідомість з погляду здатності усвідом­лення здійснення змін, їх необхідності; національна ідея в якості головної ідеї, найціннішої для нації та народу.

У останньому випадку важливо, що не зважаючи на те, що духовне більш широке, ніж національне, "саме в національній культурі універсальні цінності набувають конкретні форми існування. Процес національного відродження дає додаткові джерела для розквіту духовної культури, ідея національної неза­лежності може перетворитись у той провідний ідеал, навкруги якого формуватиметься уся ієрархія ціннісно-нормативної системи духовного світу соціуму" [28]. Разом з тим, прагнення ж до національного відродження необов'язково призводить до відновлення та розквіту духовності, а сама ідея національної незалежності може мати різний і навіть протилежний зміст: у межах проблематики розуміння засобів її реалізації, нестабільності та схильності до розвитку націоналізму.

Ураховуючи складну структуру системи ціннісно- ідеологічних факторів, необхідно сформувати змістовне поле спеціальних факторів (за сферою проблематизації). До основних проблем ("проблем-фактор") можна віднести такі смислові конструкти [5]:

- криза світоглядних засад зумовлена зламом старих та несформованістю нових стратегічних пріоритетів на пострадянському просторі;

- поляризація ідеологем і відповідних цінностей в українському суспільстві, що виражається в різноспрямованості геополітичних векторів його розвитку та може сприяти розколу нації;

- поява інформаційних технологій для маніпулювання свідомістю громадян в інтересах окремих політичних та інших груп;

- духовна маргіналізація, відсутність духовно- релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації значної частини населення і зростання на цьому тлі впливу неорелігійних псевдодуховних організацій, тоталітарних сект, громадянська індиферентність населення;

- вимивання національних і традиційних цінностей українського народу та нав'язування масовій свідомості примітивних утилітарних смислів спожи­вання і репродуктивного існування як наслідок глобалізаційного процесу.

Але, незважаючи на легітимацію системи факторів, слід завжди брати до уваги значення ідеології як моменту синтезування та об'єктивації. Це обумовлено тим, що істотне зниження впливу ідеології як визначального чинника політичного курсу призводить до виникнення дефіциту ідеології в державній політиці, але не завжди про деідеологізацію. Фактично існуюча "деідеологізація" сприймається швидше як негативний чинник, значно зумовлюючи відсутність і несформованість стратегічних орієнтирів політичного курсу держави.

Змістовне наповнення проблематики державницької ідеології з урахуванням системи ціннісно-ідеологічних факторів потребують конкретизації та деталізації головної мети, що здійснюється в процесі визначення відповідних завдань щодо суспільного розвитку. Враховуючи сучасний досвід та науковий доробок [8], можна виділити такі найбільш актуальні для України головні завдання: демографія (врахування демогра­фічної політики), тобто зростання чисельності корінного на­селення; національні конфлікти; економічне завдання - роз­виток людського потенціалу (людина повинна стати самим головним об'єктом інвестицій, що означає пріоритет розвитку сфери освіти, медицини та культури); максимально ефективне використання природних багатств в інтересах усього населення країни; національно орієнтована управлінська еліта; створення ефективної національної системи інформаційної безпеки, так як битва цивілізацій йде перш за все на рівні свідомості народів; завдання державного будівництва - істотне зниження корупції у структурах влади, залучення до управління державою лише професійних кадрів; завдання національного будівництва - побудова унітарної держави з одночасним зміцненням

центральної влади; недопущення явищ сепаратизму, створення власної державності окремими етносами.

При цьому здатність факторів зазнавати сутнісних змін потребує врахування конкретних умов суспільного розвитку, в яких вони реалізуються, та в межах яких їх об'єктивний дуальний характер актуалізується на рівні реальної практики суспільних відносин. Так, О.Рєзнік [18] визначає такі внутрішні умови стабільного / нестабільного суспільного розвитку:

- наявність політичних інститутів, "цементуючим" державно-територіальну цілісність (підданство, громадянство, ідеологія), і відповідних механізмів (централізація, унітаризація) / наявність політичних інститутів і механізмів, "фрагментуючих" державно- територіальну спільність (федералізація, де­централізація, регіоналізація), і таких факторів, як етнічна чи мовна нерівність, міжетнічна дистанція між самими численними етносами;

- наявність політичних партій (блоків), лідерів і ваго­мих верств людей, що прагнуть зберегти і відстояти державність у таких форматах / наявність впливових політичних організацій, лідерів і соціальних груп, зацікавлених у руйнуванні або переформуванні державності (сепаратизм, іредентизм);

- політична і економічна зацікавленість еліти у збереженні такої форми державності / політична і економічна зацікавленість еліти у зміні суверенітету.

Слід звернути уваїу на те, що конкретні умови, а ширше - їх формування залежить від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз суспільного розвитку, в яких система ціннісно- ідеологічних факторів відіграє одну з важливіших ролей, що виразно відображають інтеграційні процеси.

H 242 H

До найбільших загроз російські науковці відносять зростання етнічного націоналізму, низька кваліфікація управлінських кадрів, внутрішній сепаратизм, корупція, нестача трудових ресурсів в економіці, збільшення технологічного відставання від світових лідерів, сильне і тривале падіння цін на енергоносії, поглиблення демографічної проблеми, значне погіршення освіти, падіння моралі, збільшення розриву між бідними і багатими [8]. В.Горлинський також зазначає, що існують загрози розвитку суспільства, які виникають у духовній сфері, і несуть загрози як їй самій, так і функціонуванню відповідних соціокультурних інститутів, і всьому суспільству, а отже є передумовою загрози духовній безпеці. На нашу думку, до таких загроз можна віднести: руйнування духовного світу людини, що загрожує становленню її свідомості, світоглядним основам, свободі думки, переконань, інтелектуальної діяльності, усталеному функціонуванню всіх форм суспільної і масової свідомості та ментальності.

До загроз функціонуванню духовних засад українського соціуму дослідники відносять поступове витіснення вищих цінностей та ідеалів утилітарними, прагматичними, технократичними орієнтаціями і глобалізаторськими імперативами мислення. Дедалі відчутнішу загрозу безпеці українського суспільства створює девальвація загальнолюдських іуманістичних та моральних цінностей, культурних національних традицій. Наслідком духовного вакууму в суспільній свідомості стає моральний та правовий нігілізм, пропаганда культу жорстокості та насильства, бузувірства і блюзнірства щодо національних і релігійних святинь, розповсюдження порнографії.

До третьої групи доцільно віднести загрози розвиткові культури всього українського суспільства, його етнічних і конфесійних спільнот, а також загрози функціонуванню соціокультурних інститутів - науці, моралі, освіті, вихованню, мистецтву, релігії, що забезпечують задоволення духовних потреб нації.

При цьому слід брати до уваги, як підкреслює В.Горлинський, що загрози в духовній сфері хоча й мають латентний, прихований характер, проте негативно впливають на соціально-політичні процеси і безпеку суспільства [5].

Важливість ціннісно-ідеологічних встановлень у процесах інтеграції суспільства та держав обумовлює необхідність розподілу свідомісного рівня на дві основні складові: ідеологію та світогляд, оскільки саме в цих сферах формуються та об'єктивуються ціннісні установки, набуваючи загального суспільного значення.

Слід підкреслити, що ці складові духовно-ідеологічної сфери безпосередньо впливають на формування моральних засад функціонування суспільства, при чому етична площина підпадає зовнішньому впливу з боку процесів технологізації суспільства, призводячи до формування стійких технократичних світоглядних уявлень, в яких морально-етичний аспект фак­тично розмивається, викликаючи феномени десоціалізації особистості та виникнення асоціальних явищ. Так, духовна "все­єдність", що поширюється серед молоді через Інтернет і ЗМІ, породжує мораль уседозволеності, яка межує з аморальністю. Останнім часом збільшується кількість публікацій, де зазначено зростання аномальноїзалежності людини від Інтернету і комп'ю­терних технологій, що розцінюють це як загрозу свідомості, причину психічних захворювань, порушення пізнавальних функцій та соціальної апатії. Руйнування духовних засад українського суспільства супроводжується, на переконання дослідників, соціальною аномією, девіантною і аморальною поведінкою, антисоціальною і антидержавною спрямованістю свідомості маргіналізованої частини населення, соціальною конфронтацією, етнічно-культурною напруженістю.

Несформовані високі духовні ідеали, здатні об'єднати українське суспільство в єдину політичну націю. Такі ідеали і цінності мають становити засади для визначення національних інтересів та підґрунтя духовного потенціалу, що відображає спроможність нації відстоювати свою незалежність і безпеку, забезпечуючидуховнуєдністьнацїї.Усуперечцьомувідбувається духовне розмежування українського суспільства. Загрозою для сталого розвитку поліетнічного, поліконфесійного українського суспільства аналітики вважають вплив ксенофобних, радикально націоналістичних, тоталітарних та екстремістських ідеологій. Використання політичними партіями і рухами конфронтаційних ідеологій, що ґрунтуються на протилежних ціннісних системах, спекуляція та гра на світоглядних, міжконфесійних й ідеологічних суперечностях, провокування культурно-мовного протиборства, маніпулювання масовою свідомістю за допомогою сучасних інформаційних технологій, на думку аналітиків, загрожують українському суспільству соціально-політичною кризою. Фактично можна стверджувати не тільки про маргіналізацію окремих сфер соціального буття, але й про маргіналізацію всієї культури суспільства, мінімум - певної частини суспільства. Це зумовлено не лише соціально-економічними та інформаційними чинниками, а й такою формою духовного насильства, як, наприклад, обмежене застосування рідної мови для носіїв недержавної мови, що розцінюється як порушення природного права людини. Деякі дослідники вважають це загрозою життєздатності, функціонуванню етнокультурних спільнот у процесі інтеграції.

До загроз розвиткові громадського суспільства відносять можливість втручання в духовний світ особистості і з боку держави, і з боку політичних, комерційних та інших груп, що межує з духовним насильством та є порушенням права на свободу думки, світогляду й переконань. В умовах формування в державі громадянського суспільства протидія цій загрозі набуває актуального значення.

Слід також враховувати і такий важливіший та впливовіший момент, як релігійний чинник, особливо притаманні сьогоденню викривлення традиційних культів та намагання західної релігійної та світської культури нав'язати українському суспільству власні пріоритети та норми, що йдуть всупереч сталим світоглядним орієнтаціям та досить часто становлять загрозу ідеологічній сфері суспільного розвитку. Сюди можна віднести діяльність нетрадиційних неорелігійних культів та тоталітарних сект, псевдодуховних і неформальних організацій. Використовуючи у своїй діяльності різноманітні психотехніки для підкорення свідомості адептів, вони нав'я-зують власні, часто антисоціальні системи цінностей, прищеплюють соціально-політичну індиферентність, розри­вають родинні та соціальні зв'язки. Така діяльність, яку розцінюють як форму духовного насильства, також є загрозою сталості соціальних відносин і соціальної безпеки суспільства.

Зважаючи на те, що пошук істини, який супроводжується розробкою наукових ідей, є процесом духовним, доцільно означити іуманітарні, техногенні та екологічні загрози, що виникають як наслідок наукової діяльності та використання наукових знань, як такі, що породжуються також у духовній сфері життя.

Результатом такого впливу на індивідуальну і суспільну свідомість може бути духовна дезорієнтація, деформація ∏246h

свідомості і психіки людини, девіантна й аморальна поведінка, антисоціальна, антидержавна і руйнівна спрямованість масової свідомості, аномія, ксенофобія, ворожі настрої стосовно представників інших національностей та релігійних конфесій. Усі ці та інші прояви негативного впливу на свідомість може бути застосовано як індикатори загроз духовної безпеки суспільства і держави. В основу визначення критеріїв духовної безпеки пропонуємо покласти якісні характеристики стану духовних процесів, функціонування соціокультурних інститутів і реальні ціннісні орієнтації в українському суспільстві. Окремо варто дослідити кількісну характеристику критеріїв - показників стану духовної безпеки як проявів економічних, політологічних і соціологічних закономірностей, що визначають цей стан. Але необхідно чітко розуміти, що в більшості випадків переважає саме культура, що реалізується в межах ціннісної системи, відображаючи світоглядні та ідеологічні складові духовно- ідеологічної сфери. Саме тому окремо мова повинна йти про ціннісно-культурну стабільність суспільства.

Не вдаючись до детального аналізу, у першому набли­женні можна зазначити, що стабільність духовно-ідеологічної сфери, особливо в умовах глобалізації, передбачає: врахування національних культурних цінностей та визначення основних пріоритетних заходів і напрямів розвитку суспільства з точки зору забезпечення стабільності системи в цілому. Останнє передбачає розвиток національної культури і мистецтва як необхідних елементів формування адаптивної поведінки лю­дини в суспільстві, навколишньому середовищі і господарській діяльності, відродження і розвиток етнокультурної самобут­ності етнічних спільнот і етнографічних груп, проведення системних інвестицій в людський капітал, розроблення і H 247 H впровадження інформаційної і культурної політики, зокрема національної програми захисту від негативних впливів західної культури. До відповідного проблемного поля можна також віднести такі питання, як загроза виникнення конфліктів на національному ґрунті, падіння рівня моральності в житті суспільства, цинізм та аморальність, нерозвинуте релігійне життя, негативний вплив ЗМІ на життя суспільства, руйнування традиційних цінностей національної культури, зниження рівня розвитку науки і освіти, протистояння різних віросповідань, посилення впливу Заходу на суспільне та культурне життя країни, різноманітні асоціальні явища (наркоманія, алкоголізм, розповсюдження порнографії та проституції), відсутність ідеї, що об'єднує народ, нездатність людей безкорисно відстоювати принципи та ідеали, нерозуміння громадянами ідеології державності і національних інтересів держави - ідеології національної ідеї. В останньому разі важливим та пріоритетним є вирішення проблем, пов'язаних з низьким рівнем патріотизму і консолідації нації, електоральною нездатністю, слабкістю національної еліти, нездатної консолідувати маси тощо.

Виходячи з цього можна стверджувати, що ціннісно- ідеологічна система факторів передбачає наявність у соціальній структурі суспільства системи цінностей, норм, правил, яких дотримується переважна більшість соціальних суб'єктів, міру стійкості соціальних форм діяльності, раціональність і оптимальність її організації, наявність відповідних організаційних структур, розподіл функцій, прав та обов'язків між учасниками інституційної взаємодії, наявність контролю та регламентації діяльності, у тому числі й правової (що обумо­влює важливість легітимації ціннісно-ідеологічної сфери).

З точки зору формування громадянського суспільства, що також ґрунтується на зазначених факторах, варто звернути H 248 H

уваїу на ті, що мають переважно непрямий вплив на процеси глобалізації, але за певних умов набувають визначального характеру. До них, на нашу думку, слід віднести ступінь консолідації суспільства (нація, національна свідомість, національна самосвідомість, національна ідентифікація, національна ідея, національні культурні цінності, ідеологія); відповідні механізми консолідації; соціальні умови консенсусу (перш за все, здатність соціуму вирішувати конфлікти); суспільний договір (в якості однієї з особливих форм його реалізації можна розглядати політичну сферу); набуття ціннісного статусу соціальним партнерством; здатність суспільства та держави забезпечувати громадянський мир та соціальну (громадянську) злагоду; правове демократичне суспільство та наявність передбаченого подібною формою суспільного устрою громадського контролю.

Таким чином, процес стабілізації духовно-ідеологічної сфери держави у процесі інтеграції відображає процес творе­ння та розвитку духовності, національних цінностей, державницької та суспільної свідомості поряд з визначен-ням механізмів державного реіулювання процесу державотво­рення. Основою духовно-ідеологічної політики є людина як повноправний творець процесу державного будівництва. Го­ловними складовими духовно-ідеологічної політики виступа­ють національно орієнтована, спрямована на формування нової ціннісної системи суспільства освіта, та спрямоване на формування суспільної свідомості на національно-патріотичних засадах виховання.

Реалізація комплексних заходів запровадження нової духовно-ідеологічної політики забезпечується єдністю нормативно-правових, інституційних, кадрових, науково-

аналітичних, інформаційно-методичних, матеріально-техніч­них і фінансово-економічних дій. Держава повинна взяти на себе роль центру організації, координування і контролю всієї системи національно-патріотичного виховання, що поєднує зусилля державних інституцій, громадських організацій, об'єднань та соціальних інститутів недержавного характеру.

Формування концептуального бачення й розуміння проблем духовно-ідеологічної сфери зумовлене виникненням духовно-ідеологічної кризи та посиленням бездуховності, втратою соціальних і моральних цінностей, розмиванням та деградацією системи традиційних цінностей, насаджуванням чужих українському суспільству духовних цінностей, розмиванням історично та культурно обумовлених традицій­них світоглядних орієнтацій. При цьому варто підкреслити, що особливої гостроти проблеми забезпечення суспільної стабільності набувають за умов відсутності на державному рівні ідеологічної доктрини, яка б виступала об'єднуючою силою українського суспільства в умовах духовної, політичної та соціально-економічної нестабільності.

Концептуалізація у цьому разі передбачає утвердження єдності та міжнаціональної злагоди в суспільстві, відродження національних духовних цінностей; сталого розвитку країни, забезпечення суспільно-політичної та соціально-економічної стабільності, зниження рівня соціальної напруги, створення гідного іміджу держави у світовому співтоваристві, розвиток громадянського суспільства в контексті світових глобалізацій- них процесів, формування демократичної правової держави. Це обумовлено міждисциплінарною спрямованістю держав­ного управління на основі систематизації філософських, політичних, правових, економічних, соціальних, моральних, ∏250 h

етичних, естетичних, релігійних ідей, поглядів, принципів та ідеалів, які відображають інтереси, прагнення і потреби окремих індивідів, різних соціальних груп, нації, держави. Результатом такої концептуалізації має стати обґрунтування найвищих цінностей, повного суверенітету особистості, дотримання її конституційних прав і свобод, а також вичленовування функції ідеології національного та культурного відродження.

Принциповим є вирішення на цьому рівні проблем, пов'язаних з формуванням у суспільній свідомості ідеалу громадянина держави як соціально зрілої, патріотично сві­домої, інтелектуально багатої особистості, здатної до творчої, суспільно значимої самореалізації поряд з визнанням особистості громадянина та її унікальності; державної спрямованості, іуманізму, демократизму, патріотизму, історичності, наступності та спадкоємності поколінь, поваги до конституційних прав і свобод людини і громадянина; поступовості, поетапності і безперервності формування світогляду особистості; створення умов для єдності національного і загальнолюдського; індивідуального та загального, суспільного, а також визначення в якості ціннісно значимого елемента пріоритету національних інтересів; всебічної участі інститутів громадянського суспільства у суспільно-політичному, соціально-економічному, духовному та культурному житті поряд з впровадженням гласності, відкритості, демократичності та публічності управління в реальну суспільну практику.

Фактично, йдеться про необхідність визначення сукупності основних державних і суспільних заходів щодо створення умов для формування духовно-ідеологічної та патріотичної системи виховання особистості, що буде сприяти забезпеченню умов ∏251h

збереження і розвитку державності і національно-культурної ідентичності суспільства на основі вироблення єдиної системи державних та громадянських принципів патріотичного виховання на основі пріоритету національних інтересів країни, що реалізується в процесі створення і розвитку комплексної системи національно-патріотичного виховання та сприяє консолідації суспільства, підтриманню суспільно-політичної та соціально-економічної стабільності.

На загальному рівні можна стверджувати, що це сприятиме створенню цілісного соціокультурною простору на основі розроблення механізмів всебічного розвитку та реалізації особистості, в основі чого міститься пріоритетність вирішення проблем, пов'язаних з утвердженням принципів загальнолюдської моралі, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших чеснот; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; виховання пошани до закону; розвиток соціальної активності та відповідальності за державні та громадські справи; формування політичних поглядів і переконань, заснованих на принципах демократії, консолідації, політичного плюралізму і громадянської згоди; відстоювання національних інтересів, традиційних світоглядних, культурних, морально-правових цінностей; забезпечення духовної єдності нації та спадковості поколінь; формування всебічно розвиненої, високодуховної, соціально активної особистості, здатної до самовдосконалення та самореалізації, протидії негативним впливам антисуспільних явищ; формування системи сприйняття особи, суспільства та держави, ідей державного відродження і розвитку, моральності, іуманізму, толерантності як важливих суспільних та індивідуальних цінностей; формування духовного світу молоді, позитивної ідеології та способу життя; формування державницької свідомості громадян, спрямованої на якісні перетворення всіх сфер суспільного життя в сучасних умовах господарювання; виховання позитивного ставлення до праці, формування соціально значимої діяльнісної цілеспрямованості; забезпечення конкурентоспроможності та інноваційності освіти, підтримки обдарованих дітей та молоді, зорієнтованої на запити міжнародного ринку праці; модернізація системи освіти відповідно до новітніх досягнень науки, культури, кращих національних соціальних моделей, впровадження системи освіти впродовж життя; посилення інформаційного забезпечення процесів формування духовності та моральності громадян, використання можливостей засобів масової інформації для пропаганди соціально значимих національних і загальнолюдських духовних цінностей.

Враховуючи це, у сфері духовної, культурної та іуманітарної політики основними напрямами будуть: реалі­зація перспективної державної політики, спрямованої на під­силення інтелектуального потенціалу, перебудова науково- освітньої системи та приведення її у відповідність із євро­пейськими стандартами і потребами соціально-економічного розвитку держави, втілення прогресивних технологій навчання, ефективний захист інтелектуальної власності, створення привабливих умов для збереження загальнолюдських та національних традицій, духовної та культурної спадщини для їх відтворення і розвитку, забезпечення доступності культурних цінностей, знешкодження явищ, що загрожують духовно- культурній ідентичності і моральним цінностям, захист етнічної самобутності всіх народів, що мешкають у країні.